У Вільногірську витратять 57 тисяч на ремонт укриття за адресою вулиця В. Варена

Нещодавно редакція підготувала матеріал про стан укриттів у Вільногірську. Тоді журналісти показали, як виглядає сховище на вулиці Варена — без освітлення, води та належних умов. Після публікації нашого матеріалу, там розпочалися ремонтні роботи, на що з бюджету витратять 57 тисяч гривень. 

Зазначимо, що це укриття внесене до переліку захисних споруд на сайті міської ради. У частині цього ж приміщення ліцей №3 орендує приміщення. Відділ освіти запевняє, що орендована частина укриття належного стану, однак журналістів до укриття не допускають, і фотографій не надають. 

При підготовці матеріалу журналісти редакції Вільногірськ IN.UA направляли два інформаційних запити до Відділу освіти, зверталися за коментарями до начальника управління архітектури та капітального будівництва Ростислава Варницького, а також до адміністрації ліцею №3. 

Що чекає укриття по вулиці Варена 

Журналістка Вільногірськ IN.UA  відвідала відкриту частину приміщення укриття, якою користуються мешканці міста. Вона помітила, що приміщення було прибране.

У коментарі журналістам начальник УАКБ Ростислав Варницький повідомив, що  у відкритій частині укриття планується проведення ремонтних робіт. На них із місцевого бюджету передбачили близько 57 тисяч гривень. 

“Планується оздоблення стін та стелі, а також електромонтажні роботи“, — вказав Варницький.

За цією ж адресою ліцей №3 орендує приміщення — таку інформацію журналісти отримали у вересні у відповідь на інформаційний запит. За даними відділу освіти, в укритті проведено ремонт і створено належні умови. Водночас журналістів до сховища не допустили, тож перевірити це особисто поки не вдалося.

Ремонт є, фото не має 

Згодом редакція зробила запит на публічну інформацію, а потім звернення громадян до відділу освіти з проханням відвідати орендоване укриття. Відділ освіти два рази відмовив, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України №138 щодо того, що під час навчального процесу шкільні укриття доступні лише для учнів і персоналу закладу.

При цьому зазначимо, що питання доступності укриттів, які використовують освітні заклади, має коментар освітнього омбудсмена Сергія Горбачова. Він пояснив, що, коли освітній процес не здійснюється, укриття має бути доступним для всіх охочих.

Також редакція запитувала копію договору на оренду укриття, яке відділ освіти надав без першої сторінки, тому повністю ознайомитися з договором неможливо. 

Додатково журналісти звернулися до адміністрації Вільногірського ліцею №3, де можна було б побачити умови оренди укриття. На телефонний дзвінок за номером  який вказаний у листі-відповіді у ліцеї не відповіли.

З копії договору стало відомо, що він укладений між Управлінням архітектури та капітального будівництва та ліцеєм №3. 

Варто зазначити, що 26 вересня до Вільногірська приїхали начальник Кам’янської районної військової адміністрації Олег Гапіч та його заступник Олег Карнацький. За даними Вільногірської міської ради, вони відвідали деякі укриття для дітей. Однак, чи побували вони в укритті по вулиці В.Варена з інформації, опублікованою міською радою невідомо. 

“Під час візиту перевірено умови перебування дітей у найпростіших укриттях. Це питання залишається на постійному контролі військової адміністрації. Гості побували у декількох укриттях як безпосередньо в освітніх установах, так і в інших будівлях, де відбувається освітній процес під час тривоги, а також в укритті однієї з медичних установ“, — йдеться в дописі. 

Читайте також:

• Три міста на Дніпровщині отримали звання “Місто-герой”
• З 1 жовтня в Україні діятиме пільговий тариф на електроенергію для споживачів з електроопаленням

Історія Тетяни Івушкіної — це розповідь про те, як одна людина може стати цілою культурною інституцією за кордоном. Уродженка Кам’янського, яка виросла у Вільногірську, вона вже 42 роки мешкає в Естонії. Колишня позаштатна кореспондентка газети “Робітнича слава” та працівниця Вільногірського комбінату, пані Тетяна зуміла пройти шлях від збереження одного родинного “Кобзаря” до заснування офіційного Українського музею в місті Кохтла-Ярве.

Більше — на Вільногірськ IN.UA 

Початок колекції та заснування музею

Пані Тетяна переїхала до Естонії ще за радянських часів через міжреспубліканський обмін квартирами, але не втратила звʼязок з Україною. З кожної поїздки на Батьківщину вона везла речі, подаровані мамою та бабусею: сорочки, рушники, підзори — декоративні елементи з тканини. 

Лише у 2013 році, реєструючи українське земляцтво в Естонії, пані Тетяна усвідомила, що ці речі — це історія не лише її сім’ї, а й усієї України. Вона внесла пункт про створення музею в статут організації, і вже у 2014 році відкрився перший музейний куточок. 

Історія становлення музею була непростою. Після 2014 року ставлення проросійськи налаштованого населення Кохтла-Ярве до українців різко погіршилося. Пані Тетяна зіткнулася з відкритим цькуванням, погрозами та навіть заявами в поліцію.  

Та агресивний тиск проросійського отченняя не завадив становленню українського осередка. Підтримка з боку української спільноти лише зміцнювалася. Знайомі з інтернету та колишні однокласники з Вільногірська почали надсилати та передавати старовинні речі. Коли місця в орендованому кабінеті стало замало, а місто відмовилося надавати приміщення, Тетяна Івушкіна прийняла рішення: вона придбала власну квартиру площею 98 квадратних метрів для потреб музею.  

11 липня 2017 року вона офіційно зареєструвала музей як окреме неприбуткове підприємство. Сьогодні експозиція займає чотири зали, включаючи великий коридор. 

Скарби української спадщини 

У музеї Тетяни Івушкіної кожен експонат особливий та має свою унікальну історію. Колекція містить зразки дореволюційної порцеляни, виготовленої на заводах Кузнєцова.

В експозиції представлені рушники, сорочки та хустки з різних регіонів. Окреме місце посідають знамениті Кролевецькі рушники із Сумщини. Тетяна розповідає відвідувачам, що такі рушники замовляла навіть британська королева, а Тарас Шевченко обирав їх для свого майбутнього весілля. 

Музей зберігає рідкісні воскові весільні віночки, які сьогодні є великою етнографічною цінністю. Через речі своїх пращурів пані Тетяна розповідає про трагічні сторінки історії — Голодомор та війни. 

“Я знаю чимало про моїх прадіда, прабабусю… Від кожного з їхніх дітей у мене є якісь речі. І я тоді розказую, тому що це і Голодомор, і війна. Це історія нашої країни”, — ділиться Тетяна Івушкіна. 

Виставки не є статичними, вони активно подорожують. Неодноразово Тетяна Івушкіна робила виставку в Таллінні, зокрема минулого року була виставка в парламенті Естонії, де був присутній голова українського парламенту Руслан Стефанчук. 

Особливо запамʼяталася виставка в музеї селища Іізаку. 

“Там більше трьох тисяч відвідувачів було. І багато хто думав, що це з України музей приїхав. Дивувалися, коли їм говорили, що це приватний музей і це все з одного музею”, — згадує Тетяна. 

Крім того, в музеї проводяться різні заходи: зустрічі з громадою, майстер-класи, тематичні вечори тощо. Тетяна співає в гурті “Перелаз”, і часто ці зустрічі проходять під супровід українських народних пісень та живої скрипки. 

Робота музею під час війни 

У перші місяці повномасштабного вторгнення звичні виставкові зали було важко впізнати. Замість екскурсій тут розбирали речі першої допомоги. 

“Коли до Естонії почали прибувати біженці, у нас в музеї працювала лише одна кімната, бо тут все було забито гуманітаркою. Тут декілька сімей по декілька днів жили у мене, поки їм житло шукалося”, — каже власниця музею. 

Попри те, що основний простір займала допомога, саме в цей період музей почав поповнюватися особливими експонатами. Вдячні українці передавали музею свої сімейні реліквії — картини та рушники. Пані Тетяна зізнається, що дуже цінує такі “родинні дрібнички”, адже розуміє їхню справжню вартість для людей, що втратили дім. 

Фінансування на межі альтруїзму 

Утримання музею — це важка фінансова ноша. Базове фінансування, яке один раз на цілий рік виділяє Міністерство культури Естонії,  не покриває навіть мінімальної зарплати за один місяць. 

“Доходу особливого немає. Все, що заробляється на квитках чи виставках, іде назад у розвиток музею”, — пояснює власниця музею. 

Попри труднощі та зменшення кількості відвідувачів після пандемії, Тетяна Івушкіна продовжує свою місію. Вона сама монтує виставки, проводить екскурсії та мріє про те, щоб українська культура в Естонії була представлена професійно та автентично.

Багаторічна праця пані Тетяни не залишилася непоміченою. У 2024 році у Румунії вона отримала нагороду від Світового Конгресу Українців, зокрема медаль св. Володимира Великого. 

Читайте також:

“Щоб не зійти з розуму від пережитого горя, почала займатися рукоділлям”, – історія Ніни Лазаренко з Дружківки

У будинку на вулиці Захисників України у Вільногірську з 2018 року немає централізованого опалення, а з 2019-го — газу. В одній із квартир тут мешкає тренерка КДЮСШ “Авангард” Наталія Зінчук — мама трьох дітей. Температура в її оселі тримається на рівні 5–7 градусів тепла. Попри це, рахунки за електроенергію в січні сягнули 10 тисяч гривень.

Журналісти Вільногірськ IN.UA побували в будинку та поспілкувалися з адвокатом Наталії Зінчук паном Вадимом Жуковим, який нині представляє інтереси мешканців цього будинку у суді.

Будинок без тепла і газу: як так сталося

У 2018 році будівлю офіційно відключили від централізованого теплопостачання — на підставі рішення міської ради про перехід міста на індивідуальне електро- або газове опалення.

У 2019 році будинок відрізали й від газопостачання — через аварійну ситуацію та витік газу. Газову трубу просто від’єднали.

Адвокат Наталії Зінчук, Вадим Жуков, пояснює: “Будинок залишився тільки з електропостачанням. Але потужність мереж не дозволяє використовувати електроприлади для опалення всім мешканцям. Якщо одночасно вмикатимуть обігрівачі всі — мережа не витримає”.

Закладена в проєкті потужність виявилася недостатньою для повноцінного переходу на електроопалення. Крім того, за словами адвоката,  мешканці не можуть укласти напряму договори з постачальниками електроенергії та скористатися спеціальними тарифами для електроопалення.

Адвокат вважає, що саме тому у пані Зінчук такі великі суми за електроенергію.

Статус змінили, тарифи — ні

Будівлю перевели зі статусу гуртожитку в багатоквартирний будинок. Але тарифи, як стверджує сторона захисту, залишилися “гуртожитковими”.

Відповідне рішення ухвалила Вільногірська міська рада 20 серпня 2020 року. Згідно з документом, гуртожиток по вул. Гагаріна, 11 (нині — Захисників України) офіційно перевели в статус житлового будинку квартирного типу. Також виконкому доручили оформити ордери на кімнати в квартирах та вжити заходів щодо приватизації.

“У гуртожитку мешканці сплачують ще й за освітлення місць загального користування — коридори, сходи. У багатоквартирному будинку люди повинні платити лише за те, що споживають у своїй квартирі”, — пояснює пан Вадим.

У січні 2026-го року рахунок Наталії Зінчук за електроенергію склав 10 тисяч гривень. При цьому родина не має можливості оформити пільговий тариф “день-ніч”, адже технічні характеристики будинку не відповідають вимогам для електроопалення.

Один рахунок — без особових договорів

Окрема проблема — відсутність індивідуальних договорів із постачальниками послуг.

За словами адвоката, мешканці не мають особових рахунків за електроенергію чи воду. Всі кошти вони сплачують на один загальний рахунок підприємства ДП “Жилсервіс” КП “Жилкомсервіс”, яке виступає балансоутримувачем будинку.

“Фактично кінцевим споживачем у ланцюгу є підприємство, а не мешканці. А потім воно розподіляє кошти за незрозумілими (стороні захисту — ред.) критеріями”, — каже адвокат.

Він наголошує: формула тарифоутворення людям не надається. Нарахування здійснюються на підставі рішення міської ради ще 2016 року, хоча статус будівлі змінився.

Суд як “детонатор”

Наразі триває судовий процес у справі № 174/1569/25 у Вільногірському місцевому суді. Першим відповідачем у справі стала сусідка Наталії — після спроби стягнення з неї (сусідки) заборгованості через судовий наказ. Адвокату вдалося у вказаній справі залучити третьою особою міську раду як власника зазначеної будівлі.

На 13:15 18 березня 2026 року призначене засідання, де розглядатимуть клопотання про витребування документів: формули нарахування тарифів, підстав встановлення розцінок, документів щодо технічного стану будинку.

У справі також планують ініціювати судову будівельну експертизу.

“Якщо експертиза підтвердить, що будинок не відповідає вимогам Державних будівельних норм і фактично не є житловим через відсутність опалення, тоді постає питання: за що людям нараховують комунальні послуги?”— зазначає адвокат.

Позиція підприємства та офіційні відповіді

Журналістка Вільногірськ IN.UA зв’язалася з директоркою ДП “Жилсервіс” Любов’ю Пойденко та спробувала отримати коментарі щодо ситуації з тарифами і нарахуванням комунальних послуг у будинку на вул. Захисників України. Редакція прагнула показати ситуацію з двох сторін і отримати відповіді на запитання, які хвилюють мешканців.

У телефонній розмові пані Любов Пойденко зазначила: “Це юридичні питання, які ви як медіа задавати не маєте права. Вони можуть вирішуватися тільки в судовому порядку. У нас є з кожним мешканцем договір і один спільний рахунок. Підприємство створене рішенням міської ради для перерозподілу комунальних послуг. На ці питання я не зобов’язана відповідати, якщо вони не зрозумілі вам як медіа”.

Водночас мешканці надали редакції офіційні письмові відповіді від Вільногірської міської ради та безпосередньо від ДП “Жилсервіс”.

Будинок — комунальний, на балансі підприємства

За інформацією дочірнього підприємства, будинок №11 по вул. Гагаріна (нині Захисників України) є комунальною власністю та перебуває на балансі “Жилсервісу”. Підприємство посилається на рішення Вільногірської міської ради про створення дочірнього підприємства та про передачу гуртожитків №9 і №11 на його баланс.

Окрім цього, у відповіді згадується рішення виконкому, яким підприємству дозволено використовувати тариф на утримання будинків і прибудинкових територій для будинків на вул. Гагаріна, 9 та 11.

Базовим документом для розрахунків називають рішення міської ради, яким встановлено тариф на послуги з утримання будинків у місті.

У підвалі будинку розташоване обладнання, що забезпечує водорозподіл, водовідведення та електропостачання.

У відповіді підприємства окремо наголошується, що заявниця не є співвласницею будинку, а проживає як наймачка згідно з договором найму житла державного та комунального фонду.

У разі незгоди з діями підприємства їй рекомендують звертатися до суду.

Питання електропотужності: 7,4 кВт — неможливо

Окремо мешканка звернулася з вимогою збільшити дозволену потужність її квартири до 7,4 кВт.

У відповіді Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства від 2024 року зазначається, що загальна приєднана потужність будинку становить 122 кВт, ця потужність розподілена на 73 кімнати та місця загального користування. Відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії, індивідуальному побутовому споживачу може бути забезпечено 3 кВт. У разі реалізації інвестиційних програм оператором системи розподілу в перспективі можливе збільшення до 5 кВт.

Таким чином, збільшення до 7,4 кВт технічно не передбачене.

Окремо вказано, що проєкт реконструкції внутрішнього електрообладнання гуртожитку не був реалізований. Збільшення потужності будинку з 55 кВт до 122 кВт раніше здійснювалося шляхом проведення поточних робіт.

У таких умовах — не одна родина

За словами мешканців, у подібній ситуації перебувають щонайменше сім родин цього будинку.

Будинок без тепла, без газу, з обмеженою електропотужністю — і з платіжками, які для багатьох стають непідйомними.

Журналісти Вільногірськ IN.UA продовжують стежити за перебігом судового процесу і надалі висвітлюватимуть цю ситуацію. Редакція готова сприяти розголосу проблеми, щоб мешканці отримали чіткі відповіді та законне вирішення питання.

Читайте також:

“Енергоефект” повертається: у Вільногірську відновлюють роботу комунального підприємства через 3 роки простою