Під час наради до міського голови Вільногірська Володимира Василенка звернулася місцева мешканка Алла з емоційним питанням: чому на церемоніях прощання з загиблими воїнами молитви читає священик Московського патріархату і робить це російською мовою?

Журналістка Вільногірськ IN.UA також була присутня під час цього обговорення.

Відповідь міського голови

За словами міського голови, міська влада не впливає на організацію церемоній прощання — цим займається приватне похоронне бюро, з яким укладено договір. Працівниця цього бюро Лариса Іванова, як повідомив Василенко, спершу пропонує священика Православної церкви України, і лише в разі відмови — іншого.

“Я не можу змусити родину обирати українського батюшку”, — зазначив Василенко.

Втім, у відповідь одна з присутніх мешканок навела приклад останнього похорону, де, за її словами, родина загиблого священика Московського патріархату не замовляла.

Люди кажуть: вибору не було

Одна з присутніх жінок стверджує, що в день, коли її троюрідна сестра приїхала на похорон, її просто поставили перед фактом: “Вам буде цей батюшка”. За її словами, Лариса Іванова запропонувала лише одного — священика Московського патріархату, й навіть не дала контакту українського священика, мовляв, той не місцевий і не зможе одразу приїхати, а отже легше погодитися на цього.

“Я не знала, хто цей священик. Просто сказали, що буде він. Вибору не було”, — обурено заявила родичка загиблого військового.

Письмове утвердження священика

Після обурення мешканців, як пояснив Василенко, було домовлено, що відтепер родини мають письмово вказувати, якого священника хочуть бачити на церемонії прощання. Таким чином, у майбутньому планують уникнути подібних конфліктів.

Присутні на нараді зійшлися на думці, що Вільногірську варто мати постійного українського священика для поховань загиблих захисників — без мовного чи патріархального підтексту. Бо, як підсумувала один з присутніх чоловіків, це питання не лише про релігію, а й про гідність Героїв України.

Читайте також:

• У Вільногірську знову не змогли вирішити, хто буде косити траву
• Меморіал захисникам: у Вільногірську вирішують, де його встановити

Верхньодніпровськ — місто, що зберігає у своїх затишних вулицях десятки захованих історій. На перший погляд спокійне й камерне, воно приховує у старих фасадах відлуння дворянських балів, приватних театрів, ремісничих майстерень та культурних осередків минулого.

Усе це оживає під час пішої екскурсії, яку проводить директорка Верхньодніпровського історичного музею Наталія Іванівна Коновал.

Початок історії: від дитячого будинку до старого проспекту

Біля музею гуртуються відвідувачі, і саме з цього місця почалася подорож Верхньодніпровськом.

“Хочу вам сказати, — починає пані Наталія, — що там, де зараз знаходиться музей раніше був дитячий будинок імені Кірова”. Саме з цього місця стартує прогулянка. Колись тут стояв гарний приватний будинок, а поруч — ресторан “Славутич”, де нині торговий центр.

Ціла територія дитбудинку була важливою частиною післявоєнної історії міста. Екскурсовод згадує історію чоловіка, який нещодавно віднайшов на кладовищі могилу директора того дитячого будинку — Мічника, і прагне відновити пам’ять про нього. Такі особисті історії повертають емоційний вимір місцям, які ми часто сприймаємо просто як будівлі.

Далі шлях веде до проспекту, який у місті й досі звично називають “Каштановим”. “До 1979 року тут були лише одноповерхові будиночки, — пригадує екскурсовод. — А коли місто відзначало 200-річчя, проспект перебудували. Верхньодніпровськ тоді називали “маленьким Києвом” — настільки затишно стало”. Сьогодні це одна з найатмосферніших частин міста — з рівними рядами каштанів і доглянутими фасадами.

Історичні будівлі, що зберегли свій характер

На маршруті трапляються об’єкти, які цікаві не лише архітектурою, а й тим, що пережили кілька епох. Колишня телефонно-телеграфна станція діяла тут у 1911–1920-х роках. Поруч стоїть старе царське казначейство — одна з перших кам’яних будівель Верхньодніпровська. Воно унікальне тим, що зберегло власне призначення: тут і сьогодні працює фінансова установа.

Справжньою окрасою міста є “Дім із годинником”, зведений у другій половині XIX століття. Його називали “Генеральською дачею”, адже тут відпочивав Катеринославський генерал-губернатор. “На першому поверсі була велика зала, де збиралися дворяни, проводилися бали, музичні вечори”, — розповідає Наталія Коновал. Сьогодні будівля все ще зберігає атмосферу світського життя свого часу.

Поруч — інша важлива споруда, яка колись слугувала столярною майстернею, а згодом — торговельною організацією “Міжторг”. Після проголошення незалежності в Україні розпочався процес повернення майна, відібраного у приватних власників у попередні десятиліття. Тоді й були знайдені документи на цю будівлю, і її повернули спадкоємцям. Згодом її придбали нові власники, і сьогодні вона відома як “Верхауз” — Верхньодніпровська хата.

Театральні та культурні осередки минулого

У центрі маршруту — будівля колишнього кінотеатру “Гастелло”. Попри те, що багато хто вважає його спорудженим у 1930-х, архітектура свідчить про старші витоки. “Колись тут був театр, — пояснює екскурсовод. — Верхньодніпровці — дуже творчі люди, тож вистави й концерти були регулярними”. Згодом театр поступився місцем кіносеансам, і будівля стала одним із культурних центрів міста.

Ще одна виразна споруда — цегляний будинок з червоною та білою цеглою, кованими балконами та сходами на другий поверх. За різних часів тут працювали музей, бібліотека й музична школа. Хоча сьогодні будівля пустує, вона залишається архітектурною родзинкою Верхньодніпровська.

Місто, що дихає річкою

На завершення екскурсії Наталія Іванівна звертає увагу на планування міста: вулиці Верхньодніпровська пролягають паралельно до Дніпра, а інші — перпендикулярно. “Це зроблено спеціально, щоб із річки надходило прохолодне повітря. Так само побудоване й Запоріжжя”, — пояснює вона.

Прогулянка з Наталією Коновал показує Верхньодніпровськ таким, яким його часто не помічають. Місто відкривається через маленькі історії: тут був дитячий будинок, там — телефонна станція, далі ‒ будівля, де колись танцювали на балах.

Читайте також:

“Якір у степу”: морська історія Вільногірська

Уряд оголосив про старт програми “Зимова підтримка”, яка передбачає одноразову виплату 1000 гривень для вразливих категорій населення з метою посилення соціальної допомоги в передзимовий період.

Про це повідомляє Міністерство соціальної політики України.

Хто отримає виплати

Виплата 1000 гривень не замінює чинних соціальних програм, а доповнює їх. Отримати допомогу зможуть сім’ї з дітьми різних категорій, одинокі пенсіонери, внутрішньо переміщені особи та інші громадяни, які проживають в Україні.

Ці кошти можна буде витратити на найбільш необхідні перед зимою товари та послуги:

• ліки;
• поштові та комунальні послуги;
• книги;
• благодійні внески.

Подати заяву на отримання допомоги для дітей можна буде з 15 листопада у застосунку “Дія” або у відділеннях Укрпошти. Після нарахування кошти можна витрачати до 30 червня 2026 року.

Читайте також:

Компенсація за втрачене житло: як ВПО зможуть подати заяву