12 серпня 1956 року заклали фундамент першого двоповерхового будинку у місті. Цю дату почали вважати днем народження Вільногірська. Вулиці міста називали на честь відомих містян, козаків та інших видатних постатей. 

Історію вулиць Вільногірськ IN.UA розповів історик та краєзнавець Володимир Смирнов.

Перші вулиці Вільногірська 

На території сучасного Вільногірська раніше був степ, глибокі байраки та височів курган, який місцеві називали «грецькою могилою».

З початком будівництва гірничо-металургійного комбінату почали будувати робітниче селище, проте згодом з’явилося місто, розповідає історик Смирнов. Будинки та вулиці будували серед степу, саме тому перша вулицю назвали Степовою. А офіційна адреса містоутворювального підприємства ГМК стала Степова 1.

Далі по вулиці Степовій розташувалися управління механізованого будівництва №6 та управління «Дніпрометалургбуд». Будівельники цих підприємств брали участь у будівництві комбінату та міста в цілому.

Від Степової взяли свій початок багато вулиць, зокрема Молодіжна, яка раніше мала назву Ленінського комсомолу. А мешканці міста її називали Ленком.

На маленькій вулиці Ентузіастів проживали молоді будівельники міста.

Далі — Дніпровська. Наразі вона зветься вулицею ім. В. Варена. Першого директора комбінату, який 25 років очолював підприємство.

На вулиці Дніпровській проживав Володимир Мамонтов, якого вважають першим зодчим міста. А наразі на цій вулиці проживає Олександр Волощук, який є одним з ініціаторів вшанування пам’яті Віктора Варена у назві вулиці. Олександр Волощук обіймав посаду заступника директора комбінату соціальних питань, а згодом був міським головою Вільногірська.

На вулиці імені В.Варена знаходиться виконавчий комітет Вільногірської міської ради. В цій будівлі раніше був гуртожиток для будівельників, а також управління тресту «Дніпротяжбуд», який з 1956 по 1960 рік займався будівництвом міста та комбінату. 

Як змінювалися назви вулиць Вільногірська

На вулиці Гірняків у приватних будинках жили працівники комбінату, автотранспортного підприємства та інших установ міста. Серед них перший директор комбінату Віктор Варен, перший головний інженер Василь Задорожний та перший начальник збагачувального виробництва Серафим Клапцов.

Вулиця Центральна, яка простяглася від Степової аж до виїзду з міста, раніше називалася вулицею Леніна. Вона проходить через центр Вільногірська. На вулиці розташовані навчальні заклади, спортивний комплекс, магазини. Колись на Центральній жив Олександр Кушнарьов, який і назвав місто Вільногірськом у 1958 році.

У двоповерхових будинках по вулиці Будівельників жили працівники комбінату, вчителі та лікарі, працівники торгівлі, а також перший керманич Вільногірська Онуфрій Кошик.

Між вулицею Будівельників та Садовою розміщувалося тимчасове житло — бараки без зручностей. А от вже на вулицях Садова, Хмельницького, Кобзаря, Зелена, Гоголя, Шевченка та Криничанська приватні будинки для себе зводили будівельники міста, серед них Михайло Парамонов та Яків Кучеренко.

В лютому 2016 року вулицю Жовтневу, яка пролягає від Промислової до міської лікарні, перейменували ім’ям Юрія Устенка.

Перейменування вулиць Вільногірська

Цьогоріч, рішенням депутатів міської ради, у Вільногірську перейменували дві вулиці. Гагаріна тепер зветься вулицею Захисників України, а от Кошового — Яблунева. 

Перейменували також і вулиці у селищах Вільногірської громади. Так у селі Кринички з’явилася вулиця Квітнева замість Суворової.

У селищі Доброгірське у Квітневу перейменували вулицю Ломоносова.

У селі Дмитрівка вулицю 40 років Перемоги стали називати вулицею Перемоги, Гагаріна – Дружбою, Рудніченка – Виноградною.

У міськраді повідомляють, вулицю Гагаріна у селі Посуньки теж планують перейменувати, проте наразі ще не визначилися з назвою. Серед пропонованих — Посуньківська або Посунчанська. Пропозиції винесуть на розгляд місцевих мешканців.

Аби відтворити історію Вільногірська, у міській бібліотеці збирають відомості про місто. Смирнов закликає ділитися фотографіями, речами минулого століття та фактами про Вільногірськ. 

Читайте також:

• Рідне місто Вільногірськ: історія, освіта, підприємства
• «Відчуття, що він йде поряд зі мною»: чиїм ім’ям назвали одну з вулиць у Вільногірську

Вільногірськ живе тут –  підписуйтесь на наш Facebook та Telegram

Українське козацтво залишило глибокий слід в історії — від захисту рідної землі до формування ідеї державності. Їхній дух свободи, самоврядування та відданість Батьківщині й досі надихають українців і формують національну ідентичність.

Від Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, козацьких зимівників до знищення Запорозької Січі – більше читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Фортеця часу: де починається козацька історія

Початки заселення території Верхньодніпровщини сягають козацької доби. Колись це були землі, де проходили захисні рубежі запорожців, а саме укріплення тут мало оборонний характер – як фортеця. “Тут кожен камінь дихає козацьким минулим”, – з хвилюванням розповідає Наталія Іванівна Коновал, директорка Верхньодніпровського краєзнавчого музею.

Запорізька спадщина

В Україні існувало щонайменше близько десяти Запорозьких Січей. За словами директорки, вісім із них були на території сучасної Дніпропетровщини. Ці укріплення – свідки бурхливого розвитку запорозького козацтва, про яке в музеї можна дізнатися не лише з експозицій, а й з реконструйованого макета останньої Запорозької Січі, автором якого є Кузьма Голов’янко.

Мазепа, Полтава і наш край

З музею відкривається ще одна глибока сторінка – історія Івана Мазепи. Після поразки під Полтавою 1709 року шведська армія разом із Мазепою відступала саме через територію сучасного Верхньодніпровська. Тут, за словами директорки, в Дніпровокам’янці залишилася могила трьохсот мазепинців, які прикривали відступ союзних військ.

“У 1748 році онук одного з полеглих козаків поставив хрест на могилі свого діда, який і досі вцілів, незважаючи на війни, революції й бур’яни”, – наголошує Наталія Іванівна.

Козацькі зими й українська Кубань

Після руйнування Січі у 1775 році багато козаків рушили на Кубань, де й заклали підвалини нової спільноти. Проте дехто повертався й назад – зокрема на Верхньодніпровщину.

Архіви музею зберігають дані про п’ять козацьких зимівників на території сучасного міста, включно з зимівником Макара Нагая. Відомо навіть, де саме він був розташований.

“Ми маємо копії документів, які підтверджують – земля надавалась Григорію Потьомкіну, улюбленцю Катерини II. Тут оселилися українці і не тільки, які відслужили 25 років у війську разом зі своїми сім’ями”, – зазначає директорка.

Верхньодніпровськ: з козацької слободи – до міста

Поселення, що виникло довкола зимівника, називалось Григорівкою, пізніше – Новогригорівкою. У 1806 році воно стало повітовим містом і отримало нову назву – Верхній Дніпро (Верхньодніпровськ). Місто зростало, змінювалося, але завжди зберігало зв’язок з козацьким корінням.

“Слава Богу, що назву не змінювали далі, – усміхається пані Наталія, – бо кожна назва – це як ниточка до історії, з минулого в майбутнє”.

Петро Калнишевський: останній кошовий

Історія завершення козацької доби неможлива без згадки про Петра Калнишевського – останнього кошового отамана Запорозької Січі. Після зруйнування Січі у 1775 році він був засланий на Соловецькі острови, де провів понад 25 років у неволі й помер у віці понад 100 років.

“На Соловках знайшли плиту з написом: “Останній кошовий отаман Війська Запорозького Петро Калнишевський””, – розповідає директорка.

Архітектура міста Архітектура Верхньодніпровська

Будинки ХІХ – початку ХХ століття – теж частина історії. Найцікавіша споруда – будинок повітового земства, збудований у 1876 році за проєктом архітектора Харманського, добудований в 1911 році, він пережив дві війни, революції, підірвані мости і реставрації.

Тут і нині збереглися мармурові сходи, по яких, за переказами, виїжджав на коні Нестор Махно у 1919 році. Основний інтер’єру залишається автентичним, незважаючи на реставрації і перебудови. Багато цікавих місць Верхньодніпрповська можна побачити під час пішохідних екскурсій по місту.

У Вільногірську з 4 серпня можуть вимкнути світло в під’їздах. Причина — старі лічильники, які давно не перевіряли. Термін повірки яких закінчився ще у 2008–2009 роках.

Про це повідомив депутат та головний інженер Комунального підприємства “Жилкомсервіс” Віталій Федоренко під час сесії Вільногірської міської ради.

Рішення виділити кошти — прийняли

Федоренко запропонував спрямувати 400 тисяч гривень, які були передбачені на генератор для котельні №10, на перевірку 118 лічильників.

Він також пояснив, що для цього потрібно спершу придбати нові лічильники й тимчасово встановити їх на час перевірки основних.

Депутати також обговорили пропозицію від енергокомпанії — перейти на загальнобудинковий облік.

Федоренко додав: “Енергетична компанія вже закупила і перевірила лічильники для 183 будинків. Вони готові встановити їх за свій рахунок, щоб місто перейшло на новий спосіб обліку електроенергії”.

Він пояснив, що наразі договори з оператором системи розподілу не підписують, бо це призведе до додаткових витрат для мешканців.

“Побутова енергетична компанія вже закупила лічильники, але якщо погодитися, мешканцям доведеться платити за втрати у мережах — це додатково 2–2,5 мільйони гривень на рік. Тому рішення поки не ухвалене”, — зазначив він.

Рішення про виділення 400 тисяч гривень на перевірку лічильників депутати підтримали.

Читайте також:

• Усе місто зупиниться на хвилину: у Вільногірську оновлять систему сповіщення — сигнал почує кожен район
• У Вільногірський ліцей №2 не набиратимуть учнів у перший клас