Вільногірську собаку реабілітувала одеситка: продовження історії Лани

Через хворобу кісток та суглобів алабай Лана перестала ходити. На лікування собаку забрали до Одеси. Наразі твариною опікується волонтерка Діана Спіцина, собаці робить масаж та обстежує.

Більше про Вільногірську Лану волонтерка та масажистка-реабілітологиня Діана Спіцина розповіла журналістам Вільногірськ IN.UA.

Вільногірська собака Лана на реабілітації в Одесі

Собака Лана, породи алабай, жила у місцевому притулку Вільногірська.  Через те, що попередні господарі тримали тварину у холодному металевому вольєрі, вона важко захворіла та перестала ходити. 

Завдяки небайдужим людям, Лана потрапила до волонтерів Одеси. Понад трьох місяців собака перебувала у лікарні. Тоді на лікування вільногірської собаки волонтери відкривали збір, аби мати змогу купувати ліки та  організувати повноцінну реабілітацію тварини.

«На Ольгу Бабанську була підписана давно, також іноді долучалася до зборів для порятунку тварин. Коли вона написала пост про те, що є така собака Лана, яка відновлюється після операцій, майже не ходить, треба відновлювати мʼязи та рух — запропонувала свою допомогу, як масажист», — розповідає волонтерка з Одеси Діана Спіцина. 

Діана Спіцина за фахом масажистка-реабілітологиня, з 2022 року працювала у шпиталі, де допомагала відновлюватися захисникам України та військовим медикам, які евакуювали людей з Маріуполя, Запоріжжя, Харкова та Херсонської області. А от з тваринами Діана працює вперше. 

«Працювати з собакою мені було дуже цікаво, на мій погляд, це людині можна «заговорити зуби», так би мовити. Людину можна впевнити, що твої техніки працюють. Велика сила коли ти віриш в те, що ти робиш. А на собаці або дійсно працюють всі твої техніки, або ти шарлатан. Лана дуже вдячна та розумна собака, вона коли впевнилася, що я не роблю їй боляче або погано – довірилася мені повністю», — ділиться Діана.

Спочатку Лана була на перетримці в «Айболиті», коли її перевезли до Одеси з Вільногірська. Згодом, коли перетримка там стала неможлива, її перевезли  до іншого притулку.  

«На той момент ми з родиною упʼятеро жили у двокімнатній квартирі, з трьома кішками. Тому забрати собаку до себе я не могла. Але думка мене не полишала про Лану. І забрала її тільки зараз, коли ми змогли переїхати до будинку», — розповідає волонтерка.

Стан здоров’я Лани

Щоб мати актуальну інформацію про стан здоровʼя, собаку Лану повністю обстежили. 

«По рентгенах динаміка хороша, дирофіляріоз є, але не в активному стані. Треба все останнє життя щомісяця давати ліки проти нього, сама актуальна проблема з бурситами на ліктях та стопі між пальцями, але бак посів також здали, чекаємо на результат. Далі лікар скаже подальші дії та кроки», — розповідає Діана Спіцина.

Зараз волонтерка обробляє лапи алабаїхи щодня, вранці та ввечері. Жінка каже: собака Лана дуже доброзичлива до всіх, проте коли зрозуміла, що двір та територія загалом її — пильнує все навкруги, як чесний охоронець.

Читайте також:

• Студенти з Вільногірська допомагають котам у притулку
• Антирабічна допомога: де у Вільногірську вакцинуватися від сказу 

Починаючи з 2025 року у Дніпрі тривають офлайн-заняття з англійської мови для людей з порушеннями зору. Наразі організатори планують розширити проєкт та шукають партнерів у громадах. 

Більше — на Вільногірськ IN.UA

Освітню ініціативу започаткували у 2025 році. Стартовий курс з 10 занять пройшли 20 учасників. Більшість з них продовжили навчання у форматі розмовного клубу. 

Наразі заняття поновили. Вони проходять у Дніпрі на базі Комунального закладу “Центр соціальної допомоги та підтримки” Дніпропетровської обласної ради” за адресою Набережна Перемоги, 26. Уроки відбуваються раз на тиждень, щопʼятниці. Вони тривають в адаптованому форматі з урахуванням потреб людей з порушеннями зору. 

За словами директора Центру соціальної допомоги та підтримки Дніпропетровської обласної ради Євгенія Таранцова, наразі заняття можливі лише у Дніпрі. 

“Наш ресурс дозволяє робити це на нашій базі”, — каже Таранцов. 

Але організатори хочуть, аби подібні заняття з’явилися безпосередньо у громадах області.

“Звичайно, ми шукаємо можливості, партнерів, які хотіли б долучитися. Ми б навчили, як це робити в громадах. Це був би ідеальний варіант”, — розповідає він. 

Своєю метою Євгеній Таранцов називає надання доступу до знань та нових навичок людям. 

Також директор зазначає, що центр має запит на онлайн-заняття. 

“Я думаю, що це реально і варто спробувати”, — додає директор Центру соціальної допомоги та підтримки. 

Робота над онлайн-форматом занять розпочнеться вже наступного тижня. Редакція Вільногірськ IN.UA слідкуватиме за оновленнями та повідомлятиме про них.

Читайте також:

Ваучер на навчання від Державної служби зайнятості: нові можливості для кар’єри українців

Після початку повномасштабної війни тисячі українців були змушені залишити свої домівки. Серед них футбольний тренер із Луганщини, який після переїзду до Вільногірська продовжив працювати з дітьми, попри відсутність умов, фінансування та повноцінної інфраструктури.

Деталі читайте на Вільногірськ IN.UA

Олександру Чередниченко  65 років, у Кремінній він працював у депо Попасної. Чоловік виїхав з Луганської області навесні 2022 року.

“Ми приїхали сюди 11-го, а зареєструвалися 12-го квітня 2022 року”, – каже Олександр. 

Перший час родина була розділена. 

“Спочатку відправили доньку та онучку у Львівську область. А потім вони приїхали (в Вільногірськ – ред.) влітку 2022 року”, – розповідає герой. 

Футбол у його житті з’явився задовго до війни. Тренерську діяльність він почав ще у далекому 1993 році в місті Кремінна, хоча в певний період був змушений зробити паузу.

“Футбольним тренером я працював з 1993 по 2001 рік”, – стверджує чоловік. 

Він тренував хлопців 1979 – 1988 року народження. Разом з командою вони досягли чималих результатів. 

“У 1993 році ми почали тренуватися, а вже навесні 1994 року вони грали на чемпіонаті області”, – розповідає тренер Олександр. 

Вихованці того часу з теплотою згадують свого тренера. Одного з них ми розшукали. Ним виявився неодноразовий герой наших публікацій, начальник 52-ї державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, Денис Сіленко. 

“Олександр Григорович прийшов в мою школу у 1996 році, мені було 12 років. Він прийшов як молода людина, яка хоче займатися з хлопчиками футболом, – каже колишній вихованець Денис Сіленко. – Тоді ми всі думали, що це його основна робота. Але з роками ми дізналися, що це його неоплачувана, на добровільних засадах робота, яку він виконував у вільний час. Тобто він мав основне місце роботи на залізній дорозі, в пʼяти кілометрах від моєї школи, але футболом з нами він займався як людина, яка любить спорт та дітей. Окрім тренера, він є дипломованим суддею і досі їздить та судить матчі. Інакше кажучи, він з футболом усе своє життя”. 

Олександр памʼятає кожного свого гравця. 

“Я пам’ятаю своїх гравців поіменно. Деяким із них уже за сорок, але ми досі підтримуємо зв’язок”, – каже футбольний тренер. 

Пізніше він вступив на роботу в Рубіжне та мешкав там, тому тренерську карʼєру довелося призупинити до самого 2022 року. 

Тренерська карʼєра у Вільногірську

Тренувати у Вільногірську Олександра запросила одна його місцева знайома, на ім’я Юлія. Усі заняття, як і раніше, тренер проводить безкоштовно, як волонтер. 

“Вона дізналася, що я був тренером колись, і запросила мене тренувати дітей-переселенців. І ми почали тренуватися в пʼятому ліцеї”, – ділиться тренер. 

Пізніше тренування довелося перенести на маленьке поле за пʼятим ліцеєм. Тобто тренування проходили на вулиці. 

“Це вважається “дворовим” футболом”, – каже тренер.

Наразі, взимку, тренувань немає. 

“Я кажу, що ми можемо і взимку тренуватися на вулиці, але батьки говорять, що вони своїх дітей не пустять”, – зізнається Олександр. 

За словами тренера, для того, що тренуватися у спортзалі треба платити гроші, але на це поки немає можливості. 

“У багатьох батьки – військові, інші діти — сироти, тобто вони не можуть платити”, – стверджує герой нашого матеріалу. 

Таким, чином найбільшою проблемою наразі є місце для тренування. 

“Коли був дощ теплий, ми продовжували тренуватися. А коли холодний вже перед зимою – ходили під дах пʼятого ліцею та чекали”, – каже герой. 

Найбільше задоволення в роботі тренера для Олександра — це самі діти.

“Коли працюєш із дітьми, отримуєш від них енергію. Моя енергія — їм, їхня — мені”, – каже Олександр. 

Свою тренерську філософію пояснює так: “Якщо пальці розчепірені — нічого не вийде. А якщо всі зібрані в кулак — тоді команда проб’ється. Футбол — це атака і захист разом. У команді все має бути як кулак”.

Читайте також:

Від шкільних років до тренерських вершин: історія Валерія Должикова з Вільногірська