Вертеп, що об’єднав місто: як ГО “Бджола” вперше оживила різдвяну традицію у Вільногірську

Цієї зими у Вільногірську сталося щось особливе. Посеред щоденних справ, на ринку, біля магазинів і просто на вулицях міста з’явився різдвяний вертеп. Не як сцена чи офіційний захід, а як жива, тепла зустріч. Вперше в історії міста його створила команда ГО “Бджола” — і до цієї ініціативи долучилися не лише вільногірці, а й внутрішньо переміщені особи, які нині живуть у громаді.

Що таке вертеп і чому це більше, ніж вистава

Український вертеп — це давня різдвяна традиція, що поєднує коляду, театралізоване дійство та живе спілкування з людьми. У ньому переплітаються біблійна історія народження Христа, народні персонажі, гумор і глибокі сенси. Вертеп завжди був “поруч із людьми” — у дворах, хатах, на вулицях. Саме таким — відкритим і живим — його і вирішили зробити у Вільногірську.

“Нам усім дуже бракує живого тепла”

Ідея вертепу народилася з простого, але болючого відчуття — браку спільності.
Голова ГО «Бджола» Анастасія Бондар розповідає: “Цей рік був важким для кожного, і захотілося не просто “відмітити” Різдво, а прожити його разом. Вертеп став способом зібрати людей не навколо сцени, а навколо сенсів — віри, надії й взаємної підтримки”.

Коли традиція виходить до людей

Для Анастасії вертеп — це не офіційна подія і не вистава за сценарієм, а жива розмова: “Це традиція, яка завжди була поруч із людьми: у дворах, на вулицях, у хатах. Хотілося, щоб вертеп не був “заходом”, а теплим моментом, який може зустріти людину зненацька — дорогою з магазину чи під час прогулянки”.

Саме тому учасники вертепу пройшли містом: побували на базарі, у місцевих бізнесах, фінансовому управлінні, технікумі, реберні, біля міської ялинки та у пожежній частині.

Вертеп, що об’єднав різні долі

Особливістю цього вертепу стало те, що до нього долучилися не лише мешканці Вільногірська, а й внутрішньо переміщені особи, які через війну були змушені покинути свої домівки й нині живуть у місті.

Для когось це була перша коляда в новому місті, для когось — спосіб знову відчути себе частиною спільноти. Саме в цій спільності — людей із різними історіями, але спільними цінностями — і проявився справжній сенс вертепу.

Серед них — переселенка з Бахмута Марія, для якої вертеп став не просто святковою подією, а поверненням до себе: “Ми почали проводити вертепи в Бахмуті ще за 4–5 років до повномасштабної війни. До цієї традиції нас привчив один чоловік — він лемок, його батьків насильно переселили із Західної України, з Лемківщини. Коли ми ходили вертепом у Бахмуті, я вперше відчула свою причетність до України й до українців”.

Марія згадує, що їхні вертепи були театралізованими — з ролями, костюмами, колядками. Вони їздили до військових частин, у лікарні, брали з собою дітей і змалку привчали їх до українських традицій — ще тоді, коли війна для Бахмута вже була реальністю з 2014 року.

“Коли я долучилася до вертепу у Вільногірську, щоб разом пройтися вулицями, заспівати, показати цю традицію, я відчула, ніби повернулася додому. З’явилося відчуття тепла, справжньої домівки — ніби запахло домом”.

За її словами, особливо цінним було відчуття єдності — коли поруч йшли і місцеві мешканці, і переселенці: “Мені було дуже добре в цій компанії — там були мої знайомі, містяни, інші переселенці. Було приємно, як нас зустрічали люди на вулицях. Нам сигналили водії, а ми відповідали: “Христос рождається!”. Були й ті, хто не знав, що сказати у відповідь — я їх розумію, бо колись і сама такою була. Тому намагалася пояснювати”.

Для Марії цей вертеп став не лише різдвяною колядою, а символом того, що навіть після втрати дому можна знову відчути спільність, прийняття і живий зв’язок із українською традицією.

Очі, які говорять більше за слова

Найбільш емоційними для організаторів стали реакції людей: “Найбільше запам’яталися очі людей. Коли хтось спочатку просто зупинявся, а потім починав усміхатися, хреститися, дякувати або тихо витирати сльози. У такі моменти розумієш, що робиш щось справді важливе”.

Особливо зворушили слова літніх вільногірців:
“Давно такого не було” і “Ми таке пам’ятаємо з дитинства”.

Через вертеп команда ГО “Бджола” хотіла передати просту, але дуже важливу думку:

“Ми не самі. Навіть у складні часи ми можемо бути разом, підтримувати одне одного і берегти те, що робить нас українцями — нашу культуру, традиції й людяність”.

Традиції як форма спротиву

На думку Анастасії Бондар, саме зараз спільне проживання традицій має особливу вагу: “Війна — це не лише про фронт, а й про збереження нашої ідентичності. Коли ми проживаємо традиції разом, ми відчуваємо зв’язок поколінь і силу спільноти. Це теж форма спротиву і спосіб триматися”.

Свято, яке перетворилося на допомогу

Вертеп мав і благодійну мету. Усі кошти, зібрані під час коляди, команда ГО “Бджола” передасть патронатній родині Вікторії Слісаренко.

“Сьогодні будь-яка спільна подія має нести користь. Це спосіб перетворити святкову радість у реальну допомогу”, — пояснює голова організації.

У “Бджолі” не приховують — це лише початок: “Ми дуже хочемо, щоб вертеп став доброю щорічною традицією у Вільногірську. Наступного року мріємо залучити ще більше учасників і зробити його ще більш відкритим для громади”.

Долучитися може кожен — і місцеві мешканці, і переселенці, і ті, хто лише шукає своє місце в громаді.
Досвід не обов’язковий. Головне — бажання бути разом.

“Не вагайтеся. Просто приходьте. Тут немає “чужих” — тут є люди, які хочуть бути разом і робити світ навколо трохи теплішим”.

Перший вертеп від ГО “Бджола” показав: Вільногірськ — це спільнота, де є місце для кожного. І, можливо, наступного Різдва саме ви станете частиною цієї живої традиції. 

Читайте також:

У Вільногірську відкрили новий волонтерський центр: місце тепла, світла та незламної підтримки ЗСУ

У серпні замовники Божедарівської громади витрачали кошти на пальне, електроенергію, охорону, матеріали та послуги. Найбільшою підтвердженою закупівлею стали бензин А-95 і дизельне паливо для заправки автомобілів.

Більше – на Вільногірськ IN.UA.

Пальне та електроенергія

Відділ освіти, молоді, спорту, культури та туризму Божедарівської селищної ради уклав закупівлі на 2 368 951,27 гривень. 

Найбільші витрати цього замовника припали на пальне, розподіл електроенергії та охоронні послуги.

• бензин А-95 та дизельне паливо, АЗС WOG — 619 495,80 гривень;
• бензин А-95 та дизельне паливо, АЗС “УКРНАФТА” — 575 827,20 гривень;
• послуги з розподілу електричної енергії — 459 998,03 гривень;
• послуги із забезпечення громадської безпеки та охорони — 327 050,24 гривень.

Окремо замовник проводив закупівлю твердого палива. Очікувана вартість вугілля та брикетів становила 1 917 000 гривень без ПДВ.

Закупівлю завершили, однак у наданих даних немає суми підписаного договору. Тому цю суму не враховано у загальному підсумку.

За процедурою відкритих торгів провели закупівлю твердого палива. Ще дві закупівлі пального відбулися через запит ціни пропозицій.

Також відділ освіти укладав прямі договори на придбання товарів та отримання послуг.

Інші закупівлі громади

Виконавчий комітет Божедарівської селищної ради уклав договори на 82 700 гривень.

Найбільше коштів спрямували на виготовлення фотопортретів для місця пам’яті загиблих Захисників та Захисниць України.

• фотопортрети для облаштування місця пам’яті — 74 700 гривень;
• доступ до електронних баз наукової та науково-технічної інформації — 4 200 гривень;
• оновлення програми M.E.Doc — 3 800 гривень.

Усі три закупівлі провели шляхом укладення прямих договорів.

КНП “Божедарівський центр первинної медико-санітарної допомоги” уклав закупівлі на 42 926,03 гривень.

Кошти спрямували переважно на ремонтні матеріали, труби та обслуговування комп’ютерної техніки.

• матеріали для проведення ремонтних робіт (труби, тюбінги та супутні вироби) — 13 834 гривень;
• поточний ремонт та обслуговування комп’ютерної техніки — 9 760,03 гривень;
• матеріали для проведення ремонтних робіт — 5 324 гривень.

Усі закупівлі медичного закладу провели за прямими договорами.

Служба у справах дітей Божедарівської селищної ради витратила 250 гривень на обслуговування комп’ютерної техніки.

Відділ соціального захисту населення та ветеранської політики уклав договір на 19 500 гривень. Кошти спрямували на ритуальні послуги з поховання загиблого військовослужбовця.

Відділ містобудування та архітектури уклав закупівлю на 29 840 гривень. Бюджетні кошти витратили на придбання ноутбука ACER із діагоналлю 15 дюймів.

Загальна сума

За наданими даними, підтверджена сума укладених закупівель усіх шести замовників становить 2 544 167,30 гривень.

Цей показник не включає очікувану вартість закупівлі твердого палива на 1,917 мільйона гривень, оскільки остаточна сума договору не підтверджена.

Постачальники з повторними контрактами

У серпневих закупівлях зафіксовані постачальники, які укладали кілька договорів.

• ФОП Ях Володимир Борисович — 3 контракти з Відділом освіти;
• Горбенко Алла Станіславівна — 5 контрактів із КНП “Божедарівський центр первинної медико-санітарної допомоги”;
• Виноградова Ангеліна Геннадіївна — 2 контракти: з Відділом освіти та КНП “Божедарівський центр первинної медико-санітарної допомоги”;
• ПП “ЄВК УЛЬТРА-СІСТЕМС” — 2 контракти: з КНП та Службою у справах дітей.

Таким чином, у серпні найбільші підтверджені витрати замовників громади припали на пальне, електроенергію та охоронні послуги.

Читайте також:

Що купували замовники Божедарівської громади у липні: аналіз бюджетних закупівель

Ветеранський простір у Лихівці – це не просто місце, де можна отримати консультацію чи оформити документи. Тут ветеранів та їхні родини слухають, допомагають пройти складні бюрократичні процедури, шукають можливості для працевлаштування, організовують спортивні й творчі заходи та просто залишають простір для розмови за чашкою кави. 

Представниця редакції Вільногірськ IN.UA відвідала ветеранський простір та поспілкувалася з фахівчинею із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб Аліною Шворак, а також із ветераном Сергієм, який працює у селищній раді. 

“Спочатку я не знала, що мені тут робити”

Ветеранський простір у Лихівці працює з 15 травня 2025 року за адресою: вулиця Центральна, 3.

Це окремий просторий кабінет, де ветерани, демобілізовані військовослужбовці та члени їхніх родин можуть отримати супровід із різних питань. Фахівчинею із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб є Аліна Шворак. Коли Аліна Петрівна тільки почала працювати у ветеранському просторі, вона не до кінця розуміла, якою буде її робота і чи взагалі звертатимуться до неї ветерани.

За фахом вона педагог, а ветеранська політика стала для неї новою сферою.

“Спочатку я не знала, що мені робити тут. Ніхто до мене не йшов.”, – пригадує Аліна Петрівна.

Проте згодом стало зрозуміло: допомога потрібна не лише самим ветеранам. Значну частину відвідувачів становлять члени їхніх родин – дружини, діти, батьки та матері.

Першою людиною, яка звернулася до Аліна Петрівни, стала мати загиблого військового. Жінка опинилася у складних життєвих обставинах: не мала достатнього страхового стажу для пенсії, мала проблеми зі здоров’ям і фактично залишилася без коштів. Разом вони почали поступово вирішувати питання – від проходження необхідних процедур для встановлення інвалідності до оформлення пенсії.

Саме такі історії, каже пані Аліна, і стали своєрідною популяризацією її роботи. Люди почали розповідати одне одному, що у ветеранському просторі можна отримати реальну допомогу.

Від документів до навчання та працевлаштування

Сьогодні спектр роботи Аліни Шворак охоплює різні категорії людей. Вона супроводжує ветеранів, військовослужбовців, демобілізованих, людей з інвалідністю, а також членів сімей загиблих та зниклих безвісти.

“У мене на супроводі перебувають 22 ветерани ОІВВ. Також звертаються військовослужбовці, демобілізовані та члени їхніх сімей. Загалом на супроводі в мене перебуває 71 людина, яка звернулася по допомогу. Водночас у громаді таких людей більше, але звертаються не всі ”, – уточнила Аліна Шворак.

Серед напрямків роботи – допомога з оформленням відповідних посвідчень, виплат, пенсійних питань, медичного супроводу, працевлаштування та навчання.

Цього року двоє молодих ветеранів із Лихівської громади вступили до закладів вищої освіти як представники пільгових категорій.

Окремий напрямок роботи – працевлаштування ветеранів. Як уточнила фахівчиня, серед 22 ветеранів з інвалідністю, які перебувають у неї на супроводі, наразі у громаді працевлаштовані семеро. Вони працюють у різних сферах та галузях.

Більшість із них знайшли роботу самостійно – відповідно до власних інтересів, навичок та вподобань. Тобто працевлаштування відбувалося не лише за сприяння селищної ради.

Таким чином, для ветеранів у громаді важливою частиною повернення до цивільного життя стає не лише отримання соціальної підтримки, а й можливість навчатися, працювати та самостійно обирати сферу, у якій вони хочуть реалізуватися.

Робоче місце для ветерана: у Лихівці створили умови для працевлаштування

Окремо у ветеранському просторі розповіли про працевлаштування ветеранів. Одним із прикладів став Сергій – ветеран Лихівської громади, який нині працює за програмою від Центру зайнятості охоронцем у селищній  раді.

Він  добровольцем вступив до лав ЗСУ. У 2022 році отримав поранення на Харківському напрямку, а у 2024 році був звільнений зі служби за станом здоров’я.

Після повернення до цивільного життя йому запропонували роботу саме у Лихівській селищній раді. На цьому робочому місці він уже третій рік.

Говорячи про те, чи важливо, щоб громада допомагала ветеранам після повернення зі служби, Сергій відповідає коротко:“Думаю, що важливо”.

Для нього робота – це передусім можливість займатися справою та мати спокійне робоче середовище.

Робота, яка допомагає повернутися у цивільне життя

У Лихівській громаді також використовують державні програми підтримки працевлаштування ветеранів. За словами начальниці відділу соціального захисту населення та ветеранської політики Наталії Жданюк, у межах однієї з таких програм громада могла забезпечити ветерана робочим місцем, придбати необхідні меблі та адаптивне обладнання, а витрати із селищного бюджету згодом компенсували.

Тобто, підтримка ветеранів може бути не лише у вигляді виплат чи пільг. Для людини, яка повернулася з війни, не менш важливими можуть бути робота, спілкування, відчуття потрібності та можливість залишатися активною частиною громади.

Ветеранський простір, куди приходять не лише “по справі”

Однак робота простору не обмежується документами. Пані Аліна розповідає, що поступово вдалося створити місце, де ветерани можуть просто поспілкуватися. Вранці тут можуть зібратися кілька людей, випити кави, поговорити між собою та провести разом годину чи дві.

“Якщо їм приємно тут, то вони сюди йдуть”, – говорить фахівчиня простору.

Для ветеранів важлива й приватність. За словами Аліни Петрівни, не всі охоче фотографуються під час заходів чи хочуть потрапляти у публікації в соціальних мережах. Тому участь у таких заходах для них не повинна перетворюватися на обов’язкову публічність, розповіла Аліна Шворак.

Спорт, арт-терапія та зустрічі

У ветеранському просторі регулярно організовують різноманітні активності. Серед них: спортивні змагання, зокрема риболовля, творчі заняття та арт-терапія. Ветеранів також запрошують до заходів, присвячених державним та пам’ятним датам. Творчі активності проводять і поза межами простору. Ветерани відвідують навчальні заклади , де  разом із дітьми долучаються до арт-терапії та інших занять.

У просторі проводили зустрічі з представниками різних служб та організацій, які розповідали про свої послуги, можливості отримання допомоги та грантові програми.

Такі зустрічі, переконана пані Аліна, потрібні не лише для відпочинку. Вони допомагають ветеранам залишатися частиною життя громади.

“Титани Лихівської громади”: як ветеранів інформують про допомогу

Важливою складовою ветеранської політики громади є участь ветеранів у проєкті “Титани UA”. У Лихівській громаді двоє ветеранів є амбасадорами проєкту та активно долучаються до його реалізації. Вони беруть участь у спортивних, соціальних та інформаційних заходах, підтримують побратимів і членів їхніх сімей, сприяють їхній адаптації та поверненню до активного суспільного життя. Їхній особистий досвід, активна громадянська позиція та готовність підтримувати інших ветеранів є важливим прикладом принципу “рівний – рівному” та вагомим ресурсом для розвитку ветеранської політики в громаді.

Окремим викликом залишається інформування. Ветерани та їхні родини не завжди знають, які можливості, програми чи послуги їм доступні. Тому важливу роль відіграє постійна комунікація.

Для самих ветеранів основним майданчиком внутрішньої комунікації залишається чат “Титани Лихівки”, де можна обговорити актуальні питання та дізнатися про майбутні заходи.

Аліна Шворак підтримує зв’язок із колегами та установами, які працюють у сфері ветеранської політики, а також перебуває у робочих чатах.

Водночас публічною залишається переважно інформація про заходи та можливості для громади. Деталі окремих звернень і супроводу людей не розголошуються.

“До вас ідуть, коли ви можете допомогти”

Аліна Шворак зізнається: сьогодні люди вже самі радять одне одному звертатися до ветеранського простору. Іноді приходять навіть ті, хто спочатку не зовсім розуміє, чи має право на ту чи іншу допомогу.

Фахівчиня перевіряє кожну ситуацію окремо. Адже не кожен статус автоматично означає право на всі пільги. Саме так, через конкретні історії людей, у Лихівці поступово формується довіра до ветеранського простору.

Тут немає обіцянки вирішити будь-яке питання. Натомість є готовність розібратися, знайти відповідальну установу, підготувати документи, зробити запит або просто пояснити людині, що робити далі.

У Лихівці цей ветеранський простір намагаються зробити саме таким – місцем, де ветерана не залишають сам на сам із питаннями, які після повернення з війни можуть здаватися складнішими за саму процедуру.

Читайте також:

Будинки для переселенців за державні кошти: що готує Лихівська громада