Мешканка Вільногірська Світлана Штамбург до початку повномасштабної війни була відома як швачка з великим досвідом. 24 лютого 2022 року внесло багато змін в її життя. За понад два роки вона встигла стати частиною волонтерського руху та відшивати для захисників й захисниць необхідний одяг, навчитися нового ремесла та стати майстринею ювелірної справи.

Жінка поділилася своєю історією з редакцією Вільногірськ.IN.UA, розповіла про свою волонтерську діяльність та про те, як знайшла себе у новій професії. 

Навички швачки знадобилися під час повномасштабного вторгнення

Понад 20 років Світлана Штамбург професійно займалася швейною справою. Шила на замовлення клієнтів все, від постільної білизни до весільних суконь. Наближення повномасштабної війни жінка відчувала ще до її початку. Безсонна ніч з 23 по 24 лютого 2022 року, паніка та страх перших днів війни не обійшли її родину стороною. Але вони зберегли бажання та впевненість залишатися вдома у місті. 

«23-го напередодні ми з чоловіком дивилися звернення Путіна і тоді ми зрозуміли, що це все, що це починається війна. Вже в ту ніч ми майже не спали, тому що відстежували телеграм-канали: де вибухи, де прильоти. Ну і так пройшло десь місяці два. Не було сну, не знали, що робити. Бігти в підвали, чи ні, йти до сховища, але таких тут немає. Нічого не зрозуміло. Була трошки паніка, трошки трусило. Але продовжували жити, продовжували працювати, тому що розуміли, що звідси ми нікуди не поїдемо. Ми з чоловіком вирішили, якщо прилетить щось, то значить така доля, краще вмерти у власному ліжку. Так, власне, і залишилися», — розповідає Світлана.

Під час повномасштабної війни навички та професія Світлани стали дуже потрібні для Сил оборони. Адже захисники та захисниці потребували різних елементів одягу та оснащення, яке не завжди можна було швидко знайти чи отримати. Так жінка долучилася до волонтерського руху людей, які займалися шиттям балаклав, розгрузок, плитоносок та інших необхідних речей для військових. 

«Коли прийшла повномасштабна, з’явилася потреба у балаклавах, розгрузках, плитоносках. Хлопці мені привозили з сусіднього села величезні важезні плити, я обшивали їх. Вони там десь їх вивозили на стрільбище, відстрілювали, тестували. Тільки балаклав десь на пару рулонів пошито було», — згадує жінка.

Світлана розповідає, що волонтерський рух тоді швидко організувався та залучив всіх, хто може допомогти, в тому числі і її. Жінка працювала разом ще з однією волонтеркою, Нелею Фурман. У них в команді швидко налагодилася робота: Неля збирала донації на картку, шукала та закуповувала тканину та разом зі Світланою займалася шиттям. Люди працювали там, де була можливість. Хтось знайшов спільне приміщення у місті, хто робив все вдома. Всі справи робили суто за власної ініціативи та власними силами. 

Зміна виду діяльності

Жінка згадує, що тоді у людей був запал, всі дуже швидко об’єдналися задля спільної мети. Але згодом люди почали втомлюватися, у них скоротилися можливості для допомоги. Адже постійно жити в напрузі, стресі та роботі складно морально. Тоді Світлана зрозуміла, що хоче змін у своєму житті. 

«Я потім якось заморилася і вирішила, що треба щось в житті міняти. Моя подруга натикалася на таку об’яву у Фейсбуці, що шукають жінку з можливістю навчання на ювеліра. І тоді я вирішила відгукнутися. Зараз я вже вивчилася і тепер працюю ювеліром», — розповідає Світлана Штамбург.

Світлана вже працює у ювелірній майстерні Вільногірська та займається ремонтом прикрас. Жінка дотримується свого рішення залишатися жити вдома і будує своє життя тут. Хоч війна й накладає свої обмеження на створення планів на майбутнє, але Світлана бажає бачити розквіт міста та продовжувати жити чесною працею. 

«Хочу просто жити, працювати, робити те, що вмію, те, що приносить задоволення мені та людям. Хочу, щоб місто трошки ожило, трошки розквітло. Грандіозних планів не будую. Війна нас дуже обмежує у мріях про майбутнє, бо ми не впевнені, що з нами буде завтра, через місяць, через пів року», — каже майстриня.

Читайте також:

• «Українській мові мене навчили російські ракети»: як вільногірка Неля Фурман стала волонтеркою
• 60 днів у гуманітарному штабі без вихідних: як освітянка стала волонтеркою
• У Вільногірську небайдужі містяни та волонтери Карітас Камʼянське провели толоку

У травні мільйони глядачів знову зберуться біля екранів, щоб побачити одне з шоу року — “Євробачення-2025”. Цього разу конкурс пройде у швейцарському місті Базель на арені St. Jakobshalle, яка вже готується приймати гостей з усього світу.

Коли та на яких платформах дивитися Євробачення читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Коли відбудеться фінал

Перший півфінал відбудеться 13 травня, другий півфінал — 15 травня, а гранд-фінал призначений на суботу, 17 травня.

Україну цьогоріч представить гурт Ziferblat, який переміг у Національному відборі.

Де дивитися Євробачення-2025 в Україні

1. У прямому ефірі на телеканалі “Суспільне Україна”.
2. Онлайн на YouTube-каналі “Євробачення Україна”.
3. У соцмережах — на Facebook-сторінках “Суспільного” та “Євробачення Україна”.

Читайте також:

Упологовий будинок Дніпра було передано вишиті сорочки, створені майстринями з Вільногірська в рамках волонтерської акції “Народжені у вишиванках Непереможні!”. Ця акція організована “Розмовним клубом “Файно”та приурочена до Дня Вишиванки, який традиційно відзначають у третій четвер травня.

Як вільногірські майстрині долучилися до акції

Майстрині з Вільногірська стали частиною всеукраїнського волонтерського руху, який щороку об’єднує людей навколо створення національного одягу для малюків. Вони зазначають, що така робота – це не просто рукоділля, а спосіб зберегти культуру та підтримати українські сім’ї у складні часи.

Серед тих, хто працював над вишиванками у Вільногірську, були Борщ Світлана, Овчаренко Олена, Дудник Наталя, Мусієнко Оксана, Єщенко Алла. Також є ті, хто не вишивав, а в’язав, це Марчук Світлана та Гречко Вікторія.

Одна з учасниць акції Світлана Борщ розповіла, що дізналася про акцію ще минулого року та охоче долучилася до процесу.

“Я питала, чого ніхто цього року не вишиває? Виявилося, що вишивають, і повинні передати роботи у Дніпро. Дізналася, скільки залишилося льоль, і взяла сім для вишивання,” — розповіла Світлана.

За її словами, вона вишивала приблизно одну льолю на день, тож весь процес зайняв близько тижня.

Світлана Борщ зазначила, що її надихнула ця акція, адже вона б раділа, якби подібний подарунок отримали її діти.

“Мені було б приємно, якби хтось подарував моїм дітям вишиту сорочечку, коли вони народилися,” — сказала вона.

“Народжені у вишиванках Непереможні!” – збереження традицій через волонтерство

Ініціатива має на меті не лише підтримку немовлят у їхні перші дні життя, а й популяризацію традиції вишиванки як символу української культури. У межах акції майстрині з різних міст об’єднуються для створення вишитих сорочечок, які дарують новонародженим.

До Дня Вишиванки волонтери особливо активно працюють над виготовленням льоль, щоб кожен малюк міг отримати свій перший національний символ ще в пологовому будинку.

Вишиванка – символ спадковості та єдності

Традиція вишиванки передається з покоління в покоління, символізуючи родинний зв’язок, добробут і захист. У давнину вишиті сорочечки для немовлят створювали з особливою увагою, адже вони мали оберегову функцію.

Кожен орнамент, що з’являється на льолях, має своє значення. Вишиті символи можуть уособлювати добру долю, захист або зв’язок поколінь.

Вільногірські майстрині вклали у свою роботу любов та майстерність, щоб кожна дитина отримала часточку національної спадщини.

Спільна мета – збереження традицій та єднання українців

Організатори наголошують, що вони прагнуть зробити акцію ще масштабнішою, щоб у кожному місті, селі чи містечку знаходилися майстрині, які готуватимуть сорочечки для немовлят.

“Наша мета – не тільки подарувати вишиванку новонародженим, а й зберегти традиції, нагадати про силу українського духу та підтримати нашу культуру,” — зазначають організатори.