«Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну

«Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну фото 2 14:57, 9 Квітня 2024
Татуювальниця
Анастасія Михайлова робить тату/ фото Анастасія Михайлова

25 річна художниця-графістка Анастасія Михайлова вже понад шести років працює тату майстринею. Дівчина у 19 років відтворила свою першу роботу на тілі подруги, це були симетричні написи на щиколотках. Війна вплинула й на тематику татуювань, наразі до майстрині звертаються вільногірці з проханням зробити національні символи України та напис почерком близької людини «я завжди поруч». 

Більше про мистецтво татуювання журналістам Вільногірськ IN.UA розповіла майстриня Анастасія Михайлова.

Символічні тату робить жителька Вільногірська

Захоплення до тату з’явилося після переглядів фільмів, де американські підлітки робили свої перші тату, про які їх батьки не знали.

«Фільми надихнули. До того ж одна моя знайома сказала мені, що сам факт того, що я малюю – це унікально, але якщо мій талант буде обмежений малюнками на стінах моєї кімнати, то розвиток цим і обмежиться. Треба робити те, що люди забажають купувати. Мабуть, саме тоді я і загорілася цією ідеєю стати тату майстринею», — ділиться художниця-графістка Анастасія Михайлова.

Першою клієнткою майстрині початківиці стала шкільна подруга. У 2018 році  студентки спробували вивести невдале тату. На той час в Анастасії вже було необхідне обладнання.

«На той час я навчалася лише на штучній шкірі, моя подруга захотіла тату саме від мене і сказала, що довіряє мені. Саме тоді я спробувала це вперше на людині. Це були симетричні написи на щиколотках, вона з ними ходить досі», — ділиться майстриня тату.

Згодом Анастасія переїхала до Литви, де пів року працювала у студії. Там вона отримала практичні навички майстрині.

«Теоретичну частину я черпала з інтернету, а от досвіду я набрала саме в Литві. У студії, де я працювала, були класні колеги, вони мені все підказували. Так, мені пощастило, я отримала свій перший неоціненний досвід роботи у колективі та прокачала свої навички до гідного рівня», — розповідає Анастасія.

За шість років  художниця-графістка зробила понад 2 тисячі татуювань. Частіше звертаються  чоловіки.

«Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну фото 2
Чоловіче татуювання / фото Анастасія Михайлова

«На мою думку, через те, що саме чоловіки бажають виглядати більш мужньо. У них немає заборон зі сторони сім’ї. До речі, чоловіки простіше  обирають ескіз», — ділиться майстриня.

Жінки більш терпимі до фізичного болю, вони менші за чоловіків, тому робота на одному і тому самому місці у жінок займає менше часу, ніж у чоловіків. Проте жінки більш мінливі, тому часто обирають дрібні роботи. Також багато дівчат не мають змоги зробити тату, бо чоловік чи хлопець забороняє, зауважила Анастасія Михайлова.

Тату з національними символами: витвір мистецтва

У своїй роботі  Михайлова використовує техніку віпшейдінг — спосіб внесення фарби під шкіру, коли голка залишає після себе пікселі і виходить наче дрібнодисперсні точки, які на відстані 1-2 міліметрів виглядають, як цільні тіні, але при цьому зблизька видно хід голки.

Анастасія каже, що це схоже на штрихування у малюнку.

Фарби майстриня використовує сертифіковані, спеціальні для тату. Фаворитом для майстрині серед чорного кольору є Dynamic Triple Black. 

«Ця фарба дуже концентрована, тому вноситься у шкіру дуже швидко, але з нею треба працювати дуже обережно, щоб на роботі не було синього відтінку. Як і в операційній, у мене немає нічого стерильного, але як і там, я використовую барʼєрний захист для частин обладнання, які не піддаються стерилізації це обмотка на проводах, спрей-батлі, столі, машинці. Використовую одноразові предмети: голки, капси для фарби та термічну стерилізацію для знімних частин машинки», — розповідає тату майстриня.

Найскладнішими, а натомість найцікавішим роботами Анастасія вважає перекриття старих або невдалих робіт. Вони вимагають нестандартного підходу до підбору ескізу, а також теоретичних знань, щодо накладання фарб одна на іншу і як це буде виглядати загоєним. Тривалість одного сеансу в середньому три години.

«Я можу зробити тату за 10 хвилин. Але є такі випадки, коли ми дуже обмежені у часі, наприклад із військовими. Клієнт хоче зробити масштаб, тоді я звісно йду йому назустріч та ми працюємо до упору, зазвичай це близько 10 годин чистої роботи», — говорить художниця. 

Анастасія більшість часу живе та працює у Вільногірську. Також кожні два тижні їздить до Харкова робити татуювання. Каже, тематика тату через війну змінилась. 

«Я зробила велику кількість національних символів: герб, прапор, калина, бавовна, козаки, битви, вперше робила вишивку, часто роблю тату почерком близької людини для клієнта, як, наприклад, напис «я завжди поруч». Обставини, в яких ми живемо, дуже вплинули на тату культуру та її розвиток. Українське татуювання набуло автентичних та виражених елементів та образів», — ділиться художниця-графістка Анастасія Михайлова.

«Часто роблю напис «я завжди поруч»: як змінилася тематика татуювань через війну фото 3
Татуювальниця/ фото Анастасія Михайлова

Читайте також:

Вільногірськ живе тут – Facebook, Telegram, Instagram

“Мріяв повернутися додому”: яким побратими запамʼятали військового Григорія Громова, який загинув біля Вільногірська 

“Мріяв повернутися додому”: яким побратими запамʼятали військового Григорія Громова, який загинув біля Вільногірська  фото 3 17:00, 10 Вересня 2026
“Мріяв повернутися додому”: яким побратими запамʼятали військового Григорія Громова, який загинув біля Вільногірська  фото 4
Григорій Громов / фото з особистого архіву побратима

На кухні лунає українська музика. Григорій щось готує, жартує, наводить порядок – навіть у короткі хвилини відпочинку він не звик сидіти без діла. Для побратимів його кухня була місцем, де можна було хоч ненадовго відчути себе вдома. Він добре готував, допомагав іншим і ніколи не відмовляв у підтримці. А ще любив коней і чекав дня, коли закінчиться війна, щоб повернутися до своїх справ. Цього дня він так і не дочекався.

6 серпня під час виконання бойового завдання загинув 55-річний військовослужбовець Григорій Громов. Разом із побратимами він ніс бойову службу поблизу Вільногірська. Ті, хто служив поруч із ним, згадують його як відповідальну, добру й веселу людину, яка завжди підтримувала інших і ніколи не відмовляла у допомозі.

Більше – на Вільногірськ IN.UA. 

Познайомилися під час формування підрозділу

З побратимом Михайлом Касюком Григорій познайомився наприкінці 2023 року, коли військовослужбовців із різних підрозділів зібрали під час формування 646-го окремого зенітно-кулеметного батальйону.

Разом вони проходили навчання, бойове злагодження, а згодом потрапили до однієї мобільної вогневої групи. На початку 2024 року військові поїхали на Запорізький напрямок, де провели близько двох місяців. Після цього їх перекинули на Дніпропетровщину – до Вільногірська.

“Ми разом вчилися, разом росли”, – згадує Михайло Касюк.

Спочатку Григорій був номером обслуги, а наприкінці 2024 року став кулеметником. За словами побратима, свою роботу він виконував дуже добре та відповідально.

“Мріяв повернутися додому”: яким побратими запамʼятали військового Григорія Громова, який загинув біля Вільногірська  фото 5
Григорій із побратимами / фото з особистого архіву побратима

Кухня, жарти та українська музика

Поза бойовою роботою Григорій був людиною порядку. За словами Михайла, у нього завжди було чисто й організовано.

За цивільною спеціальністю та попереднім досвідом служби Григорій був кухарем. Тому саме він часто відповідав за харчування екіпажу.

“Він дуже смачно готував, на ньому весь екіпаж тримався”, – розповідає побратим.

Попри бойові умови, Григорій залишався веселою людиною. Побратим пригадує, що військовий багато жартував і любив слухати музику. Особливо – українську. На кухні чи просто на вулиці поруч із Григорієм часто звучали українські пісні: народні, сучасні, естрадні.

Загинув під час бойового чергування

6 серпня військові з самого ранку перебували під загрозою обстрілів. За словами Михайла Касюка, тоді лунали повітряні тривоги та були атаки ударними безпілотниками.

Екіпаж, у якому служив Григорій, командування направило на підсилення до населеного пункту Вишневе. Там спочатку стався приліт ударного безпілотника, а згодом – балістичної ракети.

Військовий автомобіль опинився під ракетним обстрілом. Машина була неподалік від місця удару, через що військові потрапили під дію уламків.

Григорій загинув. Водій автомобіля отримав контузію та баротравму й наразі проходить лікування.

Як і багато військових, Григорій хотів одного – щоб війна закінчилася і він зміг повернутися додому. Він мріяв знову займатися своїми справами та повернутися до звичного життя. 

Григорію було 55 років. У нього залишилися дружина Світлана, син, донька та онука.

Читайте також:

Підписуйтесь

Нова сторінка історії: продовження рукописного літопису Вільногірська 

Нова сторінка історії: продовження рукописного літопису Вільногірська  фото 4 16:00, 26 Серпня 2026
Нова сторінка історії: продовження рукописного літопису Вільногірська  фото 6
Продовження рукописного літопису Вільногірська / фото ШІ

Історія нашого міста ховає ще чимало цікавих сторінок, спогадів та важливих подій. Ми продовжуємо публікацію унікальної книги від почесної громадянки Надії Чирви, присвяченої рідному Вільногірську.

Деталі – на Вільногірськ IN.UA.

Глава “Раннє дитинство”

Воно було безхмарним, щасливим. Я народилася 23 лютого 1938 року. Це був святковий день – День Радянської Армії та Військово-Морського Флоту. На честь цього нас із мамою помістили на святковій Дошці пошани.

Коли мене принесли з пологового будинку, я 18 діб кричала. Пізніше тато з мамою здогадалися, що під час пологів мене травмували. Очевидно, було зламане ребро в районі серця. Це помітно донині. Хтось із знайомих порадив моїм батькам похрестити мене у церкві. Сталося диво. Напевно, ребро на той час зрослося. Хрещена мама була переконана, що це була допомога Господа Бога. Так чи інакше, я проспала дві доби і потім більше не плакала.

Тато з мамою часто згадували, як тато в перші дні мого життя боявся брати мене на руки. Боявся, що я можу переламатися. Якось рано-вранці мама вирушила на “Озерку” (так у нас досі називають центральний ринок), а тато залишився зі мною. Я прокинулася і подала голос. Щоб я не розплакалася, тато носив мене по кімнаті разом із ліжечком. Мама прийшла з базару, а тато стомлений, спітнілий, але задоволений собою і тим, що я не плакала. Ми завжди сміялися, коли згадували цей випадок. Тато завжди любив демонструвати, як успішно він це робив.

Наш будинок був двоповерховим. Квартира перебувала на другому поверсі. Вулиця була імені Караваєва в Ленінському районі Дніпропетровська. Забіжу наперед і скажу, що я з дитинства закохана у свій рідний край – Дніпропетровщину. Абсолютно впевнена, що на землі немає нічого подібного, з такою чудовою історією. Все своє життя я вивчала його, мені завжди було цікаво, чому так названо те чи інше місто, вулиця, селище, завод, парк, театр тощо. Минуло багато років, перш ніж я дізналася, хто ж такий Караваєв, ім’ям якого була названа наша довоєнна вулиця.

Виявляється, що Олександр Львович Караваєв – лікар, депутат II Державної думи, займався громадською діяльністю. Багато часу приділяв клопотам і завжди вони вирішувалися позитивно. 5 березня 1908 р. О. Л. Караваєва було вбито невідомими під час прийому хворих на своїй квартирі. Він став жертвою терору. Дніпропетровці впевнені, що ім’я померлого на посту лікаря, який лікував фізичні та душевні рани людей, чуйного до потреб і доброго чоловіка, житиме вічно.

Коли я була вже заміжньою жінкою і в мене вже були діти, ми випадково зустріли мого віку чоловіка. Він привітався з нами і каже моїм батькам: “Невже це ваша Надя?”

— Звичайно, вона сама.

Він тоді пригадав і розповів таке: виявилося, що ми з ним жили в одному будинку на вулиці Караваєва. Мені було десь два або два з половиною роки, я була красивою і дуже ошатною. Вся була в рюшиках, складочках, воланчиках, бантиках і з великою шоколадиною в руках.

Мама якийсь час працювала в пральні комбінату, який обслуговував військові частини. Коли солдати приїжджали забирати чисту білизну, завжди привозили в подарунок коробки цукерок, шоколад та всіляку смакоту. В одній шафі була у нас висувна шухлядка , і всі ці подарунки складалися сюди.

А хлопчик цей жив поверхом нижче. Його батьки працювали на заводі, і, звісно, такої кількості солодощів у нього не було. Завжди він чекав на мене, ставав поряд і пошепки говорив: “Фу, негарна”. Я кидала шоколадку в пісок і починала плакати. Він тільки цього й чекав. Хапав цукерку і швидко з’їдав, боявся, що відберуть. Якось на мій плач вийшла мама. Я, мабуть, хотіла викликати співчуття до своєї персони і, як була в білосніжній сукні, так і плюхнулася на пісок. Мама подивилася на мене, вирвала з верби тоненький прутик і приклала до м’якого місця. Такого роду лікувальний сеанс на мене так позитивно подіяв, що я ніколи в житті так більше не робила, і скільки я жила, ніхто й ніколи не застосовував до мене будь-яких покарань.

Цей молодий чоловік говорить мені: “Пробач мені, Надю. Я говорив тоді неправду тільки для того, щоб виманити у тебе щось смачненьке, ти була дуже гарною”. Я великодушно його пробачила і вдячна йому за те, що він розповів мені про мене.

Щастя моє тривало недовго. У лютому 1941 р. мені виповнилося 3 роки, а через чотири місяці, 22 червня, почалася Велика Вітчизняна війна, яка перегорнула мирне життя людей на довгі 1418 днів, принесла горе і сльози в кожну хату. В Україні загинув кожен 5-й (у Білорусі — кожен 4-й). Ці дві республіки постраждали найбільше…

Читайте також:

Підписуйтесь

“Мріяв повернутися додому”: яким побратими запамʼятали військового Григорія Громова, який загинув біля Вільногірська  фото 5
Історії

“Мріяв повернутися додому”: яким побратими запамʼятали військового Григорія Громова, який загинув біля Вільногірська 

На кухні лунає українська музика. Григорій щось готує, жартує, наводить порядок – навіть у короткі хвилини відпочинку він не звик сидіти без діла. Для побратимів […]

17:00, 10.09.2026 Єва Буянова
Нова сторінка історії: продовження рукописного літопису Вільногірська  фото 6

Нова сторінка історії: продовження рукописного літопису Вільногірська 

Історія нашого міста ховає ще чимало цікавих сторінок, спогадів та важливих подій. Ми продовжуємо публікацію унікальної книги від почесної громадянки Надії Чирви, присвяченої рідному Вільногірську. […]

16:00, 26.08.2026 Єва Буянова
“Я тепер завжди лелек восени проводжаю, плачу, а навесні зустрічаю – це наші діти”: історія воїна Євгена з Божедарівки за спогадами матері Ірини фото 7
Історії

“Я тепер завжди лелек восени проводжаю, плачу, а навесні зустрічаю – це наші діти”: історія воїна Євгена з Божедарівки за спогадами матері Ірини

Над хатою кружляють лелеки. Вони зібралися високо в небі, перекрикуючи одне одного. Уже вечоріє, а біля будинку люди чекають на машину, яка має привезти Євгена. […]

16:00, 13.08.2026 Єва Буянова
Почесні громадяни Вільногірська  фото 8

Почесні громадяни Вільногірська 

Сьогодні Вільногірськ відзначає своє 70-річчя. У цей день ми з особливою гордістю звертаємося до людей, чиє життя, праця, талант та невтомна енергія є справжнім надбанням […]

15:30, 12.08.2026 Єва Буянова
Рукописний літопис Вільногірська: до Дня міста починаємо публікацію книги від почесної громадянки Надії Чирви фото 9

Рукописний літопис Вільногірська: до Дня міста починаємо публікацію книги від почесної громадянки Надії Чирви

Вільногірськ святкує своє 70-річчя, і до цієї особливої дати редакція Вільногірськ IN.UA підготувала особливий проєкт. Ми розпочинаємо публікацію унікальної рукописної книги нашої почесної громадянки пані […]

17:00, 11.08.2026 Єва Буянова