Топ найкращого фентезі: від дитячого до дорослого

Українські видавці відзначають стрімке зростання популярності фентезі-літератури серед читачів. Жанр захоплює як підлітків, так і дорослих завдяки захопливим сюжетам, багатогранним світам і глибоким героям, які все більше привертають увагу української аудиторії.

Редакція Вільногірськ.IN.UA  зібрала топ найкращих фентезі. 

«Пригоди змія багатоголового» Дара Корній

Скелястий Світ Вічного Літа населяють мудрі змії та дракони, які подолали заздрість і живуть у гармонії та злагоді, кожен має своє призначення й шанує закон. Однак несподівано цей чарівний Світ спіткало лихо: у Райському саду захворіли жар-птиці й вертоград із молодильними яблуками занедужав. Про це дізнаються друзі — юні Мотузочка й трьохголовий змій, якого всі називають Халепником за бешкетний норов. І строката компанія рушає у світ людей, щоб дізнатися правду й завадити непоправній катастрофі.

Читачі не тільки зануряться у плетиво незвичайних пригод, а й навчаться цінувати дружбу й дослухатися до свого серця. І ще переконаються в істинності заповідей Скелястого Світу, особливо в тому, що любов і повага до матінки Землі — понад усе.

«Срібна стріла» Лев Ґросман

Кейт — звичайна 11-річна дівчинка. У неї є брат Том, а ще — загадковий дядечко Герберт, з яким вони ніколи не бачилися. Та одного разу на день народження Кейт отримує від дядька неочікуваний подарунок: чарівний потяг, що зветься «Срібна стріла». І відтоді в житті Кейт і Тома відбуваються фантастичні події. Бо діти вирушають у мандрівку. І до світу пригод їх мчить «Срібна стріла». Надзвичайний потяг везе дітлахів у далекі краї, час від часу зупиняючись на чарівних залізничних станціях. Вони потрапляють туди, де мешкають екзотичні тварини, які, виявляється, можуть говорити. Туди, де Кейт і Том ніколи не бували, навіть у снах. На брата і сестру чекають пригоди й невідомість, яка хвилює та вабить. А ще ця мандрівка — це нагода врятувати цілий світ…

«Нічний цирк» Ерін Моргенштерн

Лондонські передмістя ХІХ століття, якими їх не знала історія. Конкорд, штат Массачусетс. Повітря повниться п’янкими пахощами карамелі й кориці. Вітер смикає чорно-білі смугасті намети мандрівного цирку. А чи це вже Прага? Хай куди вас приводить нічний цирк, щоразу затамовуєте дух від трюків татуйованої дівчини-змії; милуєтеся Крижаним Садом, який можна порівняти хіба що зі сном, або блукаєте чарівним Лабіринтом, а ще… Господи, скільки див!!! Але від першої сторінки ви розумієте, що тут панує магія. Адже цирк — це арена для змагань двох чарівників, які ще самі не знають, що ціна виграшу — кохання і життя. Як же виплутаються вони з цього магічного двобою, у який їх змалку втягли наставники? Чи не щезне цілий загадковий цирковий світ через чиїсь амбіції, чи не спопелять його чари?

«Лазарус» Світлана Тараторіна

1913 рік. У Києві вільно сусідять люди й нечисть — упирі, чорти, перевертні, лісовики, польовики й водяники. Століттями підтримується відносний лад. Люди керують Імперією, нечисть чекає на повернення свого легендарного царя — Змія. Але одного дня все змінюється.

В очереті біля Труханового острова, де здавна мешкають людиноподібні, знаходять приймака водяників з розпоротим животом. Доктор-змієголовець непохитний: загиблий — людина. Щоб розкрити таємницю і завадити новій війні між людьми й нечистю, залучають досвідченого слідчого Олександра Петровича Тюрина, який опинився у Києві проїздом.

Але чи зможе він побороти власних демонів і побачити те, у що довгі роки відмовлявся вірити?..

«Змієві вали» упорядник Володимир Аренєв

Антологія української фантастики останніх трьох століть. Це чудова нагода познайомитись з жанром, відкрити для себе нових авторів або ж насолодитись короткою прозою вже давно улюблених.

Читайте також:

• Кінопремʼєри жовтня 2024: 5 фільмів, які варто подивитися
• Сучасна українська література: що почитати вільногірцям

Ціна квитків “Укрзалізниці” не є фіксованою. Вона змінюється залежно від пори року, дня тижня, типу поїзда та класу вагона. До базової вартості застосовують спеціальні коефіцієнти, які можуть як підвищувати, так і знижувати вартість проїзду. 

Про це повідомляє УНІАН з посиланням на Міністерство інфраструктури України. 

Наприклад, у святкові дні наприкінці грудня (з 25 по 31 число) діє підвищувальний коефіцієнт 1,1, тобто квитки виходять дорожчими. Натомість у період наприкінці січня (з 21 по 31 число) діє коефіцієнт 0,85, що робить квитки найдешевшими у році.

Окрім сезонних коливань, на вартість впливає й день тижня, у який розпочинається подорож. Так, подорожі у вівторок і середу обійдуться дешевше (з коефіцієнтом 0,9).  П’ятниця та неділя — найдорожчі дні тижня (коефіцієнт 1,1). Понеділок, четвер і субота зазвичай мають стандартну вартість (1,0).  

Для потягів “Інтерсіті+” діють трохи інші правила. У понеділок, вівторок та середу ціна стандартна(1,0). Четвер і субота — найдешевші дні тижня для планування подорожей ( 0,9). Пʼятниця та субота залишаються найдорожчими днями для подорожей (з коефіцієнтом 1,1)

До того ж, якщо придбати квитки “Інтерсіті+” одразу туди й назад, вам нарахують знижку у 10 % від повної вартості.

Читайте також:

Розклад потягів, які курсують через Вільногірськ: новий графік

Із проголошенням незалежності України майже одразу виникла потреба інтегрувати інститут суду присяжних у національну правову систему. Намір відновити цей механізм правосуддя був закріплений в Конституції України 1996 року. Практичної реалізації цей задум набув лише у 2012 році. Тоді, з ухваленням нового Кримінального процесуального кодексу, в Україні було запроваджено інститут суду присяжних.

Як працює суд присяжних у Вільногірську читайте на Вільногірськ IN.UA. 

Сьогодні суд присяжних діє і в невеликих громадах. У Вільногірському міському суді до розгляду окремих категорій справ залучають місцевих мешканців, які погодилися взяти на себе цю відповідальність. Ми поспілкувалися з двома присяжними з Вільногірська про те, як вони потрапили до суду, що входить у їхні обов’язки та з якими викликами доводиться стикатися. На прохання наших співрозмовників, їх імена було змінено з міркувань особистої безпеки. 

“Кожен голос має значення”: історія Василя 

Один із присяжних, Василь, розповідає, що вперше його кандидатуру запропонували ще близько восьми–дев’яти років тому, коли він працював на місцевому підприємстві. Тоді затвердження не відбулося. Уже за кілька років його кандидатуру погодили, і він почав брати участь у судових засіданнях.

“Це було моє свідоме рішення. Мені запропонували,  і я погодився”, — розповідає він. 

Василь наголошує, що у справах їх роль не є формальною. Рішення ухвалює колегія у складі судді та двох присяжних, і кожен голос має однакову вагу.

“Я відчуваю себе повноцінним учасником процесу, — каже він. — І відчуваю, що від мого голосу, від того, як я проголосую, теж залежить дуже багато. Тому що, як ви знаєте, ця колегія складається із судді і двох судових присяжних. Тому в той бік, де буде два голоси, справа і ухвалюється. Тобто кожен голос має дуже велике значення”. 

За його словами, судові справи викликають широкий спектр емоцій та кожна історія змушує замислитися. 

“Це справи не прості зовсім, — зізнається Василь. — І звісно, вони викликають багато різноманітних емоцій. Змушують вас задавати самому собі питання, як би ви вчинили на місці тих людей, які є учасниками судового процесу”.

Герой каже, що за процесуальним характером суд присяжних не відрізняється від цього ж суду в інших містах України, але в такій невеликій громаді, як Вільногірська, інтереси іноді можуть перетинатися. 

“У моїй практиці був такий випадок, коли я бачив переплетіння доль навіть людей з різних міст. Я знав людей з іншого міста, які були причетні до справи, в якій брав участь у місті Вільногірськ. Але я не відчував тиск з боку мешканців міста і не відчував якийсь дискомфорт в прийнятті рішення від цього”, — згадує присяжний. 

Примітка

Інститут суду присяжних бере початок ще з середньовічної Англії, де громадяни залучалися до вирішення судових спорів як представники громади. Згодом ця модель поширилася в інших країнах Європи та США. Його модель в Україні відрізняється від класичної “англосаксонської”: присяжні працюють разом із професійним суддею та беруть участь у розгляді обмеженого кола справ, зокрема про усиновлення, визнання особи недієздатною чи померлою.

“Після засідання у мене навіть піднявся тиск”: Оксана про роботу присяжної

Друга співрозмовниця Оксана  — присяжна з чотирирічним стажем. Вона розповідає, що рішення стати присяжною було пов’язане з її інтересом до юриспруденції. 

За її словами, присяжні беруть активну участь у процесі: можуть ставити запитання сторонам, висловлювати свою позицію та обговорювати справу із суддею в нарадчій кімнаті.

“Суддя до нас прислухається. Вона питає нашу думку, радиться з нами. Я справді відчуваю, що від позиції присяжних залежить рішення”, – каже Оксана. 

Найважчим аспектом роботи вона називає емоційне навантаження. Особливо у справах, пов’язаних із війною.

“У нас була справа про визнання військовослужбовця померлим, — зазначає спікерка. — Для мене це було дуже складно емоційно, бо мій колишній чоловік зник безвісти. І там був такий випадок, що мати хотіла визнати сина померлим, а у дружини були факти, що він живий та знаходиться в колонії. І ми одноголосно відмовили у визнанні людини померлою. У мене навіть тиск піднявся після цього засідання”.

Попри складні емоції, Оксана не відчувала тиску ні з боку суду, ні з боку сторін процесу.

На її думку, у невеликому місті фактор знайомств між людьми не впливає на об’єктивність рішень. Водночас бажаючих ставати присяжними небагато через острах або нерозуміння процесу.

“Люди бояться, особливо якщо не мають юридичної освіти. Але вона й не є обов’язковою. Я вважаю, що це корисний досвід і для людини, і для громади”, — переконана присяжна. 

Оксана зазначає, що бути присяжною — це не лише можливість практикувати юриспруденцію, а й цінний досвід для самореалізації

“На той момент я не працювала юристом. А мені хотілося бути, як би в цьому роді діяльності. Спробувати себе в цьому”, — зазначає жінка. 

Читайте також:

Вільногірцям пропонують стати присяжними у суді