У Вільногірську є лише одна патронатна сім’я – родина Вікторії та Олександра Слісаренків. За три роки через їхній дім пройшло понад 10 дітей, які опинилися у кризових ситуаціях. Водночас родина стикається з низкою труднощів — від затримок із передбаченими законом виплатами до браку належної підтримки та уваги з боку громади.
Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з Вікторією та її близькими, щоб дізнатися більше про їхнє життя.
Хто така патронатна сім’я і чому вона потрібна
Патронат над дитиною – це форма тимчасового влаштування дітей, які через складні життєві обставини не можуть проживати з батьками. Поки соціальні служби вирішують, чи може біологічна сім’я відновитися, дитина отримує догляд, безпеку та тепло в патронатній родині.
У Вільногірську таку функцію виконує лише одна сім’я – Вікторії та Олександра Слісаренко. За кілька років через їхній дім пройшли діти різного віку: від малюків до підлітків.
Нагадаємо, раніше редакція Вільногірськ IN.UA вже писала про родину Вікторії Слісаренко.
Дружня та тепла атмосфера в родині
Вікторія розповідає, що у родині панує дружня та тепла атмосфера. Діти допомагають один одному, разом проводять час, граються, готують, займаються творчим розвитком і майструють. Рідні сини Вікторії ставляться до патронатних дітей як до друзів, братів і сестер.
Наразі у родині перебувають: Мілана, якій 8 місяців, двоє погодок – дівчинка та хлопчик, яким ще немає 2 років, і двоє дітей підліткового віку.
Вікторія відзначає одну дівчинку, яка живе в родині вже два роки: “Вона вже як рідна для мене”, – зізнається патронатна мама. Коли Вікторія зустрічається у місті з дітьми, які були у неї на патронаті, вони завжди раді її бачити, вітаються і навіть запрошують у гості. Дехто називає її по імені, а хтось – мамою.
Турбота без вихідних і відпусток
Попри важливість їхньої місії, родина Слісаренків стикається з низкою проблем, найперше – відсутністю належної підтримки з боку держави та громади.
За словами Вікторії, вона вже другий рік не отримує компенсацію за невикористані відпустки, передбачені її трудовим договором. “Рік пропав – це значна сума для нас. Я подавала заяви депутатам і міському голові, але за три роки жодного разу не отримала жодної фінансової підтримки”, – обурюється вона.
В інших громадах, за її спостереженнями, місцева рада приймає рішення про виділення коштів для патронатних сімей, які потім витрачають їх на дітей. У Вільногірську такої практики поки немає.
Позиція служби у справах дітей
Редакція також поспілкувалася з Ольгою Левченко, начальницею служби у справах дітей Вільногірської міської ради. Вона пояснила, що виплати на дітей у патронатних сім’ях здійснюються з державного бюджету: це 2,5 прожиткових мінімуми на дитину без інвалідності та 3,5 – на дитину з інвалідністю. Окрім того, заробітну плату отримують патронатний вихователь і його помічник. За словами посадовиці, компенсація за невикористані відпустки також передбачена, але її виплата перебуває у компетенції Пенсійного фонду України, а не місцевої ради.
У громаді є можливість отримати тимчасову фінансову допомогу – гроші, які родина може використати на потреби дитини одразу після її приходу, ще до початку регулярних виплат. Крім того, служба у справах дітей звертається по підтримку до благодійних організацій. Зокрема, родина Слісаренків отримувала допомогу у вигляді меблів для дітей.
Щодо прикладів інших громад, де місцеві ради додатково фінансують патронатні сім’ї, пані Левченко підтвердила, що у Вільногірську такої практики наразі немає. Водночас у програмі громади передбачено підтримку ще однієї родини, яка нині проходить навчання для отримання статусу патронатної.
Сімейне життя між обов’язками і турботою
У будинку Слісаренків завжди гамірно – поруч рідні сини Вікторії та діти, які перебувають на патронаті. Попри це, у родині панує атмосфера взаєморозуміння.
Старший син Вікторії навчається у Вільногірському корпусі ДПТНЗ “Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти” і вже готується до випуску. “Він звик ділити мамину увагу з іншими дітьми, приймає їх як своїх”, – каже Вікторія.
Діти знаходять спільну мову: грають разом, дивляться фільми, допомагають один одному з навчанням. “У нас може не бути телевізора в кімнаті для моєї дитини, але для патронатних дітей це обов’язкова вимога. І ми якось виходимо з цього”, – додає вона.
Найважчий момент – прощання
Найбільше випробування для патронатних батьків – момент, коли дитину повертають у рідну сім’ю або переводять в іншу форму виховання.
“Я завжди знаю, що дитина рано чи пізно піде. Але коли вона вже півроку з тобою, звикаєш до її обіймів – і розставання дається важко”, – ділиться Вікторія.
Перспективи патронату у громаді
Вікторія зазначає, що у громаді потреба в патронатних сім’ях велика. Наразі ще одна родина готується стати патронатною і проходить спеціальні навчальні курси.
Наразі патронатна родина Вікторії та Олександра збирає кошти на облаштування свердловини, адже потреба у власному джерелі води є вкрай важливою для побуту й догляду за дітьми. На сьогодні зібрано 18 тисяч гривень із необхідних 50 тисяч.
Підтримати сім’ю можна за реквізитами:
- Карта: 4874 1000 2808 0771
- Банка Monobank: https://send.monobank.ua/jar/8YipBigJfy
Попри труднощі, родина Слісаренків не збирається зупинятися. Вони продовжують приймати дітей і вірять, що громада все ж зверне увагу на їхні проблеми.
“Коли бачиш, як дитина, що прийшла налякана й замкнена, через кілька тижнів починає сміятися, бігати і відчувати себе вдома – розумієш, що все не дарма”, – підсумовує Вікторія.
Читайте також:
Підписуйтесь
