Чи стане Вільногірський історико-краєзнавчий музей відкритим для людей?

Історико-краєзнавчий музей у ліцеї №5 працює з 1984 року. Ще до повномасштабного вторгнення його відвідали десятки тисяч вільногірців та гостей міста, щоб дізнатися більше про історію Вільногірська.

Журналісти Вільногірськ IN.UA зацікавилися музеєм, знайшовши інформацію про нього на сайті ліцею. Наша редакція звернулася із запитом до Департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської громади, щоб дізнатися графік його роботи. Саме з цього питання розпочалося наше невелике розслідування про існування та доступність музею для відвідувачів.

Питання без відповіді

Згідно з відповіддю на запит редакції, Департамент соціально-гуманітарної політики Вільногірська повідомив, що усі заклади освіти Вільногірська підпорядковуються саме Департаменту, та серед них історико-краєзнавчий музей не значиться. Водночас ліцей №5, на базі якого функціонує музей, підпорядковується Департаменту.

Департамент виявляє готовність до співпраці з громадськими організаціями, зазначає про свою відкритість, але пояснити, як працює єдиний історико-краєзнавчий музей, відкритий ще у 1984 році в ліцеї № 5, не може.

Журналісти Вільногірськ IN.UA почали власне розслідування, щоб розібратися як працює музей, кому і як можна його відвідати, чи є він юридичною установою тощо. Спілкування з керівництвом Департаменту та ліцею №5 відбувалося виключно через офіційні запити. В усній формі керівництво відмовилось надавати пояснення, що затягувало процес.

Що відомо про Вільногірський музей

На офіційному сайті Вільногірського ліцею №5 краєзнавчому музею присвячений цілий розділ. Перелічені всі експозиції, які наразі існують в музеї, згадані всі екскурсоводи та всі причетні до його створення — на той час це були діти та їхні батьки. 

З дописів на сайті ліцею можна дізнатись, що музеєм пишаються, тішаться кількістю експонатів, відвідувачів та проведеними екскурсіями.

На офіційному сайті Вільногірської міської ради, в розділі Історична довідка, також є згадка про місцевий історико-краєзнавчий музей, де розповідається про першу директорку — Надію Чирву. В дописі підкреслюють, що вона доклала багато сил та енергії під час його створення.

Редакція громадського медіапорталу Вільногірськ IN.UA, який створений релокованою громадською організацією “Бахмутська Фортеця”, в перші дні свого перебування в місті відвідала історико-краєзнавчий музей. Тоді, організувати екскурсію допомогла вільногірка Тетяна Звягінцева та екссекретар Вільногірської міської ради Олександр Бобошко, а екскурсію про його створення, відомих вільногірців та розвиток провела керівниця Альона Шульгань. 

Ще до повномасштабного вторгнення рф в Україну, у музеї побували понад 30 тисяч осіб, і це не лише вільногірці, а й гості з різних міст країни, а також громадяни Канади, Швейцарії, Бельгії та США. 

В результаті візиту редакція створила низку статей про роботу музею. Так, наші читачі можуть дізнатися про “Козацтво та Дніпропетровщину”, “Історію війни – другої світової та російсько-української”, про історію створення Вільногірська.

Статус Вільногірського музею при ліцеї №5

Журналісти Вільногірськ IN.UA звернулися з запитом напряму до Вільногірського ліцею №5, оскільки Департамент соціально-гуманітарної політики повідомив, що музей не входить до складу структурних підрозділів.

У Положенні про музей зазначено, що його засновником є ліцей №5. Це означає, що саме ліцей створив музей і відповідає за його діяльність.

Згідно з Господарським кодексом України, якщо у закладу (в цьому випадку – ліцею) є офіційний документ (Положення), де визначені принципи роботи музею, то це підтверджує, що музей є структурним підрозділом ліцею. 

Тобто музей не є окремою юридичною особою, а входить до складу ліцею та підпорядковується його керівництву.

Як можна зберегти пам’ять та історію Вільногірської громади

Тобто місце є, експозиція є, відвідувачі є, а Департамент, який відповідає за всі заклади освіти й отримує кошти на їх утримання, не визнає що має у структурі музей. Ліцей №5 – засновник музею, повідомляє, що не має такого структурного підрозділу, який при цьому має керівника і Положення.

Наказом від 30 грудня 2022 року керівником музею є Альона Шульгань. В її обов’язки входить зокрема організація роботи музею, збереження його фонду та ведення документації.

Одним з принципових питань, яке стосується форми власності, є питання балансоутримувача експонатів. Якщо музей не є окремою юридичною установою, а засновники музею не визнають його у своїй структурі, то відповідно керівництво ліцею не несе відповідальності за майно. У відповіді нижче вказано, що відповідальність за збереження фондів несе керівниця музею. Станом на 11 березня редакція Вільногірськ IN.UA має підтвердження про:

• форму власності музею, яка є не прозорою;
• за експозиції музею, єдиним джерелом памʼяті громади, відповідальна одна особа, призначена внутрішнім наказом;
• музей недоступний для мешканців та гостей громади.     

Міська рада досі не зареєструвала музей, як відповідну установу. На лютневій сесії депутати затвердили базову мережу закладів освіти, яка не включає історико-краєзнавчий музей у ліцеї №5, як окрему установу. Це означає, що на офіційному рівні музей не має статусу закладу культури, що обмежує його можливості щодо фінансування та розвитку. 

Що думають про музей депутати?

Редакція Вільногірськ IN.UA на пленарному засіданні звернулася за коментарем до голови депутатської комісії з питань освіти, охорони здоров’я, культури, спорту, молоді, соціального захисту населення та зв’язків з громадськістю і ЗМІ Ірини Тхоренко, щоб дізнатися її думку щодо статусу музею та можливості його відокремлення в окрему юридичну установу. За словами голови комісії, питання роботи музею регулюється чинним законодавством, і жодних ініціатив щодо його статусу не передбачається. Вона не уточнила яким самим законодавством. 

“Ми працюємо відповідно до вимог чинного законодавства”, — зазначила вона у відповідь на запитання, чи доцільно зробити музей окремою юридичною установою.

Ірина Бойко начальниця відділу освіти та депутатка на питання журналістів чи потрібно музей переносити в окреме приміщення, з метою відвідування його усіма бажаючими, відмовилась коментувати особисто.

“Я дала вам офіційну відповідь листом”, – пояснила Ірина Бойко. 

Що вільногірці знають про музей

Також редакція Вільногірськ IN.UA провела опитування серед мешканців Вільногірська, чи знають вони про роботу єдиного краєзнавчого музею в місті. Серед опитаних мало хто відразу згадував, що є такий музей, хтось казав, що не знає де він розташований і як працює.

Наразі вільногірці не можуть відвідати музей, бо в умовах воєнного стану в закладі освіти запроваджена жорстка пропускна система, таку відповідь редакція Вільногірськ IN.UA отримали від ліцею №5. Тому не можливо реалізувати пропозицію, як зазначена на сайті ліцею: 

“Музей — це гордість нашого ліцею! Завітайте туди обов’язково!”

Перенесення історико-краєзнавчого музею в окрему будівлю чи забезпечення окремого входу, дозволить вільне відвідування установи вільногірцями та гостями громади. Заснування окремої юридичної установи або відокремленого підрозділу, може надати можливості для розвитку, збереження пам’яті, фінансування з різних джерел, у тому числі участі в грантових програмах. Наявність окремої структури може передбачати додаткове фінансування з бюджету, та громада має визначитись чи хоче вона зберігати пам’ять і вкладати в це ресурси.

Читайте також:

• У Вільногірську вшанують пам’ять загиблого захисника України
• У Вільногірську вшанували 211-ту річницю від Дня народження Тараса Шевченка

У Виконавчому комітеті Вільногірської міської ради затвердили оновлене Положення про порядок соціальної підтримки окремих категорій громадян. Документ фактично перезапускає систему міських виплат і допомог, які фінансуються з бюджету громади, та розширює перелік людей, що можуть на них претендувати.

Детальніше про зміни в системі соціальної підтримки читайте в матеріалі Вільногірськ IN.UA

Хто під захистом: від літніх людей до постраждалих від війни

Оновлене Положення поширюється на мешканців Вільногірськ та внутрішньо переміщених осіб, які фактично проживають у громаді понад рік.

Серед основних категорій отримувачів допомоги:

• люди похилого віку (що досягли 95 років і 100-річного ювілею);
• особи з інвалідністю;
• постраждалі від Чорнобильської катастрофи;
• люди з тяжкими хворобами (онкологія, туберкульоз, ВІЛ/СНІД);
• громадяни у складних життєвих обставинах;
• родини загиблих цивільних унаслідок війни;
• внутрішньо переміщені особи.

Окремо передбачена підтримка для тих, хто повернувся з місць позбавлення волі, а також компенсації за надзвичайні ситуації та поховання.

Скільки і за що платитиме громада

Документ встановлює чіткі фіксовані суми для частини виплат, а також гнучкі – залежно від рішення комісій.

Серед ключових прикладів:

• 95 та 100 років – 1000 гривень;
• ліквідатори ЧАЕС та постраждалі – 300–700 гривень;
• люди з інвалідністю (до міжнародного дня) – 500 гривень;
• компенсація за надзвичайні ситуації – за висновком комісії;
• допомога на поховання – 1000 гривень;
• родинам загиблих цивільних внаслідок війни – 20 000 гривень на сім’ю.

Водночас допомога у складних життєвих обставинах не має фіксованого розміру – її визначає спеціальна комісія, враховуючи доходи та ситуацію кожної родини.

Як отримати допомогу: формальностей менше не стало

Подання заяв здійснюється через “Єдину приймальню” управління соціального захисту або поштою. Більшість видів допомоги потребують стандартного пакета документів: паспорт, ідентифікаційний код, довідки про доходи, підтвердження обставин та банківські реквізити.

У низці випадків потрібні додаткові підтвердження – наприклад, медичні довідки, свідоцтва або документи про родинні зв’язки. 

Важливий нюанс: без згоди на обробку персональних даних заяву навіть не розглядатимуть.

Також громада залишає за собою право перевіряти подану інформацію через державні реєстри.

Фінансування і контроль: гроші – з міського бюджету

Усі виплати здійснюються за рахунок бюджету громади в межах цільових програм, зокрема програми “З думкою про людей” на 2025-2029 роки.

Контроль за призначенням допомоги покладено на департамент соціально-гуманітарної політики та відповідні управлінські структури. У разі виявлення неправомірно отриманих коштів їх доведеться повернути – добровільно або через суд.

Що це означає для мешканців громади

Фактично Вільногірськ оновив свою систему соціального захисту, спробувавши зробити її більш структурованою та адаптованою до нинішніх реалій. У фокусі – не лише традиційні пільгові категорії, а й нові соціальні групи, які з’явилися через війну та внутрішню міграцію.

Для мешканців це означає одне: можливостей отримати підтримку стало більше, але процедура залишилася формалізованою і потребує уважного збору документів.

Читайте також:

Вільногірська міська рада підбила підсумки програми “З думкою про людей” за 2025 рік

12 травня відзначають Міжнародний день медичної сестри – професії, без якої неможливо уявити жодну лікарню.  Саме медсестри першими зустрічають пацієнтів, підтримують їх у найважчі моменти та щодня тримають на собі величезну частину медичної системи.

До Міжнародного свята журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з Тамарою Посунько – головною медичною сестрою Вільногірської центральної міської лікарні, яка вже пів століття працює у медицині. Вона пам’ятає лікарню ще зовсім новою, застала часи без УЗД та сучасної техніки, виховала не одне покоління медсестер і досі не втратила любові до своєї справи.

“Після смерті батька я вирішила: буду медичним працівником”

Для Тамари Іванівни Посунько медицина стала не просто професією, а справою всього життя. 1 серпня 2026 року виповниться рівно 50 років відтоді, як вона вперше прийшла працювати до лікарні.

Шлях у медицину для Тамари Посунько почався з особистої трагедії. Коли вона ще навчалася у старших класах, помер її батько. 

“Було в мене таке бажання бути медичним працівником. У мене хворів батько, і коли я ще була в останньому класі навчання, батько мій помер, і в мене тоді стало питання, що хочу бути медичним працівником”, – пригадує вона.

Після школи жінка вступила до Дніпродзержинського (нині Кам’янського) медичного училища, яке закінчила у 1976 році. Саме тоді й розпочалася її професійна історія.

“У хірургію йти було страшно”

Свою практику Тамара Іванівна проходила у Вільногірській центральній міській лікарні. Пригадує, що тоді хірургічне відділення було переповнене – на 60 ліжках перебували близько 70 пацієнтів. 

Спочатку молодій медсестрі пропонували роботу в ендокринологічному відділенні. Але керівництво вирішило інакше.

“Начмед подивився на мене й сказав: “У хірургію підеш працювати”. А я думаю: комсомолка, активістка – як я відмовлюсь? Хоча чесно, мені дуже не хотілося і страшно було”, – усміхається жінка.

Втім саме цей досвід вона сьогодні називає одним із найцінніших у своєму житті: “Якщо медична сестра пропрацювала в хірургічному відділенні, то вона буде вже кваліфікованою медсестрою – уміє все”.

Від часу без УЗД – до сучасної медицини

За майже 50 років роботи Тамара Посунько бачила, як кардинально змінювалася медицина.

Коли вона починала працювати, у лікарнях не було багатьох обстежень, які сьогодні здаються звичними.

“Не було ультразвукової діагностики (УЗД) . Перший раз таке обстеження я побачила у 1993 році – і то не в нашій лікарні. У нас УЗД з’явилося вже десь на початку 2000-х років”, – розповідає медикиня.

Водночас вона наголошує: попри всі реформи й технічні зміни, головне в медицині залишається незмінним – люди.

“Медицина – це моє покликання”

Сьогодні Тамара Посунько вже не працює безпосередньо з пацієнтами. Її робота – організація діяльності медичних сестер та молодшого медичного персоналу.

Щодня вона займається графіками роботи, забезпеченням відділень, організацією навчань і конференцій для медсестер, контролює дотримання санітарних норм.

“Кожен день нестандартний. Немає такого, що прийшли на роботу – і все за однією програмою”, – каже вона.

Та навіть після десятків років у професії жінка не втратила любові до роботи.

“Треба любити свою роботу. У мене ніколи навіть у думках не було, щоб я кудись хотіла перейти. У відпустку йду – і з задоволенням повертаюся на роботу”.

Медсестри з Вільногірська – серед найкращих в області

Окремою гордістю Тамари Посунько є медичні сестри Вільногірської лікарні. За її словами, вони неодноразово перемагали в обласних конкурсах професійної майстерності.

Зокрема, медична працівниця Тетяна Овсієнко двічі представляла Дніпропетровщину на всеукраїнському конкурсі після перемог на обласному рівні.

Саме завдяки успіхам вільногірських медсестер обласний конкурс двічі проводили у Вільногірську – у 2003 та 2012 роках.

“Я пишаюся медичними сестрами нашого міста. Вони завжди були на високому рівні”, – говорить Тамара Іванівна.

Нагороди, відзнаки та майже пів століття в одній лікарні

За роки роботи Тамара Посунько отримала десятки нагород. Серед них – грамоти Міністерства охорони здоров’я України, відзнаки обласного департаменту охорони здоров’я та облдержадміністрації.

У 2013 році її нагородили відзнакою “Краща жінка Придніпров’я”.

Але найбільшим своїм досягненням вона вважає не нагороди, а людей поруч.

“Молодим треба вчитися у старших відповідальності та досвіду. А старшим у молодих – активності й прогресивності”, – переконана медикиня.

У серпні пані Тамарі виповниться 68 років. І майже всі ці роки її життя нерозривно пов’язані з однією лікарнею, одним містом і однією професією, яку вона називає своїм покликанням.

На завершення розмови Тамара Іванівна Посунько привітала своїх колег із професійним святом:

“Дорогі медичні сестри! Вітаю вас із Міжнародним днем медичної сестри. Бажаю вам здоров’я, витримки, людяності й любові до своєї справи. Нехай у вашій роботі буде більше вдячних пацієнтів і менше важких випробувань. Пам’ятайте: ваша праця – безцінна”, – сказала вона.

Читайте також:

Подарунок до Дня матері: неподалік Вільногірська відкрили сучасне пологове відділення