Чи стане Вільногірський історико-краєзнавчий музей відкритим для людей?

Історико-краєзнавчий музей у ліцеї №5 працює з 1984 року. Ще до повномасштабного вторгнення його відвідали десятки тисяч вільногірців та гостей міста, щоб дізнатися більше про історію Вільногірська.

Журналісти Вільногірськ IN.UA зацікавилися музеєм, знайшовши інформацію про нього на сайті ліцею. Наша редакція звернулася із запитом до Департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської громади, щоб дізнатися графік його роботи. Саме з цього питання розпочалося наше невелике розслідування про існування та доступність музею для відвідувачів.

Питання без відповіді

Згідно з відповіддю на запит редакції, Департамент соціально-гуманітарної політики Вільногірська повідомив, що усі заклади освіти Вільногірська підпорядковуються саме Департаменту, та серед них історико-краєзнавчий музей не значиться. Водночас ліцей №5, на базі якого функціонує музей, підпорядковується Департаменту.

Департамент виявляє готовність до співпраці з громадськими організаціями, зазначає про свою відкритість, але пояснити, як працює єдиний історико-краєзнавчий музей, відкритий ще у 1984 році в ліцеї № 5, не може.

Журналісти Вільногірськ IN.UA почали власне розслідування, щоб розібратися як працює музей, кому і як можна його відвідати, чи є він юридичною установою тощо. Спілкування з керівництвом Департаменту та ліцею №5 відбувалося виключно через офіційні запити. В усній формі керівництво відмовилось надавати пояснення, що затягувало процес.

Що відомо про Вільногірський музей

На офіційному сайті Вільногірського ліцею №5 краєзнавчому музею присвячений цілий розділ. Перелічені всі експозиції, які наразі існують в музеї, згадані всі екскурсоводи та всі причетні до його створення — на той час це були діти та їхні батьки. 

З дописів на сайті ліцею можна дізнатись, що музеєм пишаються, тішаться кількістю експонатів, відвідувачів та проведеними екскурсіями.

На офіційному сайті Вільногірської міської ради, в розділі Історична довідка, також є згадка про місцевий історико-краєзнавчий музей, де розповідається про першу директорку — Надію Чирву. В дописі підкреслюють, що вона доклала багато сил та енергії під час його створення.

Редакція громадського медіапорталу Вільногірськ IN.UA, який створений релокованою громадською організацією “Бахмутська Фортеця”, в перші дні свого перебування в місті відвідала історико-краєзнавчий музей. Тоді, організувати екскурсію допомогла вільногірка Тетяна Звягінцева та екссекретар Вільногірської міської ради Олександр Бобошко, а екскурсію про його створення, відомих вільногірців та розвиток провела керівниця Альона Шульгань. 

Ще до повномасштабного вторгнення рф в Україну, у музеї побували понад 30 тисяч осіб, і це не лише вільногірці, а й гості з різних міст країни, а також громадяни Канади, Швейцарії, Бельгії та США. 

В результаті візиту редакція створила низку статей про роботу музею. Так, наші читачі можуть дізнатися про “Козацтво та Дніпропетровщину”, “Історію війни – другої світової та російсько-української”, про історію створення Вільногірська.

Статус Вільногірського музею при ліцеї №5

Журналісти Вільногірськ IN.UA звернулися з запитом напряму до Вільногірського ліцею №5, оскільки Департамент соціально-гуманітарної політики повідомив, що музей не входить до складу структурних підрозділів.

У Положенні про музей зазначено, що його засновником є ліцей №5. Це означає, що саме ліцей створив музей і відповідає за його діяльність.

Згідно з Господарським кодексом України, якщо у закладу (в цьому випадку – ліцею) є офіційний документ (Положення), де визначені принципи роботи музею, то це підтверджує, що музей є структурним підрозділом ліцею. 

Тобто музей не є окремою юридичною особою, а входить до складу ліцею та підпорядковується його керівництву.

Як можна зберегти пам’ять та історію Вільногірської громади

Тобто місце є, експозиція є, відвідувачі є, а Департамент, який відповідає за всі заклади освіти й отримує кошти на їх утримання, не визнає що має у структурі музей. Ліцей №5 – засновник музею, повідомляє, що не має такого структурного підрозділу, який при цьому має керівника і Положення.

Наказом від 30 грудня 2022 року керівником музею є Альона Шульгань. В її обов’язки входить зокрема організація роботи музею, збереження його фонду та ведення документації.

Одним з принципових питань, яке стосується форми власності, є питання балансоутримувача експонатів. Якщо музей не є окремою юридичною установою, а засновники музею не визнають його у своїй структурі, то відповідно керівництво ліцею не несе відповідальності за майно. У відповіді нижче вказано, що відповідальність за збереження фондів несе керівниця музею. Станом на 11 березня редакція Вільногірськ IN.UA має підтвердження про:

• форму власності музею, яка є не прозорою;
• за експозиції музею, єдиним джерелом памʼяті громади, відповідальна одна особа, призначена внутрішнім наказом;
• музей недоступний для мешканців та гостей громади.     

Міська рада досі не зареєструвала музей, як відповідну установу. На лютневій сесії депутати затвердили базову мережу закладів освіти, яка не включає історико-краєзнавчий музей у ліцеї №5, як окрему установу. Це означає, що на офіційному рівні музей не має статусу закладу культури, що обмежує його можливості щодо фінансування та розвитку. 

Що думають про музей депутати?

Редакція Вільногірськ IN.UA на пленарному засіданні звернулася за коментарем до голови депутатської комісії з питань освіти, охорони здоров’я, культури, спорту, молоді, соціального захисту населення та зв’язків з громадськістю і ЗМІ Ірини Тхоренко, щоб дізнатися її думку щодо статусу музею та можливості його відокремлення в окрему юридичну установу. За словами голови комісії, питання роботи музею регулюється чинним законодавством, і жодних ініціатив щодо його статусу не передбачається. Вона не уточнила яким самим законодавством. 

“Ми працюємо відповідно до вимог чинного законодавства”, — зазначила вона у відповідь на запитання, чи доцільно зробити музей окремою юридичною установою.

Ірина Бойко начальниця відділу освіти та депутатка на питання журналістів чи потрібно музей переносити в окреме приміщення, з метою відвідування його усіма бажаючими, відмовилась коментувати особисто.

“Я дала вам офіційну відповідь листом”, – пояснила Ірина Бойко. 

Що вільногірці знають про музей

Також редакція Вільногірськ IN.UA провела опитування серед мешканців Вільногірська, чи знають вони про роботу єдиного краєзнавчого музею в місті. Серед опитаних мало хто відразу згадував, що є такий музей, хтось казав, що не знає де він розташований і як працює.

Наразі вільногірці не можуть відвідати музей, бо в умовах воєнного стану в закладі освіти запроваджена жорстка пропускна система, таку відповідь редакція Вільногірськ IN.UA отримали від ліцею №5. Тому не можливо реалізувати пропозицію, як зазначена на сайті ліцею: 

“Музей — це гордість нашого ліцею! Завітайте туди обов’язково!”

Перенесення історико-краєзнавчого музею в окрему будівлю чи забезпечення окремого входу, дозволить вільне відвідування установи вільногірцями та гостями громади. Заснування окремої юридичної установи або відокремленого підрозділу, може надати можливості для розвитку, збереження пам’яті, фінансування з різних джерел, у тому числі участі в грантових програмах. Наявність окремої структури може передбачати додаткове фінансування з бюджету, та громада має визначитись чи хоче вона зберігати пам’ять і вкладати в це ресурси.

Читайте також:

• У Вільногірську вшанують пам’ять загиблого захисника України
• У Вільногірську вшанували 211-ту річницю від Дня народження Тараса Шевченка

Депутати Вільногірської міської ради підтримали рішення про схвалення Меморандуму щодо наміру вступу громади до Місцевої асоціації органів місцевого самоврядування “Асоціація прифронтових міст та громад”. Йдеться про участь у всеукраїнському об’єднанні громад, які працюють в умовах війни та прагнуть разом відстоювати свої інтереси на державному рівні.

Про це стало відомо з рішення міської ради.

Рішення ухвалили на сесії 14 січня

На пленарному засіданні міськради депутати розглянули питання “Про схвалення Меморандуму про намір вступу до Місцевої асоціації органів місцевого самоврядування “Асоціація прифронтових міст та громад” та підтримали його.

У рішенні зазначено, що мета вступу — більш ефективне здійснення повноважень, узгодження дій органів місцевого самоврядування щодо захисту прав та інтересів громад, сприяння розвитку, підтримці, відновленню та інвестиційному розвитку прифронтових територій.

Окремим пунктом депутати визначили, що представляти Вільногірську громаду в органах управління Асоціації буде міський голова Володимир Василенко. Координацію виконання рішення покладено на секретаря міської ради Олега Штамбурга.

Що це за Асоціація і хто її створив

“Асоціацію прифронтових міст та громад” створили восени 2025 року. Про її запуск публічно оголосили 19 вересня під час Першого форуму прифронтових міст та громад “Стратегічні виміри міст-форпостів”, який відбувся у Харкові.

Ініціатором створення об’єднання став міський голова Харкова Ігор Терехов. Саме Харків став майданчиком для формування цієї ініціативи та підписання перших меморандумів.

До форуму долучилися представники державної влади, місцевого самоврядування, бізнесу, громадського сектору та міжнародних організацій. Онлайн виступив і Віце-прем’єр-міністр з відновлення України – Міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба. Він тоді підкреслив, що об’єднання громад у межах Асоціації дозволить сформувати спільну позицію прифронтових територій, ефективніше комунікувати з урядом, парламентом і міжнародними партнерами та чітко артикулювати потреби та координувати дії.

Скільки громад уже долучилися

Під час створення Асоціації до ініціативи приєдналися громади з 11 областей України: Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Київської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Сумської, Харківської, Херсонської та Чернігівської.

Загалом, за даними Міністерства розвитку громад і територій, в Україні налічується 242 прифронтові громади у десяти областях. Саме для них держава вже реалізує спеціальні програми підтримки — зосереджені на питаннях безпеки, житла, медицини, бізнесу та соціальної сфери. Асоціація покликана стати майданчиком, через який ці громади зможуть говорити з державою “єдиним голосом”.

Що передбачає сам Меморандум

Текст Меморандуму, який додається до рішення, не є фінансовим договором і не створює негайних майнових зобов’язань. У документі прямо вказано: це фіксація намірів сторін і крок до офіційного вступу громади до складу Асоціації.

Серед ключових положень:

• громада заявляє про намір стати членом Асоціації та брати участь у її діяльності;
• після подання заяви та ухвалення відповідних рішень рада набуде статусу члена Асоціації;
• Асоціація, зі свого боку, зобов’язується сприяти включенню громади до свого складу відповідно до Статуту.

Фактично це — офіційний старт процесу входження Вільногірська до всеукраїнської мережі прифронтових громад.

Крок до спільної сили громад

Формально Вільногірськ не знаходиться на лінії бойових дій, але Дніпропетровська область входить до переліку регіонів, які зазнають постійних безпекових і соціально-економічних викликів через війну. Для таких громад участь у подібних об’єднаннях — це:

• можливість впливати на державні рішення через колективну позицію;
• доступ до спільних програм підтримки та відновлення;
• обмін досвідом із громадами, які вже проходять через складні кризові ситуації;
• посилення переговорної позиції у роботі з донорами та міжнародними партнерами.
  

Читайте також:

Вільногірськ і Синельникове об’єднують зусилля заради людей під час війни

Ніна Лазаренко – внутрішньо переміщена особа з міста Дружківка Донецької області. У квітні 2022 року вона разом із дітьми була змушена покинути дім через війну та переїхати до Вільногірську. Сьогодні жінка відома в громаді як майстриня декоративних виробів – від новорічних композицій до оберегів і предметів інтер’єру.

Деталі читайте на Вільногірськ IN.UA 

Історія переселення 

Після переїзду родина деякий час жила в селі Водяному. Ніна Миколаївна з теплотою згадує людей, які підтримали їх у найважчий момент.

“Хочу висловити щиру подяку Фабрикантовій Людмилі та її покійному чоловікові Олександру, які прийняли нас, як рідних. Ми прожили в них чотири місяці – це були надзвичайно добрі та світлі люди”, – каже жінка. 

Ще однією важливою людиною на її шляху стала Світлана Повстін, яка, за словами Ніни Миколаївни, буквально підштовхнула її повернутися до творчості.

“Коли я сказала, що раніше займалася рукоділлям, вона відповіла: “А чого сидіти? Треба робити”. Саме вона дала мені цей поштовх”, – згадує майстриня. 

Від бухгалтерії до рукоділля 

До війни Ніна Миколаївна працювала заступницею головного бухгалтера. Її життя було заповнене цифрами, звітами та інструкціями, а на творчість просто не залишалося часу. Після пережитого горя рукоділля стало для неї способом відновлення.

“Щоб не зійти з розуму від усього пережитого, цього горя, почала займатися”, – розповідає Ніна Миколаївна. 

Майстриня згадує, що починала з нуля, а наразі вже приймає замовлення. 

“Ми приїхали з сумочкою – нічого не було. Почали потроху, і ось тепер до Нового року були замовлення”, – каже жінка. 

Її роботи включають новорічні ялинки, іграшки, ліхтарики, бантики, ангелочки, підсвічники та гномиків. Крім святкових виробів, майстриня створює речі з мішковини, джуту та інших матеріалів

“От захотіла зробити колодязь, я його зробила, мені це сподобалося. Тоді в мене на меті млин зробити, там складніша процедура, але я його зробила, я отримала задоволення. Квіти з атласної стрічки теж роблю, мені це подобається. Роблю те, що мені подобається”, – зізнається Ніна Миколаївна. 

Процес створення, джерела та натхнення

Час виготовлення залежить від складності виробу. 

“Якщо, наприклад, млин, я його довго робила, тому що там треба було вітрило зробити. Не можна сказати, що це день я роблю, що це два я роблю. Такого нема. На кожний виріб вже  різний час витрачається”, – говорить жінка. 

Родина всіляко допомагає майстрині, за що вона дуже вдячна. 

“Хтось ріже стрічку, хтось її опалює, хтось намотує на палочку. Це в нас робиться все дружно. А я збираю вже тоді готову композицію”, – згадує Ніна Миколаївна. 

Натхнення рукодільниця черпає насамперед з власної фантазії та родини.  

“Я коли в інтернеті щось бачу, я ніколи це не копіюю. Я хочу щось своє. От зайшла, наприклад, в Аврору, подивилися, що мені треба купити. Я бачу, що я з цього хочу зробити. Також у мене дома натхненники мої”, – розповідає жінка. 

Відгуки та побажання 

Попри бажання творити, Ніна Миколаївна не прагне великого бізнесу:

“В інтернеті ми нічого не продаємо”, – каже вона. 

Жінку можна знайти на ринку “біля берізок”, там вона роздає свої візитки. 

Одна з покупчинь поділилася своїми враженнями про придбаний виріб Ніни Лазаренко. 

“Є жінки, які навіть після переїздів і втрат не втрачають головного – здатності щось тихо створювати руками.

Оця ялинка з мішковини саме з таких історій.

Її робить жінка-переселенка. Без пафосу, без гучних слів. Просто бере грубий, простий матеріал і перетворює його на щось тепле, майже домашнє. Мішковина, яка зазвичай асоціюється з мішками і складами, раптом стає святом. І це мене щоразу дивує.

У цих речах немає ідеальної симетрії, зате є характер. Є терпіння, час і бажання зробити світ трохи м’якшим. Такі дрібниці не рятують глобально, але чомусь дуже тримають зсередини.

Мабуть, тому вони так радують око. І серце теж”, – каже Марина Макарович. 

І наприкінці Ніна Миколаївна ділиться своїми побажаннями: 

“Щоб у нас був мир в країні, щоб сімʼї обʼєдналися, Щоб був спокій в душах людей. З Новим роком!”

Читайте також:

Військовий, який перетворив фронт на музику: історія Олександра з Камʼянського