
Сьогодні моя подруга Катерина стала донором крові. Для неї це було вперше. І все виявилось зовсім не страшно — лікарі були чемні, медсестри чуйні, а чашка чаю з печивом створила теплу атмосферу. Цей маленький крок став для дівчини способом допомогти тим, хто цього найбільше потребує.
Деталі читайте на Вільногірськ IN.UA
Ми домовилися піти разом із Катериною, бо їй було трохи лячно. А ще вона переселенка, тому не знала точно, де знаходиться лікарня та кабінет для збору крові. Зустрічаємось біля входу у лікарню. Піднялися на другий поверх, в кабінет. Катерина виглядала трішки розгубленою — це був її перший раз, вона не знала, що і в якій послідовності робити. Ми опитали людей у черзі, медсестра допомагала нам і все пояснювала.
У кабінеті одразу привернула увагу інша дівчина. Трохи неочікувано, вона тезка моєї подруги — теж Катерина. Швиденько знайомлюсь.
“Здаю кров приблизно роки три, — розповідає дівчина. — Перший раз було страшно, бо я голок дуже боюсь. Тим, хто планує почати, можу порадити не боятися. А щоб не боятися, повинен бути стимул. Для мене це важливо, тому що зараз дуже всім потрібна кров, багато потрібно крові, йде війна все-таки. Просто хочеться допомогти військовим”.
Одягаємо бахіли і подруга йде на реєстрацію. Я тим часом розглядаюся, як все відбувається. Намагаюсь знайомитися і фотографувати персонал. Але марно, всі чемно і категорично відмовляються: “ми тут не на фотосесію прийшли, ідіть он, чаю попийте краще…” Тим не менш, самі процедури фотографувати не забороняють.
Медсестри приготували чай і роздають печиво людям, щоб вони підкріпилися перед здачею крові. Атмосфера приємна і заспокійлива. Лікарі ввічливі, завжди відповідають, дозволяють усе подивитися, навіть походити.

В ексклюзивному коментарі для Вільногірськ IN.UA медсестра Алла повідомила, що сьогодні донорами стали 29 людей, більшість з яких — чоловіки.
Катерина спочатку пройшла реєстрацію. Потім перевірили паспортні дані. Беруть кров з пальця, перевіряють гемоглобін і резус-фактор. Лікарка пояснює, що якщо гемоглобін низький, кров здавати не можна. Мені, схоже, не дозволили б.

У нас все відбулося дуже швидко — приблизно п’ять хвилин. Хоча я бачила, що у інших донорів іноді займає більше часу.
Після процедури вирішую трохи побути з подругою. Спочатку у Катерини була легка слабкість і хотілося спати. Але після склянки води все минулося і вже за кілька хвилин стало добре, як завжди.
Поки чекали своєї черги ми розмовляли, сміялися, трохи нервували — але все пройшло гладко. Вже наприкінці Катерина поділилася:
“Думаю, буду здавати ще, можливо на так часто, але планую”.
Читайте також:
Підписуйтесь






