Від суконь до балаклав та до ювелірної справи: шлях мешканки Вільногірська з 2022 року

Мешканка Вільногірська Світлана Штамбург до початку повномасштабної війни була відома як швачка з великим досвідом. 24 лютого 2022 року внесло багато змін в її життя. За понад два роки вона встигла стати частиною волонтерського руху та відшивати для захисників й захисниць необхідний одяг, навчитися нового ремесла та стати майстринею ювелірної справи.

Жінка поділилася своєю історією з редакцією Вільногірськ.IN.UA, розповіла про свою волонтерську діяльність та про те, як знайшла себе у новій професії. 

Навички швачки знадобилися під час повномасштабного вторгнення

Понад 20 років Світлана Штамбург професійно займалася швейною справою. Шила на замовлення клієнтів все, від постільної білизни до весільних суконь. Наближення повномасштабної війни жінка відчувала ще до її початку. Безсонна ніч з 23 по 24 лютого 2022 року, паніка та страх перших днів війни не обійшли її родину стороною. Але вони зберегли бажання та впевненість залишатися вдома у місті. 

«23-го напередодні ми з чоловіком дивилися звернення Путіна і тоді ми зрозуміли, що це все, що це починається війна. Вже в ту ніч ми майже не спали, тому що відстежували телеграм-канали: де вибухи, де прильоти. Ну і так пройшло десь місяці два. Не було сну, не знали, що робити. Бігти в підвали, чи ні, йти до сховища, але таких тут немає. Нічого не зрозуміло. Була трошки паніка, трошки трусило. Але продовжували жити, продовжували працювати, тому що розуміли, що звідси ми нікуди не поїдемо. Ми з чоловіком вирішили, якщо прилетить щось, то значить така доля, краще вмерти у власному ліжку. Так, власне, і залишилися», — розповідає Світлана.

Під час повномасштабної війни навички та професія Світлани стали дуже потрібні для Сил оборони. Адже захисники та захисниці потребували різних елементів одягу та оснащення, яке не завжди можна було швидко знайти чи отримати. Так жінка долучилася до волонтерського руху людей, які займалися шиттям балаклав, розгрузок, плитоносок та інших необхідних речей для військових. 

«Коли прийшла повномасштабна, з’явилася потреба у балаклавах, розгрузках, плитоносках. Хлопці мені привозили з сусіднього села величезні важезні плити, я обшивали їх. Вони там десь їх вивозили на стрільбище, відстрілювали, тестували. Тільки балаклав десь на пару рулонів пошито було», — згадує жінка.

Світлана розповідає, що волонтерський рух тоді швидко організувався та залучив всіх, хто може допомогти, в тому числі і її. Жінка працювала разом ще з однією волонтеркою, Нелею Фурман. У них в команді швидко налагодилася робота: Неля збирала донації на картку, шукала та закуповувала тканину та разом зі Світланою займалася шиттям. Люди працювали там, де була можливість. Хтось знайшов спільне приміщення у місті, хто робив все вдома. Всі справи робили суто за власної ініціативи та власними силами. 

Зміна виду діяльності

Жінка згадує, що тоді у людей був запал, всі дуже швидко об’єдналися задля спільної мети. Але згодом люди почали втомлюватися, у них скоротилися можливості для допомоги. Адже постійно жити в напрузі, стресі та роботі складно морально. Тоді Світлана зрозуміла, що хоче змін у своєму житті. 

«Я потім якось заморилася і вирішила, що треба щось в житті міняти. Моя подруга натикалася на таку об’яву у Фейсбуці, що шукають жінку з можливістю навчання на ювеліра. І тоді я вирішила відгукнутися. Зараз я вже вивчилася і тепер працюю ювеліром», — розповідає Світлана Штамбург.

Світлана вже працює у ювелірній майстерні Вільногірська та займається ремонтом прикрас. Жінка дотримується свого рішення залишатися жити вдома і будує своє життя тут. Хоч війна й накладає свої обмеження на створення планів на майбутнє, але Світлана бажає бачити розквіт міста та продовжувати жити чесною працею. 

«Хочу просто жити, працювати, робити те, що вмію, те, що приносить задоволення мені та людям. Хочу, щоб місто трошки ожило, трошки розквітло. Грандіозних планів не будую. Війна нас дуже обмежує у мріях про майбутнє, бо ми не впевнені, що з нами буде завтра, через місяць, через пів року», — каже майстриня.

Читайте також:

• «Українській мові мене навчили російські ракети»: як вільногірка Неля Фурман стала волонтеркою
• 60 днів у гуманітарному штабі без вихідних: як освітянка стала волонтеркою
• У Вільногірську небайдужі містяни та волонтери Карітас Камʼянське провели толоку

Олександр Сохов із Вільногірська стверджує, що після поранення на фронті тривалий час не може оформити інвалідність, а за період, коли його вважали таким, що самовільно залишив частину, не отримав належних виплат. Тепер ветеран звернувся по безоплатну правничу допомогу й готується відстоювати свої права в суді.

За словами Олександра, частину питань уже вдалося зрушити з місця, проте решту він продовжує вирішувати за допомогою юриста. Детальніше про його боротьбу за належні права та труднощі, з якими зіткнувся ветеран, читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Після повернення з війни військовим доводиться долати не лише наслідки поранень, а й труднощі з оформленням документів, підтвердженням обставин служби та отриманням належних виплат. 

Поранення на фронті та тривале лікування

Олександр Сохов пішов служити добровольцем на початку повномасштабного вторгнення. Перед відправленням на фронт пройшов підготовку тактичного медика в Десні, а потім потрапив до 72-ї окремої механізованої бригади.

На Донеччині чоловік надавав допомогу побратимам і виконував бойові завдання. Під час перебування на позиціях він зазнав травми, через яку не міг нормально ходити. Після евакуації його направили на лікування.

За словами Олександра, ушкодження потребували тривалого медичного супроводу, а також оперативного втручання. Після лікування він повернувся до військової частини, проте на передову вже не вирушав.

Наслідки травми продовжують впливати на його повсякденне життя. Чоловік розповідає про проблеми з ногами та інші порушення здоров’я, через які йому складно довго стояти або сидіти.

Зараз Олександр Сохов проходить обстеження та готується до подальшого лікування. За його словами, лікарі також розглядають питання ще декількох операцій.

Чому чоловік не може оформити інвалідність

Окреме питання, яке Олександр намагається вирішити, – встановлення інвалідності.

Чоловік стверджує, що вже тривалий час намагається пройти необхідні процедури, однак процес затягується. За його словами, він вважає, що стан здоров’я дає підстави для встановлення щонайменше третьої групи інвалідності, а можливо, і другої.

Водночас остаточного рішення, на яке він розраховує, наразі немає.

“Я півтора року вже з цим борюся”, – розповідає ветеран.

За його словами, на різних етапах виникали затримки з направленнями та розглядом документів. Чоловік стверджує, що приблизно пів року чекав на направлення для проходження оцінювання, а потім ще близько пів року – на подальший розгляд після оскарження попереднього рішення.

Олександр також розповідає, що під час розгляду його документів виникали запитання щодо того, яку роботу він може виконувати з огляду на стан здоров’я. Сам чоловік не відмовляється від працевлаштування, але вважає, що робота має відповідати його фізичним можливостям.

Зокрема, він розглядає варіанти спокійнішої роботи, яка не потребуватиме тривалого перебування на ногах чи значних фізичних навантажень.

Безоплатний юрист допомагає оскаржувати рішення

Щоб розібратися з документами та захистити свої права, Олександр звернувся по безоплатну правничу допомогу.

За його словами, він працює з юристом, який допомагає готувати звернення та скарги, а також розглядає можливість судового оскарження.

Чоловік пояснює, що через стан здоров’я йому складно постійно їздити до установ і самостійно проходити всі етапи процедури. Тому правнича допомога стала для нього важливим інструментом у вирішенні проблеми.

Олександр не приховує, що тривале очікування вплинуло на його віру в справедливе вирішення справи. Водночас він продовжує збирати документи й наполягає на тому, що хоче отримати лише те, на що має законне право.

“Я тільки за те, що мені положено. Я ж не те, що прийшов і сказав, як хочу. Я ж по закону”, – пояснює чоловік.

За його словами, він не прагне отримати виплати без законних підстав, а хоче, щоб належні йому питання розглянули відповідно до обставин служби та стану здоров’я.

Чому Олександр вимагає повернути військові виплати

Ще одна проблема, яку намагається розв’язати чоловік, стосується грошового забезпечення за період військової служби.

Олександр Сохов стверджує, що свого часу його внесли до категорії військовослужбовців, які самовільно залишили частину, хоча він перебував на лікуванні. За його словами, через це він не отримував виплат протягом тривалого періоду.

Чоловік розповідає, що відповідні обставини згодом перевіряли, а питання щодо його перебування в СЗЧ вдалося переглянути. За його словами, після розслідування цей статус із нього зняли.

Однак гроші за попередній період, як стверджує Олександр, йому так і не повернули.

“Мені повинні були йти виплати військовослужбовцям. А мені ці виплати за цей період не виплатили”, – говорить він.

За словами чоловіка, йдеться про період тривалістю приблизно до року. Частину цього часу він, як стверджує Олександр, провів у госпіталях, проходячи лікування після поранення.

Наразі він хоче домогтися повернення коштів у законному порядку. За його словами, юрист готує документи для судового розгляду.

Лікування потребує коштів, а питання виплат залишається відкритим

Олександр пояснює, що питання виплат для нього має не лише юридичне, а й практичне значення. Через наслідки поранення він продовжує лікування, а попереду, за його словами, ще кілька медичних втручань.

Водночас чоловік не може повноцінно працювати через фізичні обмеження. Тому невирішені питання щодо інвалідності та грошового забезпечення ускладнюють його повернення до цивільного життя.

Ветеран сподівається, що за допомогою юриста зможе домогтися перегляду рішень і отримати належні йому виплати.

Проте він зізнається, що після тривалого очікування не має впевненості в результаті. При цьому історії інших військових, яким зрештою вдалося відстояти свої права, додають йому надії.

Для Олександра Сохова ця боротьба – не спроба отримати особливе ставлення, а прагнення домогтися законного рішення після служби та поранення.

Поки тривають процедури, чоловік продовжує лікуватися, збирати документи й шукати можливості для подальшого життя.

Читайте також:

Від бойових позицій до риболовлі й домашньої випічки: як ветеран Олександр Сохов із Вільногірська вчиться жити після війни

Він ішов на фронт добровольцем, пройшов підготовку тактичного медика, рятував побратимів і сам зазнав поранення. Після лікування Олександр Сохов повернувся до цивільного життя, де тепер зосередився на здоров’ї, читає книжки, ходить на риболовлю та пече домашні торти. Водночас чоловік продовжує боротися за належні йому права.

Детальніше про шлях Олександра, його життя після служби та заняття, які допомагають триматися, читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Пішов добровольцем і став тактичним медиком

Олександр Сохов долучився до війська у 2022 році. За його словами, через стан здоров’я спочатку його не хотіли брати на службу. Чоловік уже мав проблеми зі здоров’ям, однак вирішив піти добровольцем, щоб допомогти країні.

Перед відправленням на фронт він пройшов військову підготовку в Десні. Там Олександр опанував тактичну медицину. Медичної освіти до цього він не мав, тому необхідних навичок навчався вже під час підготовки.

На вибір між посадою водія та тактичного медика чоловік, за його словами, отримав пропозицію від військових. Урешті він став тим, хто мав надавати побратимам допомогу в умовах бойових дій.

Після навчання Олександра Сохова направили до 72-ї окремої механізованої бригади. Він потрапив на Донеччину, де разом з іншими військовими виконував бойові завдання.

Робота медика на передовій не обмежувалася перев’язками чи наданням першої допомоги. В умовах обстрілів потрібно було зберігати зосередженість, швидко реагувати на небезпеку та діяти попри страх.

“Руки трусяться, це буває. Але голова вже працює, і руки працюють”, – розповідає Олександр про те, як доводилося діяти в критичних ситуаціях.

За його словами, на позиціях було настільки важко, що через втому та постійні обстріли він іноді буквально втрачав сили. Чоловік пригадує, що тоді думав насамперед про те, як вижити.

Поранення, лікування та повернення до служби

Під час перебування на передовій Олександр зазнав травми. Через ушкодження ноги він уже не міг нормально ходити, тому його евакуювали з позиції.

Після цього чоловік проходив лікування в госпіталях, зокрема в Хмельницькому. За його словами, травма потребувала тривалого медичного супроводу, а перед операцією необхідно було спочатку зайнятися іншими ушкодженнями.

Олександр розповідає, що лікування затягнулося на місяці. Навіть після повернення до військової частини він не міг знову виконувати завдання на передовій і продовжував відновлюватися.

Попри пережите, чоловік згадує службу передусім через людей, яким намагався допомогти. Деяких побратимів, які були поруч із ним на позиціях, згодом уже не стало.

“Я не сподівався повернутися сюди”, – зізнається Олександр Сохов, пригадуючи той період.

Після поранення та тривалого лікування його життя поступово змінилося. Замість військових завдань на перший план вийшли медичні обстеження, лікування та спроби повернутися до звичного ритму.

Як ветеран шукає себе в цивільному житті

Нині Олександр зосереджений передусім на здоров’ї. Він пояснює, що через фізичні обмеження не може дозволити собі будь-яку роботу: тривале стояння, сидіння та значні навантаження даються йому важко.

Водночас чоловік не хоче замикатися вдома. Він шукає заняття, які допомагають залишатися активним і відчувати, що життя триває.

Одне з них – читання. Олександр часто відвідує бібліотеку й цікавиться різною літературою: від художніх книжок до юридичних енциклопедій. Каже, що вивчає законодавство, адже зараз йому доводиться розбиратися у власних правах та процедурах оформлення документів.

Серед художніх книжок чоловік читає твори Карла Мая. Його зацікавила історія про корінних жителів Америки, які захищали свою землю. Олександр проводить паралелі з подіями в Україні та розмірковує про те, як війни впливають на людей.

Ще одне захоплення – риболовля. Чоловік розповідає, що намагається час від часу вибиратися на водойми неподалік Вільногірська. Для нього це можливість побути на природі, заспокоїтися та відволіктися від повсякденних турбот.

“Дихаєш, там природа хороша і все, я краще себе почуваю. Більше гармонії з природою”, – ділиться Олександр.

За його словами, довго перебувати на одному місці йому не можна, однак навіть кілька годин на природі допомагають відчути полегшення.

Домашня випічка, гітара та мрії про роботу

Олександр Сохов уже багато років живе сам, тому звик самостійно дбати про побут. Він готує їжу, пече печиво й торти, а також робить домашні цукерки.

Чоловік зізнається, що готувати йому подобається. Навчився цього завдяки життєвому досвіду та спілкуванню з другом-кулінаром, який працював у ресторанах.

Своєю випічкою Олександр пригощає друзів. За його словами, знайомі вже знають про його захоплення й чекають, коли він принесе щось до чаю.

Ще одна частина його життя – музика. У юності чоловік грав на гітарі в місцевому гурті. Разом з іншими учасниками виступав на фестивалях, зокрема в Криму, де колектив отримував дипломи та призові місця.

Зараз музика залишається радше домашнім захопленням. Олександр іноді бере до рук гітару, а з колишніми учасниками гурту підтримує спілкування.

Водночас чоловік замислюється і про роботу. З огляду на фізичний стан він розглядає можливість працювати у сфері фізичної культури. Ще зі шкільних років займався спортом і представляв свою школу на змаганнях.

Проте для працевлаштування потрібно враховувати стан здоров’я та можливості роботодавців. Тому поки що Олександр продовжує лікування й придивляється до варіантів, які могли б йому підійти.

Що допомагає не опускати руки

Коли йдеться про життя після війни, Олександр Сохов радить не шукати розради в алкоголі. На його думку, це не розв’язує проблем, а може лише погіршити психологічний стан.

Натомість він радить знаходити справи, які допомагають триматися, розвиватися та відчувати зв’язок із близькими.

Для самого чоловіка такими заняттями стали читання, риболовля, приготування їжі та спілкування з друзями. Важливою частиною життя залишається і син, якому 21 рік. Олександр розповідає, що той навчається та здобуває професію.

Серед своїх цілей чоловік називає бажання підтримувати сина та допомогти йому в майбутньому облаштувати власне життя.

Водночас повністю відволіктися від наслідків війни Олександру поки не вдається. Він продовжує лікуватися та розв’язувати питання, пов’язані з військовою службою, оформленням інвалідності й належними виплатами.

Для нього повернення до цивільного життя – це не одна велика перемога, а щоденна робота над собою. Знайти заняття, подбати про здоров’я, залишатися поруч із близькими та не припиняти шукати можливості – саме так Олександр намагається рухатися далі.

Читайте також:

Оновлено. “Я втратив повністю все”: історія рятувальника з Донеччини, який знайшов новий дім у Вільногірську