У вівторок, 15 липня, у Вільногірську на Площі Героїв з’явилося 81 маленьких прапорців із іменами загиблих військовослужбовців, які віддали життя за незалежність України.

Про це повідомляє журналістка Вільногірськ IN.UA, яка була присутня на заході.

У Вільногірську вшанували пам’ять загиблих військовослужбовців

Ініціаторкою акції стала Тетяна Звягінцева — представниця спілки “Родини полеглих Героїв”. Саме вона запропонувала ідею встановлення прапорців як спосіб вшанування пам’яті. Спочатку планувалося реалізувати задум пізніше, але з огляду на символічність дати, приуроченої до Дня української державності, захід провели саме цього дня.

“Ми, українці, — як одна родина. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять наших Захисників — тих, хто віддав життя за кожного з нас. Це були наші діти, чоловіки, доньки, найближчі та найрідніші люди. Для нас вони — святі. Я хочу звернутися до всіх: давайте разом шанувати наше місто, берегти його й дбати про нього. Бо за нього поклали життя наші Герої”, – наголосила Тетяна Звягінцева.

Серед тих, хто цього дня прийшов на Площу Героїв у Вільногірську, був і Тарас Шевченко — місцевий мешканець, який встановив прапорець пам’яті на честь свого батька.

“Шевченко Максим Олександрович, 1982 року народження. Він загинув у 2022-му на Донецькому напрямку”, — коротко поділився хлопець.

Максим служив в Національній гвардії і загинув на донецькому напрямку, а тепер його ім’я — серед 81 Героя, які віддали життя за Україну й чия пам’ять вшанована на Площі.

На запитання, чому важливо зберігати й передавати цю пам’ять, Тарас відповідає просто, але з переконанням: “Це наша пам’ять. Її треба вшановувати. Це наша історія. Ми маємо знати, хто віддав життя за нас”.

Серед тих, хто цього дня встановлював прапорці пам’яті у Вільногірську, була й Людмила Олександрівна. Вона прийшла вшанувати свого сина — Біду Руслана Юрійовича.

Руслан народився у 1984 році. До повномасштабної війни не воював, але у травні 2024 року був мобілізований із Харківської області. Саме звідти його і призвали до лав ЗСУ. Служив у піхоті. Родина військового евакуювалася у Вільногірськ.

“Загинув у серпні, майже одразу після того, як пішов на фронт. Це був Курський напрямок, — розповідає мати. — Його поранили, він ще п’ять днів жив у київському військовому госпіталі, але врятувати не змогли”.

Руслан ніколи не був у Вільногірську — сюди родина переїхала вже, у березні 2022 року. Сам Руслан загинув 2024 році. Проте саме тут його й поховали: у рідному місті Попасній залишатися було неможливо через окупацію. Руслан працював рейщиком у кузнечному цеху вагоноремонтного заводу, був простим робітником.

“Він був дуже турботливим, завжди допомагав по дому”, — згадує мати.

На запитання, чому вона вважає важливим зберігати пам’ять про загиблих, Людмила відповідає просто і з болем: “Я думаю, що вони там відчувають, що про них пам’ятають. А мені й досі не віриться, що його немає. Хоча поховали вже, і все”.

Також до вшанування пам’яті загиблих військовослужбовців долучився і міський голова Вільногірська Володимир Василенко і Антон Боклаг, секретар міської ради.

Із Вільногірська до сусіднього міста Верхньодніпровська можна доїхати електропоїздом приміського сполучення або маршруткою приблизно за 40 хвилин. На вулиці Поля, 4 у старовинній будівлі розташований місцевий краєзнавчий музей.

Він працює у будні дні з 09:00 до 16:00 та відкритий для всіх охочих дізнатися більше про історію цього регіону. Це не просто виставка каміння чи кісток. Кожен артефакт тут розповідає про силу природи, особливості Дніпровського краю та глибоку історичну спадщину, до якої належить і Вільногірськ.

Про мандрівку крізь тисячоліття — від древніх стоянок перших людей до сучасності читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Про морену льодовикового періоду у музеї Верхньодніпровська

“Друзі мої, ми часто не усвідомлюємо, що ходимо по унікальній землі”, — каже директорка музею Наталія Коновал під час екскурсії, починаючи з найдавнішого залу музею.

Саме тут представлені свідчення епохи, якій понад 200 тисяч років.

200 тисяч років тому почалося велике зледеніння яке охопило значну територію Європи та Азії. Він сунув із півночі, тягнучи за собою уламки скель і величезне каміння. Вони називаються мореною.

У селі Домоткань на кам’яному пагорбі льодовик залишив таке каміння. “Уявіть собі: на одному з таких каменів може сісти чоловік двадцять”, — додає пані Наталія.

Вчені з Франції, США та інших країн підтверджували походження цих гірських порід зі Скандинавського півострова і вважають що це південна межа льодовика.

Мамонти і чорноземи на Дніпропетровщині

У ті ж часи на цій території мешкали мамонти. Їхні рештки знаходять і досі — як, наприклад, під час будівництва в районі Римського лісу. Деякі з них зберігаються в музеї.

Коли льодовик почав танути, приблизно 30–40 тисяч років тому, маса води рушила на південь, і ці землі вкрилися шаром надзвичайно родючого чорнозему.

“Товщина цього шару — більше метра. Такого нема ніде в світі”, — з гордістю каже директорка музею Наталія Іванівна.

Саме завдяки цьому Україна має чверть світових запасів чорнозему.

Чорний ліс і заплавні чари

Ще одна гордість краю — залишки чорного лісу.

“Це той самий ліс, що в Німеччині називається Шварцвальдом, а в нас — Чорний ліс”, — пояснює директорка музею.

Частинки цього лісу ще існують на Черкащині, Кіровоградщині, Київщині, у Холодному Яру. На території Верхньодніпровська теж є такі місця — дубова балка, де ростуть 400-річні дуби, і Грабова балка з типовим для Чорного лісу поєднанням грабів, дубів та сосен.

Окремо згадується Римський ліс, який розташований на околиці Верхньодніпровська, в пониззі річки Самоткань — унікальний заплавний ліс, що залишився з часів, коли Самоткань розливалася набагато ширше.

“Це південна межа заплавних лісів в Україні. Їх тут майже не лишилося, але він зберігся. Тут унікальна флора і фауна”, — додає вона. Усі ці унікальні експонати — від каміння льодовикового періоду до залишків чорного лісу — можна не лише побачити, а й почути їхню історію просто в музеї.

Тут легко відчути масштаб змін, які переживав ландшафт Придніпров’я протягом тисячоліть — від доісторичних часів до формування сучасного рельєфу. Для тих, хто цікавиться регіональною історією або природознавством, музей може стати джерелом базових знань і візуальних прикладів.

Читайте також:

• “Живі, поки пам’ятаємо”: у Вільногірську стартує підготовка до будівництва меморіалу
• У Вільногірську відкрили набір до секції пауерліфтингу

У середу, 16 липня, у Вільногірську відбудеться трансформаційна практика нейрографіки на тему “Залучення фінансових потоків”.

Про це повідомили на сторінці у Facebook Життєстійкості Вільногірськ.

Учасники матимуть змогу

• активувати нові нейронні зв’язки, пов’язані з фінансовим достатком;
• пропрацювати авторський алгоритм “Фінансовий потік”;
• пройти емоційне оновлення та змінити власне ставлення до грошей.

Практику проведуть психологи Людмила Краснощок та Ірина Сміяненко. Участь у заході безоплатна, але потребує попередньої реєстрації.

Захід пройде в офлайн-форматі за адресою: вул. Юрія Устенка, 29. Початок о 17:15.

Для запису телефонуйте:+38 (067) 914-51-82+38 (096) 783-58-47.