Мобілізація в Україні: нововведення та особливості жовтневого призову

В Україні триває активна мобілізація населення, і військові комісаріати посилюють заходи з призову. Водночас громадяни дедалі частіше стикаються з питаннями щодо процедур мобілізації, умов призову та особливостей проведення заходів на місцях. Які нововведення очікують на мобілізацію в жовтні?

Більше на Вільногірськ IN.UA

Основні нововведення:

1. Заборона мобілізації юнаків від 18 до 25 років, які були визнані обмежено-придатними.

2. Мобілізація чоловіків віком від 50 до 60 років виключно за спеціальним мобілізаційним розпорядженням.

3. Відстрочка чоловікам, чиї неповнорідні родичі загинули чи зникли на війні.

Категорії, які мають відстрочку:

• заброньовані підприємствами, установами та організаціями;

• особи з інвалідністю;

• особи, які мають на утриманні троє і більше дітей віком до 18 років, за винятком тих, хто має заборгованість зі сплати аліментів;

• батьки-одинаки, які виховують дитину/дітей до 18 років, якщо інший з батьків помер, позбавлений батьківських прав, або визнаний зниклим безвісти;

• особи, які мають неповнолітню дитину та чоловіка (дружину), що проходять військову службу;

• особи, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;

• особи, які виховують дитину з тяжким захворюванням;

• особи, які утримують повнолітню дитину з інвалідністю І чи II групи;

• особи, які опікуються дитиною, яка до усиновлення була сиротою або позбавленою батьківського піклування, віком до 18 років;

• особи, які піклуються про хвору дружину (чоловіка), дитину чи одного з батьків або батьків подружжя, які потребують постійного догляду за висновком медкомісії;

•особи, які є опікунами особи, визнаної судом недієздатною;

•особи, які мають дружину (чоловіка) з інвалідністю | чи 1I групи;

• члени сімʼї другого ступеня споріднення, які здійснюють постійний догляд за особою з інвалідністю І або II групи (за умови відсутності близьких родичів першого ступеня та не більше однієї особи);

• люди, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, дочка, батько, мати, дід, бабуся, рідні (повнорідні чи неповнорідні) брат або сестра) загинули або зникли безвісти під час бойових дій;

• члени сімей осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України;

• військовозобовʼязані, які були звільнені з полону (можуть бути призвані лише за їхньою згодою);

• здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою та здобувають рівень освіти, вищий за раніше отриманий;

Вчителі мають право на відстрочку від мобілізації лише за кількох умов

В Україні почався навчальний рік, отже актуальним є питання відстрочки для вчителів-чоловіків, які працюють у школах. Викладачі мають право на відстрочку від мобілізації, однак не всі. Це стосується лише тих, хто займається науково-педагогічною діяльністю в закладах вищої та фахової передвищої освіти та має науковий ступінь.

До цієї категорії також належать і вчителі середніх шкіл та професійно-технічних закладів. Однак за умови, якщо їхнє навантаження становить не менше ніж 0,75 ставки. Тобто якщо вчитель працює менше або за сумісництвом, його можуть призвати до лав ЗСУ.

У разі відмови в наданні відстрочки, адвокати радять військовозобов’язаним подати документи повторно – вони мають на це право. У заяві на відстрочку варто чітко вказати, які документи надаються, щоб уникнути аргументації про неповний пакет документів.

Скільки повісток надішлють Укрпоштою

Закон про мобілізацію, що набув чинності в травні 2024 року, передбачає надсилання повісток через Укрпошту – рекомендованим листом. Така повістка вважатиметься отриманою, коли на пошті поставлять відмітку про отримання, неможливість вручення чи відмову від отримання.

У липні Кабмін упорядкував механізм централізованого друку і надсилання повісток військовозобов’язаним поштою. Як пише «УП», уряд виділив 71 мільйон 820 тисяч гривень на друк 900 000 повісток до кінця 2024 року.

Читайте також: 

• Військовому з Нікополя, який захищав “Азовсталь” винесли вирок в росії
• Вільногірські депутати від ОПЗЖ залишаються: рішення про відставку не підтримали

Хореографічні колективи “Фламінго” та “Незламні” з Лихівської громади повернулися з обласного конкурсу “Танцювальний крок” із вагомими перемогами. Про це на своїй сторінці у Facebook поділилась голова Лихівської територіальної громади Лариса Савченко.

Детальніше про тріумфальні виступи і нагороди читайте в матеріалі Вільногірськ IN.UA

Лихівська громада – серед найкращих на Дніпропетровщині

Обласний конкурс “Танцювальний крок” зібрав на одній сцені представників 25 найсильніших громад Дніпропетровщини. Свої таланти демонстрували десятки колективів, однак саме представники Лихівської громади змогли гучно заявити про себе.

Хореографічні колективи “Фламінго” та “Незламні” не лише достойно представили рідний край, а й повернулися додому з вражаючим результатом – двома золотими нагородами, сріблом та бронзою.

Для невеликої громади це не просто конкурсна перемога, а доказ того, що талант, праця та підтримка здатні привести до великого успіху навіть на найпрестижніших сценах області.

“Ваша енергія захоплює”

Голова Лихівської територіальної громади Лариса Савченко на своїй сторінці у Facebook привітала юних танцюристів із перемогою та подякувала їм за наполегливість і талант.

За її словами, виступи дітей стали справжньою гордістю для всієї громади.

“Ви неймовірні! Ваша енергія, старанність і кожен рух на сцені захоплюють. Ви – наше майбутнє, наше натхнення і доказ того, що українська культура живе та процвітає навіть у найскладніші часи”, – зазначила Лариса Савченко.

Перемога, за якою стоїть праця наставників

Окремі слова вдячності очільниця громади висловила керівницям колективів – Наталії Жданюк та Світлані Соколенко.

Саме вони, за словами Лариси Савченко, щодня вкладають у дітей не лише професійні навички, а й віру у власні сили.

“Ви не просто вчите танцювати – ви виховуєте особистостей, розвиваєте таланти та даруєте дітям віру у власні сили. Ці перемоги – результат вашої майстерності”, – наголосила голова громади на своїй сторінці.

Батьківська підтримка – фундамент великих досягнень

Не залишилися без подяки й батьки юних артистів. Адже саме їхня підтримка, віра та допомога стають важливою частиною успіху дітей.

У громаді підкреслюють: великі перемоги народжуються там, де є спільна праця дітей, наставників і родин.

У громаді обіцяють підтримувати творчі ініціативи

Лихівська громада й надалі планує підтримувати розвиток творчих колективів та молодіжних ініціатив.

“Кожна ваша усмішка та кожна медаль – це спільна перемога нашої громади”, – зазначила у публікації Лариса Савченко.

Окремо у громаді подякували українським військовим за можливість дітям навчатися, розвиватися й прославляти рідний край навіть у непрості часи.

Читайте також:

У ритмі вальсу: чим у Вільногірську відомий колектив спортивно-бального танцю

У Вільногірську відкрили символічне місце пам’яті загиблим дітям України – простір болю, пам’яті й надії. 

Про сльози, що не стримували навіть дорослі, про дитячі листи для військових, про сакуру як символ життя і дзвіночки, що нагадують про обірвані голоси, – у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

“Щоб це не була суха статистика”: як народилася ідея місця пам’яті

У Вільногірську з’явилося місце пам’яті загиблим дітям України “Діти – янголи країни” – простір, створений із болю, пам’яті та надії. Ініціаторкою створення меморіального куточка стала тренерка Наталя Зінчук разом зі своїми вихованцями та їхніми батьками. 

Місце пам’яті облаштували біля спорткомплексу “Авангард”. Тут висадили плакучу сакуру – як символ скорботи за втраченими дитячими життями, встановили фігури журавлів – як символ зв’язку з тими, кого вже немає поруч, повісили маленькі білі кросівки, дзвіночки з білими стрічками та запалили лампадки. Дзвіночки символізують дитячі голоси, які обірвала війна.

За словами Наталії Зінчук, поштовхом до створення такого простору стала війна, яка щодня забирає найдорожче – дітей.

“Ми прийшли до того, що повинні провести захід під назвою “Діти – янголи країни”. На жаль, ця страшна війна забирає в нас наше майбутнє – наших дітей. Нам хотілося приділити цьому увагу”, – розповіла Наталя Зінчук журналістці.

Ідею підтримали батьки вихованців спортивного відділення. Разом вони зібралися, обговорили ініціативу та спільними силами облаштували меморіальне місце. Наталія Зінчук із вдячністю згадує всіх, хто долучився до створення простору пам’яті: “Я дуже вдячна батькам свого відділення. Дуже вдячна Олександру Зінчуку – саме він приїхав із міста Костянтинівки і прийшов нам на допомогу. Дуже дякую нашій родині з міста Вільногірськ – Антоніні Орел та її чоловіку Дмитру – за облаштування місця вшанування. А Олександр Бондар із Донеччини настільки пройнявся цим заходом, що придбав за власний кошт цих журавлів”, – із великою шаною і вдячністю розповідає тренерка.

“Ми повинні пам’ятати. Щоб це не була суха статистика – просто немає дітей. Ми повинні нести цю пам’ять”, – наголосила тренерка.

Вона також зазначила, що хотіла б зробити цей захід щорічним.

Історія Маріуполя: “Ми боялися, що закінчиться їжа, і діти дивитимуться голодними очима”

Однією з найбільш емоційних частин заходу стали історії матерів, які пережили пекло війни та змогли врятувати своїх дітей.

Свою історію розповіла Любов – переселенка з Маріуполя, яка нині живе у Вільногірську.

Разом із чоловіком, трьома дітьми, сестрою, її дітьми та батьками вони опинилися в заблокованому місті.

“Було дуже страшно. Просто безкінечний шум за вікном, звуки вибухів. Ми чекали якогось дива”, – згадує жінка.

Коли удари стали зовсім близькими, родина спустилася в підвал.

“Ми готували на вогнищі, коли вдавалося вискочити на вулицю. Збирали сніг із машин, щоб була хоч трохи вода. Я боялася не за себе. Мені було страшно, що закінчаться залишки їжі, що діти будуть дивитися на мене голодними очима, а я не знатиму, що робити”.

Любов каже: найбільше лякала думка, що діти можуть загинути під завалами.

“Ми боялися, що будинок завалиться, і діти залишаться там. Ми дуже намагалися не показувати дітям свого страху”.

Коли залишатися стало неможливо, родина ризикнула виїхати.

“Ми посадили в машину дітей, кішку, речі – і поїхали. Ми боялися, що це останній наш день. Але нам вдалося вирватися. Ми врятувалися і врятували наших дітей”.

Любов звернулася до дітей, які були на заході:

“Цінуйте те, що у вас є. Те, що ви можете спати у своїх ліжках, їсти смачну їжу, ходити до школи, на тренування, зустрічатися з друзями. Ті діти з Бахмута, з Маріуполя, які не дожили до сьогоднішнього дня, всього цього були позбавлені”.

Історія Антоніни: вагітна, з сином, двома собаками й “коктейлем Молотова”

Ще одну історію, від якої в багатьох наверталися сльози, розповіла вільногірка Антоніна.

На початку повномасштабного вторгнення вона жила в Києві разом із восьмирічним сином і була на третьому місяці вагітності.

У перший день вторгнення родина вирішила виїхати з Києва, але помилково рушила в напрямку Бучі, Ірпеня та Гостомеля.

“Горизонт був червоний. Вибухи, ракети, було дуже страшно”, – згадує жінка.

Шість днів вони провели в укритті, а коли бої підійшли впритул – вирішили тікати.

Антоніна сіла в машину з сином, двома собаками, рюкзаком із водою, печивом і кормом для тварин.

А ще – із “Бандерівський смузі” (“коктейль Молотова”), та канцелярським ножем.

“Я думала: якщо нас зловлять – так просто не здамся”.

Вона їхала об’їзними дорогами, полями й посадками до першого українського блокпоста.

“Коли військові побачили мене з “Бандерівським смузі”, почали аплодувати й свистіти: “Дивись, наша мала їде!””

Після цього вона дісталася Житомира, а згодом – Польщі, де народила здорового сина. Згодом жінка повернулася до Вільногірська.

Її розповідь слухали зі сльозами на очах.

Згадали родину Зеленських і дітей, які вже не повернуться додому

Під час заходу згадали й трагічну загибель у Дніпрі батька та сина з вільногірської родини Зеленських.

Присутні вшанували пам’ять усіх дітей, чиє життя обірвала війна, хвилиною мовчання.

Особливо гостро звучали слова про те, що ці діти вже ніколи не повернуться додому, не підуть до школи, не вийдуть на спортивне поле і не заб’ють свій останній м’яч.

Листи військовим і дитячі слова підтримки

На заході були присутні й військові з Вільногірська, які ділилися власними історіями війни.

Вихованці Наталії Зінчук підготували для них листи підтримки. Діти зачитували зі сцени слова вдячності, говорили, що пишаються українськими захисниками, бажали їм сили та повернення додому.

Після цього передали військовим смаколики.

Саме завдяки Збройним силам України, наголошувала організаторка, діти у Вільногірську мають змогу жити, навчатися й тренуватися.

Пам’ять, яка має жити

Життя триває – завдяки тим, хто бореться. Завдяки тим, хто рятував дітей під обстрілами. І заради тих дітей, які вже ніколи не виростуть.

“Я кажу дітям: свої перемоги – сьогодні і в майбутньому – ми будемо присвячувати дітям-янголам”, – сказала Наталя Зінчук.

У Вільногірську з’явилося місце, куди приходитимуть не лише 4 червня – у День вшанування пам’яті дітей, загиблих внаслідок збройної агресії Росії проти України.

Сюди приходитимуть, щоб пам’ятати. Щоб цінувати. І щоб жити – за себе і за них.

Читайте також:

Меморіал “Живі, поки пам’ятаємо”: у Вільногірську обрали підрядника для будівництва місця вшанування Героїв