5 грудня у світі відзначають Міжнародний день волонтера. Волонтери — це люди, які самовіддано та безкорисливо допомагають іншим. Їхня діяльність охоплює широкий спектр — від підтримки безпритульних тварин до надання допомоги військовим на фронті.

Редакція Вільногірськ IN.UA зібрала історії волонтерів з Вільногірська.

Олександр Словачевський

Олександр Словачевський, вже понад шість років опікується неофіційним притулком для собак у Вільногірську. Він не залишив свою справу, навіть коли став на захист України. До війни Олександр працював на одному з міських підприємств та самостійно доглядав за безпритульними тваринами. У 2018 році він очолив команду волонтерів, які відновили діяльність притулку.

«Там завжди були собаки, яких я підгодовував. Вдома готував їм кашу і віз на роботу. Вони мене вже там чекали», — розповідає Олександр Словачевський.

Будучи на фронті, він підтримує зв’язок з волонтерами, організовує збори через соцмережі та обов’язково відвідує притулок, коли буває вдома.

Олександр Посметухов

Олександр Посметухов, переселенець з Краматорська, вже майже два роки живе у Вільногірську і допомагає безпритульним тваринам. Разом з однодумцями Олександр збирав гроші, купував корм та розвозив його до притулків.

«Якщо у мене запитають, чому мій вибір впав на тварин, однозначної відповіді не буде. Я просто їх люблю», — каже Олександр Посметухов.

Чоловік об’єднався з волонтерами у Вільногірську, разом вони купили покинутий гараж і облаштували там притулок. Благодійники купують ліки, їжу, допомагають зі стерилізацією тварин і навіть підтримують військових, передаючи необхідні речі на фронт. Олександр почуває себе потрібним у Вільногірську і планує залишитися там жити.

Ольга Роговенко

Ольга Роговенко очолює організацію «Пухнастий батальйон» і вже багато років рятує тварин створюючи для них комфортні умови. Притулок «Котячий будинок» став домівкою для десятків котів. Ольга з любовʼю ставиться до кожного пухнастика, який є під її опікою. За словами Ольги, притулок також займається пошуком нових домівок для своїх мешканців. Для цього публікують інформацію у Facebook та звертаються до знайомих.

«На сьогодні в нас корму вистачає на місяць, але я не знаю, що буде далі. Ми часто отримуємо допомогу від благодійних організацій, але на постійній основі корм потрібен завжди», — ділиться Ольга Роговенко.

Вікторія Кукса

Місцева волонтерка Вікторія Кукса вже понад пʼяти років працює у притулку Вільногірська, який існує виключно на благодійній основі.

«Собак було близько сімнадцяти, коли прийшла у притулок, а зараз їх близько сорока. Когось прилаштовуємо, когось знову беремо. У нас залишаються ті собаки, які хронічно хворі, їх вже ніхто нікуди не візьме. Кількість нібито невелика, але дуже велика відповідальність», — розповідає Вікторія Кукса

Для дітей шкільного віку у притулку влаштовують екскурсії. Учні граються з тваринами. Після відвідування тварин діти передають притулку корм та необхідні речі. Їх збирають на шкільних акціях до Дня тварин.

Валерій Білоус

Навесні 2022 року Валерій Білоус приєднався до міської тероборони та контролював блокпост на в’їзді у місто. Паралельно Валерій допомагав військовим, які вирушили на фронт, а згодом приєднався до благодійного фонду «Всесвітня допомога Україні».

«Маючи волонтерське посвідчення, я міг відвозити допомогу хлопцям у дуже “гарячі” напрямки. Ми – велика команда, яка допомагає не тільки вільногірським військовим, а й усім без винятку», — розповідає Білоус. Благодійники передають на фронт їжу, ліки, медичне обладнання, військове спорядження і булер’яни. Валерій почав займатися волонтерством ще у 2014 році, допомагаючи військовим у АТО. «Мені не страшно допомагати, я можу довезти допомогу майже в окоп. Мені страшно ховати друзів та привозити з війни їхні тіла матерям», — ділиться Валерій.

Світлана Мількевич

Світлана Мількевич волонтерка ГО «Обʼєднання учасників АТО Вільногірська». У волонтерському центрі, разом з іншими, вона плете маскувальні сітки шиє спорядження для наших захисників.

«Захисні плащ-палатки, плитоноски, балаклави, панамки. Купуємо дрони, машини, ремонтуємо автівки», — розповідає Світлана Мількевич.

Наразі волонтерський центр працює у будівлі первинної медико-санітарної допомоги, де їм надали приміщення у колишньому дитячому відділенні. До цього волонтери працювали у першій школі.

Сергій Педенко

Зіткнувшись із діагнозом рак, Сергій Педенко не тільки розпочав боротьбу за своє життя, але й вирішив допомагати іншим. Перед початком повномасштабного вторгнення Сергій зібрав волонтерську команду, підтриману жителями міста.

«Отримавши діагноз, я переоцінив своє життя і зрозумів, що життя не вічне, тому почав допомагати людям», — каже Сергій Паденко.

Волонтери вкладали власні кошти та заробляли гроші на благодійність, організовуючи ярмарки. Вони допомогли з реконструкцією санвузлів у центральній лікарні, закупили медикаменти, антисептики, медичний одяг та маски, придбали реанімаційні ліжка та інше необхідне обладнання. Після початку повномасштабного вторгнення команда забезпечувала військових на блокпостах, купувала автівки, генератори, рації, сухпайки, медикаменти та інші необхідні речі.

«Моя волонтерська карта тріщала від донатів. Я ще ніколи не бачив такого об’єднання людей заради допомоги військовим», — розповідає Сергій.

Попри труднощі зі здоров’ям, він продовжує мріяти про дві перемоги: над зовнішнім ворогом країни та над своєю хворобою.

Тетяна Човрі

Тетяна Чорві заступниця директорки з навчально-виховної роботи «Центру профільного навчання та дитячої творчості».

На другий день повномасштабного вторгнення рф в Україну педагоги «Центру профільного навчання та дитячої творчості» обʼєдналися та власними зусиллями почали допомагати військовим й переселенцям.

«Ми ще з 2014 року плетемо сітки, але тоді був не той масштаб, війна від нас тоді була дуже далеко. У лютому мене підтримала керівниця нашого закладу Олена Найда та дуже багато вільногірців», — згадує Тетяна Човрі.

У гуманітарному штабі волонтери шили військову амуніцію, розвантажувальні жилети, підсумки, робили турнікети та бронежилети. Допомогу волонтери доставляли на фронт власними силами. Крім того, благодійники підтримували й переселенців: годували, видавали одяг та необхідні у побуті речі.

Наразі гуманітарний штаб знаходиться у приміщенні лікарні. Його перемістили туди через початок очного навчання. Волонтери продовжують допомагати військовим.

Волонтери жертвують свій час, зусилля і ресурси, щоб зробити світ кращим. Вони надихають своїм прикладом та показують, що кожен з нас може зробити свій внесок у спільне благо. Їхня праця часто не помітна на перший погляд, але її значення важко переоцінити. Волонтери — це справжні герої нашого часу, які не чекають на винагороду, а діють за покликом серця.

Редакція Вільногірськ IN.UA вдячна кожному волонтеру нашого міста та країни, які на своїх плечах несуть добро у цей світ.

Читайте також:

• Історія «Котячого будинку»: як рятують котів від зимових холодів
• «Допомагати не страшно, страшно ховати друзів»: вільногірець Валерій Білоус про волонтерську діяльність
  

В одному з кабінетів Комунального закладу Центру профільного навчання і дитячої творчості (КЗ “ЦПНДТ”) щовихідних твориться справжня магія. Легкий скрип дерев’яних станків, шелест ниток, дитячі голоси та неповторне натхнення. Це гурток ткацтва, де десятки маленьких рук переплітають нитки, створюючи тканину, яка несе в собі відлуння нашої історії та культури.

Наша журналістка Стася Милославська створила авторський репортаж з одного з суботніх занять гуртка. Вона намагалась передати свої враження й атмосферу, яку відчула серед учасників. Більше на Вільногірськ IN.UA.

Як все починалося: мрія, що стала реальністю

У центрі цієї історії — Олена Шевцова, педагог із теплим голосом, неймовірною харизмою та любов’ю до ремесла. Ткацтво — її покликання. Вже понад 10 років вона створює українські пояси в етностилі, виткані з особливою турботою й увагою до деталей. Її роботи стали відомими в Україні та закордоном.

Все почалося під час війни, коли Олена прийшла до Центру плести маскувальні сітки для фронту.

«Тоді я мріяла, що колись у цьому приміщенні ми будемо створювати не сітки під час війни, а килими», — ділиться вона.

У вересні 2024 року ця мрія стала реальністю. Гурток «Текстильні скарбниці» відкрив свої двері для дітей від 9 років і став місцем, де оживають традиції. Усі заняття — безплатні, а матеріали для творчості Олена закуповує завдяки власним зусиллям. На перші матеріали Олена зібрала кошти через свою сторінку в соціальних мережах.

Як проходять заняття з ткацтва: нитка до нитки, крок за кроком

День у гуртку розпочинається з тиші. Кабінет ще пустий. Майстриня вже готує все необхідне: налаштовує верстати, дістає нитки, розкладає їх за кольорами та текстурами. Це своєрідний ритуал — уважна та кропітка підготовка до творення.

О 12:00 приходять перші учасники. Сьогодні серед них — Ярина і Тихомир, брат і сестра. Ярина сідає за великий станок, обравши рожеві та білі нитки для килимка, який вона робить для свого стільця. Тим часом Тихомир працює за настільною рамою, створюючи свій перший декоративний виріб.
Поруч працює Настя.

Вона в захваті від нової техніки, яку діти між собою називають «витягування нитки». Її робота — ялинка-підставка під гаряче — поступово набуває форми.

«Настя погано почувалася декілька днів, а сьогодні ще і погана погода. Я пропонувала не йти, але вона дуже хотіла», — коментує мама Анастасії.

Ще одна учениця — Варя. Дівчина має власну ткацьку раму, зроблену її дідусем, і працює над декоративною ялинкою в техніці ворсового килимового ткацтва. Але навіть під час роботи Варя допомагає молодшим учням, ділиться порадами та підтримує інших. Дівчинка гордо розповідала про дідуся, який зробив для неї раму, а також про іншого дідуся, з яким співала на сцені ярмарку.

До гуртка також повернулася Люба, яка довго не відвідувала заняття через хворобу та інші справи. Її зустріли з радістю: діти щиро скучили за подругою. Вони ділилися знаннями, які Люба пропустила, та допомагали їй знову освоїтися. Дівчинка зізналася, що їй дуже подобається створювати щось власними руками, хоча найскладнішим вона вважає постійно підіймати руку з ниткою.

«Мене вразили допомога та турбота учнів один про одного, те, як вони розповідають свої історії про родини та їхні традиції. Спілкування між собою та неймовірні теплі відносини учнів з Оленою», — зазначає наша журналістка Стася Милославська.

Традиції та новий погляд на ремесло

«Дітям потрібна мотивація. Ми не просто вчимо технік, а створюємо вироби, які їм цікаві», — пояснює Олена. Заняття педагога — це поєднання творчості та адаптації. “Наприклад, на одному занятті діти можуть ткати жабку чи котика, а на іншому — взяти щось із Pinterest, як-от ялинку, яку сьогодні робить Варя», — коментує майстриня.

Олена також використовує заняття, щоб говорити про важливі речі. В день, коли наша журналістка завітала на заняття, Олена запалила свічку пам’яті на День Голодомору та пояснила дітям, чому важливо пам’ятати своє минуле.

«Ткацтво — це спосіб згадати наших предків, їхню працю та внесок у культуру», — додає вона.

У цей момент Ярина, працюючи над своїм килимком із трикотажної пряжі, починає наспівувати пісню. І тут я ловлю себе на думці: це не просто дитяча забава. Це генетична пам’ять, те, що передається нам із кров’ю. Наші пращури співали під час роботи, і тепер це живе в наших дітях.

Досягнення, що надихають

За час уроку троє дітей завершили свої роботи: Ярина закінчила свій килимок, Настя — підставку під гаряче, а Варя — декоративну ялинку. Всі вироби — унікальні, виконані з натхненням і любов’ю. А Тихомир та Люба продовжать працювати над своїми роботами на наступному уроці. Досягнення гуртка виходять далеко за межі кабінету.

У листопаді діти разом із педагогом взяли участь у благодійному ярмарку, де продавали свої вироби, а виручені кошти передали на підтримку ЗСУ.

Роботи учнів стали відомими за кордоном. На своїй сторінці в соцмережах Олена публікує фото дитячих виробів. Ними зацікавилась жінка з Америки, яка придбала сердечки які робили діти, щоб прикрасити ними свою різдвяну ялинку.

«Уявіть тільки: вироби наших дітей тепер у США, на святковій ялинці. Це доказ того, що наша культура — жива, важлива та цікава у світі», — каже Олена.

А одне сердечко тепер прикрашає стіл нашої редакції — це подарунок, який завжди нестиме тепло, радість і гордість за те, що у нас відроджується культура, та грають новими барвами традиції і ремесла.

Перші кроки за ткацьким станком

Мене теж запросили спробувати себе в ткацтві. Від цієї пропозиції, мені стало ніяково. Спочатку це здавалося складним: правильно натягнути нитки, тримати ритм. Але діти та Олена, прийшли на допомогу. Настя терпляче пояснювала техніку, Тихомир підтримував, а педагог допомагала з першим вузлом.

Через кілька хвилин я вже відчула себе частиною цього процесу. Мій браслет був простим, але у ньому було щось більше: єднання з традиціями, розуміння цінності часу та творчості. Там була моя душа…

Історія ткацтва

Йдучи додому, я думала про те, як змінилося моє уявлення про мистецтво ткацтва. Раніше я вважала це ремесло чимось старовинним, що лишилося в минулому. Але тепер я бачу, як воно оживає в руках дітей, як через творчість вони зберігають наше культурне надбання.

Я йшла до гуртка з упевненістю, що ткацтво — це виключно жіноча справа. Але вже під час заняття я дізналася, що в багатьох культурах саме чоловіки працювали над килимами, гобеленами та іншими великими тканинами. Їхня робота вимагає значної фізичної сили для управління великими верстатами та роботи з важкими матеріалами.

Ці відкриття ще раз довели, що мистецтво ткацтва — це не лише про творчість, а ще про історію, соціальні особливості та глибокий культурний зв’язок із минулим.
Доки ми пам’ятаємо своє коріння і передаємо цю пам’ять наступним поколінням, ми залишаємося собою. І саме це робить нас сильними.

Гурток «Текстильні скарбниці» — це не просто місце для творчості. Це частина великої історії, яку пишуть маленькі руки та великі серця.

«Я мрію, щоб кожна дитина знайшла тут щось своє: любов до ремесла, нових друзів чи навіть майбутню професію. Але найголовніше — щоб вони зрозуміли: традиції — це наша сила», — наголосила майстриня.

Олена Шевцова, запрошує учнів від 9 років, відвідати гурток, заняття відбуваються в суботу та неділю за адресою вулиця Центральна 33, КЗ “ЦПНДТ”. Відвідування безплатне, запис за телефоном +380 (68) 432 4652.

Читайте також:

• Вчить витримки та дисципліни через спорт: Яків Коршок веде гуртки туризму у Вільногірську
• «Дитинство одне, і війна не повинна його забирати»: студенти Вільногірського фахового коледжу долучилися до благодійної акції

7 грудня 2024 року відбувся 20-й ювілейний турнір із греко-римської боротьби, присвячений пам’яті тренера Петра Лигуна. Батьки учасників поділилися історіями про те, як їх діти почали займатися спортом і як це вплинуло на їх життя.

Більше, про історії дітей, які розповіли їх батьки, на Вільногірськ IN.UA

Греко-римська боротьба у Вільногірську 

Турнір був організований на честь Петра Лигуна, тренера з Вільногірська, який посмертно отримав почесний знак “За заслуги перед містом”. Завдяки йому та його колегам спорт у місті став популярним, а багато місцевих мешканців зацікавилися фізичною активністю. Цього року, на килимах турніру свої сили випробували близько 100 спортсменів у різних вагових категоріях. 

Історія Діми та Кості

Серед учасників турніру відзначилися брати Діма та Костя Нагаси, які здобули перше та друге місця у своїх вагових категоріях.  

Як розповів їхній батько Юрій Нагас, старший син Костя почав займатися боротьбою у віці шести років. Його приклад наслідував молодший брат Діма, який долучився до тренувань у тому ж віці. Зараз Кості 13 років, а Дімі — 9.  

“З дитинства я сам займався спортом, тому вирішив, що і мій старший син теж має займатися. Хотів, щоб це був загально-розвиваючий вид спорту, тому обрав греко-римську боротьбу. А молодший, дивлячись на брата, сам вирішив приєднатися”, — розповів Юрій Нагас.  

Юрій пишається своїми синами й зазначає, що заняття боротьбою позитивно вплинули на їхній розвиток. За роки тренувань у хлопців з’явилося почуття відповідальності, дисципліна, прагнення до перемог і стійкість до невдач.  

Історія Богдана  

Богдан Залещік прийшов у греко-римську боротьбу завдяки своєму другові Дімі Нагасу. Як розповів батько хлопця, Олександр Залещік, діти вирішили займатися спортом разом.  

“У нього є товариш, Діма Нагас, і вони разом вирішили записатися. Богдан став більш зібраним, у нього з’явилося почуття відповідальності”, — поділився Олександр.  

Зараз 9-річний Богдан займається греко-римською боротьбою вже рік. Батько хлопчика відзначає лише позитивний вплив спорту на його розвиток.  

Історія Сергія  

Сергій Мироненко самостійно вирішив займатися греко-римською боротьбою після відвідування турніру пам’яті Петра Лигуна у 2018 році. 

“Ми прийшли взимку на змагання після прогулянки. Син був ще маленький, але йому дуже сподобалося. Навесні він уже почав займатися”, — розповів батько хлопця, Сергій Мироненко.

За словами батька, греко-римська боротьба організувала хлопця, зробила його сильнішим як фізично, так і морально. Крім того, спорт допоміг зміцнити здоров’я Сергія, і він почав рідше хворіти.  

Історія Кирила  

Кирило Боринський випробував чимало гуртків, перш ніж знайшов себе у греко-римській боротьбі. Про цей спорт йому розповів знайомий. На перше тренування хлопець пішов без відома батьків, оплатив його зі своїх кишенькових грошей. З часом Кирило сам придбав трико, а взуття попросив купити дідуся. 

Мама Кирила, Стася Милославська, дізналася про захоплення сина пізніше. Але щоб подивитися, чи буде син займатися спортом серйозно, вирішила почекати.

“Через два місяці він потрапив на перші змагання, ще через місяць отримав першу нагороду. Хоча займається лише півтора року, вже встиг поїхати на чемпіонат України”, — поділилася Стася Милославська.  

Зараз Кирило тренується щодня, а вдома встановив перекладину для додаткових занять. Спорт допоміг хлопцеві подорослішати, а також навчити молодшого брата Ярослава, що боротьба — це не про конфлікти, а про захист і силу.

Читайте також:

• Як пройшов ювілейний 20-й турнір з греко-римської боротьби у Вільногірську
• Вільногірські спортсмени з греко-римської боротьби тренуються у Карпатах (ФОТО)