Група жінок, які займаються ритмічною гімнастикою/ фото архів Ольга Мирошниченко
Досягла спортивної кар’єри сама і надихає інших. Себе називає «скульптором тіла та душі» — це все про вільногірську тренерку з ритмічної гімнастики Ольгу Мирошниченко.
Про свій спортивний шлях жінка розповіла журналістам Вільногірськ IN.UA.
Ритмічна гімнастика у Вільногірську
Майже 40 років у Вільногірському спорткомплексі «Авангард» працює Ольга Мирошниченко. Вона тренерка з ритмічної гімнастики. Жінка розповідає, спорт її приваблював з дитинства, у шість років вона вперше пішла у клас бального танцю.
У 1985 році Ольга здобула профільну вищу освіту та почала працювати тренеркою з аеробіки.
«У мене на той час було багато пропозицій від різних закладів всього СНГ, але я вирішила повернутись додому.В кінці 90-х аеробіка стала надзвичайно популярною, велика кількість вільногірок бажали тренуватися. Тому я зрозуміла, що зробила правильний вибір», — розповідає Мирошниченко.
Завдяки тренуванням Ольги, деякі відвідувачки аеробіки обрали для себе спортивну кар’єру. Як-то Марина Стрєляна, яка стала тренеркою з йоги.
«Я тішуся за дівчат, які розпочали власні спортивні тренування. Значить я їм дала хорошу базу для цього», — каже Ольга.
Тренувальний зал «Авангарду» спорожнів на початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. На той час, згадує Ольга, багато людей виїхали з міста.
«Це були складні часи як для мене, так і для інших. Але з часом набрались нові групи, дехто повернувся назад у місто. Чоловіки багатьох жінок стали на захист країни й ми почали підтримувати одна одну та працювати. Я стала скульптором тіла та душі», — згадує тренерка.
Ритмічна гімнастика у Вільногірську/ фото архів Ольга Мирошниченко
Займатися ритмічною гімнастикою у групі Ольги можуть жінки різного віку. Для цього необхідно придбати абонемент у спорткомплексі.
«Найстаршій моїй відвідувальниці близько 70 років, вона є прикладом для багатьох. Для кожної групи у мене окремий підхід та розроблені індивідуальні програми навантажень. Я прислухаюся до кожної. В моїй справі головне не нашкодити, а допомогти», — Ольга Мирошниченко.
Уявлення про те, що силові види спорту — винятково чоловіча справа, поступово відходить у минуле. Сьогодні дедалі більше жінок доводять: сила може поєднуватися з ніжністю, а спортивні досягнення не мають вікових обмежень.
Мешканка Вільногірська Тетяна — одна з тих жінок, які власним прикладом руйнують стереотипи. Ще кілька років тому її життя не було пов’язане зі спортом. Але з початком повномасштабної війни вона відкрила для себе пауерліфтинг, і цей вид спорту став для неї справжнім джерелом внутрішньої опори.
У спорт привела донька
Тетяна розповідає, що вперше зацікавилася пауерліфтингом завдяки доньці Варварі.
Тетяна з донькою/ фото з особистого архіву героїні
Саме на початку повномасштабного вторгнення дівчина почала відвідувати секцію пауерліфтингу та швидко досягла успіхів. За два роки тренерка доньки запропонувала спробувати свої сили і самій Тетяні.
“Спочатку я навіть не думала, що зможу виступати на змаганнях. Але завдяки підтримці тренерки та наполегливій праці повірила у себе”, — згадує жінка.
За її словами, діти часто стають найбільшою мотивацією для батьків.
“Діти мотивують бути сильнішою, не здаватися й показувати власним прикладом, що в житті все можливо”.
Нагороди Тетяни та Варвари/ фото з особистого архіву героїні
Тетяну привабила у пауерліфтингу не тільки можливість стати фізично сильнішою.
“Мене привабила саме сила — не лише фізична, а й моральна. Пауерліфтинг вчить долати себе, бути терплячою і не здаватися після невдач”, — каже Тетяна.
Для неї кожне тренування — це не просто робота з вагою, а можливість зміцнити характер, розвинути дисципліну та впевненість у собі.
Найскладніше — повірити в себе
На початку спортивного шляху найбільшим викликом стали не фізичні навантаження, а внутрішні сумніви.
“Найскладніше було повірити у власні сили. Були страхи, хвилювання через вік і через те, що силовий спорт часто вважають “не жіночим””.
Втім, жінка переконана: жіночність не має нічого спільного зі слабкістю.
“Жінка може бути ніжною, доброю й водночас сильною. Спорт не забирає жіночність, а навпаки — додає впевненості, сили характеру та поваги до себе”.
Сьогодні Тетяна вже має вагомі спортивні досягнення. Вона брала участь у чемпіонатах області та України, де здобувала призові місця.
“Я пишаюся тим, що не побоялася почати й продовжую рухатися вперед”.
Тетяна на пʼєдесталі/ фото з особистого архіву героїні
Однак, за словами спортсменки, найголовніша перемога — це не медалі, а внутрішні зміни, які приносить спорт.
Спорт як підтримка у важкий час
Коли рідні перебувають на фронті, зберігати емоційну рівновагу особливо складно. Для Тетяни пауерліфтинг став способом впоратися з тривогою.
“Коли близькі воюють, дуже важко емоційно. І саме спорт став для мене місцем сили. На тренуваннях я хоча б ненадовго переключаюся від тривог”, — зізнається жінка.
За її словами, заняття допомагають не опускати руки й вірити у власні сили навіть у найскладніші періоди.
“Почати варто для себе”
Тетяна переконана: для занять спортом не потрібен “ідеальний момент”.
“Треба почати для себе — для здоров’я, для настрою, для впевненості. І навіть маленькі перемоги з часом можуть повністю змінити життя”.
Вона радить жінкам не зважати на вік, страхи чи думку оточення.
“Якщо є бажання — значить, усе можливо. Іноді саме один крок до себе нової змінює все життя”, — каже Тетяна.
Попереду у Тетяни — нові цілі та нові старти.
Вона хоче покращувати результати, брати участь у змаганнях і надалі доводити, що сила жінки полягає не лише у фізичній підготовці, а й у здатності вірити в себе та рухатися вперед попри будь-які труднощі.
Тамара Посунько – головна медична сестра Вільногірської ЦМЛ / фото надала Тамара Посунько
12 травня відзначають Міжнародний день медичної сестри – професії, без якої неможливо уявити жодну лікарню. Саме медсестри першими зустрічають пацієнтів, підтримують їх у найважчі моменти та щодня тримають на собі величезну частину медичної системи.
До Міжнародного свята журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з Тамарою Посунько – головною медичною сестрою Вільногірської центральної міської лікарні, яка вже пів століття працює у медицині. Вона пам’ятає лікарню ще зовсім новою, застала часи без УЗД та сучасної техніки, виховала не одне покоління медсестер і досі не втратила любові до своєї справи.
“Після смерті батька я вирішила: буду медичним працівником”
Для Тамари Іванівни Посунько медицина стала не просто професією, а справою всього життя. 1 серпня 2026 року виповниться рівно 50 років відтоді, як вона вперше прийшла працювати до лікарні.
Шлях у медицину для Тамари Посунько почався з особистої трагедії. Коли вона ще навчалася у старших класах, помер її батько.
“Було в мене таке бажання бути медичним працівником. У мене хворів батько, і коли я ще була в останньому класі навчання, батько мій помер, і в мене тоді стало питання, що хочу бути медичним працівником”, – пригадує вона.
Після школи жінка вступила до Дніпродзержинського (нині Кам’янського) медичного училища, яке закінчила у 1976 році. Саме тоді й розпочалася її професійна історія.
“У хірургію йти було страшно”
Свою практику Тамара Іванівна проходила у Вільногірській центральній міській лікарні. Пригадує, що тоді хірургічне відділення було переповнене – на 60 ліжках перебували близько 70 пацієнтів.
Спочатку молодій медсестрі пропонували роботу в ендокринологічному відділенні. Але керівництво вирішило інакше.
“Начмед подивився на мене й сказав: “У хірургію підеш працювати”. А я думаю: комсомолка, активістка – як я відмовлюсь? Хоча чесно, мені дуже не хотілося і страшно було”, – усміхається жінка.
Початок медичної кар’єри Тамари Посунько / фото надала Тамара Посунько
Втім саме цей досвід вона сьогодні називає одним із найцінніших у своєму житті: “Якщо медична сестра пропрацювала в хірургічному відділенні, то вона буде вже кваліфікованою медсестрою – уміє все”.
Від часу без УЗД – до сучасної медицини
За майже 50 років роботи Тамара Посунько бачила, як кардинально змінювалася медицина.
Коли вона починала працювати, у лікарнях не було багатьох обстежень, які сьогодні здаються звичними.
“Не було ультразвукової діагностики (УЗД) . Перший раз таке обстеження я побачила у 1993 році – і то не в нашій лікарні. У нас УЗД з’явилося вже десь на початку 2000-х років”, – розповідає медикиня.
Робота у Вільногірській центральній міській лікарні / фото надала Тамара Посунько
Водночас вона наголошує: попри всі реформи й технічні зміни, головне в медицині залишається незмінним – люди.
“Медицина – це моє покликання”
Сьогодні Тамара Посунько вже не працює безпосередньо з пацієнтами. Її робота – організація діяльності медичних сестер та молодшого медичного персоналу.
Щодня вона займається графіками роботи, забезпеченням відділень, організацією навчань і конференцій для медсестер, контролює дотримання санітарних норм.
Тамара Іванівна з колегою / фото надала Тамара Посунько
“Кожен день нестандартний. Немає такого, що прийшли на роботу – і все за однією програмою”, – каже вона.
Та навіть після десятків років у професії жінка не втратила любові до роботи.
“Треба любити свою роботу. У мене ніколи навіть у думках не було, щоб я кудись хотіла перейти. У відпустку йду – і з задоволенням повертаюся на роботу”.
Медсестри з Вільногірська – серед найкращих в області
Окремою гордістю Тамари Посунько є медичні сестри Вільногірської лікарні. За її словами, вони неодноразово перемагали в обласних конкурсах професійної майстерності.
Зокрема, медична працівниця Тетяна Овсієнко двічі представляла Дніпропетровщину на всеукраїнському конкурсі після перемог на обласному рівні.
Саме завдяки успіхам вільногірських медсестер обласний конкурс двічі проводили у Вільногірську – у 2003 та 2012 роках.
“Я пишаюся медичними сестрами нашого міста. Вони завжди були на високому рівні”, – говорить Тамара Іванівна.
Нагороди, відзнаки та майже пів століття в одній лікарні
За роки роботи Тамара Посунько отримала десятки нагород. Серед них – грамоти Міністерства охорони здоров’я України, відзнаки обласного департаменту охорони здоров’я та облдержадміністрації.
У 2013 році її нагородили відзнакою “Краща жінка Придніпров’я”.
Грамоти та подяки пані Тамари / фото надала Тамара Посунько
Але найбільшим своїм досягненням вона вважає не нагороди, а людей поруч.
“Молодим треба вчитися у старших відповідальності та досвіду. А старшим у молодих – активності й прогресивності”, – переконана медикиня.
У серпні пані Тамарі виповниться 68 років. І майже всі ці роки її життя нерозривно пов’язані з однією лікарнею, одним містом і однією професією, яку вона називає своїм покликанням.
На завершення розмови Тамара Іванівна Посунько привітала своїх колег із професійним святом:
“Дорогі медичні сестри! Вітаю вас із Міжнародним днем медичної сестри. Бажаю вам здоров’я, витримки, людяності й любові до своєї справи. Нехай у вашій роботі буде більше вдячних пацієнтів і менше важких випробувань. Пам’ятайте: ваша праця – безцінна”, – сказала вона.
Уявлення про те, що силові види спорту — винятково чоловіча справа, поступово відходить у минуле. Сьогодні дедалі більше жінок доводять: сила може поєднуватися з ніжністю, […]
12 травня відзначають Міжнародний день медичної сестри – професії, без якої неможливо уявити жодну лікарню. Саме медсестри першими зустрічають пацієнтів, підтримують їх у найважчі моменти […]
Молодший сержант Сергій Комаренко мав позивний “Ювелір”. Для побратимів він був надійним товаришем, для молодих військових — наставником, а для своїх чотирьох доньок — люблячим […]
Усміхнений хлопець з іскрою в очах, лівий нападник, який не залишав шансів воротарям на місцевих стадіонах, і блогер, чиї відео дарували надію навіть у найтемніші […]
У Вільногірську з’явилося місце, де тиша говорить гучніше за слова. Тут згадують дітей, чиї життя обірвала війна. Цього дня поруч із містянами були військові – […]
