Джерело життя для патронатної родини: як команда “Бджола Вільногірськ” допомагала сімʼї Слісаренків отримати воду 

Велика родина, де подекуди одночасно виховується до десяти дітей, роками жила без базових зручностей через відсутність води. Те, що починалося як гостра побутова проблема, зрештою перетворилося на велику спільну справу, до якої долучилися мешканці міста, волонтери, команда ГО “Бджола Вільногірськ”, фахівці та партнери організації. Так на подвір’ї єдиної на той момент патронатної сім’ї Вільногірська з’явилася сучасна свердловина глибиною майже 80 метрів.

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA.

Нагадаємо, раніше ми повідомляли про те, що у Вільногірську була лише одна патронатна сімʼя – родина Вікторії та Олександра Слісаренків. За три роки через їхній дім пройшло понад 10 дітей, які опинилися у кризових ситуаціях. Водночас родина стикається з низкою труднощів – від затримок із передбаченими законом виплатами до браку належної підтримки та уваги з боку громади. 

Коли Вікторія звернулася по допомогу до ГО “Бджола Вільногірськ”, волонтерка Анастасія Бондар особисто відкрила благодійний збір. Далі до справи долучилася вся команда.

Як розповідає Олександр Щекодін, коли вони всі разом ближче познайомилися з родиною Вікторії та дізналися про її щоденні труднощі, питання води стало одним із найгостріших. Після першого знайомства дорогою назад вони обговорювали, як родині з дев’ятьма дітьми впоратися без постійного доступу до води. Так народилася спільна ідея – зробити для родини свердловину. Олександр узявся за перші технічні розробки та підрахунки, а збір коштів відкрили практично одразу.

“Коли ми вперше привезли їм матеріали, Вікторія розповіла про проблему з водою. Ми їхали назад машиною і всі разом говорили про те, як можна поратися з дев’ятьма дітьми без води. Тоді й подумали: було б чудово зробити їм свердловину”, – каже Олександр. 

Як громада обʼєдналася задля доброї справи

Інформацію поширювали у соціальних мережах та місцевому медіа Вільногірськ IN.UA, підтримували збір під час заходів ГО “Бджола”, залучали волонтерів і небайдужих мешканців. Команда паралельно займалася практичними питаннями – пошуком фахівців, комунікацією та організаційним супроводом робіт.

До підтримки родини долучалися люди з усього міста. Хтось допомагав особисто, хтось поширював інформацію, хтось підтримував ініціативу під час заходів. Для команди “Бджоли” це стало ще одним прикладом того, що велика справа часто починається з невеликих внесків багатьох людей.

Коли спільними зусиллями вдалося назбирати майже 34 тисячі гривень та для завершення проєкту знадобилася додаткова підтримка, до справи долучився Олександр Лукашов, голова Дніпропетровської обласної організації “Бджола”. Його допомога дала можливість продовжити роботи та довести проєкт до результату.

Окремої подяки заслуговують і фахівці, які виконували буріння та облаштування свердловини. Роботи виявилися непростими: за словами Вікторії, глибина свердловини склала близько 80 метрів.

Щирі слова подяки

Для ГО “Бджола Вільногірськ” ця історія стала не лише історією допомоги одній сім’ї. Вона показала, як має працювати громадська команда: почути конкретну проблему, об’єднати навколо її вирішення людей, знайти можливості та не зупинятися на півдорозі.

“Я відкрила збір, але результат став можливим завдяки великій кількості людей. Команда ГО, наші волонтери,Олександр Щекодін, який підтримав ідеєю та знаннями, мешканці міста, які підтримували й поширювали інформацію, фахівці, які виконували роботи, та особлива подяка голові Дніпропетровської організації “Бджола” Олександру Лукашову – кожен зробив свою частину. Найважливіше, для мене, що сьогодні родина вже має воду”, – зазначає Анастасія Бондар.

Вікторія Слісаренко висловлює величезну вдячність усім, хто долучився до цієї важливої справи та не залишився осторонь:

“Я хочу сказати слова подяки людям за донати нам на свердловину і громадській організації “Бджола” за підтримки Олександра Лукашова. Ми тепер маємо воду, свердловину глибиною 80 метрів. Ми дуже-дуже вам вдячні”, – каже Вікторія у відео на сторінці ГО “Бджола”. 

У коментарі для Вільногірськ IN.UA вона також додала, що наразі у неї вдома мешкають пʼятеро дітей-школярів і тому вода зі свердловини стає в пригоді і при пранні, і при купанні дітей. Ділиться, що цю воду вони пʼють і навіть дають набирати одинокому сусідові-пенсіонеру. 

Читайте також:

Єдина патронатна родина у Вільногірську: як живе сім’я Слісаренків і чому залишаються без належної підтримки

На кухні лунає українська музика. Григорій щось готує, жартує, наводить порядок – навіть у короткі хвилини відпочинку він не звик сидіти без діла. Для побратимів його кухня була місцем, де можна було хоч ненадовго відчути себе вдома. Він добре готував, допомагав іншим і ніколи не відмовляв у підтримці. А ще любив коней і чекав дня, коли закінчиться війна, щоб повернутися до своїх справ. Цього дня він так і не дочекався.

6 серпня під час виконання бойового завдання загинув 55-річний військовослужбовець Григорій Громов. Разом із побратимами він ніс бойову службу поблизу Вільногірська. Ті, хто служив поруч із ним, згадують його як відповідальну, добру й веселу людину, яка завжди підтримувала інших і ніколи не відмовляла у допомозі.

Більше – на Вільногірськ IN.UA. 

Познайомилися під час формування підрозділу

З побратимом Михайлом Касюком Григорій познайомився наприкінці 2023 року, коли військовослужбовців із різних підрозділів зібрали під час формування 646-го окремого зенітно-кулеметного батальйону.

Разом вони проходили навчання, бойове злагодження, а згодом потрапили до однієї мобільної вогневої групи. На початку 2024 року військові поїхали на Запорізький напрямок, де провели близько двох місяців. Після цього їх перекинули на Дніпропетровщину – до Вільногірська.

“Ми разом вчилися, разом росли”, – згадує Михайло Касюк.

Спочатку Григорій був номером обслуги, а наприкінці 2024 року став кулеметником. За словами побратима, свою роботу він виконував дуже добре та відповідально.

Кухня, жарти та українська музика

Поза бойовою роботою Григорій був людиною порядку. За словами Михайла, у нього завжди було чисто й організовано.

За цивільною спеціальністю та попереднім досвідом служби Григорій був кухарем. Тому саме він часто відповідав за харчування екіпажу.

“Він дуже смачно готував, на ньому весь екіпаж тримався”, – розповідає побратим.

Попри бойові умови, Григорій залишався веселою людиною. Побратим пригадує, що військовий багато жартував і любив слухати музику. Особливо – українську. На кухні чи просто на вулиці поруч із Григорієм часто звучали українські пісні: народні, сучасні, естрадні.

Загинув під час бойового чергування

6 серпня військові з самого ранку перебували під загрозою обстрілів. За словами Михайла Касюка, тоді лунали повітряні тривоги та були атаки ударними безпілотниками.

Екіпаж, у якому служив Григорій, командування направило на підсилення до населеного пункту Вишневе. Там спочатку стався приліт ударного безпілотника, а згодом – балістичної ракети.

Військовий автомобіль опинився під ракетним обстрілом. Машина була неподалік від місця удару, через що військові потрапили під дію уламків.

Григорій загинув. Водій автомобіля отримав контузію та баротравму й наразі проходить лікування.

Як і багато військових, Григорій хотів одного – щоб війна закінчилася і він зміг повернутися додому. Він мріяв знову займатися своїми справами та повернутися до звичного життя. 

Григорію було 55 років. У нього залишилися дружина Світлана, син, донька та онука.

Читайте також:

“Я тепер завжди лелек восени проводжаю, плачу, а навесні зустрічаю – це наші діти”: історія воїна Євгена з Божедарівки за спогадами матері Ірини

Телефон у руках Сергія Якименка під час візиту до Вільногірської громади майже не замовкав. Дзвінок за дзвінком – робочі питання, які потрібно вирішувати просто зараз. Він на кілька хвилин відходив убік, відповідав, уточнював деталі, а потім повертався до розмови та продовжував оглядати об’єкти громади.

Це був один із перших робочих візитів голови Кам’янської районної військової адміністрації до Вільногірської громади після призначення на посаду. Програма виявилася насиченою: меморіал, де вшанували памʼять загиблих, а також меморіал, який наразі знаходиться на стадії будівництва за кошти місцевої влади, ліцей, простір для дітей, харчоблок, а згодом – міська лікарня та кабінет реабілітації для цивільних і військових.

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA. 

“Це процес входження на посаду”

Я підходжу до Сергія Якименка ще біля меморіалу, представляюся, пояснюю, що працюю для Вільногірськ IN.UA. Попереду ще кілька локацій, а власного транспорту в мене немає. Тому питаю просто:

— А можна до вас в автівку сісти? Хочеться ж усюди з вами побувати.

— Так, звісно, сідайте, — відповідає він без зайвих церемоній.

Так ми й вирушаємо далі разом. 

Під час поїздки Сергій Якименко пояснює, що нині відвідує громади Кам’янського району в межах процесу входження в посаду.

“Це процес, період входження в посаду, знайомство з територіями, з керівниками”, – розповідає він.

Під час таких поїздок, за його словами, йдеться не лише про знайомство. Серед основних питань – підготовка до опалювального сезону, енергостійкість, оборона, соціальний захист, внутрішньо переміщені особи та ветеранська політика.

У ліцеї – про захист країни

Коли приїжджаємо до ліцею, я заходжу разом із делегацією.

Тут гостю показали навчальні кабінети, зокрема простір, де проходять заняття із “Захисту України”.

Пізніше, дорогою до наступної локації, Сергій зізнається, що для нього ця тема не чужа. До початку повномасштабного вторгнення він працював у сфері освіти, а під час служби в Збройних Силах України також проводив навчання для педагогів за напрямом, пов’язаним із захистом України.

Після звільнення з військової служби він повернувся до Дніпровської академії неперервної освіти, де працював до призначення на нинішню посаду. Загалом його науково-педагогічний стаж становить понад п’ять років.

Та за розмовою про освіту стоїть значно більший особистий досвід. Про початок повномасштабної війни Сергій Якименко дізнався, перебуваючи із сім’єю в Карпатах. Уже 26 лютого вони дісталися Дніпропетровщини, а наступного ранку він був у частині 99-го батальйону територіальної оборони.

Спочатку служив у Кам’янському батальйоні, а згодом продовжив службу в інших підрозділах. Воював, зокрема, на Волноваському напрямку, а також на різних ділянках Донеччини, Харківщини та Запорізького напрямку.

Повернення, про яке не завжди говорять

Під час нашої розмови Сергій окремо зупинився на тому, що відбувається після повернення військових до цивільного життя.

Він говорить про це не як сторонній спостерігач – після служби йому самому довелося проходити цей шлях.

“Адаптація після служби до цивільного життя, вона є і вона буде стосуватися всіх хлопців, які зараз ще у війську”, – зазначає він.

За його словами, після повернення люди можуть зіткнутися зі стресом, психологічними проблемами та наслідками пережитого на війні. Під час служби організм перебуває у постійній напрузі, а вже після повернення ця напруга поступово спадає – і тоді можуть проявлятися наслідки травм, вибухів та тривалого стресу.

Сам Якименко після служби проходив лікування через проблеми зі здоров’ям.

Він наголошує: ветеранам потрібні не лише слова підтримки, а реальна допомога та готовність суспільства прийняти людей, які повертаються з війни.

“Їм треба підставити плече, їм треба реальна допомога, а не на словах”, – говорить він.

Саме тому ветеранську політику голова РВА називає одним із пріоритетів своєї роботи.

Від простору ЮНІСЕФ до сучасного харчоблоку

Також у ліцеї нам показали простір для дітей, облаштований за підтримки ЮНІСЕФ. Зараз це сучасний простір, де діти можуть навчатися, проводити вільний час і відпочивати.

Далі – харчоблок. Я надягаю халат, бахіли і ми заходимо. 

Тут Сергій Якименко оглянув приміщення, де готують їжу для дітей, звернув увагу на обладнання та умови роботи. Під час огляду представники громади показали, як організована робота харчоблоку.

Тема підготовки до зими залишалася однією з головних протягом усього візиту. Після огляду громади Якименко відзначив, що її готовність до опалювального сезону – це не лише цифри у документах.

“У вас це в наявності реально є, не на словах, не на папері”, – сказав голова РВА, оцінюючи побачене.

Реабілітація для цивільних та військових

Останньою локацією стала міська лікарня. Тут гостю показали сучасний кабінет реабілітації, який працює як для цивільних, так і для військових.

Огляд перетворився на своєрідну практичну демонстрацію: один із лікарів, Євген, показав, як працює обладнання та як власноруч проводить процедури.

Це ще одна тема, яка напряму перетинається з ветеранською політикою. Адже потреба в реабілітації після поранень, травм та тривалого фізичного й психологічного навантаження для військових лише зростатиме.

Між дзвінками – розмови про громаду

Поки маршрут переходив від однієї локації до іншої, телефон голови РВА продовжував нагадувати про себе. Робочі питання не зупиняються навіть під час виїздів у громади.

Проте після кожної розмови Якименко повертався до огляду: ставив запитання, уточнював деталі, спілкувався з працівниками та представниками громади.

Такий формат візиту дозволив побачити Вільногірськ не лише через звіти та цифри, а безпосередньо на місці – у навчальних кабінетах, дитячому просторі, харчоблоці та лікарні.

Наприкінці зустрічі голова Кам’янської РВА подякував представникам громади та зазначив, що планує продовжувати такі візити.

“Будемо візити наносити регулярно”, – сказав Сергій Якименко.

Читайте також:

Як вихідні у Вільногірську обʼєднали місто навколо болю і вдячності