У Вільногірську на Площі Героїв встановили прапори пам’яті на честь загиблих захисників

У вівторок, 15 липня, у Вільногірську на Площі Героїв з’явилося 81 маленьких прапорців із іменами загиблих військовослужбовців, які віддали життя за незалежність України.

Про це повідомляє журналістка Вільногірськ IN.UA, яка була присутня на заході.

У Вільногірську вшанували пам’ять загиблих військовослужбовців

Ініціаторкою акції стала Тетяна Звягінцева — представниця спілки “Родини полеглих Героїв”. Саме вона запропонувала ідею встановлення прапорців як спосіб вшанування пам’яті. Спочатку планувалося реалізувати задум пізніше, але з огляду на символічність дати, приуроченої до Дня української державності, захід провели саме цього дня.

“Ми, українці, — як одна родина. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять наших Захисників — тих, хто віддав життя за кожного з нас. Це були наші діти, чоловіки, доньки, найближчі та найрідніші люди. Для нас вони — святі. Я хочу звернутися до всіх: давайте разом шанувати наше місто, берегти його й дбати про нього. Бо за нього поклали життя наші Герої”, – наголосила Тетяна Звягінцева.

Серед тих, хто цього дня прийшов на Площу Героїв у Вільногірську, був і Тарас Шевченко — місцевий мешканець, який встановив прапорець пам’яті на честь свого батька.

“Шевченко Максим Олександрович, 1982 року народження. Він загинув у 2022-му на Донецькому напрямку”, — коротко поділився хлопець.

Максим служив в Національній гвардії і загинув на донецькому напрямку, а тепер його ім’я — серед 81 Героя, які віддали життя за Україну й чия пам’ять вшанована на Площі.

На запитання, чому важливо зберігати й передавати цю пам’ять, Тарас відповідає просто, але з переконанням: “Це наша пам’ять. Її треба вшановувати. Це наша історія. Ми маємо знати, хто віддав життя за нас”.

Серед тих, хто цього дня встановлював прапорці пам’яті у Вільногірську, була й Людмила Олександрівна. Вона прийшла вшанувати свого сина — Біду Руслана Юрійовича.

Руслан народився у 1984 році. До повномасштабної війни не воював, але у травні 2024 року був мобілізований із Харківської області. Саме звідти його і призвали до лав ЗСУ. Служив у піхоті. Родина військового евакуювалася у Вільногірськ.

“Загинув у серпні, майже одразу після того, як пішов на фронт. Це був Курський напрямок, — розповідає мати. — Його поранили, він ще п’ять днів жив у київському військовому госпіталі, але врятувати не змогли”.

Руслан ніколи не був у Вільногірську — сюди родина переїхала вже, у березні 2022 року. Сам Руслан загинув 2024 році. Проте саме тут його й поховали: у рідному місті Попасній залишатися було неможливо через окупацію. Руслан працював рейщиком у кузнечному цеху вагоноремонтного заводу, був простим робітником.

“Він був дуже турботливим, завжди допомагав по дому”, — згадує мати.

На запитання, чому вона вважає важливим зберігати пам’ять про загиблих, Людмила відповідає просто і з болем: “Я думаю, що вони там відчувають, що про них пам’ятають. А мені й досі не віриться, що його немає. Хоча поховали вже, і все”.

Також до вшанування пам’яті загиблих військовослужбовців долучився і міський голова Вільногірська Володимир Василенко і Антон Боклаг, секретар міської ради.

Матеріал створено та опубліковано в межах Програми стратегічної підтримки медіа @Lviv Media Forum. Вона реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.

Олександр Зінченко — людина, чиє життя вже багато років присвячене дитячій душі. Сьогодні він не лише допомагає малечі долати внутрішні кризи як фаховий психотерапевт, а й будує для них безпечний простір у площині художнього слова.

Деталі читайте на Вільногірськ IN.UA

Шлях Олександра до дитячої книги прокладений крізь роки психотерапевтичної практики. А робота в гуманітарній сфері та участь у евакуації після початку повномасштабного вторгнення лише посилили його бажання писати саме для маленьких читачів. 

“Я дитячий психотерапевт, і все моє життя присвячене психотерапії та дітям. З початку повномасштабного вторгнення я тривалий час працюю у гуманітарній сфері, зокрема на евакуації, і вся моя діяльність завжди пов’язана з підтримкою дітей”, — каже психотерапевт. 

Казки Олександра про військових і написані на основі реальних подій. Вони допомагають малечі зрозуміти складні ситуації та емоції через безпечні метафори.

“Найважче говорити про смерть. Я не уникаю таких тем, як смерть, як війна, тобто мої казки написані на основі реальних історій військовослужбовців, — каже психотерапевт. — Все це побудовано на безпечних метафорах для дітей. Тобто ці казки не травмують, вони гарно все пояснюють. Таким чином, майстерне використання метафор забезпечує дітям здорову психіку. І допомагає їм розуміти про що йде мова в цих казках”. 

Олександр додає, що його казки створюють місток між дитячими емоціями та реальністю. Це допомагає малечі розуміти складні почуття і події навколо. 

“Ці історії на часі. Вони пояснюють реальність через казку та показують боротьбу світла і пітьми”, — підсумовує Олександр Зінченко.

Цільовою аудиторією є діти віком від 4 до 10 років. 

“Дві казки — це 8-10 років, всі інші — 4-6 років”, — пояснює автор. 

Казки Олександра Зінченка поки що не побачили світ. Сам автор називає кілька причин. 

“Перший момент — моя неосвіченість у друкарській діяльності. Другим моментом є те, що у мене немає ілюстрацій до моїх казок”, — зізнається психотерапевт. 

Наразі в його доробку сім казок, проте готові ілюстрації є лише для однієї з них. 

“Зараз я працюю над тим, щоб у проєкті зʼявилися ілюстрації у спільній колаборації з коледжем культури”, — каже Олександр. 

За словами Олександра Зінченка, книги можуть вийти друком орієнтовно влітку, коли питання ілюстрацій буде закрито. 

Читайте також:

Які книги почитати на зимових канікулах

Два дні журналістка Вільногірськ IN.UA намагалася поспілкуватися з головним інженером КП “Жилкомсервіс” Віталієм Федоренком щодо ситуації з посипкою доріг у місті. Телефонні коментарі посадовець відмовився надавати, наполягаючи на особистій зустрічі. Утім, домовленості так і не завершилися розмовою по суті — натомість журналістка перевірила на собі, в якому стані нині вулиці Вільногірська.

Деталі читайте в матеріалі Вільногірськ IN.UA.

“По телефону не спілкуюсь”: як починалася комунікація

Ситуація з ожеледицею та посипкою доріг у Вільногірську вже не перший тиждень викликає занепокоєння мешканців. Саме тому журналістка Вільногірськ IN.UA звернулася за коментарем до головного інженера КП “Жилкомсервіс” Віталія Федоренка — підприємства, яке безпосередньо займається посипкою доріг.

Втім, цього разу телефоном посадовець спілкуватися відмовився. Хоча раніше журналістка вже була знайома з Віталієм Федоренком і вони неодноразово спілкувалися телефоном, цього разу він наполягав на особистій зустрічі — за умови пред’явлення журналістського посвідчення.

Дорога до “Жилкомсервісу”: півгодини через слизьку “кашу”

Журналістка вирішила вийти завчасно, щоб перевірити, чи безпечно дістатися до “Жилкомсервісу” пішки від редакції.

Половину шляху довелося долати близько пів години — по слизьких тротуарах, вкритих “кашею” з розталого снігу та матеріалу для посипки. Місцями пересування було небезпечним, а калюжі з талої води ускладнювали прохід.

Саме під час цього шляху Віталій Федоренко зателефонував журналістці.

У телефонній розмові посадовець повідомив, що терміново виїхав у робочих справах і цього дня зустрічі вже не буде.

“Я терміново поїхав по робочим справам. Зустрінемось завтра. Але ж ви розумієте, що в місті багато проблем, тому зранку зателефонуйте — і я скажу, на який час”, — повідомив Федоренко.

Звичайно, ми чудово розуміємо, що у керівника комунальних служб завжди багато роботи і обмаль часу. Саме тому і пропонуємо зручний і швидкий формат співпраці телефоном. Тим більш, що ми давно знайомі. Прикро, що нас сприймають з підозрою.

“Горять звіти”: другого дня зустріч знову не відбулася

Наступного дня журналістка знову зв’язалася з Віталієм Федоренком, аби уточнити час зустрічі. Цього разу, за словами журналістки, він був люб’язним, однак повідомив, що часу немає ані на особисту зустріч, ані на телефонну розмову.

Посадовець пояснив це терміновими звітами та постійними поїздками містом. Також він зазначив, що наразі немає сильних морозів, тож усі запитання можна поставити в понеділок.

У розмові Віталій Федоренко також повідомив, що не володіє повною інформацією щодо посипки доріг. За його словами, на балансі КП “Жилкомсервіс” перебуває чотири трактори для посипки, однак підприємство є лише виконавцем робіт.

Робота головним комунальником міста доволі невдячна в моральному і психологічному аспекті. Як не старайся, більше ніж дозволяє бюджет і штат зробити не вийде. А містяни хочуть бачити результат, і бажано негайно. 

От наприклад чотири трактори – це багато чи мало для такого міста, як Вільногірськ? Водіїв у нас теж чотири, чи двох вже мобілізували? Вся техніка на ходу, чи один трактор вже розбираємо на запчастини, бо ремонтувати немає коштів? Двірників вистачає? Посипати є чим? Якщо є, то наскільки вистачить? 

Ніякої військової таємниці ми не випитуємо, щоб зустрічатися особисто. І наш дзвінок, це чудова можливість для пана Віталія показати містянам, що він реально компетентний спеціаліст, який в умовах обмежених можливостей робить все від нього належне. Та ж ні. Приходьте в понеділок.    

Чого чекати далі: морози й стара проблема

На понеділок журналістка Вільногірськ IN.UA знову намагатиметься зустрітися з головним інженером, аби поставити всі запитання, які хвилюють мешканців громади.

Це особливо актуально з огляду на прогноз погоди: на вихідні синоптики передають морози. Після відлиги на дорогах лишається волога, яка при морозі швидко перетворюється на ожеледицю — небезпечну і для пішоходів, і для водіїв.

Дуже сподіваємось, що здоровий глузд переможе формалізм і швидка комунікація з громадою все ж можлива.

Редакція Вільногірськ IN.UA продовжить стежити за ситуацією та інформувати читачів про розвиток подій.

Читайте також:

Посипають, але не всюди: яка ситуація з дорогами та тротуарами у Вільногірську