Згадати все: початок повномасштабного вторгнення очима деяких Вільногірців

Два роки тому, 24 лютого, близько п’ятої години ранку росія почала відкритий воєнний напад на територію України. Від звуків влучання російських ракет прокинулись жителі багатьох міст країни, зокрема Харкова, Києва, Одеси, а також Луганської та Донецької областей, де лінія розмежування з російським агресором найближча. Війська рф вдерлися в Україну зі сторони білорусі, росії та тимчасово окупованого Криму. Цей день розділив життя усіх українців на «до» та «після». 

Журналістам Вільногірськ IN.UA вдалось поспілкуватися з декількома жителями Вільногірська, які розповіли про свої спогади того найжахливішого дня, який розтягнувся на два роки.

Згадки про початок повномасштабного вторгнення

З першого дня повномасштабної війни росії проти України жителі Вільногірська згуртувалися. Перед ними стояли щонайменше дві найважливіші задачі: захистити місто та допомогти військовим на фронті. Кожен житель, не зважаючи на посаду, стать та вік долучився до волонтерського Хабу, де готували їжу, шили одяг, збирали гроші для ЗСУ.

До будівництва та організації роботи блокпостів долучилися усі без винятку підприємства міста, а також приватні підприємці, зазначає посадовець. Це дозволило зробити їх за короткий період. 

Вже після тьох місяців повномасштабного вторгнення у Вільногірську офіційно запрацювало добровольче формування територіальної громади. До того громаду захищали усі містяни, а координував їх Дмитро Волощук. Це 4-5 нічних патрулів, до складу яких входило 80 вільногірців.

Допомагали не лише місцеві, а й люди з найближчих громад. Волощук розповідає, фермер Олександр Миргородський з Лихівської громади, годував фірмовою тушкованкою військових.

Територіальна оборона Вільногірська

Глущенко зазначає, вільногірці самоорганізувалися швидше, ніж виникла територіальна оборона.

Протягом двох років Олександр Глущенко займався мобілізацією військовозобов’язаних. Згодом на його «плечі» лягла організація поховань загиблих.

Їжа для захисників

Коли вже було створено добровольче формування Вільногірської територіальної громади, Наталія Матківська одразу в перший день напекла кексів, пиріжків та шукала кому їх віддати. Виготовляти велику кількість страв вдома не виходило, тому жінка звернулася до директора ліцею №3 з проханням готувати в їдальні закладу. 

Левову частку допомоги надали вчителі.

Так Наталія та інші жінки Вільногірська почали готувати їжу для добровольчого формування та волонтерського центру для відправлення військовослужбовцям. Тоді відправляли переважно на Херсонський та Донецький напрямки. Шість кухарок готували солону та солодку випічку.

До допомоги долучалися всі небайдужі містяни: приносили кошти на продукти, зносили цукор, муку та олію. Наталія згадує, в той час у магазинах не було дріжджів.

З лютого по травень 2022 року випікали плюшки, пиріжки з варенням, капустою, м’ясом та картоплею. Їх також передавали й переселенцям, які рятувалися від російських обстрілів у Вільногірську. 

За тиждень жінки виготовляли понад півтори тисячі штук випічки. Борошна використали близько 15 мішків по 50 кілограмів.

Волонтерська допомога — важливий рушій

Волонтери стали справжніми зв’язківцями між військовими на фронті та людьми в тилу. Вони знаходили паливо, у тому числі для автівок, які патрулювали містом, шили військову амуніцію, доставляли їжу та медикаменти захисникам на передову. А також збирали гроші та закуповували необхідну техніку для військових, зокрема біноклі, рації, дрони, автівки.н

Під час свого чергування чоловіки натрапляли на прихильників «руського миру», інформацію про них передавали у правоохоронні органи.

Валерій Білоус з перших днів їздив та продовжує їздити на Херсонський, Донецький та Харківський напрямки. 

Добровольче формування — патрулювання міста у перші дні війни

На момент початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Костін мав бойовий досвід, брав участь в АТО, тому вже на третіх зборах містяни обрали його командиром добровольчого формування. Заступниками були Віктор Звягінцев та Анатолій Бутенко. 

Олександр розповідає, на п’ятий день повномасштабної війни у місті було 1285 добровольців за списком. З них сформували п’ять рот.

Добровольці слідкували за правопорядком у місті під час комендантської години, охороняли об’єкти критичної інфраструктури.

Першим і надважливим завданням було тренування добровольців, аби підготувати їх до військової служби. Олександр із заступниками вчив добровольців стрільбі, тактиці та медицині. 

Бригада сил територіальної оборони імені Нестора Махна підтримувала роботу добровольців Вільногірська. Їх запрошували на полігони для навчання. Підтримувала й міська влада, надавали форму та паливо. Небайдужі містяни зібрали кошти на придбання авто для чергування.

Комендантська година одразу діяла з 23:00 до 05:00 ранку. 

Варто зазначити, що агресія росії проти України триває не два роки, а вже ціле десятиріччя. Втім, до першої практичної спроби порушити територіальну цілісність України росія вдалася ще у 2003 році, коли спробувала заволодіти островом Тузла у Керченській протоці, який належить до міста Керч, нині тимчасово окупованого Криму.

Читайте також:

• Історія війни: згадки Другої світової та російсько-української війни
• Сьогодні українці відзначають День єднання: дата, історія та значення свята

Вільногірськ живе тут –  підписуйтесь на наш Facebook та Telegram

У вересні 2026 року структурні підрозділи Вільногірської міської ради провели низку закупівель через електронну систему Prozorro. Загальна вартість успішних та активних тендерів попередньо має скласти понад 643 тисячі гривень. Левову частку коштів спрямують на охорону об’єктів благоустрою, ритуальні послуги, усунення аварійних ситуацій на електромережах та технічне обслуговування.

Детальний огляд витрат управлінь — від редакції Вільногірськ IN.UA.

Закупівлі Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства

Більшість закупівель у вересні провів саме цей структурний підрозділ міськради. Для забезпечення життєдіяльності громади управління замовило:

• охорону об’єктів благоустрою Вільногірської міської територіальної громади — 415 000 гривень (остаточне рішення очікується, бо переможець має уснунути невідповідності в документах, що подані у тендерній пропозиції);
• заходи з ритуальних послуг (поховання) військовослужбовців, які загинули під час бойових дій — 120 000 гривень (в процесі подання пропозицій);
• термінове усунення аварійної ситуації (підключення приладів освітлення до нових змонтованих ліній) — 60 800 гривень;
• термінове усунення аварійної ситуації (обрив проводу управління бази зовнішнього освітлення міста з перенесенням на безпечну ділянку) — 22 600 гривень;
• розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення поблизу села Посуньки — 7 000 гривень;
• виконання робіт з реконструкції газових мереж (видача технічних умов) — 3 794,33 гривні;
• обстеження точок обліку в юридичних споживачів — 3 465,86 гривні;
• випробування та вимірювання силових кабельних ліній — 2 841,60 гривні;
• послуги з технічного обслуговування вогнегасників — 2 270 гривень;
• встановлення (заміну) засобу обліку на електроустановках та позачергову технічну перевірку — 1 450,04 гривні;
• кваліфіковану електронну довірчу послугу (створення та підтвердження електронного підпису/печатки) — 564 гривні;
• будівельні матеріали (конструкційні матеріали) — закупівля завершена за 1 885 гривень.

Закупівлі Міського фінансового управління

Міське фінансове управління Вільногірської міської ради у вересні здійснило дві закупівлі, що стосувалися безпеки та технічних перевірок:

• послуги з технічного огляду та випробувань (перевірка опору контуру заземлення, вимірювання перехідного опору контакту, опору ізоляції електропроводки) — 2 774,74 гривні;
• послуги з технічного обслуговування вогнегасників — 1 000 гривень.

Загальна сума закупівель управлінь Вільногірської міської ради за вересень 2026 року орієнтовно складе 645 445,57 гривні. Найдорожчою позицією місяця стала закупівля охоронних послуг для об’єктів благоустрою за 415 000 гривень, а найдешевшою — оплата електронних довірчих послуг за 564 гривні.

Читайте також:

Аудит “Жилкомсервісу” у Вільногірську: коли проведуть

Сьогодні Діані Попович 26 роки, вона викладає українську мову та літературу в Західно-Дніпровському центрі професійно-технічної освіти (ДПТНЗ “Західно-Дніпровський ЦПТО”) у Вільногірську. Дівчина почала викладати у 22 роки і вже має п’ятирічний стаж роботи. Її шлях до цього був несподіваним, але зараз вона успішно ламає стереотипи про “нудні уроки”. Діана використовує штучний інтелект та інтерактивні формати, які допомагають студентам легко опановувати навіть складні освітні теми.

Про перший день на роботі, пошук спільної мови з підлітками та зміну ролі вчителя під час війни Діана розповіла в інтерв’ю для Вільногірськ IN.UA.

Випадковий вибір професії та повернення додому

Діана народилася в Кам’янському, але все життя мешкала у Вільногірську, де навчалася у місцевому ліцеї №5. З дитинства її тягнуло до текстів: у шкільні роки вона писала вірші, брала участь в олімпіадах з філології та посідала призові місця. Після школи дівчина вступила до Сумського державного педагогічного університету на спеціальність “Редагування текстів і видань”. Однак доля розпорядилася інакше.

“Так трапилось, що в групі, в якій я навчалася, було багато іноземців. І ректорат вирішив перевести мене на українську філологію. Мені просто сказали, що я можу обрати будь-яку спеціальність, або піти на контракт, або ж залишатись на філологічному факультеті і продовжувати навчатися на бюджеті“, — згадує Діана.

Вона обрала бюджет і у 2021 році закінчила університет із дипломом викладача української мови. Проте перший рік за фахом дівчина не працювала, змінивши кілька міст проживання — від Сум до Дніпра та Харкова. Повномасштабне вторгнення змусило її повернутися до рідного Вільногірська.

“Коли я була в пошуках роботи, батьки запропонували просто з цікавості дізнатися, чи потрібні викладачі у наш Західно-Дніпровський центр. Ось як я туди зайшла у серпні 2022 року, так досі там і працюю“, — розповідає вчителька.

“Ти що, наша нова студентка?”

Перший робочий день для 22-річної Діани став справжнім викликом. Їй відразу дали класне керівництво на другому курсі, де навчалися 15-17-річні підлітки.

“Я не знала, що мені робити. У мене була невпевненість, чи будуть вони мене сприймати, чи будуть взагалі вивчати ту літературу. Перший урок запам’ятався тим, що я зайшла до аудиторії, і перше питання до мене було: ‘Ти що, наша нова студентка?’. Коли я сказала, що я їхня викладачка, почула: ‘Ого, нічого собі‘”, — ділиться спогадами Діана

Від самого початку вона обрала стратегію чесності та відкритості. Дівчина відмовилася від авторитарного стилю викладання та тиску на студентів, поставивши на перше місце взаємоповагу та дисципліну.

Сучасний підхід: від рольових ігор до оголошень через ШІ

Зрозумівши, що стандартний підхід із сухими конспектами не спрацює, викладачка почала впроваджувати інтерактивні методи. Вона поєднує вивчення української мови з професійними навичками студентів.

Один із найяскравіших уроків був присвячений повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”.

“Я розуміла, що повністю повість ніхто читати не буде. Тому ми розбились за ролями головних героїв. Вони мали охарактеризувати себе так, ніби цей герой живе в сучасності — що б він змінив. Їм це так зайшло! Вони хотіли залишитись на дев’ятий урок і наступного дня ходили по корпусу, просячи зробити щось подібне ще раз“, — розповідає Діана.

Викладачка також згадує, що на уроках української мови під час вивчення теми написання оголошень вона запропонувала студентам створити рекламні макети для продажу тракторів.

“Я дала завдання: оберіть модель трактора і за допомогою штучного інтелекту створіть таке оголошення, щоб я захотіла його купити. Вони з таким запалом це робили! Ілюстрували, створювали картинки, навіть робили комікс-оголошення“, — згадує викладачка.

Примітка. Окрім викладацької діяльності, Діана Попович вже понад рік займається журналістикою у місцевому виданні Вільногірськ IN.UA. Дівчина зазначає, що поєднання двох професій дозволяє їй розвиватися різнобічно: викладання допомагає краще розуміти людей та знаходити до них підхід, тоді як журналістика вчить критичного мислення, ефективної роботи з інформацією та вміння помічати цікаві історії у житті рідної громади.

Зміна ролі вчителя під час війни

За словами Діани, сьогодні роль вчителя значно трансформувалася. Після ковідних обмежень, дистанційного навчання та початку повномасштабної війни діти стали більш закритими. Особливо це стосується студентів, чиї батьки захищають країну, або тих, хто втратив рідних.

“Зараз викладач для студента — це наставник. Порівнюючи зі своїми студентами, я бачу, що вони деяким викладачам можуть розповісти більше, що їм болить, ніж вдома. Важливо допомагати їм розкриватися, щоб вони не боялися висловлювати свою думку. Якщо є проблема, я ніколи не обговорюю її при всій аудиторії, а спілкуюся наодинці“, — наголошує Діана.

Колегам-освітянам молода викладачка бажає терпіння та натхнення:

“Не опускайте руки. Ми не просто навчаємо дітей свого предмета, у першу чергу ми навчаємо їх бути людьми. Твій студент — це твоє обличчя в майбутньому. Як ти його навчиш, так він і поводитиметься в суспільстві“.

Читайте також:

Оновлено. “Я втратив повністю все”: історія рятувальника з Донеччини, який знайшов новий дім у Вільногірську