Два роки тому, 24 лютого, близько п’ятої години ранку росія почала відкритий воєнний напад на територію України. Від звуків влучання російських ракет прокинулись жителі багатьох міст країни, зокрема Харкова, Києва, Одеси, а також Луганської та Донецької областей, де лінія розмежування з російським агресором найближча. Війська рф вдерлися в Україну зі сторони білорусі, росії та тимчасово окупованого Криму. Цей день розділив життя усіх українців на «до» та «після». 

Журналістам Вільногірськ IN.UA вдалось поспілкуватися з декількома жителями Вільногірська, які розповіли про свої спогади того найжахливішого дня, який розтягнувся на два роки.

Згадки про початок повномасштабного вторгнення

З першого дня повномасштабної війни росії проти України жителі Вільногірська згуртувалися. Перед ними стояли щонайменше дві найважливіші задачі: захистити місто та допомогти військовим на фронті. Кожен житель, не зважаючи на посаду, стать та вік долучився до волонтерського Хабу, де готували їжу, шили одяг, збирали гроші для ЗСУ.

До будівництва та організації роботи блокпостів долучилися усі без винятку підприємства міста, а також приватні підприємці, зазначає посадовець. Це дозволило зробити їх за короткий період. 

Вже після тьох місяців повномасштабного вторгнення у Вільногірську офіційно запрацювало добровольче формування територіальної громади. До того громаду захищали усі містяни, а координував їх Дмитро Волощук. Це 4-5 нічних патрулів, до складу яких входило 80 вільногірців.

Допомагали не лише місцеві, а й люди з найближчих громад. Волощук розповідає, фермер Олександр Миргородський з Лихівської громади, годував фірмовою тушкованкою військових.

Територіальна оборона Вільногірська

Глущенко зазначає, вільногірці самоорганізувалися швидше, ніж виникла територіальна оборона.

Протягом двох років Олександр Глущенко займався мобілізацією військовозобов’язаних. Згодом на його «плечі» лягла організація поховань загиблих.

Їжа для захисників

Коли вже було створено добровольче формування Вільногірської територіальної громади, Наталія Матківська одразу в перший день напекла кексів, пиріжків та шукала кому їх віддати. Виготовляти велику кількість страв вдома не виходило, тому жінка звернулася до директора ліцею №3 з проханням готувати в їдальні закладу. 

Левову частку допомоги надали вчителі.

Так Наталія та інші жінки Вільногірська почали готувати їжу для добровольчого формування та волонтерського центру для відправлення військовослужбовцям. Тоді відправляли переважно на Херсонський та Донецький напрямки. Шість кухарок готували солону та солодку випічку.

До допомоги долучалися всі небайдужі містяни: приносили кошти на продукти, зносили цукор, муку та олію. Наталія згадує, в той час у магазинах не було дріжджів.

З лютого по травень 2022 року випікали плюшки, пиріжки з варенням, капустою, м’ясом та картоплею. Їх також передавали й переселенцям, які рятувалися від російських обстрілів у Вільногірську. 

За тиждень жінки виготовляли понад півтори тисячі штук випічки. Борошна використали близько 15 мішків по 50 кілограмів.

Волонтерська допомога — важливий рушій

Волонтери стали справжніми зв’язківцями між військовими на фронті та людьми в тилу. Вони знаходили паливо, у тому числі для автівок, які патрулювали містом, шили військову амуніцію, доставляли їжу та медикаменти захисникам на передову. А також збирали гроші та закуповували необхідну техніку для військових, зокрема біноклі, рації, дрони, автівки.н

Під час свого чергування чоловіки натрапляли на прихильників «руського миру», інформацію про них передавали у правоохоронні органи.

Валерій Білоус з перших днів їздив та продовжує їздити на Херсонський, Донецький та Харківський напрямки. 

Добровольче формування — патрулювання міста у перші дні війни

На момент початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Костін мав бойовий досвід, брав участь в АТО, тому вже на третіх зборах містяни обрали його командиром добровольчого формування. Заступниками були Віктор Звягінцев та Анатолій Бутенко. 

Олександр розповідає, на п’ятий день повномасштабної війни у місті було 1285 добровольців за списком. З них сформували п’ять рот.

Добровольці слідкували за правопорядком у місті під час комендантської години, охороняли об’єкти критичної інфраструктури.

Першим і надважливим завданням було тренування добровольців, аби підготувати їх до військової служби. Олександр із заступниками вчив добровольців стрільбі, тактиці та медицині. 

Бригада сил територіальної оборони імені Нестора Махна підтримувала роботу добровольців Вільногірська. Їх запрошували на полігони для навчання. Підтримувала й міська влада, надавали форму та паливо. Небайдужі містяни зібрали кошти на придбання авто для чергування.

Комендантська година одразу діяла з 23:00 до 05:00 ранку. 

Варто зазначити, що агресія росії проти України триває не два роки, а вже ціле десятиріччя. Втім, до першої практичної спроби порушити територіальну цілісність України росія вдалася ще у 2003 році, коли спробувала заволодіти островом Тузла у Керченській протоці, який належить до міста Керч, нині тимчасово окупованого Криму.

Читайте також:

• Історія війни: згадки Другої світової та російсько-української війни
• Сьогодні українці відзначають День єднання: дата, історія та значення свята

Вільногірськ живе тут –  підписуйтесь на наш Facebook та Telegram

У Кам’янському 34-річний чоловік незаконно заволодів вантажівкою роботодавця та продав його в іншому регіоні.

Про це повідомляє Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Ще у січні керівник попрохав працівника відігнати КАМАЗ на СТО для планового техогляду та ремонту. Однак чоловік, скориставшись відсутністю контролю з боку роботодавця, доручення не виконав, а вантажівку продав у Київській області.

Після цього чоловік на роботу не повернувся, але й це не допомогло. Зрештою правоохоронці розшукали викрадений транспортний засіб та повернули власнику.

Фігуранту повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом) Кримінального кодексу України.

Читайте також:

• У Кам’янському судитимуть шахраїв, які пропонували неіснуючі дрова та послуги
• Які соціальні послуги у Вільногірську можу отримати вразливі категорії населення

Редакція Вільногірськ IN.UA опублікувала матеріал про роботу, структуру та відкритість для громади історико-краєзнавчого музею, який функціонує у Вільногірському ліцеї №5, та частина питань залишалась відкритою. Тому журналісти Вільногірськ IN.UA звернулись з запитом до Міністерства культури України та особисто до заступника директора Українського державного центру краєзнавства і туризму учнівської молоді Дмитра Мельченко, за уточненням питання функціонування музею та його належності до ліцею №5.

Як працює музей та хто це вирішує, читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Кому належить Вільногірський музей?

Історико-краєзнавчий музей має засновників, директора, окремий розділ на офіційному сайті Вільногірського ліцею №5 та навіть згадування у переліку музеїв, що належать до Музейного фонду України. Проте він не є музеєм у звичному для людей розумінні.

Редакція Вільногірськ IN.UA направила запит у Міністерство культури про реєстрацію історико-краєзнавчого музею при ліцеї №5, у базі даних Міністерства культури.

Так, раніше історико-краєзнавчий музей Вільногірська належав до об’єктів, де зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України. Та зараз він не зареєстрований як музей на рівні держави. У Міністерстві культури та стратегічних  комунікацій України немає інформації ні про дату реєстрації музею, ні його номеру державної реєстрації.

Як пояснив Дмитро Мельченко, наявність інформації у постанові Кабінету міністрів №1766 від 29 листопада 2000 року, більше не актуальна, оскільки від 2014 року, відповідно до “Положення про музеї при закладах освіти”, музеї більше не реєструються, та знаходяться на обліку в управлінні освіти області.

Як з’явився музей?

Як зазначено у розділі про музей Вільногірська, створили музей за підтримки вчительського колективу та батьків учнів, які навчались у ліцеї на той момент. Таким чином, вперше музей зареєстрували у 1983 році, та вже у 1984 музей вперше відкрив свої двері. 

Отже, музей перебуває у повному підпорядкуванні Вільногірського ліцею №5 та функціонує не в рамках держави, а в рамках ліцею. Як зазначив Дмитро Мельничук, музей не має бути зареєстрований, та все ж має бути на обліку в області.

“Міністерство юстиції каже, що такі музеї обліковуються, а не реєструються. І обліковуються вони в книзі “Облік музеїв загальної освіти області”. Ця книга знаходиться або в управлінні освіти області, або в департаменті управління області, яке делегує цю роботу центрам краєзнавства і туризму в тій самій області”, – розповів Дмитро Мельничук.

Виходить що “музей” не музей?

Зі слів Дмитра Мельничука, для функціонування музею, директор ліцею мав призначити директора музею, який би й відповідав за організацію його роботи та збереження музейних фондів. 

Нагадаємо, що наказом від 30 грудня 2022 року керівницею музею є Альона Шульгань.

Таким чином, музей має все необхідне для того, щоб Вільногірський ліцей №5 міг визнати історико-краєзнавчий музей своїм структурним підрозділом, та представники ліцею вважають інакше.

Для ліцею №5 це означає, що музей функціонує виключно в інтересах ліцею. Питання його відвідування також вирішує сам ліцей, в обличчі директорки ліцею Тетяни Крижан та керівниці історико-краєзнавчого музею Альони Шульгань. Крім того, вільногірський музей, і йому подібні, фінансуються міським бюджетом, а не державним, що дозволяє вести свою діяльність вільно та у своїх інтересах.

“Я не знаю хто вам так відповідав (що музей не є структурним підрозділом Вільногірського ліцею №5), і наскільки людина була в темі, щоб так відповісти. Я впевнений ви вже звертались до директора ліцею, який своїм наказом мав призначити директора музею. Положення про музей при закладі освіти, від 2014 року, означає що за управління музеєм при закладі освіти мають платити надбавку, приблизно 10-15% від мінімальної зарплати. Ці гроші йдуть від міського бюджету, не державного. Усі музеї при закладах освіти, крім закладів вищої освіти, фінансуються від міського бюджету. Таким чином, такі музеї можуть вести діяльність вільно”, – пояснив Дмитро Мельничук.

Як можна відвідати музей?

Таким чином, музей у Вільногірську не має державної реєстрації, оскільки працює як частина навчального закладу. Такий музей обліковується, але не реєструється на рівні держави. Це означає, що він підпорядкований Вільногірському ліцею №5, і питання його роботи, доступності та фінансування вирішуються на місцевому рівні. Музей в основному функціонує для учнів ліцею, і чи можуть інші люди його відвідувати – вирішує адміністрація.

Сам Дмитро Мельничук підтримує таку позицію музею, пояснюючи це тим, що музей створений для дітей та покращення їх освіти. Він також вважає що вільне відвідування музею є непрактичним та тільки зашкодить процесу освіти.

“Ця інформація повинна бути, і вона повинна бути досяжна, скажімо, жителям. Для учнів, у процесі навчання, він має бути відкритий постійно. Що стосується громадськості, це справа керівництва закладу”, – зазначив Дмитро Мельничук.

Дмитро Мельничук вважає, що в складі навчального закладу вільного доступу до музею не має бути, лише організовані екскурсії. Він також вважає, що керівництво ліцею та музею готові сприяти організації таких заходів та поширенню історії Вільногірська у суспільстві.

Нагадаємо, що раніше після візиту історико-краєзнавчого музею редакція Вільногірськ IN.UA створила низку статей про роботу музею. Так, наші читачі можуть дізнатися про “Козацтво та Дніпропетровщину”, “Історію війни – другої світової та російсько-української”, про історію створення Вільногірська.

Журналісти також намагалися поговорити з начальницею відділу освіти Вільногірська, але вона відмовилася пояснювати ситуацію, залишивши питання без коментарів.

Читайте також:

• У Вільногірську попрощалися з військовослужбовцем Олександром Свириденко
• Які соціальні послуги у Вільногірську можу отримати вразливі категорії населення