Мобілізація в Україні: нововведення та особливості жовтневого призову

В Україні триває активна мобілізація населення, і військові комісаріати посилюють заходи з призову. Водночас громадяни дедалі частіше стикаються з питаннями щодо процедур мобілізації, умов призову та особливостей проведення заходів на місцях. Які нововведення очікують на мобілізацію в жовтні?

Більше на Вільногірськ IN.UA

Основні нововведення:

1. Заборона мобілізації юнаків від 18 до 25 років, які були визнані обмежено-придатними.

2. Мобілізація чоловіків віком від 50 до 60 років виключно за спеціальним мобілізаційним розпорядженням.

3. Відстрочка чоловікам, чиї неповнорідні родичі загинули чи зникли на війні.

Категорії, які мають відстрочку:

• заброньовані підприємствами, установами та організаціями;

• особи з інвалідністю;

• особи, які мають на утриманні троє і більше дітей віком до 18 років, за винятком тих, хто має заборгованість зі сплати аліментів;

• батьки-одинаки, які виховують дитину/дітей до 18 років, якщо інший з батьків помер, позбавлений батьківських прав, або визнаний зниклим безвісти;

• особи, які мають неповнолітню дитину та чоловіка (дружину), що проходять військову службу;

• особи, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;

• особи, які виховують дитину з тяжким захворюванням;

• особи, які утримують повнолітню дитину з інвалідністю І чи II групи;

• особи, які опікуються дитиною, яка до усиновлення була сиротою або позбавленою батьківського піклування, віком до 18 років;

• особи, які піклуються про хвору дружину (чоловіка), дитину чи одного з батьків або батьків подружжя, які потребують постійного догляду за висновком медкомісії;

•особи, які є опікунами особи, визнаної судом недієздатною;

•особи, які мають дружину (чоловіка) з інвалідністю | чи 1I групи;

• члени сімʼї другого ступеня споріднення, які здійснюють постійний догляд за особою з інвалідністю І або II групи (за умови відсутності близьких родичів першого ступеня та не більше однієї особи);

• люди, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, дочка, батько, мати, дід, бабуся, рідні (повнорідні чи неповнорідні) брат або сестра) загинули або зникли безвісти під час бойових дій;

• члени сімей осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України;

• військовозобовʼязані, які були звільнені з полону (можуть бути призвані лише за їхньою згодою);

• здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою та здобувають рівень освіти, вищий за раніше отриманий;

Вчителі мають право на відстрочку від мобілізації лише за кількох умов

В Україні почався навчальний рік, отже актуальним є питання відстрочки для вчителів-чоловіків, які працюють у школах. Викладачі мають право на відстрочку від мобілізації, однак не всі. Це стосується лише тих, хто займається науково-педагогічною діяльністю в закладах вищої та фахової передвищої освіти та має науковий ступінь.

До цієї категорії також належать і вчителі середніх шкіл та професійно-технічних закладів. Однак за умови, якщо їхнє навантаження становить не менше ніж 0,75 ставки. Тобто якщо вчитель працює менше або за сумісництвом, його можуть призвати до лав ЗСУ.

У разі відмови в наданні відстрочки, адвокати радять військовозобов’язаним подати документи повторно – вони мають на це право. У заяві на відстрочку варто чітко вказати, які документи надаються, щоб уникнути аргументації про неповний пакет документів.

Скільки повісток надішлють Укрпоштою

Закон про мобілізацію, що набув чинності в травні 2024 року, передбачає надсилання повісток через Укрпошту – рекомендованим листом. Така повістка вважатиметься отриманою, коли на пошті поставлять відмітку про отримання, неможливість вручення чи відмову від отримання.

У липні Кабмін упорядкував механізм централізованого друку і надсилання повісток військовозобов’язаним поштою. Як пише «УП», уряд виділив 71 мільйон 820 тисяч гривень на друк 900 000 повісток до кінця 2024 року.

Читайте також: 

• Військовому з Нікополя, який захищав “Азовсталь” винесли вирок в росії
• Вільногірські депутати від ОПЗЖ залишаються: рішення про відставку не підтримали

Де у Вільногірській громаді можна відпочити влітку, чи чиста там вода, скільки людей на пляжі, чи є зручності та чи варто їхати туди взагалі? Відповіді на ці питання редакція Вільногірськ IN.UA шукатиме не за чужими відгуками, а власним досвідом. Ми запускаємо нову рубрику “Перевірено на собі”, у якій особисто відвідуватимемо популярні місця відпочинку громади. Першою локацією стали відомі серед місцевих Вільногірські Мальдіви.

Детальніше про нову рубрику та перший огляд читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Нова рубрика – чесний погляд 

Літо у розпалі, а разом із ним і сезон відпочинку біля води. У Вільногірській громаді є кілька популярних місць, куди щороку їдуть місцеві жителі та гості міста. Проте більшість знає про них лише з розповідей знайомих або фотографій у соцмережах.

Саме тому редакція Вільногірськ IN.UA започатковує рубрику “Перевірено на собі”.

Наша команда особисто відвідуватиме місця відпочинку, перевірятимуть умови, ділитимуться власними враженнями та чесно розповідатимуть не лише про переваги, а й про недоліки.

Першою зупинкою стали Вільногірські Мальдіви.

Доїхати можна навіть велосипедом

Представниця редакції вирушила на пляж разом із подругою на велосипедах.

За її словами, сама відстань від міста не є великою, тож така поїздка цілком реальна навіть без автомобіля.

Втім, є й мінус – частина дороги проходить ґрунтовкою. Коли повз проїжджають автомобілі, пил буквально накриває велосипедистів.

Для тих, хто не має власного транспорту чи велосипеда, дістатися можна й таксі. Поїздка від Вільногірська до пляжу коштуватиме 300 гривень.

Маленький пляж майже зник, а на великому – людно навіть увечері

Першою несподіванкою стало те, що невеликий пляж, який розташований ближче до міста, майже зник.

За словами представниці редакції, вода значно піднялася, і територія, яка раніше була піщаною, тепер опинилася під водою.

Тож відпочивальниці поїхали далі – на головний великий пляж.

Попри те, що це близько вечора вихідного дня, людей там було дуже багато. Одні відпочивали родинами, інші купалися, хтось просто відпочивав на білому піску.

Чиста вода біля берега, але водорості – далі

Одне з найприємніших вражень – відносна чистота території.

Сміття траплялося лише подекуди, хоча велике скупчення людей могло б залишити значно більше слідів після відпочинку.

Вода біля берега була прозорою, але вже трохи далі починалися густі водорості.

Після нетривалих пошуків вдалося знайти ділянку приблизно посередині пляжу, де вода залишалася чистішою і можна було комфортно купатися.

Вода виявилася теплою та приємною.

Водночас представниця редакції звернула увагу ще на одну особливість: майже відразу після заходу у воду глибина починає швидко збільшуватися. Саме тому багато людей не запливали далеко.

Для тих, хто не знає особливостей дна чи відпочиває тут уперше, це може бути важливим моментом.

Без душових та роздягалень, але з кукурудзою та холодними напоями

Оскільки Вільногірські Мальдіви не є офіційним облаштованим пляжем, чекати тут інфраструктури не варто.

Немає кабінок для перевдягання, душових, навісів чи шезлонгів. Хто хоче тінь – привозить власну парасолю.

Водночас неподалік працює торговий кіоск, де можна придбати холодні напої, перекусити або купити гарячу кукурудзу.

Працівники кіоску розповіли, що найближчим часом планують спробувати очистити частину водойми від водоростей, аби зробити відпочинок комфортнішим для гостей.

І ще один приємний бонус чекав уже дорогою додому. Повертаючись із пляжу, представниця редакції разом із подругою не втрималися й зупинилися біля поля із великими рулонами соломи. Кілька хвилин – і звичайна поїздка перетворилася на імпровізовану фотосесію серед літнього пейзажу. Виявилося, що навіть дорога з Вільногірських Мальдів може подарувати гарні кадри та ще один теплий спогад про день.

“Наче Голубі озера”

Цікавою виявилася й атмосфера на самому пляжі.

Деякі відпочивальники жартували, що приїхали з Одеси лише на кілька днів і тепер вирішують, чим зайнятися. Одним із варіантів став саме відпочинок на Вільногірських Мальдівах.

Ще одна родина ділилася власними спогадами.

Вони порівнювали місцевий пляж із Голубими озерами на Донеччині – місцем, де раніше любили проводити літо. За їхніми словами, білий пісок і блакитна вода нагадали їм знайомі краєвиди та викликали теплі спогади.

Білий теплий пісок, простір для відпочинку, можливість зробити гарні фотографії та покупатися у спекотний день – безперечні переваги Вільногірських Мальдів.

Водночас швидке збільшення глибини, водорості у воді, відсутність будь-якої пляжної інфраструктури та пилова дорога дещо псують загальне враження.

А рубрика “Перевірено на собі” лише починається. Попереду – нові водойми, популярні місця відпочинку та чесні огляди від редакції Вільногірськ IN.UA.

Читайте також:

Вільногірські Мальдіви позеленіли: улюблений кар’єр вкрили водорості (ВІДЕО)

У Вільногірську вперше відбулася Всеукраїнська акція “Дзвони Надії” – символічна подія, яка об’єднала родини військовополонених і безвісти зниклих, волонтерів, ветеранів, військових, представників міської влади та небайдужих жителів громади. Кожен удар дзвону цього дня був нагадуванням: тих, хто не повернувся додому, не забули, а їхні родини не залишилися наодинці зі своїм болем.

Детальніше про те, як у Вільногірську пройшла акція “Дзвони Надії”, читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Дзвін, що став голосом тих, кого чекають

Всеукраїнську акцію організувала громадська організація “Бджола Вільногірськ” спільно з родинами військовополонених та безвісти зниклих за підтримки Вільногірської міської ради.

На площі зібралися люди, яких об’єднала одна спільна надія – дочекатися своїх рідних. Хтось уже кілька років не має жодної звістки, хтось живе між офіційними повідомленнями та нескінченними зверненнями до державних органів, міжнародних організацій і Червоного Хреста. Але всі вони прийшли сюди, щоб нагадати: за словами “полонений” чи “безвісти зниклий” стоять живі люди та їхні сім’ї.

На заході були присутні представники родин військовополонених і безвісти зниклих, волонтери, ветерани, небайдужі мешканці громади. До акції долучилися й представниці редакції. Одна з них разом із донькою стояла серед учасників із фотографією свого безвісти зниклого батька, розділяючи біль інших родин.

“Поки лунає цей дзвін – живе наша надія”

Під час відкриття заходу ведуча подякувала всім, хто допоміг організувати акцію.

“Ми хочемо щиро подякувати громадській організації “Бджола Вільногірськ”, Вільногірській міській раді, міському голові Володимиру Василенку, волонтерам і кожному, хто сьогодні прийшов підтримати нас. Ваша небайдужість і ваші зусилля дають нам сили триматися. Ви доводите, що ми не наодинці зі своєю бідою. Поки лунає цей дзвін – живе наша надія. Ми боремося, пам’ятаємо і обов’язково дочекаємося”, – пролунало зі сцени.

Для тисяч українських сімей кожен день перетворився на боротьбу з невідомістю, а військовополонені та безвісти зниклі не повинні ставати лише статистикою чи сухими записами в документах.

“Кожен із них – це син, донька, чоловік, дружина, батько чи мати. Це живі люди, які щомиті чекають на порятунок”.

Чотири роки без жодної звістки

Серед присутніх була Лідія Черняк, яка вже понад чотири роки чекає на свого онука. Захисник зник безвісти під час оборони Маріуполя 25 березня 2022 року.

Жінка розповіла, що регулярно звертається до Координаційного штабу та Міжнародного комітету Червоного Хреста, однак досі не отримала жодної інформації про його долю.

За її словами, онук залишився сиротою ще в дитинстві, а вона допомагала його виховувати, підтримувала під час навчання та дорослого життя. Тепер її найбільше бажання – дізнатися хоча б якусь звістку про нього.

“Якщо не ми, то хто про них нагадає?”

На акцію прийшла Ольга Ющенко, її чоловік був мобілізований восени 2025 року, а вже навесні 2026-го зник безвісти на Покровському напрямку.

Жінка розповіла, що постійно звертається до міжнародних організацій, пише листи до Координаційного штабу, Червоного Хреста, Міністерства оборони України, а також до представників інших держав, сподіваючись отримати будь-яку інформацію.

На її переконання, такі акції потрібні насамперед для того, щоб суспільство не забувало про тих, кого досі шукають.

“Якщо не ми, то ніхто про них не нагадає”, – сказала вона.

Родини закликають не мовчати

Ще одна учасниця заходу розповіла про свого чоловіка Романа, який уже майже три роки перебуває у підтвердженому російському полоні.

Вона переконана, що родинам потрібно постійно звертатися до Координаційного штабу, СБУ, Міжнародного комітету Червоного Хреста, ООН та інших міжнародних структур, аби їхніх рідних не переставали шукати.

Інші жінки також ділилися своїми історіями. Хтось уже кілька років живе в очікуванні, хтось продовжує писати десятки звернень і листів, хтось щодня переглядає списки звільнених, сподіваючись побачити знайоме прізвище.

“У нашій громаді про нас майже не говорять”

Одними з найемоційніших стали слова Сніжани Мишко, чоловік якої безвісти зник понад три з половиною роки тому.

Вона зізналася, що довгий час чекала, коли у Вільногірську з’являться подібні заходи підтримки.

За її словами, у багатьох містах України вже існують символічні місця пам’яті, регулярно проходять акції на підтримку полонених і безвісти зниклих. У Вільногірську ж, говорить жінка, родини часто залишаються непоміченими.

“У нашій громаді якось не прийнято згадувати безвісти зниклих і полонених. Наче їх не існує. І нас, їхні родини, теж. Я дуже вдячна організаторам, що вони зробили таку акцію вперше. Можливо, після неї на це звернуть більше уваги”, – сказала Сніжана.

Саме ці слова стали одним із найсильніших нагадувань про те, чому подібні заходи важливі не лише для самих родин, а й для всієї громади.

Дзвіночки з іменами тих, кого чекають

Завершилася акція символічною частиною.

Учасники підійшли до інсталяції й почепили невеликі дзвіночки з іменами своїх рідних – військовополонених та безвісти зниклих захисників.

Кожен дзвіночок став окремою історією. Окремою надією. Окремим нагадуванням, що вдома на них чекають.

Для Вільногірська ця акція стала першою, але її учасники висловлювали сподівання, що “Дзвони Надії” стануть традицією громади. Адже поки звучить дзвін, звучать і голоси тих, хто не дозволяє забути своїх близьких. А значить – живе й надія на їхнє повернення.

Читайте також:

У Вільногірську звання почесного громадянина отримають троє військових (посмертно)