Вогнеборці врятували чоловіка у пожежі розміром у понад 200 метрів квадратних (ФОТО)

Вночі, 27 березня, сталась пожежа в Шевченківському районі Дніпра. Загоряння сталося у житловому будинку на вулиці Куп’янській.

Про це повідомляє Головне Управління ДСНС України у Дніпропетровській області.

На місці виклику рятувальники виявили, що вогонь охопив дах двоповерхового будинку. Крім того, полум’я пошкодило дахи ще двох сусідніх житлових будинків. Загальна площа пожежі сягнула 250 квадратних метрів.

Під час гасіння пожежі співробітники ДСНС врятували чоловіка 1945 року народження з охопленого вогнем будинку. Медики швидкої допомоги оглянули врятованого, госпіталізація йому не знадобилася.

Пожежу було ліквідовано.

До гасіння займання залучалися 15 співробітників Державної служби з надзвичайних ситуацій та 4 одиниці пожежно-рятувальної техніки Головного управління ДСНС України в Дніпропетровській області.

Читайте також:

• У Кам’янському працівник вкрав КАМАЗ та таємно його продав на Київщині
• У Вільногірську попрощалися з військовослужбовцем Олександром Свириденко

В неділю, 1-го лютого, в одному з міських пабліків Вільногірська з’явилося повідомлення від небайдужої містянки щодо небезпечної ситуації на залізничному вокзалі міста. За її  словами, протягом кількох днів платформа перебуває у вкрай слизькому стані через ожеледицю.

Зазначається, що з урахуванням короткого часу стоянки електропоїздів ситуація могла становити потенційну загрозу для безпеки людей. Особливо небезпечним відвідування перону виглядало в темну пору доби, коли ризик падіння зростає в рази. 

Наша редакція вирішила перевірити, чи змінилось щось на пероні на краще хоча б станом на сьогодні. З самого ранку наш співробітник вирушив на вокзал, щоб особисто оцінити масштаб проблеми.

Посипати все ж почали. Декілька людей у форменому одязі Укрзалізниці засівали перон якоюсь речовиною. Не традиційною для ожеледиці гравійно-соляною сумішшю, а чимось схожим на шлак. 

Краще ніж нічого. В приватному спілкуванні робітники повідомили, що насправді перон посипали і раніше, але все “змило”. 

Нам не вдалося пригадати якихось сильних опадів у понеділок, які б могли повністю змити посипку з перону. Але не довіряти працівникам вокзалу ніяких підстав у нас немає. Хоча стан ще не посипаної частини наводить на певні роздуми. Зробити висновки читачі можуть самі, з огляду на актуальні фото.

Тим не менш, на проблему звернули увагу і почали вирішувати. За що справді подяка керівництву вокзалу. Сподіваємось, наступні відлиги і чергові обмерзання перону не стануть неприємною несподіванкою як для працівників УЗ, так і для пасажирів та містян, що вирішать скористатися залізницею. 

Читайте також:

Як економити на квитках на поїзди від “Укрзалізниці”

Із проголошенням незалежності України майже одразу виникла потреба інтегрувати інститут суду присяжних у національну правову систему. Намір відновити цей механізм правосуддя був закріплений в Конституції України 1996 року. Практичної реалізації цей задум набув лише у 2012 році. Тоді, з ухваленням нового Кримінального процесуального кодексу, в Україні було запроваджено інститут суду присяжних.

Як працює суд присяжних у Вільногірську читайте на Вільногірськ IN.UA. 

Сьогодні суд присяжних діє і в невеликих громадах. У Вільногірському міському суді до розгляду окремих категорій справ залучають місцевих мешканців, які погодилися взяти на себе цю відповідальність. Ми поспілкувалися з двома присяжними з Вільногірська про те, як вони потрапили до суду, що входить у їхні обов’язки та з якими викликами доводиться стикатися. На прохання наших співрозмовників, їх імена було змінено з міркувань особистої безпеки. 

“Кожен голос має значення”: історія Василя 

Один із присяжних, Василь, розповідає, що вперше його кандидатуру запропонували ще близько восьми–дев’яти років тому, коли він працював на місцевому підприємстві. Тоді затвердження не відбулося. Уже за кілька років його кандидатуру погодили, і він почав брати участь у судових засіданнях.

“Це було моє свідоме рішення. Мені запропонували,  і я погодився”, — розповідає він. 

Василь наголошує, що у справах їх роль не є формальною. Рішення ухвалює колегія у складі судді та двох присяжних, і кожен голос має однакову вагу.

“Я відчуваю себе повноцінним учасником процесу, — каже він. — І відчуваю, що від мого голосу, від того, як я проголосую, теж залежить дуже багато. Тому що, як ви знаєте, ця колегія складається із судді і двох судових присяжних. Тому в той бік, де буде два голоси, справа і ухвалюється. Тобто кожен голос має дуже велике значення”. 

За його словами, судові справи викликають широкий спектр емоцій та кожна історія змушує замислитися. 

“Це справи не прості зовсім, — зізнається Василь. — І звісно, вони викликають багато різноманітних емоцій. Змушують вас задавати самому собі питання, як би ви вчинили на місці тих людей, які є учасниками судового процесу”.

Герой каже, що за процесуальним характером суд присяжних не відрізняється від цього ж суду в інших містах України, але в такій невеликій громаді, як Вільногірська, інтереси іноді можуть перетинатися. 

“У моїй практиці був такий випадок, коли я бачив переплетіння доль навіть людей з різних міст. Я знав людей з іншого міста, які були причетні до справи, в якій брав участь у місті Вільногірськ. Але я не відчував тиск з боку мешканців міста і не відчував якийсь дискомфорт в прийнятті рішення від цього”, — згадує присяжний. 

Примітка

Інститут суду присяжних бере початок ще з середньовічної Англії, де громадяни залучалися до вирішення судових спорів як представники громади. Згодом ця модель поширилася в інших країнах Європи та США. Його модель в Україні відрізняється від класичної “англосаксонської”: присяжні працюють разом із професійним суддею та беруть участь у розгляді обмеженого кола справ, зокрема про усиновлення, визнання особи недієздатною чи померлою.

“Після засідання у мене навіть піднявся тиск”: Оксана про роботу присяжної

Друга співрозмовниця Оксана  — присяжна з чотирирічним стажем. Вона розповідає, що рішення стати присяжною було пов’язане з її інтересом до юриспруденції. 

За її словами, присяжні беруть активну участь у процесі: можуть ставити запитання сторонам, висловлювати свою позицію та обговорювати справу із суддею в нарадчій кімнаті.

“Суддя до нас прислухається. Вона питає нашу думку, радиться з нами. Я справді відчуваю, що від позиції присяжних залежить рішення”, – каже Оксана. 

Найважчим аспектом роботи вона називає емоційне навантаження. Особливо у справах, пов’язаних із війною.

“У нас була справа про визнання військовослужбовця померлим, — зазначає спікерка. — Для мене це було дуже складно емоційно, бо мій колишній чоловік зник безвісти. І там був такий випадок, що мати хотіла визнати сина померлим, а у дружини були факти, що він живий та знаходиться в колонії. І ми одноголосно відмовили у визнанні людини померлою. У мене навіть тиск піднявся після цього засідання”.

Попри складні емоції, Оксана не відчувала тиску ні з боку суду, ні з боку сторін процесу.

На її думку, у невеликому місті фактор знайомств між людьми не впливає на об’єктивність рішень. Водночас бажаючих ставати присяжними небагато через острах або нерозуміння процесу.

“Люди бояться, особливо якщо не мають юридичної освіти. Але вона й не є обов’язковою. Я вважаю, що це корисний досвід і для людини, і для громади”, — переконана присяжна. 

Оксана зазначає, що бути присяжною — це не лише можливість практикувати юриспруденцію, а й цінний досвід для самореалізації

“На той момент я не працювала юристом. А мені хотілося бути, як би в цьому роді діяльності. Спробувати себе в цьому”, — зазначає жінка. 

Читайте також:

Вільногірцям пропонують стати присяжними у суді