«Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну

«Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну фото 2 14:57, 9 Квітня 2024
Татуювальниця
Анастасія Михайлова робить тату/ фото Анастасія Михайлова

25 річна художниця-графістка Анастасія Михайлова вже понад шести років працює тату майстринею. Дівчина у 19 років відтворила свою першу роботу на тілі подруги, це були симетричні написи на щиколотках. Війна вплинула й на тематику татуювань, наразі до майстрині звертаються вільногірці з проханням зробити національні символи України та напис почерком близької людини «я завжди поруч». 

Більше про мистецтво татуювання журналістам Вільногірськ IN.UA розповіла майстриня Анастасія Михайлова.

Символічні тату робить жителька Вільногірська

Захоплення до тату з’явилося після переглядів фільмів, де американські підлітки робили свої перші тату, про які їх батьки не знали.

«Фільми надихнули. До того ж одна моя знайома сказала мені, що сам факт того, що я малюю – це унікально, але якщо мій талант буде обмежений малюнками на стінах моєї кімнати, то розвиток цим і обмежиться. Треба робити те, що люди забажають купувати. Мабуть, саме тоді я і загорілася цією ідеєю стати тату майстринею», — ділиться художниця-графістка Анастасія Михайлова.

Першою клієнткою майстрині початківиці стала шкільна подруга. У 2018 році  студентки спробували вивести невдале тату. На той час в Анастасії вже було необхідне обладнання.

«На той час я навчалася лише на штучній шкірі, моя подруга захотіла тату саме від мене і сказала, що довіряє мені. Саме тоді я спробувала це вперше на людині. Це були симетричні написи на щиколотках, вона з ними ходить досі», — ділиться майстриня тату.

Згодом Анастасія переїхала до Литви, де пів року працювала у студії. Там вона отримала практичні навички майстрині.

«Теоретичну частину я черпала з інтернету, а от досвіду я набрала саме в Литві. У студії, де я працювала, були класні колеги, вони мені все підказували. Так, мені пощастило, я отримала свій перший неоціненний досвід роботи у колективі та прокачала свої навички до гідного рівня», — розповідає Анастасія.

За шість років  художниця-графістка зробила понад 2 тисячі татуювань. Частіше звертаються  чоловіки.

«Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну фото 2
Чоловіче татуювання / фото Анастасія Михайлова

«На мою думку, через те, що саме чоловіки бажають виглядати більш мужньо. У них немає заборон зі сторони сім’ї. До речі, чоловіки простіше  обирають ескіз», — ділиться майстриня.

Жінки більш терпимі до фізичного болю, вони менші за чоловіків, тому робота на одному і тому самому місці у жінок займає менше часу, ніж у чоловіків. Проте жінки більш мінливі, тому часто обирають дрібні роботи. Також багато дівчат не мають змоги зробити тату, бо чоловік чи хлопець забороняє, зауважила Анастасія Михайлова.

Тату з національними символами: витвір мистецтва

У своїй роботі  Михайлова використовує техніку віпшейдінг — спосіб внесення фарби під шкіру, коли голка залишає після себе пікселі і виходить наче дрібнодисперсні точки, які на відстані 1-2 міліметрів виглядають, як цільні тіні, але при цьому зблизька видно хід голки.

Анастасія каже, що це схоже на штрихування у малюнку.

Фарби майстриня використовує сертифіковані, спеціальні для тату. Фаворитом для майстрині серед чорного кольору є Dynamic Triple Black. 

«Ця фарба дуже концентрована, тому вноситься у шкіру дуже швидко, але з нею треба працювати дуже обережно, щоб на роботі не було синього відтінку. Як і в операційній, у мене немає нічого стерильного, але як і там, я використовую барʼєрний захист для частин обладнання, які не піддаються стерилізації це обмотка на проводах, спрей-батлі, столі, машинці. Використовую одноразові предмети: голки, капси для фарби та термічну стерилізацію для знімних частин машинки», — розповідає тату майстриня.

Найскладнішими, а натомість найцікавішим роботами Анастасія вважає перекриття старих або невдалих робіт. Вони вимагають нестандартного підходу до підбору ескізу, а також теоретичних знань, щодо накладання фарб одна на іншу і як це буде виглядати загоєним. Тривалість одного сеансу в середньому три години.

«Я можу зробити тату за 10 хвилин. Але є такі випадки, коли ми дуже обмежені у часі, наприклад із військовими. Клієнт хоче зробити масштаб, тоді я звісно йду йому назустріч та ми працюємо до упору, зазвичай це близько 10 годин чистої роботи», — говорить художниця. 

Анастасія більшість часу живе та працює у Вільногірську. Також кожні два тижні їздить до Харкова робити татуювання. Каже, тематика тату через війну змінилась. 

«Я зробила велику кількість національних символів: герб, прапор, калина, бавовна, козаки, битви, вперше робила вишивку, часто роблю тату почерком близької людини для клієнта, як, наприклад, напис «я завжди поруч». Обставини, в яких ми живемо, дуже вплинули на тату культуру та її розвиток. Українське татуювання набуло автентичних та виражених елементів та образів», — ділиться художниця-графістка Анастасія Михайлова.

«Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну фото 3
Татуювальниця/ фото Анастасія Михайлова

Читайте також:

Вільногірськ живе тут – Facebook, Telegram, Instagram

Голос тих, хто не може говорити: як сестра безвісти зниклого героя Наталія бореться за правду 

Голос тих, хто не може говорити: як сестра безвісти зниклого героя Наталія бореться за правду  фото 3 14:45, 2 Червня 2026
Голос тих, хто не може говорити: як сестра безвісти зниклого героя Наталія бореться за правду  фото 4
Сестра безвісти зниклого героя Наталія/ фото з особистого архіву героїні

Наталія — мешканка Божедарівки, яка вже десять місяців шукає свого брата Володимира, що зник безвісти під час виконання бойового завдання на Донеччині 13 серпня 2025 року. Замість очікування відповідей від офіційних установ, жінка активно долучається до мирних акцій, щоб привернути увагу до проблеми зниклих безвісти та полонених захисників. Також вона організувала першу мирну акцію на підтримку безвісти зниклих у своїй громаді. 

Детальніше читайте на Вільногірськ IN.UA.

Від акцій у столиці до ініціативи в Божедарівській громаді 

Брат Наталії – Володимир – до війни був життєрадісним, добрим та завжди готовим прийти на допомогу. У 2022 році він добровільно став на захист України, у 2023 році отримав поранення на Донеччині, але повернувся до лав ЗСУ. З серпня 2025 року Володимир перестав виходити на зв’язок з близькими. Сьогодні родина живе надією на його повернення.

25 вересня 2025 року Наталія вперше взяла участь у мирній акціі на Майдані Незалежності. Там вона побачила велику кількість людей, чиї близькі зникли на Донеччині. Це спонукало її продовжувати боротьбу.

“Ми — голос безвісти зниклих, тих, хто не може говорити”, — каже Наталія. 

Голос тих, хто не може говорити: як сестра безвісти зниклого героя Наталія бореться за правду  фото 5
Акція у Києві/ фото з особистого архіву героїні

Наступна мирна акція відбулася 25 жовтня 2025 року в Києві. Згодом Наталія почала їздити на мирні акції до Кам’янського. 

Одного разу, повертаючись додому після чергової акції, Наталія поставила собі питання: “А чому ми не можемо робити це у себе в громаді?”. З цього почалася організація мирних акцій у Божедарівці. 

“Це було важливим рішенням, тому що деяким людям, наприклад стареньким батькам, важко їхати в великі міста на мирні акції”, — каже Наталія. 

Перша акція відбулася у лютому 2026 року. Попри побоювання організаторів щодо невеликої кількості учасників, акція пройшла успішно. 

Голос тих, хто не може говорити: як сестра безвісти зниклого героя Наталія бореться за правду  фото 6
Місцева акція/ фото з особистого архіву героїні

На наступній акції людей було вже більше. Наталія згадує:

“Були такі родини, в яких на момент, коли ми робили першу мирну акцію, не було безвісти зниклих дітей. Потім, коли була вже друга акція, в них пропали діти. Коли ось третя була, люди вже нові попідходили, тому що у них теж сини зникли безвісти”. 

Віра, що сильніша за тишу

Попри невідомість, яка триває вже десять місяців, Наталія не припиняє вірити у свого брата. Вона переконана, що його оберігає родинний янгол-охоронець — їхня мама, якої не стало одинадцять років тому. Ця віра дає їй сили рухатися далі, навіть коли офіційні структури не дають жодних новин. 

Одного разу Наталія побачила сон, який став для неї особливим символом:

“Я приїхала додому, стояла у ванній, і чую, хтось зайшов. Повертаюсь — зайшов мій брат, одягнений не у форму, а в той спортивний одяг, який так любив. Я питаю: “Ти повернувся?”, а він відповідає: “Так”. Я запитала, чи назавжди, і він підтвердив. Коли він обійняв мене, я відчула, як б’ється його серце. Коли я прокинулася, то фізично відчувала цей дотик і стукіт його серця”. 

Голос тих, хто не може говорити: як сестра безвісти зниклого героя Наталія бореться за правду  фото 7
Володимир/ фото з особистого архіву героїні

Для Наталії цей сон став підтвердженням того, що її брат живий. Вона звертається до нього зі словами любові та надії, пам’ятаючи, як він не любив, коли вона плакала:

“Можливо для когось ти безвісти зниклий, а для мене ти герой, якого ми чекаємо додому. До нашої сімʼї, де ми тебе дуже сильно любимо”. 

Та додає: 

“Ми чекаємо кожного безвісти зниклого та полоненого Захисника з нашої Божедарівської громади до рідного дому. І памʼятаємо кожного Захисника, який віддав життя, захищаючи нашу Батьківщину”. 

Родина Володимира, його маленька племінниця та племінник, якого назвали на честь дядька, продовжують щодня чекати на свого захисника. І ця щоденна віра, як каже Наталія, є набагато сильнішою за ту тишу, яка супроводжує родини безвісти зниклих. 

Читайте також:

Підписуйтесь

Між творчістю і заробітком: історія майстрині з Вільногірська

Між творчістю і заробітком: історія майстрині з Вільногірська фото 4 16:30, 28 Травня 2026
Між творчістю і заробітком: історія майстрині з Вільногірська фото 8
Світлана з дітьми/ фото Вільногірськ IN.UA

Місцева майстриня Світлана разом із донькою створює віночки, браслети та прикраси ручної роботи, просуває їх через TikTok та Instagram і бере участь у ярмарках. Попри зростання цін на матеріали та невеликий попит у маленькому місті, жінка продовжує розвивати свою справу й знаходить покупців не лише у Вільногірську, а й за кордоном.

Деталі читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA. 

Як хобі перетворилося на справу 

Світлана розповідає, що їх з донькою захоплення хендмейдом почалося з повномасштабного вторгнення. 

“Я почала потроху робити віночки, вʼязати килимки, ряднини на старовинний лад”, — каже майстриня. 

Згодом майстринь почали запрошувати на благодійні ярмарки, де вони вперше показали свої роботи людям. 

Між творчістю і заробітком: історія майстрині з Вільногірська фото 9
Вироби/ фото Вільногірськ IN.UA

Сьогодні вироби вони просувають переважно через соцмережі, TikTok та Instagram, а також пропонують знайомим і відвідувачам ярмарків. 

“Ми почали пропонувати свої вироби, тому що вдома вже просто не залишалось місця. Нові ідеї постійно надходили, багато чого нами зробленого накопичилось”, — згадує Світлана. 

За словами Світлани, постійних клієнтів поки небагато, однак деякі замовники вже повертаються повторно. Найчастіше купують браслети, фенічки та прикраси з натурального каміння.  

Між творчістю і заробітком: історія майстрині з Вільногірська фото 10
Дочка Світлани у віночку/ фото з особистого архіву героїні

Окрему увагу майстриня приділяє індивідуальним замовленням. Наприклад, для випускниці з Верхівцевого Світлана створювала перламутрове кольє та браслет у подарунок. Також досить часто замовлення надходять навіть із-за кордону — українці просять передати рідним щось “своє”, українське. 

“Людям хочеться, щоб якась душинка була, щось притаманне нашому краю”, — каже Світлана. 

Дорогі матеріали та невеликий попит

Попри це, перетворити хендмейд на повноцінний бізнес у невеликому місті непросто. Світлана говорить, що матеріали суттєво подорожчали, особливо квіти для віночків. При цьому самі віночки часто не окуповують навіть витрат на їх виготовлення. 

“Віночки я люблю робити для душі. На ярмарках люди фотографуються в них, міряють, але заробити на цьому складно”, — ділиться жінка. 

За її словами, проблема не лише у попиті, а й у загальній фінансовій ситуації. Багато людей просто не можуть дозволити собі дорогі речі ручної роботи, хоча й захоплюються ними. Тому ціни на свої вироби жінка намагається залишати доступними. Іноді прикраси навіть віддають дітям за символічну суму.  

Між творчістю і заробітком: історія майстрині з Вільногірська фото 11
Представниця Вільногірськ IN.UA Альона Щекодіна разом зі Світланою на ярмарку/ фото Вільногірськ IN.UA

Світлана не сприймає свою справу як заробіток. Каже, що головна мета — приносити людям позитивні емоції та робити світ трохи яскравішим. Частину коштів із продажів вони донатять на благодійність під час ярмарків, а раніше проводили творчі заняття й казки для дітей у реабілітаційних центрах. 

“Ми ставимо собі ціль радувати людей. Зараз і так усім сумно, а коли покажеш щось яскраве й гарне, люди вже усміхаються”, — зізнається майстриня. 

Світлана переконана, що у хендмейді конкуренції майже не існує, адже кожен виріб — індивідуальний і створений із власним настроєм та енергією. Саме тому навіть схожі прикраси все одно мають свою унікальність. 

Між творчістю і заробітком: історія майстрині з Вільногірська фото 12
Світлана у віночку/ фото з особистого архіву героїні

Поки що майстриня не будує великих бізнес-планів, але каже, що завжди намагається рухатись далі. 

“Намагаємося прогресувати в цій справі, не стоїмо на місці”, — додає Світлана. 

Читайте також:

Підписуйтесь

Голос тих, хто не може говорити: як сестра безвісти зниклого героя Наталія бореться за правду  фото 5
Історії

Голос тих, хто не може говорити: як сестра безвісти зниклого героя Наталія бореться за правду 

Наталія — мешканка Божедарівки, яка вже десять місяців шукає свого брата Володимира, що зник безвісти під час виконання бойового завдання на Донеччині 13 серпня 2025 […]

14:45, 02.06.2026 Єва Буянова
Між творчістю і заробітком: історія майстрині з Вільногірська фото 6
Історії

Між творчістю і заробітком: історія майстрині з Вільногірська

Місцева майстриня Світлана разом із донькою створює віночки, браслети та прикраси ручної роботи, просуває їх через TikTok та Instagram і бере участь у ярмарках. Попри […]

16:30, 28.05.2026 Єва Буянова
“Коли ми виїхали, я вперше дозволила собі заплакати”: історія Любові, яка разом із родиною пережила пекло Маріуполя фото 7
Історії

“Коли ми виїхали, я вперше дозволила собі заплакати”: історія Любові, яка разом із родиною пережила пекло Маріуполя

Людина може витримати більше, ніж їй здається. Особливо коли поруч – її діти. Любов Драчова знає це не з книжок і не з чужих історій. […]

14:00, 27.05.2026 Діана Попович
День вишиванки у Вільногірському фаховому коледжі: від студентської ідеї до свята єдності фото 8
Фоторепортаж

День вишиванки у Вільногірському фаховому коледжі: від студентської ідеї до свята єдності

Сьогодні, 21 травня, у Відокремленому структурному підрозділі “Вільногірський фаховий коледж Українського державного університету науки і технологій” відбувся тематичний захід до Всесвітнього дня вишиванки. Свято, яке […]

13:10, 21.05.2026 Діана Попович
Від Тризуба до клумб: як у Вільногірську депутатка Олена Новікова власноруч змінює міський простір фото 9

Від Тризуба до клумб: як у Вільногірську депутатка Олена Новікова власноруч змінює міський простір

Улюблена фотозона вільногірців змінюється. Український Тризуб, напис “Я люблю Вільногірськ”, клумби та територія довкола отримали оновлення. За змінами стоїть депутатка Олена Новікова – ініціаторка низки […]

12:30, 18.05.2026 Діана Попович