У вівторок, 28 січня, у Вільногірському фаховому коледжі відзначили День затвердження Державного прапора України. Урочисте відкриття прапорів відбулися на честь цього дня. Їх розгорнули студенти груп А-224 та M-224. Цей день є важливою подією для всієї країни, оскільки символізує прийняття офіційного державного символу, що об’єднує націю.

Журналістка Вільногірськ IN.UA навідалася до Вільногірського фахового коледжу, аби застати цей момент.

Студенти та прапори

Студенти груп А-224 та М-224 взяли активну участь у заходах, вийшовши на вулицю перед коледжем з національними прапорами в руках. Це дало можливість молоді продемонструвати свою патріотичність та відданість рідній країні.

Всі прапори, котрі тримали студенти, були принесені Ігорем Миронюком, викладачем з дисципліни Захист України. Саме він зібрав усіх студентів, аби разом вшанувати цей день.

З промовою також виступила викладачка хімії та біології Лариса Карпич. Вона розповіла про значущість цього дня та історію затвердження синьо-жовтого прапора як офіційного символу України. Лариса Карпич нагадала, що саме 28 січня 1992 року Верховна Рада України офіційно затвердила національні кольори.

“Вітаю з днем прапора. Нехай наш прапор завжди надихає нас на великі справи. Шануємо наш прапор, який об’єднує нас у єдину українську родину. Нехай синьо-жовтий стяг завжди майорить над нами, символізуючи нашу свободу і незалежність”, — висловилася Лариса Карпич.

Історія свята

День затвердження Державного прапора України відзначається кожного року 28 січня. Цей день став важливою віхою в історії незалежної України, коли Верховна Рада України офіційно затвердила синьо-жовтий стяг як державний символ. Прапор складається з двох горизонтальних смуг: верхньої синьої, що символізує небо, і нижньої жовтої, що символізує пшеничні поля.

Синьо-жовтий прапор має глибоке історичне і культурне значення для українців. Його корені сягають часів Київської Русі, а сучасне використання пов’язане з національним відродженням і боротьбою за незалежність України.

Святкування цього дня в навчальних закладах, як у Вільногірському фаховому коледжі, допомагає підкреслити важливість національних символів і виховувати почуття патріотизму серед молоді. Це нагадує нам про цінність єдності, свободи та незалежності нашої країни.

Читайте також:

• Сучасна бібліотека у Вільногірському коледжі: простір для навчання, творчості та натхнення
• Як Вільногірський фаховий коледж відзначив День Збройних сил України: репортаж

Українське козацтво залишило глибокий слід в історії — від захисту рідної землі до формування ідеї державності. Їхній дух свободи, самоврядування та відданість Батьківщині й досі надихають українців і формують національну ідентичність.

Від Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, козацьких зимівників до знищення Запорозької Січі – більше читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Фортеця часу: де починається козацька історія

Початки заселення території Верхньодніпровщини сягають козацької доби. Колись це були землі, де проходили захисні рубежі запорожців, а саме укріплення тут мало оборонний характер – як фортеця. “Тут кожен камінь дихає козацьким минулим”, – з хвилюванням розповідає Наталія Іванівна Коновал, директорка Верхньодніпровського краєзнавчого музею.

Запорізька спадщина

В Україні існувало щонайменше близько десяти Запорозьких Січей. За словами директорки, вісім із них були на території сучасної Дніпропетровщини. Ці укріплення – свідки бурхливого розвитку запорозького козацтва, про яке в музеї можна дізнатися не лише з експозицій, а й з реконструйованого макета останньої Запорозької Січі, автором якого є Кузьма Голов’янко.

Мазепа, Полтава і наш край

З музею відкривається ще одна глибока сторінка – історія Івана Мазепи. Після поразки під Полтавою 1709 року шведська армія разом із Мазепою відступала саме через територію сучасного Верхньодніпровська. Тут, за словами директорки, в Дніпровокам’янці залишилася могила трьохсот мазепинців, які прикривали відступ союзних військ.

“У 1748 році онук одного з полеглих козаків поставив хрест на могилі свого діда, який і досі вцілів, незважаючи на війни, революції й бур’яни”, – наголошує Наталія Іванівна.

Козацькі зими й українська Кубань

Після руйнування Січі у 1775 році багато козаків рушили на Кубань, де й заклали підвалини нової спільноти. Проте дехто повертався й назад – зокрема на Верхньодніпровщину.

Архіви музею зберігають дані про п’ять козацьких зимівників на території сучасного міста, включно з зимівником Макара Нагая. Відомо навіть, де саме він був розташований.

“Ми маємо копії документів, які підтверджують – земля надавалась Григорію Потьомкіну, улюбленцю Катерини II. Тут оселилися українці і не тільки, які відслужили 25 років у війську разом зі своїми сім’ями”, – зазначає директорка.

Верхньодніпровськ: з козацької слободи – до міста

Поселення, що виникло довкола зимівника, називалось Григорівкою, пізніше – Новогригорівкою. У 1806 році воно стало повітовим містом і отримало нову назву – Верхній Дніпро (Верхньодніпровськ). Місто зростало, змінювалося, але завжди зберігало зв’язок з козацьким корінням.

“Слава Богу, що назву не змінювали далі, – усміхається пані Наталія, – бо кожна назва – це як ниточка до історії, з минулого в майбутнє”.

Петро Калнишевський: останній кошовий

Історія завершення козацької доби неможлива без згадки про Петра Калнишевського – останнього кошового отамана Запорозької Січі. Після зруйнування Січі у 1775 році він був засланий на Соловецькі острови, де провів понад 25 років у неволі й помер у віці понад 100 років.

“На Соловках знайшли плиту з написом: “Останній кошовий отаман Війська Запорозького Петро Калнишевський””, – розповідає директорка.

Архітектура міста Архітектура Верхньодніпровська

Будинки ХІХ – початку ХХ століття – теж частина історії. Найцікавіша споруда – будинок повітового земства, збудований у 1876 році за проєктом архітектора Харманського, добудований в 1911 році, він пережив дві війни, революції, підірвані мости і реставрації.

Тут і нині збереглися мармурові сходи, по яких, за переказами, виїжджав на коні Нестор Махно у 1919 році. Основний інтер’єру залишається автентичним, незважаючи на реставрації і перебудови. Багато цікавих місць Верхньодніпрповська можна побачити під час пішохідних екскурсій по місту.

У Вільногірську з 4 серпня можуть вимкнути світло в під’їздах. Причина — старі лічильники, які давно не перевіряли. Термін повірки яких закінчився ще у 2008–2009 роках.

Про це повідомив депутат та головний інженер Комунального підприємства “Жилкомсервіс” Віталій Федоренко під час сесії Вільногірської міської ради.

Рішення виділити кошти — прийняли

Федоренко запропонував спрямувати 400 тисяч гривень, які були передбачені на генератор для котельні №10, на перевірку 118 лічильників.

Він також пояснив, що для цього потрібно спершу придбати нові лічильники й тимчасово встановити їх на час перевірки основних.

Депутати також обговорили пропозицію від енергокомпанії — перейти на загальнобудинковий облік.

Федоренко додав: “Енергетична компанія вже закупила і перевірила лічильники для 183 будинків. Вони готові встановити їх за свій рахунок, щоб місто перейшло на новий спосіб обліку електроенергії”.

Він пояснив, що наразі договори з оператором системи розподілу не підписують, бо це призведе до додаткових витрат для мешканців.

“Побутова енергетична компанія вже закупила лічильники, але якщо погодитися, мешканцям доведеться платити за втрати у мережах — це додатково 2–2,5 мільйони гривень на рік. Тому рішення поки не ухвалене”, — зазначив він.

Рішення про виділення 400 тисяч гривень на перевірку лічильників депутати підтримали.

Читайте також:

• Усе місто зупиниться на хвилину: у Вільногірську оновлять систему сповіщення — сигнал почує кожен район
• У Вільногірський ліцей №2 не набиратимуть учнів у перший клас