Ліричні вірші, філософські роздуми та колискові пісні пише викладачка біології Вільногірського коледжу Тетяна Сало. Перші віршовані рядки склала у шкільні роки, відтоді поезія стала частиною її життя. 

Про творчість Тетяна Сало розповіла журналістам Вільногірськ IN.UA

Вільногірська поетеса з Полтавщини

33 річна Тетяна Сало уродженка Полтавщини. Понад п’яти років живе у Вільногірську, де працює у міському фаховому коледжі викладачкою біології. У вільний від роботи час жінка пише вірші та філософські роздуми.

Писати Тетяна Сало почала у шкільні роки. Жінка розповідає, любов до поезії їй прищепила рідна тітка, яка була філологом. У дитинстві Тетяна вигадувала вірші про тварин, улюбленими були про білочку та зайченя.

«Ми з сестрою Іриною в дитинстві просто гралися та римували слова. Це було цікаво. Один одного доповнювали. Так ми дізнавалися про нові цікаві слова, якими можна гарно описати подію чи то привітати когось зі святом незвично», — згадує Тетяна Сало.

Першими віршами були вітання до свят. В них Тетяна описувала всю любов до рідних. 

«На жаль перші вірші не збереглися. Ми писали все від руки, в зошиті. Коли в будинку робили ремонт, наша творчість зникла», — розповідає жінка.

У школі Тетяну настигло перше кохання, підліткові переживання виражала у віршах. 

«Тоді вже була потреба висловити всі ті емоції, які я відчувала, які були в душі. Так це все переросло в моє захоплення і мою улюблену справу», — каже жінка.

У 2019 році Тетяна Сало познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Євгеном. Він надихнув її на творчість, жінка написала вірш про їх першу зустріч.

«Саме чоловік максимально посприяв тому, щоб всі мої музи пробудилися. Він же і почав зберігати всі мої вірші. Зробив домашню колекцію моєї творчості», — розповідає Тетяна.

Наразі жінка пише колискові, які співає для свого півторарічного сина Ярослава. 

«Я бажаю кожному вірити в дива. Не можна здаватися. Саме в той момент, коли ти хочеш здатися, починається новий віраж життя. Він може бути щасливим. Треба вірити, що далі тільки краще, а от погане вже сталося і залишилося по заду», — ділиться Тетяна Сало.

У «скарбничці» Тетяни понад 600 віршів. Поетеса поділилася уривком одного з них.

Читайте також:

• Тренує дітей та пише вірші: історія вільногірського тренера з настільного тенісу
• Вільногірка написала понад 500 віршів: у день поезії розповіла про свою творчість

Вільногірськ живе тут – Facebook, Telegram, Instagram

Таміла Антонова, мешканка Вільногірська, вже кілька років активно займається сортуванням сміття. Вона розповіла, що стало поштовхом для такого звичаю і чому вважає це важливим для майбутніх поколінь.

Більше на Вільногірськ.IN.UA

Ідея сортувати сміття: мотивація та початок

Таміла почала сортувати сміття близько 8-10 років тому. Спочатку вона збирала макулатуру та пластикові пляшки, а з часом зʼявилася ідея відносити компост на дачу.

“Мене надихнула цитата Святослава Вакарчука: «Дивіться на Україну як не на землю своїх батьків, а як на землю своїх дітей». Ця думка глибоко зачепила мене і стала тією мотивацією, яка допомогла зрозуміти, що я маю залишити своїм дітям чисту землю. Це мене підштовхнуло почати”, — згадує Таміла.

Складнощі на початку

Таміла зазначає, що спочатку було важко організувати процес сортування. Вона ділиться, що важливо було переконати домашніх підтримати таку ініціативу.

“Починалося все складно, бо навіть пояснити родині, чому балкон зайнятий не корисними речами, а сміттям — було непросто. Спочатку чоловік не дуже зрозумів, але з часом вдалося його переконати”, — розповідає Таміла.

Сортування сміття як звичка

Таміла говорить, що сортування сміття стало для неї такою ж звичкою, як і будь-яка інша побутова справа. Вона не витрачає багато часу на цей процес, адже робить це автоматично.

«Наприклад, коли варю борщ: очищую картоплю, моркву, цибулю, буряк, і замість того, щоб викинути ці відходи в загальне сміттєве відро, я складаю їх окремо. Потім відношу компост на дачу», — пояснює жінка.

Сортування у Вільногірську: реалії та можливості

У Вільногірську є пункт прийому вторсировини, який розташований біля автостоянки на вулиці Центральній. Там приймають макулатуру, скляні пляшки, металеві банки, а пластикові пляшки можна викидати в спеціальні сіткові контейнери, які є в кожному дворі. Однак, на думку Таміли, важливим елементом для більш ефективного сортування залишаються тетрапаки — наразі їх не приймають.

“Можливості для сортування сміття є, але на жаль, не всі готові цим скористатися. Мотивація, на мою думку, має бути не тільки у вигляді зручних умов, а й в усвідомленні, яку планету ми залишимо своїм дітям”, — впевнена Таміла.

Рекомендації для тих, хто хоче почати сортувати сміття

Таміла планує й надалі залучати інших людей до сортування, адже це не так складно, як здається на перший погляд. Для початку вона радить кожному почати з сортування хоча б одного виду сміття.

“Мене досі дивує, коли виносять у сміттєву машину картон або пластикові пляшки, це виглядає дуже нелогічно. Це проста справа, яка має стати звичкою”, — ділиться жінка.

Сьогодні було людно біля ПКіС «Металург». Вільногірці зібралися на Церемонію прощання з Володимиром Костюшиним. Багато жителів прийшли, щоб провести його в останню путь, висловлюючи вдячність за його мужність і звитягу.

Більше на Вільногірськ IN. UA 

Звістка про загибель військового надійшла до Вільногірська цими вихідними. Володимир Костюшкин — житель села Кринички. 

Під час Церемонії прощання виступив секретар міської ради Вільногірська Антон Боклаг, який вшанував пам’ять загиблого героя та висловив співчуття рідним і близьким Володимира. Після виступу священник провів молитви за упокій душі, і на обличчях присутніх відобразилися горе та скорбота за великим втраченим героєм.

Старший солдат Володимир Костюшин мобілізувався до війська на початку вересня 2024 року. А загинув 1 листопада 2024 року під час бойового завдання у районі населеного пункту Шипилівка Сєвєродонецького району Луганської області, залишившись вірним Україні до останнього подиху.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ВІЙСЬКОВОГО 

Володимир народився 16 вересня 1970 року в селі Кринички. Після закінчення Вільногірської середньої школи №1 та місцевого технікуму, він пройшов армійську підготовку і розпочав свою трудову діяльність у ТОВ «Вільногірське скло». Більшу частину життя він присвятив праці у сфері ЖКГ, де його знали як висококласного слюсаря та гарного спеціаліста.

Вдома Володимира згадують як люблячого батька і чоловіка. Він любив сільське життя, природу і риболовлю. Його пам’ятатимуть як оптимістичну і добру людину. У Володимира залишилися дружина Наталя, та син Владислав. 

Редакція Вільногірськ IN.UA  приносить свої співчуття рідним та друзям загиблого. Вічна пам’ять нашому герою та захиснику.

Читайте також:

• У Вільногірську під час гри помер футболіст Олександр Писаревський
• За трагічних обставин помер відомий вокаліст Вільногірська