У середу, 26 лютого, в школі мистецтв імені Петра Шияна відбулася друга персональна виставка талановитої художниці Олени Філоненко під назвою “Емоції на полотні”. Подія зібрала друзів, рідних, викладачів та всіх небайдужих до мистецтва. Гості мали змогу побачити нові роботи художниці, дізнатися про її творчий шлях та почути відгуки самої авторки.

Журналісти Вільногірськ IN.UA також були присутні на виставці та мали змогу поспілкуватися із Оленою Філоненко. 

Шлях до мистецтва

Олена підготувала для відвідувачів відеоролик, у якому розповіла, як прийшла до мистецтва. За її словами, малювання супроводжувало її з раннього дитинства. Вона завжди тримала олівці або фломастери у руках, і тому вона опинилася у школі мистецтв.

Школа мистецтв відкрила для неї нові можливості та техніки, яких вона не мала вдома.

“В школі я відкрила для себе натюрморти. Вдома це проблематично, а в школі це все можливо. Порозглядати, намалювати глечики, побачити їхню форму, тіні, відблиски”, — розповіла Олена Філоненко.

Тематика робіт і виставка

Художниця працює в різних стилях, але особливо її захоплює тема лицарів в обладунках. Саме ці образи часто з’являються в її картинах, серед яких “Після бою” та “Лицар у маковому полі”.

Олена зізналася, що перед виставкою дуже хвилювалася.

“Це моя друга персональна виставка,  Але, навіть коли це вже вдруге, все одно відчуття, як вперше”, — ділиться художниця Олена Філоненко.

Перша виставка мисткині пройшла на виставковому просторі “Берег-ти”. Його створили за ініціативи ГО “Бахмутська Фортеця” та мисткині Тетяни Богуславської, за підтримки фонду “Ізоляція”.

Підтримка родини та наставників

Мама Олени згадує, що донька завжди проявляла інтерес до творчості. Усі захоплення юної Олени в сім’ї завжди підтримувалися та заохочувалися.

“Це було з раннього дитинства. Вона малювала постійно — розмальовки, вирізання. Завжди з олівцем у руках. Ми пробували багато різних занять: музичну школу, теніс, вишивання бісером, в’язання гачком. Але малювання було завжди”, — поділилася мати художниці.

Побачити, як роботи Олени представлені на виставці, для неї стало приводом для гордості.

Викладачка Олени, Оксана Вишневецька, також поділилася своїми враженнями та розповіла відвідувачам виставки трохи про свою ученицю.

“Вона прийшла такою соромʼязливою дівчинкою, але відразу показала свої роботи і чітко знала, що хоче навчитися. Видно по її картинах, як вона зростала за ці два роки. Я бажаю їй розвитку, натхнення і досягнення нових вершин”, — розповіла Оксана Вишневецька.

Погляд у майбутнє

Олена вже має плани на майбутнє та хоче ділитися своїми знаннями:

“Скоріше за все, хочу піти в педагогічний університет і стати вчителем малювання”, — ділиться Олена Філоненко.

Гості високо оцінили її роботи. Мистецтво Олени Філоненко продовжує розвиватися, і, можливо, вже незабаром ми побачимо її нові персональні виставки.

Читайте також:

• Мотанки від серця: історія Світлани, яка наповнює життя кольорами
• “Досконалість приходить з практикою”: вільногірська майстриня, яка створює ляльки

Верхньодніпровськ — місто, що зберігає у своїх затишних вулицях десятки захованих історій. На перший погляд спокійне й камерне, воно приховує у старих фасадах відлуння дворянських балів, приватних театрів, ремісничих майстерень та культурних осередків минулого.

Усе це оживає під час пішої екскурсії, яку проводить директорка Верхньодніпровського історичного музею Наталія Іванівна Коновал.

Початок історії: від дитячого будинку до старого проспекту

Біля музею гуртуються відвідувачі, і саме з цього місця почалася подорож Верхньодніпровськом.

“Хочу вам сказати, — починає пані Наталія, — що там, де зараз знаходиться музей раніше був дитячий будинок імені Кірова”. Саме з цього місця стартує прогулянка. Колись тут стояв гарний приватний будинок, а поруч — ресторан “Славутич”, де нині торговий центр.

Ціла територія дитбудинку була важливою частиною післявоєнної історії міста. Екскурсовод згадує історію чоловіка, який нещодавно віднайшов на кладовищі могилу директора того дитячого будинку — Мічника, і прагне відновити пам’ять про нього. Такі особисті історії повертають емоційний вимір місцям, які ми часто сприймаємо просто як будівлі.

Далі шлях веде до проспекту, який у місті й досі звично називають “Каштановим”. “До 1979 року тут були лише одноповерхові будиночки, — пригадує екскурсовод. — А коли місто відзначало 200-річчя, проспект перебудували. Верхньодніпровськ тоді називали “маленьким Києвом” — настільки затишно стало”. Сьогодні це одна з найатмосферніших частин міста — з рівними рядами каштанів і доглянутими фасадами.

Історичні будівлі, що зберегли свій характер

На маршруті трапляються об’єкти, які цікаві не лише архітектурою, а й тим, що пережили кілька епох. Колишня телефонно-телеграфна станція діяла тут у 1911–1920-х роках. Поруч стоїть старе царське казначейство — одна з перших кам’яних будівель Верхньодніпровська. Воно унікальне тим, що зберегло власне призначення: тут і сьогодні працює фінансова установа.

Справжньою окрасою міста є “Дім із годинником”, зведений у другій половині XIX століття. Його називали “Генеральською дачею”, адже тут відпочивав Катеринославський генерал-губернатор. “На першому поверсі була велика зала, де збиралися дворяни, проводилися бали, музичні вечори”, — розповідає Наталія Коновал. Сьогодні будівля все ще зберігає атмосферу світського життя свого часу.

Поруч — інша важлива споруда, яка колись слугувала столярною майстернею, а згодом — торговельною організацією “Міжторг”. Після проголошення незалежності в Україні розпочався процес повернення майна, відібраного у приватних власників у попередні десятиліття. Тоді й були знайдені документи на цю будівлю, і її повернули спадкоємцям. Згодом її придбали нові власники, і сьогодні вона відома як “Верхауз” — Верхньодніпровська хата.

Театральні та культурні осередки минулого

У центрі маршруту — будівля колишнього кінотеатру “Гастелло”. Попри те, що багато хто вважає його спорудженим у 1930-х, архітектура свідчить про старші витоки. “Колись тут був театр, — пояснює екскурсовод. — Верхньодніпровці — дуже творчі люди, тож вистави й концерти були регулярними”. Згодом театр поступився місцем кіносеансам, і будівля стала одним із культурних центрів міста.

Ще одна виразна споруда — цегляний будинок з червоною та білою цеглою, кованими балконами та сходами на другий поверх. За різних часів тут працювали музей, бібліотека й музична школа. Хоча сьогодні будівля пустує, вона залишається архітектурною родзинкою Верхньодніпровська.

Місто, що дихає річкою

На завершення екскурсії Наталія Іванівна звертає увагу на планування міста: вулиці Верхньодніпровська пролягають паралельно до Дніпра, а інші — перпендикулярно. “Це зроблено спеціально, щоб із річки надходило прохолодне повітря. Так само побудоване й Запоріжжя”, — пояснює вона.

Прогулянка з Наталією Коновал показує Верхньодніпровськ таким, яким його часто не помічають. Місто відкривається через маленькі історії: тут був дитячий будинок, там — телефонна станція, далі ‒ будівля, де колись танцювали на балах.

Читайте також:

“Якір у степу”: морська історія Вільногірська

Уряд оголосив про старт програми “Зимова підтримка”, яка передбачає одноразову виплату 1000 гривень для вразливих категорій населення з метою посилення соціальної допомоги в передзимовий період.

Про це повідомляє Міністерство соціальної політики України.

Хто отримає виплати

Виплата 1000 гривень не замінює чинних соціальних програм, а доповнює їх. Отримати допомогу зможуть сім’ї з дітьми різних категорій, одинокі пенсіонери, внутрішньо переміщені особи та інші громадяни, які проживають в Україні.

Ці кошти можна буде витратити на найбільш необхідні перед зимою товари та послуги:

• ліки;
• поштові та комунальні послуги;
• книги;
• благодійні внески.

Подати заяву на отримання допомоги для дітей можна буде з 15 листопада у застосунку “Дія” або у відділеннях Укрпошти. Після нарахування кошти можна витрачати до 30 червня 2026 року.

Читайте також:

Компенсація за втрачене житло: як ВПО зможуть подати заяву