Поцілили по готелю: Кривий Ріг під обстрілом росіян

Зранку росіяни вгатили по Кривому Розі. Постраждали пʼятеро людей: жінки 62, 83 і 84 років, 70-річний чоловік. А ще – 10-річна дівчинка. Під удар потрапив готель.

Про це повідомив начальник Дніпропетровської ОВА Сергій Лисак. 

У місті пошкоджений готель. Будівля готелю зруйнована з 1 по 3 поверхи. У декількох багатоповерхівках вибиті вікна. 

Також пошкоджені і чотири навчальні заклади. Під удар потрапили і автівки. Понівечені аптека і магазини.

Неспокійно було і на Нікопольщині. Окупанти вдарили дронами-камікадзе по Марганецькій громаді на Нікопольщині.

Читайте також:

• День пам’яті: Вільногірськ вшанував пам’ять загиблих героїв
• Три чверті поранених військових повертаються у стрій, – Міноборони

На розгляд Вільногірської міської ради винесено проєкт рішення про присвоєння звання “Почесний громадянин Вільногірської міської територіальної громади” чотирьом військовослужбовцям, які загинули, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України.

Більше — на Вільногірськ IN.UA 

За особисту мужність, героїзм та вірність військовій присязі, звання “Почесний громадянин Вільногірської міської територіальної громади” планують присвоїти (посмертно) чотирьом військовослужбовцям:

• Короїд Родіон Сергійович (01.03.1989 – 24.08.2024);

Родіон народився 1 березня 1989 року у Вільногірську. До сьомого класу навчався у загальноосвітній школі №2, після чого разом із родиною переїхав до Німеччини, де певний час мешкав у Берліні. Згодом він прийняв рішення повернутися в Україну. 

У травні 2024 року Родіон добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Служив гранатометником у складі 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. 

24 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу поблизу селища Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області, він проявив справжню відвагу та самопожертву. Його побратим зазнав важкого поранення, і Родіон не залишив його: під вогнем ворога однією рукою вів бій, а іншою намагався евакуювати товариша до безпечних позицій. 

Обидва воїни загинули на полі бою, залишившись вірними військовій присязі та Україні до останнього подиху. Родіон до кінця дотримувався свого життєвого принципу: “Своїх не кидаємо. Зброю не складаємо”. 

• Солдатенко Андрій Юрійович (04.12.1984 – 12.02.2026);

Андрій народився 4 грудня 1984 року у Вільногірську. Навчався у середній школі №2, після чого продовжив навчання у Вільногірському технікумі. 

Починаючи з 2020 року працював на гірничо-транспортному виробництві помічником машиніста екскаватора. 

14 квітня 2022 його було мобілізовано. Пройшовши військову підготовку в Європі за стандартами НАТО, розпочав службу в одній з військових частин Національної Гвардії України. 

12 лютого 2026 року Андрій загинув у бою з російськими військами в Куп’янському районі Харківської області.

• Парфьонов Артем Михайлович (18.01.1984 – 09.12.2024);

Артем народився 18 січня 1984 року у Дніпрі. Надалі мешкав у Вільногірську. Після закінчення загальноосвітньої школи №4 продовжив навчання у місцевому професійно-технічному ліцеї, де здобув професію електрослюсаря. 

Свою трудову діяльність розпочав у 2002 році на підприємстві “Вільногірське скло”, працюючи водієм навантажувача. З 2010 року працював на збагачувальному виробництві Вільногірського гірничо-металургійного комбінату в якості сушильника. Пізніше опанував професію помічника машиніста екскаватора та зарекомендував себе як відповідальний робітник та висококваліфікований спеціаліст. У 2016 році продовжив роботу на Мотронівському гірничо-збагачувальному комбінаті. 

До початку повномасштабної війни Артем жив звичайним життям: працював, дбав про родину, облаштовував побут. Його памʼятають як турботливого чоловіка, доброго батька, уважного сина та надійного друга. 

З початком повтомаштабного вторгнення його життя змінилося: вже 11 березня 2022 року він добровільно вступив до лав Збройних Сил України, не чекаючи повістки.

Після навчання в Кам’янці-Подільському служив механіком-водієм у підрозділі понтонно-мостового батальйону (військові частини А3814 та А4784). Брав участь у бойових діях на Донеччині.

9 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Шевченко Покровського району Донецької області Артем зник безвісти. Згодом, за результатами слідчих дій та ДНК-експертизи, було встановлено, що саме цей день став останнім у його житті.

• Самойлов Іван Олександрович (08.07.1984 – 17.09.2025).

Іван народився 8 липня 1984 року у Вільногірську. Після завершення навчання у середній школі №2 вступив до закладу в Жовтих Водах, де здобував освіту за спеціальністю “економічна кібернетика” в КВНЗ “Інститут підприємництва “Стратегія” Дніпропетровської обласної ради.

Близько восьми років працював ІТ-спеціалістом у Вільногірському міському суді. Згодом створив сім’ю: разом із дружиною виховував сина. У 2014 році родина переїхала до Дніпра, де Іван продовжив професійну діяльність у сфері інформаційних технологій у судових структурах.

Із початком повномасштабної війни мирне життя було зруйноване. У вересні 2024 року Івана Олександровича мобілізували Новокодацьким районним ТЦК та СП міста Дніпро.

Іван Самойлов проходив службу стрільцем у складі 5 відділення 3 взводу 2 роти батальйону охорони військової частини ТО120. Він виконував бойові завдання на Покровському та Сумському напрямках.

17 вересня 2025 року Іван загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Самотоївка Краснопільської громади на Сумщині. Тривалий час вважався зниклим безвісти — рідні жили з надією та чекали. На жаль, результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель.

Відповідно до проєкту рішення, виконавчий комітет міської ради забезпечить гідне вшанування героїв. У холі приміщення виконкому планують розмістити фотокартки загиблих захисників, а також біографічні довідки, що розповідатимуть про їхній життєвий і бойовий шлях. Окрім цього, будуть представлені інформаційні матеріали, які висвітлюють їхній внесок у захист суверенітету України.

Читайте також:

«Він жив із посмішкою»: історія Станіслава Коцького зі слів сестри та тих, хто називав його Братом

У Вільногірській громаді відбувся виїзний прийом громадян за участі Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Дніпропетровській області Олексія Урлаткіна та радника голови Дніпропетровської обласної ради з питань ветеранів Максима Шункіна. Зустріч проводилася з ветеранами російсько-української війни, а також із родинами військовополонених і зниклих безвісти.

На зустрічі була присутня представниця редакції Вільногірськ IN.UA.

Проблема інформування та доступу до можливостей

Основними темами обговорення стали звільнення військовослужбовців із російського полону, координація служб під час обміну, повернення українців додому та питання соціального захисту ветеранів.

Водночас під час зустрічі звернули увагу на низьку активність самих ветеранів – участь у ній взяли лише кілька осіб. Однією з причин такої ситуації є недостатній рівень інформування у громаді. Зокрема, не всі ветерани знають про подібні заходи та можливості отримати допомогу чи консультації, що ускладнює налагодження ефективної комунікації та виявлення актуальних проблем.

Максим Шункін під час зустрічі наголосив, що одна з ключових проблем – недостатня поінформованість ветеранів про доступні програми та допомогу.

За його словами, навіть у більших громадах ветерани не завжди знають про фінансову підтримку чи реабілітаційні можливості. Він навів приклад іншої громади, де військовослужбовець отримав значну допомогу на лікування, тоді як у невеликих містах подібні можливості часто залишаються поза увагою.

Також він закликав ветеранів активніше долучатися до програм підтримки, шукати можливості працевлаштування та брати участь у профільних заходах.

Яку допомогу отримують ветерани у Вільногірську

Начальниця управління соціального захисту населення Ніна Лимар повідомила, що у громаді діє програма підтримки ветеранів і їхніх родин.

Зокрема, передбачені:

• 100 тисяч гривень – у разі загибелі захисника чи захисниці;
• 20 тисяч гривень – у разі перебування в полоні;
• допомога на лікування, реабілітацію та санаторно-курортне оздоровлення;
• виплати залежно від стану здоров’я – від кількох тисяч гривень до більш значних сум.

Крім цього, у місті працює центр надання соціальних послуг та центр життєстійкості, де можна отримати психологічну підтримку. Також у Вільногірську надає допомогу фахівчиня із супроводу ветеранів Тетяна Крилова, яка займається індивідуальним супроводом ветеранів та їхніх родин, допомагаючи вирішувати соціальні й адміністративні питання. Детальніше про її роботу раніше повідомляла редакція Вільногірськ IN.UA.

Реальні історії ветеранів: ліки за власний кошт і складні обстеження

Під час зустрічі ветерани озвучили конкретні проблеми, з якими стикаються після повернення з фронту.

Ветеран Віталій Лигун розповів, що під час лікування в лікарні йому доводилося купувати частину ліків за власний рахунок, оскільки вони були відсутні у медзакладі.

Крім того, він зазначив, що кожне підтвердження інвалідності потребує повторного проходження дорогих обстежень:

“Щоб підтвердити групу, потрібно знову лягати в лікарню і проходити повний курс обстеження. Це додаткові витрати”.

Інший ветеран, Артем, який отримав поранення п’ять місяців тому та втратив обидві кінцівки, повідомив, що протезування і реабілітацію пройшов за державною програмою.

Втім, за словами учасників зустрічі, проблеми з доступом до дорогих обстежень – таких як МРТ і КТ – залишаються актуальними.

У громаді планують відкрити ветеранський хаб

Під час обговорення стало відомо, що у Вільногірську планують відкрити ветеранський простір на вулиці Ю.М.Устенка, 19. 

У хабі мають працювати фахівці із супроводу ветеранів, які надаватимуть послуги, зокрема через систему “Я ветеран”.

“Я Ветеран” – це комплексна система та сервіс (цифровий та офлайн) для ветеранів війни, членів їхніх сімей та родин загиблих, що об’єднує понад 500 адмінпослуг, медичну допомогу та пільги в єдиний цифровий простір. Система забезпечує швидкий доступ до соціальних, житлових, освітніх та медичних послуг, онлайн-консультацій та отримання документів.

Максим Шункін запевнив, що готовий підтримати громаду: “Запрошуйте на відкриття – приїдемо, підтримаємо. Важливо, щоб такі центри працювали і залучали додаткові ресурси та донорів”.

Візит став можливістю для громади не лише озвучити проблеми, а й налагодити комунікацію між ветеранами, місцевою владою та обласними структурами.

Разом із тим, зустріч показала: окрім фінансових ресурсів, громаді необхідно посилювати інформування та доступність послуг, аби кожен ветеран знав, на яку підтримку може розраховувати.

Читайте також:

Ветерани можуть оформити субсидію, єОселю та інші послуги в розділі “Ветеран PRO”