5 грудня у світі відзначають Міжнародний день волонтера. Волонтери — це люди, які самовіддано та безкорисливо допомагають іншим. Їхня діяльність охоплює широкий спектр — від підтримки безпритульних тварин до надання допомоги військовим на фронті.

Редакція Вільногірськ IN.UA зібрала історії волонтерів з Вільногірська.

Олександр Словачевський

Олександр Словачевський, вже понад шість років опікується неофіційним притулком для собак у Вільногірську. Він не залишив свою справу, навіть коли став на захист України. До війни Олександр працював на одному з міських підприємств та самостійно доглядав за безпритульними тваринами. У 2018 році він очолив команду волонтерів, які відновили діяльність притулку.

«Там завжди були собаки, яких я підгодовував. Вдома готував їм кашу і віз на роботу. Вони мене вже там чекали», — розповідає Олександр Словачевський.

Будучи на фронті, він підтримує зв’язок з волонтерами, організовує збори через соцмережі та обов’язково відвідує притулок, коли буває вдома.

Олександр Посметухов

Олександр Посметухов, переселенець з Краматорська, вже майже два роки живе у Вільногірську і допомагає безпритульним тваринам. Разом з однодумцями Олександр збирав гроші, купував корм та розвозив його до притулків.

«Якщо у мене запитають, чому мій вибір впав на тварин, однозначної відповіді не буде. Я просто їх люблю», — каже Олександр Посметухов.

Чоловік об’єднався з волонтерами у Вільногірську, разом вони купили покинутий гараж і облаштували там притулок. Благодійники купують ліки, їжу, допомагають зі стерилізацією тварин і навіть підтримують військових, передаючи необхідні речі на фронт. Олександр почуває себе потрібним у Вільногірську і планує залишитися там жити.

Ольга Роговенко

Ольга Роговенко очолює організацію «Пухнастий батальйон» і вже багато років рятує тварин створюючи для них комфортні умови. Притулок «Котячий будинок» став домівкою для десятків котів. Ольга з любовʼю ставиться до кожного пухнастика, який є під її опікою. За словами Ольги, притулок також займається пошуком нових домівок для своїх мешканців. Для цього публікують інформацію у Facebook та звертаються до знайомих.

«На сьогодні в нас корму вистачає на місяць, але я не знаю, що буде далі. Ми часто отримуємо допомогу від благодійних організацій, але на постійній основі корм потрібен завжди», — ділиться Ольга Роговенко.

Вікторія Кукса

Місцева волонтерка Вікторія Кукса вже понад пʼяти років працює у притулку Вільногірська, який існує виключно на благодійній основі.

«Собак було близько сімнадцяти, коли прийшла у притулок, а зараз їх близько сорока. Когось прилаштовуємо, когось знову беремо. У нас залишаються ті собаки, які хронічно хворі, їх вже ніхто нікуди не візьме. Кількість нібито невелика, але дуже велика відповідальність», — розповідає Вікторія Кукса

Для дітей шкільного віку у притулку влаштовують екскурсії. Учні граються з тваринами. Після відвідування тварин діти передають притулку корм та необхідні речі. Їх збирають на шкільних акціях до Дня тварин.

Валерій Білоус

Навесні 2022 року Валерій Білоус приєднався до міської тероборони та контролював блокпост на в’їзді у місто. Паралельно Валерій допомагав військовим, які вирушили на фронт, а згодом приєднався до благодійного фонду «Всесвітня допомога Україні».

«Маючи волонтерське посвідчення, я міг відвозити допомогу хлопцям у дуже “гарячі” напрямки. Ми – велика команда, яка допомагає не тільки вільногірським військовим, а й усім без винятку», — розповідає Білоус. Благодійники передають на фронт їжу, ліки, медичне обладнання, військове спорядження і булер’яни. Валерій почав займатися волонтерством ще у 2014 році, допомагаючи військовим у АТО. «Мені не страшно допомагати, я можу довезти допомогу майже в окоп. Мені страшно ховати друзів та привозити з війни їхні тіла матерям», — ділиться Валерій.

Світлана Мількевич

Світлана Мількевич волонтерка ГО «Обʼєднання учасників АТО Вільногірська». У волонтерському центрі, разом з іншими, вона плете маскувальні сітки шиє спорядження для наших захисників.

«Захисні плащ-палатки, плитоноски, балаклави, панамки. Купуємо дрони, машини, ремонтуємо автівки», — розповідає Світлана Мількевич.

Наразі волонтерський центр працює у будівлі первинної медико-санітарної допомоги, де їм надали приміщення у колишньому дитячому відділенні. До цього волонтери працювали у першій школі.

Сергій Педенко

Зіткнувшись із діагнозом рак, Сергій Педенко не тільки розпочав боротьбу за своє життя, але й вирішив допомагати іншим. Перед початком повномасштабного вторгнення Сергій зібрав волонтерську команду, підтриману жителями міста.

«Отримавши діагноз, я переоцінив своє життя і зрозумів, що життя не вічне, тому почав допомагати людям», — каже Сергій Паденко.

Волонтери вкладали власні кошти та заробляли гроші на благодійність, організовуючи ярмарки. Вони допомогли з реконструкцією санвузлів у центральній лікарні, закупили медикаменти, антисептики, медичний одяг та маски, придбали реанімаційні ліжка та інше необхідне обладнання. Після початку повномасштабного вторгнення команда забезпечувала військових на блокпостах, купувала автівки, генератори, рації, сухпайки, медикаменти та інші необхідні речі.

«Моя волонтерська карта тріщала від донатів. Я ще ніколи не бачив такого об’єднання людей заради допомоги військовим», — розповідає Сергій.

Попри труднощі зі здоров’ям, він продовжує мріяти про дві перемоги: над зовнішнім ворогом країни та над своєю хворобою.

Тетяна Човрі

Тетяна Чорві заступниця директорки з навчально-виховної роботи «Центру профільного навчання та дитячої творчості».

На другий день повномасштабного вторгнення рф в Україну педагоги «Центру профільного навчання та дитячої творчості» обʼєдналися та власними зусиллями почали допомагати військовим й переселенцям.

«Ми ще з 2014 року плетемо сітки, але тоді був не той масштаб, війна від нас тоді була дуже далеко. У лютому мене підтримала керівниця нашого закладу Олена Найда та дуже багато вільногірців», — згадує Тетяна Човрі.

У гуманітарному штабі волонтери шили військову амуніцію, розвантажувальні жилети, підсумки, робили турнікети та бронежилети. Допомогу волонтери доставляли на фронт власними силами. Крім того, благодійники підтримували й переселенців: годували, видавали одяг та необхідні у побуті речі.

Наразі гуманітарний штаб знаходиться у приміщенні лікарні. Його перемістили туди через початок очного навчання. Волонтери продовжують допомагати військовим.

Волонтери жертвують свій час, зусилля і ресурси, щоб зробити світ кращим. Вони надихають своїм прикладом та показують, що кожен з нас може зробити свій внесок у спільне благо. Їхня праця часто не помітна на перший погляд, але її значення важко переоцінити. Волонтери — це справжні герої нашого часу, які не чекають на винагороду, а діють за покликом серця.

Редакція Вільногірськ IN.UA вдячна кожному волонтеру нашого міста та країни, які на своїх плечах несуть добро у цей світ.

Читайте також:

• Історія «Котячого будинку»: як рятують котів від зимових холодів
• «Допомагати не страшно, страшно ховати друзів»: вільногірець Валерій Білоус про волонтерську діяльність
  

Українське козацтво залишило глибокий слід в історії — від захисту рідної землі до формування ідеї державності. Їхній дух свободи, самоврядування та відданість Батьківщині й досі надихають українців і формують національну ідентичність.

Від Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, козацьких зимівників до знищення Запорозької Січі – більше читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Фортеця часу: де починається козацька історія

Початки заселення території Верхньодніпровщини сягають козацької доби. Колись це були землі, де проходили захисні рубежі запорожців, а саме укріплення тут мало оборонний характер – як фортеця. “Тут кожен камінь дихає козацьким минулим”, – з хвилюванням розповідає Наталія Коновал, директорка Верхньодніпровського краєзнавчого музею.

Запорізька спадщина

В Україні існувало щонайменше близько десяти Запорозьких Січей. За словами директорки, вісім із них були на території сучасної Дніпропетровщини. Ці укріплення – свідки бурхливого розвитку запорозького козацтва, про яке в музеї можна дізнатися не лише з експозицій, а й з реконструйованого макета останньої Запорозької Січі, автором якого є Кузьма Голов’янко.

Мазепа, Полтава і наш край

З музею відкривається ще одна глибока сторінка – історія Івана Мазепи. Після поразки під Полтавою 1709 року шведська армія разом із Мазепою відступала саме через територію сучасного Верхньодніпровська. Тут, за словами директорки, в Дніпровокам’янці залишилася могила трьохсот мазепинців, які прикривали відступ союзних військ.

“У 1748 році онук одного з полеглих козаків поставив хрест на могилі свого діда, який і досі вцілів, незважаючи на війни, революції й бур’яни”, – наголошує Наталія Іванівна.

Козацькі зими й українська Кубань

Після руйнування Січі у 1775 році багато козаків рушили на Кубань, де й заклали підвалини нової спільноти. Проте дехто повертався й назад – зокрема на Верхньодніпровщину.

Архіви музею зберігають дані про п’ять козацьких зимівників на території сучасного міста, включно з зимівником Макара Нагая. Відомо навіть, де саме він був розташований.

“Ми маємо копії документів, які підтверджують – земля надавалась Григорію Потьомкіну, улюбленцю Катерини II. Тут оселилися українці і не тільки, які відслужили 25 років у війську разом зі своїми сім’ями”, – зазначає директорка.

Верхньодніпровськ: з козацької слободи – до міста

Поселення, що виникло довкола зимівника, називалось Григорівкою, пізніше – Новогригорівкою. У 1806 році воно стало повітовим містом і отримало нову назву – Верхній Дніпро (Верхньодніпровськ). Місто зростало, змінювалося, але завжди зберігало зв’язок з козацьким корінням.

“Слава Богу, що назву не змінювали далі, – усміхається пані Наталія, – бо кожна назва – це як ниточка до історії, з минулого в майбутнє”.

Петро Калнишевський: останній кошовий

Історія завершення козацької доби неможлива без згадки про Петра Калнишевського – останнього кошового отамана Запорозької Січі. Після зруйнування Січі у 1775 році він був засланий на Соловецькі острови, де провів понад 25 років у неволі й помер у віці понад 100 років.

“На Соловках знайшли плиту з написом: “Останній кошовий отаман Війська Запорозького Петро Калнишевський””, – розповідає директорка.

Архітектура міста Архітектура Верхньодніпровська

Будинки ІХХ – початку ХХ століття – теж частина історії. Найцікавіша споруда – будинок повітового земства, збудований у 1876 році за проєктом архітектора Харманського, добудований в 1911 році, він пережив дві війни, революції, підірвані мости і реставрації.

Тут і нині збереглися мармурові сходи, по яких, за переказами, виїжджав на коні Нестор Махно у 1919 році. Основний інтер’єру залишається автентичним, незважаючи на реставрації і перебудови. Багато цікавих місць Верхньодніпрповська можна побачити під час пішохідних екскурсій по місту.

У Вільногірську з 4 серпня можуть вимкнути світло в під’їздах. Причина — старі лічильники, які давно не перевіряли. Термін повірки яких закінчився ще у 2008–2009 роках.

Про це повідомив депутат та головний інженер Комунального підприємства “Жилкомсервіс” Віталій Федоренко під час сесії Вільногірської міської ради.

Рішення виділити кошти — прийняли

Федоренко запропонував спрямувати 400 тисяч гривень, які були передбачені на генератор для котельні №10, на перевірку 118 лічильників.

Він також пояснив, що для цього потрібно спершу придбати нові лічильники й тимчасово встановити їх на час перевірки основних.

Депутати також обговорили пропозицію від енергокомпанії — перейти на загальнобудинковий облік.

Федоренко додав: “Енергетична компанія вже закупила і перевірила лічильники для 183 будинків. Вони готові встановити їх за свій рахунок, щоб місто перейшло на новий спосіб обліку електроенергії”.

Він пояснив, що наразі договори з оператором системи розподілу не підписують, бо це призведе до додаткових витрат для мешканців.

“Побутова енергетична компанія вже закупила лічильники, але якщо погодитися, мешканцям доведеться платити за втрати у мережах — це додатково 2–2,5 мільйони гривень на рік. Тому рішення поки не ухвалене”, — зазначив він.

Рішення про виділення 400 тисяч гривень на перевірку лічильників депутати підтримали.

Читайте також:

• Усе місто зупиниться на хвилину: у Вільногірську оновлять систему сповіщення — сигнал почує кожен район
• У Вільногірський ліцей №2 не набиратимуть учнів у перший клас