Депутати Вільногірської міської ради проголосували про надання згоди АТ «ОГХК» на право користування землею площею 332, 5714 гектарів. Комбінат сплачуватиме податок за встановленим земельним сервітутом.
Користування земельною ділянкою за встановленим сервітутом
Раніше, як зазначили депутати на засіданні постійної комісії, Вільногірськ не отримував кошти за користування землею. Проте, за їх даними, на тій ділянці знаходяться об’єкти АТ «ОГХК».
«На сьогодні ми маємо факт порушення земельного законодавства, а саме використання земельних ділянок без оформлення правовстановлюючих документів. Управління не виносило жодного разу це питання, не озвучувало, що є така проблематика. Я вважаю, що це відсутність контролю за дотриманням земельного законодавства з боку УАКБ»
Віталій Федоренко // депутат Вільногірської міської ради
Ці факти викликали у депутатів недовіру до роботи начальника управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Дмитра Волощука, бо саме це управління відповідає за використання земельних ділянок у Вільногірській громаді.
«В мене є пропозиція винести до цього рішення пункт щодо визнання незадовільної роботи заступника міського голови в частині контролю за дотриманням вимог земельного законодавства на території міської ради»
Віталій Федоренко // депутат Вільногірської міської ради
На засіданні 65 сесії міськради, депутати розглянули пропозицію щодо недовіри до роботи начальника УАКБ та ЖКГ Дмитра Волощука. Міський голова Володимир Василенко пропонував не поєднувати розгляд питань про земельного сервітуту та про незадовільну роботу, проте депутати його не підтримали, а рішення щодо землі не прийняли.
Поіменне голосування/ скріншот
Втім, вже на наступному засіданні позачергової 66 сесії Вільногірської міської ради, яку Василенко скликав в той же день, депутати прийняли рішення про надання згоди АТ «ОГХК» на право користування землею.
Акціонерне товариство «ОГХК» з 2022 року виключено з переліку підприємств, які мають право на постійне користування земельними ділянками. А надавати таке право на користування міська рада може виключно на підставі встановлення земельних сервітутів, зазначив на засіданні постійної комісії начальник відділу комунальної власності та юридичного забезпечення УАКБ та ЖКГ Вільногірської міської ради Сергій Ткачук.
«Ми пропонуємо встановити їм плату за використання земельної ділянки на рівні 3% з використанням понижуючого коефіцієнту 0,25 на термін спеціального дозволу до 2047 року з правом подовження»
Сергій Ткачук //
На питання депутатів чи не низький це коефіцієнт, міський голова Вільногірська відповів так:
«Наразі на комбінаті непроста ситуація із заробітними платами, і взагалі з існуванням. Ця пропозиція, на мій погляд, прагматична. Треба підтримати комбінат і підтримати міський бюджет, бо, повторюсь, це 900 тисяч гривень в міський бюджет»
Володимир Василенко // міський голова Вільногірська
Каріні Маковецькій 26 років. Вона служить у 4 ОВМБр (1 СБ) операторкою FPV. Її позивний – «Відьма», хоча сама вона хотіла інший – «Феміда». Але в підрозділі вирішили по-своєму.
Ще до БЗВП (базова загальна військова підготовка) і фахової підготовки Каріна обрала собі позивний “Феміда” (богиня правосуддя у античних греків – ред.). Та коли прийшла у підрозділ, почалися жарти. Мовляв, щось скаже і воно збувається. Тож хлопці сказали: яка ти “Феміда”, ти в нас будеш “Відьмою”. Так воно й прижилося. І вже другий рік вона – “Відьма”.
На службу Каріна пішла у 25 років. 16 серпня їй виповнилося 25, а вже 23 серпня вона почала збирати документи, проходити ВЛК і підписувати контракт.
Її рішення не було випадковим. У родині багато військових і до військової служби дівчина завжди ставилася приязно. Але головне було в іншому – в любові до своєї землі. Не до гасел чи слів, а саме до тієї землі, де вона виросла. До свого двору. До гойдалки, на якій пройшло дитинство. До своїх маленьких братів, які, як вона каже, не мають знати, що таке війна.
Я не хочу, щоб у моїй області літали ракети. Я не хочу, щоб вони (росіяни – ред.) ходили по вулицях і жили в моєму будинку. Там, де я виросла. Я хочу, щоб мої братики каталися на тій самій гойдалці, на якій я виросла, і знали війну не з життя, а тільки з історії.
Каріна Маковецька // Військова
Спочатку була БЗВП. Її Каріна проходила в Києві. Там навчали всьому, що потрібно на старті: медичній допомозі, поводженню зі зброєю і стрільбі, навіть зачистці окопів.
Потім була ще фахова підготовка – школа для пілотів, де вона навчалася саме на FPV.
За словами дівчини, місяць навчання не був легким. Було й таке, що не виходило, що плакала. Але поруч завжди був інструктор Келеп, який не дав опустити руки. Говорив: «Давай, у тебе все вийде. Ти можеш».
Навчання/ фото з особистого архіву героїні
Після фахового навчання прибула у підрозділ, а вже згодом вийшла на позиції. Перший раз, згадує Каріна, страшно не було. Поруч були хлопці, які підтримали. Новачків не кинули самих – приєднали до екіпажу, який уже мав досвід. Вони пояснювали, показували, навчали вже на місці, в реальних умовах.
Жіночий побут на війні – неочевидні виклики
Є у війську аспекти, про які в цивільному житті часто навіть не здогадуються.
Бо війна для жінки – це не тільки зброя, дрони і накази. Це ще й дуже приземлений, жорсткий побут, у якому немає поблажок. Броня в неї така сама, як у чоловіків. Шостий клас, кераміка. Дві плити по 2,5 кілограма, разом – п’ять. І це лише бронежилет. А ще ж магазини, автомат, каска. Ніхто не видає “жіночої легкої версії війни”. Все так само, як у чоловіків.
З бронею, каже, допомогли волонтери – «Землячка шоп», які підтримують саме жінок в армії. Вони відправили їй плитоноску і плити. І це не дрібниця, а буквально можливість мати якісний захист.
З формою теж не все просто. Жіноча форма є, але якщо твій зріст 162 сантиметри, її все одно треба нести в ательє й підганяти під себе. Бо інакше в ній просто незручно. Але найбільша проблема, за її словами, – це взуття. У Каріни 36-й розмір ноги. І знайти таке взуття – той ще квест. Вона згадує, як у військторзі на запит про 36-й розмір їй відповіли: «Вам треба в дитячий світ». Смішно, якби не було сумно. Добре, що командир знав про її проблему і, коли з’являвся потрібний розмір, намагався відкласти для неї пару.
Та найсильніше б’є не вага амуніції, а речі, про які не люблять говорити вголос. Коли журналістка спитала її про гігієну, Каріна відповіла чесно: найважче – просто сходити в туалет. Бо чоловікам у цьому сенсі простіше. А жінці треба ще знайти місце, де тебе не видно, і водночас слухати, чи не летить щось над тобою.
Вона згадує, як це було на Донецькому напрямку. Там війна, каже, зовсім інша – швидша, важча. І навіть коли просто виходиш, здавалося б, на хвилину, ти стоїш і слухаєш: чи нічого не летить. Потім ідеш. Потім знову слухаєш. І в такій реальності минають дні.
Про підтримку в усіх сенсах
Про хлопців у підрозділі Каріна говорить тепло. Каже, ставляться з розумінням. Коли треба переодягнутися – виходять. Коли важкий стан, ПМС, просто фізично тяжко – намагаються допомогти, не навантажувати зайвим. У її підрозділі немає такого ставлення, що “ти жінка – що ти тут можеш”. Буває інше – коли чоловіки кажуть: «Навіщо ви сюди прийшли? Це ж наша робота, вам би краще вдома». Але, за словами дівчини, це не зневага. Це турбота. Вони не принижують – вони хочуть допомогти і вберегти.
Каріна починала службу на Харківському напрямку, потім їх перекинули на Донецький. І саме там вона особливо гостро побачила, як змінилася війна. Каже прямо: коли вона прийшла, війна була трохи легша, ніж зараз. Тепер – дуже багато дронів. І, як би прикро це не звучало, у росіян часто більше всього: і дронів, і нових впроваджень, і обладнання.
Наші, каже, теж стараються, але забезпечення не таке, як хотілося б. Особливо не вистачає розвідувальних «мавіків», бо це очі для всіх – і для FPV, і для піхоти. Не вистачає і самих ударних дронів. Тому доводиться звертатися до волонтерів, відкривати збори, докуповувати щось своїм коштом. І це ще одна правда цієї війни: багато що досі тримається не лише на державі, а й на людях, які допомагають.
Про міфи і реалії
Один з найпоширеніших міфів, – розказує Каріна – нібито на дронах не так небезпечно, як у піхоті. Операторка з цим категорично не погоджується. Каже, оператори теж стараються підходити ближче, шукати зручніші точки, а коли противник засікає пілотів – по них не шкодують нічого. Летить усе: від малого калібру до великого.
На Донецькому напрямку був момент, який вона пам’ятає дуже добре. Їхню позицію виявили. Буквально через день її розбили. Каже, тоді було сім приходів великого калібру. А ще на позицію неможливо було нормально заїхати машиною – логістика була обрізана. Доводилося йти більш як 10 кілометрів пішки. Допомагав наземний дрон, який підвозив воду, їжу, боєкомплект і самі дрони. Але від реальної небезпеки це не рятувало.
За службу Каріна вже має кілька нагород. Перша – статус учасниці бойових дій, ветеран війни. Друга – бригадна нагорода за відбиття штурму на Донецькому напрямку, коли, за її словами, за дві з половиною години було відбито близько 30 одиниць бронетехніки. Третя – нагорода за поранення. І ще одна – «Лицарський хрест» за мужність і стійкість у боях.
Нагороди/ фото з особистого архіву героїні
Про поранення вона говорить стримано. Каже, воно було легким, але була контузія. Проблема була з барабанною перетинкою після того, як їхню позицію розібрали. Довелося лікувалася. Але вже за тиждень просила повернути її назад. Каже просто: «Треба мститися». Це не пафосна фраза – це реакція людини, яка відчула, як по тобі працює війна.
Після війни хочеться спокою
Рідні її рішення сприйняли важко. Мама була категорично проти, дуже хвилювалася. Каріна навіть поставила її перед вибором: або ти знаєш, що я пішла служити, або думаєш, що я десь за кордоном. Каже, мама не здивувалася – знала, що рано чи пізно це станеться. Просто боялася.
Дядько, який сам багато років служить, теж тиждень намагався її відмовити. Але не зміг.
Зараз родина її рішення прийняла. Пишаються. Дідусь, каже дівчина, взагалі всім розповідає, що його внучка служить. Бабуся плаче, коли вона їде. Хрещена хвилюється. Але вже не відмовляють – підтримують.
Каріна/ фото з особистого архіву героїні
Один із найсильніших моментів для неї – це повернення додому, у відпустку. Каже, коли заїжджали в рідну область і вона побачила знайому вивіску магазину, то просто всміхнулася: «О, я вдома». Навіть повітря, за її словами, інше.
Що буде після війни – Каріна поки не знає. До служби працювала в торгівлі. Але зараз чесно каже: не впевнена, що зможе повернутися до минулого життя і колишньої роботи з людьми. Натомість точно знає інше: хоче родину і дітей. І щоб вони були патріотами, цінували українську землю і знали, якою ціною вона тримається.
За час служби Каріна змінилася. Каже, стала спокійнішою. Якщо раніше могла різко відповісти, то тепер дивиться на конфлікти інакше. Спокійніше і м’якше. Більше цінує тишу, природу, родину. А коли приїжджає додому, вже не хоче метушні. Хочеться просто спокою.
І ще вона говорить річ, у якій, мабуть, і є вся суть її історії: ненависть до росіян, каже, в ній навряд чи мине. Бо вони забрали стабільне життя і спокій. Забрали звичний світ, у якому можна було просто жити, працювати, планувати, не прислухаючись до неба.
Наприкінці розмови вона не говорила довгих промов. Сказала просто: не бійтеся йти служити, вірте в краще. Хто, як не ми, буде захищати свою землю.Для Каріни ці слова – не лозунг, а правда дівчини, яка стала “Відьмою”. Бо війна рідко питає, ким ти хотіла бути. Але дуже швидко показує, ким ти є насправді.
Міжнародне посвідчення водія / фото Головного сервісного центру МВС
Українці, які планують поїздки за кордон, мають можливість отримати міжнародне посвідчення водія без складання додаткових іспитів усього за п’ять днів.
Відповідні роз’яснення надала пресслужба Головного сервісного центру МВС.
Особливості міжнародного посвідчення водія
Міжнародне посвідчення водія — це документ, який оформлюється виключно офлайн у територіальних сервісних центрах МВС на основі чинного українського посвідчення.
Варто врахувати, що таке посвідчення не є обов’язковим і виготовляється у формі паперової книжечки. Документ видається строком на три роки виключно за особистим зверненням громадянина та є необхідним для легального керування транспортними засобами у понад 100 країнах світу.
Перелік необхідних документів
Щоб уникнути розбіжностей у транслітерації прізвища та імені, до сервісного центру необхідно надати закордонний паспорт. Написання ваших даних у закордонному паспорті, національному та міжнародному посвідченнях має бути абсолютно ідентичним.
Разом із ним необхідно підготувати:
оригінал національного водійського посвідчення;
паспорт громадянина України або ID-картку з витягом про місце реєстрації (доступно також в електронному форматі через “Дію”);
довідку про зареєстроване місце проживання або довідку ВПО;
фотокартку розміром 3,5 х 4,5 см суворо на матовому кольоровому папері для проставлення офіційної печатки;
квитанцію про оплату послуги готівкою або онлайн.
Процедура оформлення та терміни видачі
Записатися на прийом до сервісного центру МВС можна заздалегідь через систему “Е-запис” на офіційному сайті або в однойменному мобільному застосунку (доступний запис на 21 день вперед). Якщо послуга потрібна терміново “день у день”, талони можна взяти через термінали безпосередньо в приміщеннях сервісних центрів.
Процес подачі виглядає так: клієнт надає папери, ретельно перевіряє правильність своїх персональних даних у сформованій заяві та підписує її в присутності адміністратора. Після цього здійснюється оплата послуги у банківській установі або через смартфон.
Усі оригінали наданих документів повертаються власнику одразу після перевірки. Міжнародне посвідчення оформлюється без іспитів у термін до п’яти робочих днів. Термін його дії становить три роки, проте він не може перевищувати строк дії основного національного водійського посвідчення.
Українці, які планують поїздки за кордон, мають можливість отримати міжнародне посвідчення водія без складання додаткових іспитів усього за п’ять днів. Відповідні роз’яснення надала пресслужба Головного […]
Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області замовило низку послуг на обстеження та перевірки будівлі на вулиці Захисників 1Б у […]
Історія, що почалась із розбитого вікна серед ночі, дійшла до суду. У Вільногірську винесли вирок чоловіку, який проник до кав’ярні. Подробиці інциденту читайте в матеріалі […]
У Вільногірську відбулося чергове судове засідання щодо проблемного будинку на вулиці Захисників України, 11 мешканці якого вже тривалий час живуть без газу та належного опалення. […]
