Від суконь до балаклав та до ювелірної справи: шлях мешканки Вільногірська з 2022 року

Мешканка Вільногірська Світлана Штамбург до початку повномасштабної війни була відома як швачка з великим досвідом. 24 лютого 2022 року внесло багато змін в її життя. За понад два роки вона встигла стати частиною волонтерського руху та відшивати для захисників й захисниць необхідний одяг, навчитися нового ремесла та стати майстринею ювелірної справи.

Жінка поділилася своєю історією з редакцією Вільногірськ.IN.UA, розповіла про свою волонтерську діяльність та про те, як знайшла себе у новій професії. 

Навички швачки знадобилися під час повномасштабного вторгнення

Понад 20 років Світлана Штамбург професійно займалася швейною справою. Шила на замовлення клієнтів все, від постільної білизни до весільних суконь. Наближення повномасштабної війни жінка відчувала ще до її початку. Безсонна ніч з 23 по 24 лютого 2022 року, паніка та страх перших днів війни не обійшли її родину стороною. Але вони зберегли бажання та впевненість залишатися вдома у місті. 

«23-го напередодні ми з чоловіком дивилися звернення Путіна і тоді ми зрозуміли, що це все, що це починається війна. Вже в ту ніч ми майже не спали, тому що відстежували телеграм-канали: де вибухи, де прильоти. Ну і так пройшло десь місяці два. Не було сну, не знали, що робити. Бігти в підвали, чи ні, йти до сховища, але таких тут немає. Нічого не зрозуміло. Була трошки паніка, трошки трусило. Але продовжували жити, продовжували працювати, тому що розуміли, що звідси ми нікуди не поїдемо. Ми з чоловіком вирішили, якщо прилетить щось, то значить така доля, краще вмерти у власному ліжку. Так, власне, і залишилися», — розповідає Світлана.

Під час повномасштабної війни навички та професія Світлани стали дуже потрібні для Сил оборони. Адже захисники та захисниці потребували різних елементів одягу та оснащення, яке не завжди можна було швидко знайти чи отримати. Так жінка долучилася до волонтерського руху людей, які займалися шиттям балаклав, розгрузок, плитоносок та інших необхідних речей для військових. 

«Коли прийшла повномасштабна, з’явилася потреба у балаклавах, розгрузках, плитоносках. Хлопці мені привозили з сусіднього села величезні важезні плити, я обшивали їх. Вони там десь їх вивозили на стрільбище, відстрілювали, тестували. Тільки балаклав десь на пару рулонів пошито було», — згадує жінка.

Світлана розповідає, що волонтерський рух тоді швидко організувався та залучив всіх, хто може допомогти, в тому числі і її. Жінка працювала разом ще з однією волонтеркою, Нелею Фурман. У них в команді швидко налагодилася робота: Неля збирала донації на картку, шукала та закуповувала тканину та разом зі Світланою займалася шиттям. Люди працювали там, де була можливість. Хтось знайшов спільне приміщення у місті, хто робив все вдома. Всі справи робили суто за власної ініціативи та власними силами. 

Зміна виду діяльності

Жінка згадує, що тоді у людей був запал, всі дуже швидко об’єдналися задля спільної мети. Але згодом люди почали втомлюватися, у них скоротилися можливості для допомоги. Адже постійно жити в напрузі, стресі та роботі складно морально. Тоді Світлана зрозуміла, що хоче змін у своєму житті. 

«Я потім якось заморилася і вирішила, що треба щось в житті міняти. Моя подруга натикалася на таку об’яву у Фейсбуці, що шукають жінку з можливістю навчання на ювеліра. І тоді я вирішила відгукнутися. Зараз я вже вивчилася і тепер працюю ювеліром», — розповідає Світлана Штамбург.

Світлана вже працює у ювелірній майстерні Вільногірська та займається ремонтом прикрас. Жінка дотримується свого рішення залишатися жити вдома і будує своє життя тут. Хоч війна й накладає свої обмеження на створення планів на майбутнє, але Світлана бажає бачити розквіт міста та продовжувати жити чесною працею. 

«Хочу просто жити, працювати, робити те, що вмію, те, що приносить задоволення мені та людям. Хочу, щоб місто трошки ожило, трошки розквітло. Грандіозних планів не будую. Війна нас дуже обмежує у мріях про майбутнє, бо ми не впевнені, що з нами буде завтра, через місяць, через пів року», — каже майстриня.

Читайте також:

• «Українській мові мене навчили російські ракети»: як вільногірка Неля Фурман стала волонтеркою
• 60 днів у гуманітарному штабі без вихідних: як освітянка стала волонтеркою
• У Вільногірську небайдужі містяни та волонтери Карітас Камʼянське провели толоку

Вона співає, пише картини, розписує чашки, створює свічки, займається дизайнерським манікюром, вишиває, шиє та постійно знаходить для себе нові творчі заняття. У житті Олени Зеленьової немає місця для нудьги чи бездіяльності. 

Сама ж жінка називає себе простою людиною. Каже, що у Вільногірську є багато талановитих людей, які заслуговують на увагу. Але її історія доводить – інколи найбільш незвичайними є саме ті люди, які не звикли говорити про власні досягнення.

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA. 

“У мене завжди щось у руках” 

Олена Зеленьова не може пригадати момент, коли творчість стала частиною її життя. Каже, що, мабуть, народилася такою – людиною, яка постійно щось вигадує, створює та шукає нові способи самовираження.

За роки вона опанувала безліч занять. Жінка в’яже, шиє одяг, вишиває декоративні подушки, пише картини, виготовляє свічки та вироби з гіпсу, розписує фарфор, створює дизайнерський манікюр і навіть пише вірші.

“У мене стільки всього, що я навіть не знаю, з чого почати розповідати”, – говорить вона.

Кожне нове захоплення з’являлося природно. Одні заняття приходили в її життя випадково, інші – через бажання навчитися робити щось власноруч. Проте жодне з них не залишилося короткочасним хобі. Усе, за що береться пані Олена, вона намагається довести до високого рівня.

Жінка зізнається, що не може просто сидіти перед телевізором чи годинами гортати соціальні мережі. Якщо вона відпочиває, то обов’язково робить це з голкою, пензлем чи якоюсь новою творчою ідеєю в руках.

“Я не вмію нічого не робити. У мене завжди щось у руках”, – каже вона.

Картини, народжені з тиші та натхнення 

Особливе місце в житті Олени займає живопис. Вона почала малювати для власного задоволення, але з часом її роботи стали прикрашати домівки інших людей. Картини майстрині вже поїхали до Дніпра та Полтави, а деякі були створені спеціально на замовлення.

Навіть якщо основою стає картина за номерами, жінка обов’язково додає щось своє. Вона змінює кольори, деталі, додає блискітки чи інші елементи, які роблять картину неповторною.

“Я вкладаю душу, тому вони ніколи не виходять однаковими”, – говорить художниця.

Малювання стало для неї особливим способом відпочинку. Під час роботи вона вмикає фільм чи музику і повністю занурюється у творчий процес. Саме тоді, каже пані Олена, вона відчуває внутрішній спокій і може хоча б на деякий час забути про повсякденні турботи.

Сьогодні в її планах ще кілька нових картин. Одну з них вона пише для доньки, а інші чекають свого часу. Ідей у неї набагато більше, ніж вільного часу для їх реалізації.

Коли звичайна чашка стає витвором мистецтва

Взимку в будинку пані Олени починається особливий творчий сезон. Саме тоді вона займається розписом фарфору, виготовленням свічок та виробів із гіпсу.

Також пані Олена займається виготовленням виробів з алмазної мозаїки. 

Для своїх робіт вона використовує різні форми, декоративні елементи, блискітки та стрази. Звичайна свічка у її руках може перетворитися на маленьку скульптуру, а проста гіпсова шкатулка – на дизайнерський елемент декору.

Особливість її виробів у тому, що вони ніколи не повторюються. Навіть якщо пані Олена створює кілька однакових заготовок, кожну з них вона оформлює по-різному.

“У мене не буває однакових виробів”, – розповідає майстриня.

Більшість своїх робіт вона дарує. Каже, часто не встигає навіть подумати про продаж, адже вже знає, кому хоче зробити приємність.

Під світлом софітів та оплесками глядачів

Ще одне велике захоплення Олени – музика. Вона співає у хорі “Металург” та виступає у дуеті “Феєрія”. Для неї музика стала не просто хобі, а можливістю постійно розвиватися та вдосконалюватися.

Кожен вихід на сцену для жінки – це хвилювання, відповідальність та водночас справжнє задоволення. Також їй подобається сольний спів, адже тоді вся увага глядачів зосереджена саме на виконавці.

“На сцені – кайф. Хочеться ще більше вчитися та ставати кращою”, – говорить вона.

Після кожного концерту пані Олена аналізує свій виступ. Просить старшу доньку знімати її на відео, щоб потім переглянути записи та зрозуміти, над чим ще варто попрацювати.

Під час розмови пані Олена висловлює вдячність своїй викладачці: 

“Я вдячна Валентині Калашнік, що вона вкладає всі сили в мій вокал”. 

Колись творчий шлях жінки був пов’язаний і з танцями. Вона займалася народними танцями та разом із партнером брала участь у конкурсах, де неодноразово здобувала перемоги.

Манікюр як ще одне полотно для творчості 

Дизайнерський манікюр з’явився у житті Олени досить несподівано. Одного разу вона вийшла із салону незадоволеною результатом і зрозуміла, що хоче навчитися робити все самостійно.

“Я просила майстриню манікюру зробити мені світло-рожевий колір, а вона зробила світло-фіолетовий, – каже пані Олена. – Я зателефонувала чоловікові та сказала, що я все куплю, вивчусь та буду робити самостійно. Він мене підтримав”. 

Вона придбала необхідні матеріали та почала вчитися. Згодом це захоплення переросло у справжню майстерність.

Сьогодні жінка може створити практично будь-який дизайн, намалювати складні візерунки та навіть робити художній розпис на нігтях.

Творчий підхід допомагає їй і тут. Пані Олена переконана, якщо людина вміє малювати картини чи розписувати чашки, то зможе створити красу й у манікюрі.

Творча родина та великі мрії

Любов до творчості передалася й дітям. Старша донька почала виготовляти свічки та вироби з гіпсу, середня створює прикраси з бісеру, а молодша також цікавиться творчими заняттями.

Мати Олени також займається рукоділлям: вʼяже, шиє та вишиває, а також співає в хорі. 

“У нас вся сім’я творча”, – говорить пані Олена.

Окрім творчості, у її житті є ще одна велика пристрасть – подорожі. До повномасштабної війни родина часто подорожувала Україною, відкривала для себе нові місця та проводила час разом. Наразі ж чоловік та зять Олени воюють на Покровському напрямку. 

Сьогодні найбільша мрія Олени Зеленьової – мир і можливість знову подорожувати разом із родиною. До повномасштабної війни вони часто відкривали для себе нові куточки України, а особливе місце у спогадах жінки займає Крим.

“Ми могли поїхати до Криму і місяць там подорожувати. Це був справжній кайф. Дуже хочу, щоб настав час, коли ми знову зможемо збирати валізи, вирушати всією родиною в дорогу і бачити нашу країну вільною та мирною”, – каже вона.

Читайте також:

Від картин до футболок: як вільногірська художниця перетворює звичайний одяг на мистецтво

Фото з фейсбук-сторінки Іванки Зварич

​Історія про людську відданість та мужність під час ворожого обстрілу підірвала українські соцмережі. Мешканка Вільногірська Іванка Зварич розшукує дівчину-музикантку, яка під час евакуації з потяга закривала своїм тілом її маленького сина Юхима.

​Про це жінка написала на своїй сторінці в соцмережах, сподіваючись знайти рятівницю.

Детальніше — в матеріалі Вільногірськ IN.UA.

«До першого прильоту залишалися лічені секунди»

За словами пані Іванки, разом із сином Юхимом вони їхали поїздом у відпустку на захід нашої країни. Однак дорогу перервала повітряна тривога. Потяг зупинили, і пасажири почули команду: «Термінова евакуація!». Попереду на матір із дитиною чекали п’ять нескінченних годин у посадці та сховищі під звуки вибухів і роботи ППО.

​«Перед першим прильотом ми не встигали добігти до сховища. Я з малим на руках бігла пероном між поїздом і локомотивами. Якась працівниця вокзалу просто в останній момент за руку затягнула мене у свою кабінку… За 20 секунд — перший приліт за кілька сотень метрів від нас!», пригадує пані Іванка.

​Другий удар застав людей уже в посадці. Саме там, ховаючись від уламків та ракет, Іванка та її син опинилися поруч із незнайомою дівчиною, вчинок якої розчулив жінку до сліз.

​«Закривала собою дитину і мене»

Незнайомка без вагань почала закривати собою маленького Юхима та його маму, ігноруючи благання Іванки подумати про власну безпеку і сховати хоча б голову.

​«Вона мене “не чула”… Тримала і прикривала мою дитину як рідну. Говорила: “Дитині, яка виживе, потрібна жива мама, аби доправити її в безпечне місце”», ділиться авторка допису.

​Особливі прикмети рятівниці

Евакуація відбувалася на станції П’ятихатки-Стикова. Іванка Зварич прагне особисто подякувати дівчині за цей жертовний вчинок, тому просить усіх небайдужих допомогти в її пошуках.

​Що відомо про дівчину:

• ​Евакуювалася з потяга, який прибув із західного напрямку;
• ​Мешкає у місті Кам’янське;
• ​Носить окуляри;
• ​Мала із собою футляр із музичним інструментом.

«Дівчино, якщо ти себе впізнаєш, будь ласка, відпишись», — звертається пані Іванка.

​Редакція приєднується до пошуків та просить усіх, хто володіє будь-якою інформацією про дівчину, допомогти зв’язатися з авторкою історії.