«Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну

«Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну фото 6 14:57, 9 Квітня 2024
Татуювальниця
Анастасія Михайлова робить тату/ фото Анастасія Михайлова

25 річна художниця-графістка Анастасія Михайлова вже понад шести років працює тату майстринею. Дівчина у 19 років відтворила свою першу роботу на тілі подруги, це були симетричні написи на щиколотках. Війна вплинула й на тематику татуювань, наразі до майстрині звертаються вільногірці з проханням зробити національні символи України та напис почерком близької людини «я завжди поруч». 

Більше про мистецтво татуювання журналістам Вільногірськ IN.UA розповіла майстриня Анастасія Михайлова.

Символічні тату робить жителька Вільногірська

Захоплення до тату з’явилося після переглядів фільмів, де американські підлітки робили свої перші тату, про які їх батьки не знали.

«Фільми надихнули. До того ж одна моя знайома сказала мені, що сам факт того, що я малюю – це унікально, але якщо мій талант буде обмежений малюнками на стінах моєї кімнати, то розвиток цим і обмежиться. Треба робити те, що люди забажають купувати. Мабуть, саме тоді я і загорілася цією ідеєю стати тату майстринею», — ділиться художниця-графістка Анастасія Михайлова.

Першою клієнткою майстрині початківиці стала шкільна подруга. У 2018 році  студентки спробували вивести невдале тату. На той час в Анастасії вже було необхідне обладнання.

«На той час я навчалася лише на штучній шкірі, моя подруга захотіла тату саме від мене і сказала, що довіряє мені. Саме тоді я спробувала це вперше на людині. Це були симетричні написи на щиколотках, вона з ними ходить досі», — ділиться майстриня тату.

Згодом Анастасія переїхала до Литви, де пів року працювала у студії. Там вона отримала практичні навички майстрині.

«Теоретичну частину я черпала з інтернету, а от досвіду я набрала саме в Литві. У студії, де я працювала, були класні колеги, вони мені все підказували. Так, мені пощастило, я отримала свій перший неоціненний досвід роботи у колективі та прокачала свої навички до гідного рівня», — розповідає Анастасія.

За шість років  художниця-графістка зробила понад 2 тисячі татуювань. Частіше звертаються  чоловіки.

«Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну фото 2
Чоловіче татуювання / фото Анастасія Михайлова

«На мою думку, через те, що саме чоловіки бажають виглядати більш мужньо. У них немає заборон зі сторони сім’ї. До речі, чоловіки простіше  обирають ескіз», — ділиться майстриня.

Жінки більш терпимі до фізичного болю, вони менші за чоловіків, тому робота на одному і тому самому місці у жінок займає менше часу, ніж у чоловіків. Проте жінки більш мінливі, тому часто обирають дрібні роботи. Також багато дівчат не мають змоги зробити тату, бо чоловік чи хлопець забороняє, зауважила Анастасія Михайлова.

Тату з національними символами: витвір мистецтва

У своїй роботі  Михайлова використовує техніку віпшейдінг — спосіб внесення фарби під шкіру, коли голка залишає після себе пікселі і виходить наче дрібнодисперсні точки, які на відстані 1-2 міліметрів виглядають, як цільні тіні, але при цьому зблизька видно хід голки.

Анастасія каже, що це схоже на штрихування у малюнку.

Фарби майстриня використовує сертифіковані, спеціальні для тату. Фаворитом для майстрині серед чорного кольору є Dynamic Triple Black. 

«Ця фарба дуже концентрована, тому вноситься у шкіру дуже швидко, але з нею треба працювати дуже обережно, щоб на роботі не було синього відтінку. Як і в операційній, у мене немає нічого стерильного, але як і там, я використовую барʼєрний захист для частин обладнання, які не піддаються стерилізації це обмотка на проводах, спрей-батлі, столі, машинці. Використовую одноразові предмети: голки, капси для фарби та термічну стерилізацію для знімних частин машинки», — розповідає тату майстриня.

Найскладнішими, а натомість найцікавішим роботами Анастасія вважає перекриття старих або невдалих робіт. Вони вимагають нестандартного підходу до підбору ескізу, а також теоретичних знань, щодо накладання фарб одна на іншу і як це буде виглядати загоєним. Тривалість одного сеансу в середньому три години.

«Я можу зробити тату за 10 хвилин. Але є такі випадки, коли ми дуже обмежені у часі, наприклад із військовими. Клієнт хоче зробити масштаб, тоді я звісно йду йому назустріч та ми працюємо до упору, зазвичай це близько 10 годин чистої роботи», — говорить художниця. 

Анастасія більшість часу живе та працює у Вільногірську. Також кожні два тижні їздить до Харкова робити татуювання. Каже, тематика тату через війну змінилась. 

«Я зробила велику кількість національних символів: герб, прапор, калина, бавовна, козаки, битви, вперше робила вишивку, часто роблю тату почерком близької людини для клієнта, як, наприклад, напис «я завжди поруч». Обставини, в яких ми живемо, дуже вплинули на тату культуру та її розвиток. Українське татуювання набуло автентичних та виражених елементів та образів», — ділиться художниця-графістка Анастасія Михайлова.

«Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну фото 3
Татуювальниця/ фото Анастасія Михайлова

Читайте також:

Вільногірськ живе тут – Facebook, Telegram, Instagram

«Ми як дві самотності, які знайшли одне одного»: тиха історія почесної громадянки Вільногірська Надії Чирви та її доглядальниці

«Ми як дві самотності, які знайшли одне одного»: тиха історія почесної громадянки Вільногірська Надії Чирви та її доглядальниці фото 7 15:00, 5 Лютого 2026
«Ми як дві самотності, які знайшли одне одного»: тиха історія почесної громадянки Вільногірська Надії Чирви та її доглядальниці фото 4
Надія Чирва та її опікуни / фото Вільногірськ IN.UA

У цій квартирі немає зайвого галасу. Тут говорять тихо, уважно слухають і не бояться сліз. Саме тут сьогодні живе почесна громадянка Вільногірська Надія Чирва разом зі своєю доглядальницею Людмилою Нечепуренко — жінкою, яка прийшла допомогти, а залишилася назавжди.

В гості до жінок завітали представниці редакції Вільногірськ IN.UA.

“Я з тими людьми знайшла спільну мову”

Почесна громадянка Вільногірська, багаторічна працівниця культури, засновниця міського музею та людина, яка десятиліттями збирала й берегла історію громади — Надія Чирва сьогодні майже не виходить із дому. Через стан здоров’я вона втратила можливість самостійно пересуватися, тож потребує постійної допомоги й догляду. Саме тому до неї в гості завітали представниці редакції Вільногірськ IN.UA — керівниця проєкту Альона Щекодіна та SMM-менеджерка Анастасія Бондар. Вони прийшли не лише, щоб почути спогади про місто, а й побачити, як живе людина, чий внесок у громаду складно переоцінити. Поруч із Надією Чирвою — Людмила Нечепуренко, жінка, яка з часом стала для неї значно більшою, ніж просто помічницею.

Людмила Нечепуренко — кухарка за фахом, у минулому багато років працювала на скляному заводі.

Вона допомагає не лише Надії Чирві. Є й інші люди, які потребують догляду: комусь треба приготувати їжу, комусь — просто побути поруч.

 Її шлях до Надії Чирви почався з простого прохання — приходити раз на тиждень і готувати їжу.

Людмила не називає себе героїнею. Вона говорить просто — так, ніби пояснює очевидне:

Є такі люди, які мало з ким знаходять спільну мову. То я з ними знайшла спільну мову”, — каже вона.

Життя привело її сюди не за планом, а за обставинами: “Так склалися життєві обставини, що я потрапила сюди”.

І додає: психологічно їй не важко. Бо між ними — обмін.

Ми обмінюємось енергією. Це правда. Вона мені як рідна мати, а я їй — як дочка”, — говорить Людмила.

Вдячність, яка наповнює

Соціальна працівниця Альона Галушко регулярно допомагає пані Надії та іншим людям, які потребують сторонньої підтримки. Вона часто ходить по інстанціях, вирішує побутові й документальні питання, тому дні бувають виснажливими.

Буває, що після тривалих справ і черг вона приходить втомленою, але завжди намагається залишатися у внутрішньому балансі.

На запитання, за що вона вдячна Надії та іншим людям, яким допомагає, відповідає несподівано:

Я вдячна їм за те, що вони вдячні мені. Мене це наповнює”.

Для неї важливо чути щирі слова — що допомога потрібна, що все зроблено так, як людині добре.

Руки працюють, голова працює, ноги — ні

«Ми як дві самотності, які знайшли одне одного»: тиха історія почесної громадянки Вільногірська Надії Чирви та її доглядальниці фото 5
Надія Чирва / фото Вільногірськ IN.UA

Надія Чирва говорить повільно, з паузами, але дуже чітко. Вона все пам’ятає. Вона мислить. Вона пише.

Пише — сама. Без перекладачів, без спеціальних програм.

Яким перекладачем? Просто головою. У мене все в голові. Слух, пам’ять — усе є”, — усміхається вона.

Руки в неї працюють добре. А от ноги — ні.

Після падіння випав диск, і не все вдалося відновити.

Ноги не роблять. Я не можу десь піти. Мені важко. Але голова робить гарно”, — каже Надія. І в цій фразі — вся вона.

Побут без прикрас

День у них починається з догляду: гігієна, приготування їжі, покупки. Надія Чирва має улюблені страви — капусняк, пюре, голубці. Їсть добре, і це для Людмили — важливий показник.

Найскладніше — ночі. Надія часто спить удень і не спить уночі. Людмила зізнається: іноді вдається поспати лише чотири години. Але скарг майже не звучить — більше турботи й гумору.

У холодні дні вони рятуються духовкою, грілками та кількома ковдрами. 

Пані Надія каже прямо: “Я без неї жити не можу”.

Поруч із Людмилою вона почувається спокійніше, захищено. Саме спокій Надія називає головною зміною в житті.

Втім, є і труднощі. Найболючіше питання — засоби догляду. Памперси доводиться купувати власним коштом, підібрати розмір складно, а державна підтримка — мінімальна.

Коли слова не читаються — читають удвох

«Ми як дві самотності, які знайшли одне одного»: тиха історія почесної громадянки Вільногірська Надії Чирви та її доглядальниці фото 6
Людмила Нечепуренко / фото Вільногірськ IN.UA

Надія багато пише від руки. Вірші, спогади, думки. Її почерк — живий, швидкий, інколи важкий для прочитання.

Тоді поруч сідає Людмила. Вони читають разом. Перечитують. Згадують.

А як же, ми всі читаємо. І вона, і я”, — усміхається Людмила.

Є моменти, коли слова надто особисті. Коли рядки болять. Тоді вони плачуть удвох.

Особливо емоційно було, коли Надія читала вірш, присвячений Людмилі.

У ньому вона назвала її своєю донькою. Цей момент журналістка згадує окремо:

Під такі особисті, щемкі моменти вони обидві плакали. Я не могла залишитися байдужою”.

Книжка, яка “зайшла”

Попри біль і втому, Надія жартує. Про книжки, які “зайшли”, про пам’ять, яка тримається.

Вона любить читати. І коли говорять про улюблений вірш, зупиняється.

Я зараз буду плакати…”, — каже вона і просить хвилинку підготуватися.

Світло, яке не вимикають відключення

Коли в домі немає світла, вони запалюють ліхтарик і читають Біблію. Коли холодно — зігріваються разом.

У цій квартирі важко. Але тут дуже тепло. 

Було відчуття такого спокою, наче ми обмінялись енергією. Вони дуже світлі, дуже добрі жінки. Складається враження, що вони знайшли одна одну”, — каже представниця редакції.

Гордість і вдячність

Це не історія про жалість. Це історія про вибір.

Про двох жінок, які не залишилися на самоті — кожна по-своєму.

Мене вони дуже сильно вразили. Я пишаюсь тим, що змогла познайомитись із ними особисто. І я дуже пишаюсь такою чудовою жінкою, як пані Надія Чирва”, — ділиться журналістка.

І саме це відчуття — гордості й тихої поваги — залишається з нами після цієї історії.

Попри вік і стан здоров’я, Надія Чирва залишається світлою і відкритою людиною. Вона пише вірші, читає, цікавиться людьми. Людмила ж зізнається: турбота про Надію допомогла їй самій пережити непрості моменти в житті.

Ми як дві самотності, які знайшли одне одного”, — кажуть вони.

І в цій простій фразі — вся суть їхнього спільного життя.

Читайте також:

Підписуйтесь

“Це були кришталеві роки”: спогади Надії про роботу на скляному заводі у Вільногірську

“Це були кришталеві роки”: спогади Надії про роботу на скляному заводі у Вільногірську фото 8 17:40, 9 Грудня 2025
“Це були кришталеві роки”: спогади Надії про роботу на скляному заводі у Вільногірську фото 7
Надія Цуркан за роботою / фото з архіву Надії Цуркан

В її руках народжувалися вази, келихи, салатники й навіть кришталеві лебеді. Надія Цуркан понад сімнадцять років працювала на Вільногірському скляному заводі  та пам’ятає часи, коли вироби з кришталя прикрашали оселі по всьому місту. За її словами робота була не простою, але вона з теплом та гордістю згадує ті часи. 

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалась із пані Надією, детальніше про її історію читайте в матеріалі.

Дитинство у Вільногірську та шлях до заводу

Надії Цуркан 71 рік, вона переїхала до Вільногірська ще у семирічному віці з Кіровоградської області. Тут у 1962 році пішла до новоствореної Вільногірської другої школи, яку успішно завершила. Потім вступила до технікуму у Кам’янському, на той момент Дніпродзержинську, де здобула фах, а після навчання працювала кухарем на поїзді два роки.

Згодом, залишила роботу в дорозі та повернулась до Вільногірська. Певний час вона працювала комірницею на консервному заводі, а після сезону — вирішила спробувати себе на скляному виробництві.

У 1978 році Надія прийшла на Вільногірський скляний завод, вона була однією з перших жінок у кришталевому цеху. 

“Це були кришталеві роки”: спогади Надії про роботу на скляному заводі у Вільногірську фото 8
Робота на склянному заводі / фото з архіву героїні

Робота з кришталем: від ваз до квітів

У скляному цеху пані Надія пропрацювала 17,5 років — до моменту, коли виробництво кришталя закрилося.

Її роботою була нарізка візерунків на кришталевих виробах: вазах, склянках, салатниках, попільничках.

“Це були кришталеві роки”: спогади Надії про роботу на скляному заводі у Вільногірську фото 9
Робота в кришталевому цеху / фото з архіву героїні

Надія Цуркан згадує, що робота була важкою, адже доводилося постійно мати справу зі скляним пилом, який може бути шкідливим для здоров’я. Втім, вона не відчувала значного впливу на своє самопочуття й каже, що сприймала це просто як частину роботи.

У зміні на нарізці працювало приблизно 12 людей. Поруч — обрубники, шліфувальники, робітники на пресах. Надія тепло згадує колектив: “Ми були дружні, один за одного стояли. У нас не було особливих конфліктів чи пригод — просто гарна робоча атмосфера. Часто разом їздили на суботники, на збирання картоплі та кукурудзи — усе це було з ентузіазмом і по-товариськи”.

“Це були кришталеві роки”: спогади Надії про роботу на скляному заводі у Вільногірську фото 10
Надія Цуркан з колективом склянного заводу / фото з архіву Надії Цуркан

Унікальні вироби та майстерність колег

Особливу гордість у Надії викликають вироби, які майстри виготовляли поза планом — для душі.

У скляному цеху робітники, які видували кришталь, власноруч створювали лебедів, троянди, нарциси.

“Це були вироби не на продаж — їх робили для себе, як сувеніри або подарунки”,  — розповідає Надія.

“Це були кришталеві роки”: спогади Надії про роботу на скляному заводі у Вільногірську фото 11
Троянди з кришталю / фото надала Надія Цуркан

На продаж завод випускав широке різноманіття продукції: квіткові вази різних форм, вази для фруктів, салатники, попільнички, келихи та склянки місткістю від 60 до 300 грамів.

Також завод виготовляв елементи для люстр — кришталеві пелюстки, великі топазові елементи. Сировина для кришталя тоді надходила з різних частин світу: кислоту привозили з Середньої Азії, пісок — із Прибалтики.

Після початку економічних труднощів у країні виробництво стало збитковим — і кришталевий цех закрили.

Після закриття цеху — новий етап

Після зупинки виробництва кришталю Надія ще три роки працювала у виробництві пляшок.

Хоча Надія вже давно не працює на заводі, вона радіє, що виробництво відновилося і розвивається.

“Я рада за людей, що завод піднявся. Є робочі місця — і це головне”.

Вона зізнається, що часу стежити за оновленнями заводу майже немає — живе зараз в іншій країні й приїжджає додому тільки раз на рік. Але з колегами підтримує зв’язок, періодично спілкується.

“Бажання і дисципліна”: порада молодим працівникам

Наостанок Надія Цуркан поділилася тим, що вважає найважливішим для кожного, хто тільки починає працювати на скляному виробництві. За її словами, успіх у цій справі залежить не лише від уміння, а й від ставлення до роботи: “Потрібні бажання і дисципліна. Робота важка, по 12 годин, але якщо хочеш — все вийде. Головне, щоб завод розвивався і підтримував нашу країну”.

Пані Надія каже, що попри всі труднощі та роки, які минули, вона й досі з теплотою згадує час, проведений у кришталевому цеху. Передусім — дружній колектив, майстерність колег, а також ті моменти, коли на її очах зі шматка розпеченої скломаси створювали витончені вироби.

“Приємно все це згадувати і поділитись історією”, — каже вона на завершення.

Читайте також:

Підписуйтесь

«Ми як дві самотності, які знайшли одне одного»: тиха історія почесної громадянки Вільногірська Надії Чирви та її доглядальниці фото 9

«Ми як дві самотності, які знайшли одне одного»: тиха історія почесної громадянки Вільногірська Надії Чирви та її доглядальниці

У цій квартирі немає зайвого галасу. Тут говорять тихо, уважно слухають і не бояться сліз. Саме тут сьогодні живе почесна громадянка Вільногірська Надія Чирва разом […]

15:00, 05.02.2026 Діана Попович
“Це були кришталеві роки”: спогади Надії про роботу на скляному заводі у Вільногірську фото 10
Історії

“Це були кришталеві роки”: спогади Надії про роботу на скляному заводі у Вільногірську

В її руках народжувалися вази, келихи, салатники й навіть кришталеві лебеді. Надія Цуркан понад сімнадцять років працювала на Вільногірському скляному заводі  та пам’ятає часи, коли […]

17:40, 09.12.2025 Діана Попович
Французький благодійник Стефан відвідав котячий притулок “Пухнастий батальйон” у Вільногірську фото 11

Французький благодійник Стефан відвідав котячий притулок “Пухнастий батальйон” у Вільногірську

Волонтер і донор із Франції на ім’я Стефан, який раніше допомогав будувати притулок для котів “Пухнастий батальйон”, уперше особисто приїхав до Вільногірська. Його візит став […]

Малюнки, глина і тканина: як дитяча фантазія оживає в руках юного митця з Вільногірська фото 12
Історії

Малюнки, глина і тканина: як дитяча фантазія оживає в руках юного митця з Вільногірська

11 річний Федір має мрію — стати професійним художником і колись організувати власну виставку. Творчі роботи хлопчика вже можна побачити на шкільних виставках у ліцеї, […]

15:29, 07.07.2025 Діана Попович
Вадиму Коваленку посмертно присвоєно звання “Почесний громадянин Вільногірської територіальної громади” фото 13

Вадиму Коваленку посмертно присвоєно звання “Почесний громадянин Вільногірської територіальної громади”

Вадим Коваленко отримав подвійний удару ворожого БпЛА “Ланцет”, під час виконання бойового завдання у 19 травня 2025 року, а 28 травня Вадим помер у лікарні. […]