День пам’яті померлих від СНІДу: що треба знати про хворобу й де пройти тестування у Вільногірську

У третю неділю травня, цьогоріч це 19 число, світ згадуватиме людей, які померли від СНІДу. Цю хворобу викликає вірус імунодефіциту людини. На початок 2024 року, за даними Центру громадського здоров’я, в Україні зареєстрували 2756 нових випадків ВІЛ-інфекції. Найвищі показники захворюваності на ВІЛ-інфекцію у Дніпропетровській, Одеській, Київській, Кіровоградській та Чернігівській областях. У МОЗ зазначають, третина із загальної кількості всіх захворілих не знають, що є носіями ВІЛ-інфекції. Контролювати здоров’я допоможе тестування.

Про тестування на ВІЛ Вільногірськ IN.UA розповіла медична директорка медичного Центру первинної медико-санітарної допомоги Вікторія Головянко.

Тестування на ВІЛ та СНІД у Вільногірську

Щоб контролювати стан здоров’я, необхідно робити текстування на виявлення ВІЛ-інфекції, розповідає медична директорка Центру первинної медико-санітарної допомоги Вікторія Головянко.

Для цього вільногірцям необхідно звернутися до сімейного лікаря. Той дасть направлення на тестування. Швидкі тести безплатні.

«Якщо в когось позитивний результат, тоді сімейний лікар повинен скерувати пацієнта на консультацію до інфекціоніста. Там вже буде більш ретельне обстеження», — каже Головянко.

Існує доконтактна та постконтактна профілактика ВІЛ-інфекції.

«Наприклад, якщо медична сестра вкололась голкою або поранилася, та знає, що потрапила кров ВІЛ-інфікованої людини, то потрібно одразу звернутися до інфекціоніста, призначається постконтактна профілактика на період 28 днів — людина приймає антиретровірусну терапію. Постконтактна профілактика розпочинається в перші години, але не пізніше 72 годин після «аварії», — розповідає лікарка.

ВІЛ-інфікованим людям приймати антиретровірусну терапію необхідно протягом всього життя. Її не можна переривати, постійне приймання препаратів збереже від ускладнень хвороби та подовжить життя.

«Якщо дитина народжується від ВІЛ-інфікованої матері, то не 100%, що вона буде інфікованою. Тому дитині не можна грудне вигодовування. Там іде контроль аналізів за схемою та антиретровірусна терапія. Якщо новонароджена дитина, то тричі робиться тест, а потім береться більш поглиблений аналіз. Якщо дитина не інфікована, то за нею спостерігають і веде вона нормальний спосіб життя. Якщо виявляється позитивний тест, то йде індивідуальне призначення терапії», — каже Головянко.

ВІЛ та СНІД: що треба знати

За даними Центру громадського здоров’я МОЗ, в Україні зареєстровано понад 170 тисяч ВІЛ-інфікованих. Проте про свій ВІЛ-статус знає лише третина інфікованих. Загальна кількість людей, які живуть з ВІЛ в Україні, сягає 377 600.

Як передається ВІЛ: 

• через кров — при потраплянні крові чи інших біологічних рідин, що містять кров від ВІЛ-інфікованої до здорової людини. Частіше це відбувається при ін’єкційному введенні наркотичних речовин брудними шприцами та голками, що вже використовувались іншими особами;
• статевим шляхом — під час незахищених статевих стосунків;
• від матері до дитини під час вагітності, пологів та годуванні грудьми.

ВІЛ не передається:

• при спільному користуванні побутовими речами, посудом, роботі в одному приміщенні;
• у лазні та сауні;
• під час поцілунків;
• обіймах та рукостисканні;
• при чханні та кашлі;
• через поручні, дверні ручки, столи, стільці;
• при укусах комарів чи інших комах.

Після інфікування вірус починає швидко розмножуватись, вражає різні клітини, органи та системи організму. Через 6-8 тижнів у третини інфікованих розвивається гостра ВІЛ-інфекція, яка протікає з такими симптомами:

• лихоманка;
• слабкість;
• підвищення температури;
• біль у суглобах.

В інших — цей період проходить непомітно.

ВІЛ викликає СНІД

Після закінчення гострої стадії ВІЛ-інфекції розвивається безсимптомний період, який триває 8-10-12 років. У цей час здебільшого людина відчуває себе здоровою, веде звичайний спосіб життя. Проте періодично можуть збільшуватися лімфовузли, часто з’являтися простудні захворювання. Такі люди є носіями ВІЛ.

Вірус вражає клітини імунної системи, так звані СД4 лімфоцити, які захищають організм від вторгнення бактерій та вірусів. У здоровому організмі їх кількість становить 1000 в мілілітрі крові. Кожного року кількість СД4 в крові ВІЛ-інфікованого зменшується в середньому на 50 клітин, і коли їх кількість падає до 300-200 і нижче, порушується система імунного захисту і розвиваються захворювання.

Людина погано себе почуває, відзначає схуднення, слабкість, стомлюваність. Ця стадія хвороби називається СНІД. Його проявами можуть бути герметична інфекція, грибкові ураження шкіри та слизових оболонок, активується або первинно розвивається туберкульоз.

Читайте також:

• У Вільногірській ЦМЛ планують встановити кондиціонери: як це допоможе погасити борг по зарплатах
• Цивільні вільногірці можуть пройти базову військову підготовку у чотирьох містах Дніпропетровщини

Транзитний номерний знак — це тимчасовий реєстраційний номер транспортного засобу, який складається з чотирьох цифр та двох літер на червоному тлі. Його видають для законного переміщення дорогами автомобілів, які ще не зареєстровані або вже зняті з обліку.

Детальніше — на Вільногірськ IN.UA.

Коли використовують транзитні номери

Тимчасові номерні знаки необхідні у кількох визначених випадках:

• після придбання нового автомобіля в автосалоні до моменту його постановки на постійний облік;
• після зняття авто з обліку для продажу за кордон (новий власник отримує право тимчасово пересуватися на ньому);
• для перевезення транспортного засобу без постійної реєстрації, зокрема у разі тимчасового ввезення або переоформлення юридичної особи.

Терміни реєстрації та обмеження під час воєнного стану

Згідно з пунктом 7 постанови №1388, власники або особи, які законно експлуатують транспортні засоби, зобов’язані зареєструвати їх протягом 10 діб. Цей відлік починається з моменту придбання, митного оформлення, тимчасового ввезення або виникнення інших обставин для зміни реєстраційних документів.

У період дії воєнного стану в Україні строк обов’язкової державної реєстрації продовжується. Після припинення або скасування воєнного стану власники зобов’язані зареєструвати автомобілі протягом 90 днів.

Однак закон забороняє експлуатацію транспортних засобів, які не зареєстровані в уповноважених органах МВС та не мають відповідних постійних номерних знаків. Фактично власник має право відкласти процедуру перереєстрації на період до 90 днів після завершення воєнного стану, але виключно за умови, що транспортний засіб не використовуватиметься для їзди дорогами.

Штрафи за порушення правил експлуатації

Керування автомобілем на транзитних номерах із порушенням термінів реєстрації тягне за собою адміністративну відповідальність. Відповідно до статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, сума штрафу становить 850 гривень.

Таке покарання не є одноразовим. Якщо правоохоронці повторно зупинять водія за керування незареєстрованим транспортним засобом, на нього знову накладуть аналогічний штраф.

Читайте також:

Куди і коли вирушають маршрутки з Вільногірська: розклад міських і міжміських рейсів 

Віктор Котенко родом із Великої Новосілки на Донеччині. Там він починав службу в ДСНС, там залишив дім, роботу та звичне життя. Через війну його підрозділ довелося переводити, а самому Віктору — шукати нове місце для роботи й життя. Так він опинився у Вільногірську. Рятувальник говорить про свою роботу без пафосу. Жартує, згадує курйозні випадки, розповідає про професійні забобони та друзів, яких знайшов у новому місті. Але за цією легкістю — досвід людини та нелегка праця.

Як Віктор Котенко був змушений залишити свій дім, але продовжив службу в ДСНС та почав будувати нове життя у Вільногірську — читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Від Великої Новосілки — до служби в ДСНС

Віктору Котенку 26 років. Він народився та жив у Великій Новосілці Донецької області. Після дев’ятого класу вступив на навчання за професіями тракториста та автослюсаря.

Із пожежно-рятувальною справою Віктор уперше познайомився ще в дитинстві. Коли йому було близько чотирьох років, батько посадив його у пожежну машину, увімкнув сирену та проблискові маячки. Для маленького хлопчика це стало яскравим враженням, хоча згодом спогад відійшов на другий план.

Після завершення навчання Віктор знову згадав про той епізод і зрозумів, що хоче пов’язати своє життя з рятувальною службою. Тож вступив до Вінницького професійного навчального закладу за напрямом, пов’язаним із пожежно-рятувальною справою. Навчання завершив у 2021 році й одразу розпочав службу в ДСНС.

Паралельно з роботою Віктор продовжував навчатися. У 2026 році він закінчив магістратуру.

Нині Віктор має спеціальне звання головного майстер-сержанта служби цивільного захисту та працює пожежним-рятувальником 52-ї державної пожежно-рятувальної частини у Вільногірську.

За даними подання на відомчу відзнаку, станом на 6 серпня 2026 року календарна вислуга Віктора становила 7 років 11 місяців 21 день. У 2024 році він також був нагороджений відзнакою Президента України “За оборону України”.

Свою професію Віктор сьогодні пояснює просто: люди завжди потребуватимуть допомоги, а надзвичайні ситуації нікуди не зникнуть.

Війна змінила не лише місце роботи

До повномасштабної війни Віктор жив і працював у рідному місті. Після загострення бойових дій Велика Новосілка опинилася під обстрілами, а звичне життя зруйнувалося. Спочатку Віктор продовжував виконувати службові завдання неподалік від рідних місць. За його словами, підрозділ працював фактично у зоні бойових дій. Згодом частину розформували, і рятувальникам запропонували обирати, куди переводитися.

Спершу Віктор опинився у Краматорську. Там провів близько півтора місяця. А коли у Вільногірську з’явилася вакансія, перевівся сюди.

До цього місто йому вже було знайоме. Після евакуації Віктор певний час жив із родиною у селі Вишневе, що неподалік міста, а згодом вони переїхали до Вільногірська. Робочий графік дозволяв йому приїжджати сюди ще до остаточного переведення.

На вибір також вплинуло саме місто. Віктор розглядав Вільногірськ і П’ятихатки, але обрав Вільногірськ. Йому сподобалося, що місто невелике та компактне: тут усе поруч і не потрібно витрачати багато часу на дорогу.

“Я до сих пір не адаптувався”

Попри те, що Віктор живе у Вільногірську вже близько року, назвати себе повністю адаптованим він не готовий. Причина не лише в новому місті.

“Я втратив будинок, я втратив повністю все, що в мене було”, — розповідає він.

Для людини, яка переїжджає через війну, зміна адреси: це далеко не вся історія. Потрібно звикати до нового оточення, знайомитися з людьми, шукати своє місце та водночас приймати думку, що повернутися до колишнього життя може бути неможливо.

Саме це Віктор називає одним із найважчих переживань. Але поступово у Вільногірську з’явилися люди, які стали для нього друзями.

Один із них допоміг Віктору розібратися з автомобілями: навчив тому, чого він раніше не знав, хоча загальне уявлення про техніку мав ще з навчання на автослюсаря. Так нове місто почало ставати трохи більш своїм.

За фільмами — одне, насправді — зовсім інше

Роботу рятувальника часто уявляють через кадри з фільмів: сирена, пожежна машина, кілька хвилин дороги — і боротьба з вогнем.

Віктор каже, що реальність набагато складніша. Зміна починається не з ранкової кави. Рятувальники одягають спеціальний одяг і спорядження, перевіряють готовність до служби, приймають автомобілі та обладнання.

У караулі кожен має свою роль: начальник караулу, командир відділення, пожежні та водій. А далі — служба за розпорядком дня, навчання та постійні тренування.

Рятувальники відпрацьовують нормативи, перевіряють обладнання, працюють із драбинами, апаратами захисту органів дихання та зору, повторюють дії, які можуть знадобитися під час реального виклику.

Тобто навіть тоді, коли пожежі немає, підготовка не припиняється.

“Кожну зміну ми вчимось і практикуємося”, — пояснює Віктор.

У Вільногірську рятувальники часто їдуть не лише на пожежі

За словами Віктора, у Вільногірській громаді великі пожежі трапляються нечасто. Натомість чимало викликів пов’язані з допомогою людям.

Наприклад, рятувальників можуть викликати, коли людина не відчиняє двері, не відповідає на телефонні дзвінки або коли медикам швидкої допомоги потрібна допомога з транспортуванням пацієнта.

Особливо це стосується людей старшого віку, яких потрібно знести з верхніх поверхів. Такі виклики можуть здаватися простими лише на перший погляд. Для рятувальника це також фізичне навантаження, відповідальність і необхідність швидко оцінити ситуацію.

У 2026 році Віктор уже брав участь у гасінні 24 пожеж. Шість разів під час виконання завдань він працював в апараті захисту органів дихання та зору. 

Пожежі після ворожих ударів

Окремою частиною служби для Віктора стали виїзди після російських атак. У поданні до нагородження зазначено, що Віктор залучався до ліквідації наслідків обстрілів у Дніпропетровській області.

22 травня 2026 року рятувальники працювали біля електропідстанції “Дніпровська” НЕК “Укренерго” неподалік села Бикове. Внаслідок ворожого удару безпілотниками, загорілися три трансформатори та мастило навколо них. Площа пожежі становила близько 650 квадратних метрів.

10 липня рятувальники виїжджали до Божедарівки, де після збиття безпілотника та подальшого загоряння виникла пожежа житлового будинку. Ще один виїзд був 12 липня: після удару по території підприємства у Божедарівці. Під час цього виклику Віктор прокладав та подавав магістральні лінії від пожежного автомобіля.

Керівництво Віктора відзначає його професійність, рішучість і відповідальність під час роботи. На складних виїздах він діє впевнено, чітко виконує завдання та злагоджено працює у складі караулу. 

Сам Віктор про такі ситуації говорить значно простіше. Для нього це робота, яку потрібно виконати.

Найважче — не вогонь

За роки служби Віктор бачив різні ситуації. Але є те, до чого, за його словами, неможливо звикнути повністю.

“Найважче — це бачити смерть”, — говорить він.

Після важких виїздів рятувальники намагаються повернутися до звичайного життя. Спілкуються між собою, відволікаються. Віктор пояснює, що іноді сміх після важкого виклику може бути своєрідною захисною реакцією.

У колективі є можливість поговорити не лише про роботу — і це, за його словами, допомагає залишатися собою.

Примети, про які знають рятувальники

Як і в багатьох професіях, пов’язаних із ризиком, у рятувальників є свої прикмети та забобони. Віктор розповідає про них із посмішкою, але зізнається: багато хто все ж намагається їх дотримуватися.

Наприклад, перед чергуванням не радять начищати бойові чоботи. Вважається, що після цього обов’язково доведеться виїжджати на пожежу й знову їх забруднити.

Ще одна прикмета стосується пожежної машини: під час чергування не варто без потреби мити її або протирати проблискові маячки — нібито після цього неодмінно буде виїзд.

Також серед рятувальників існує повір’я, що нова форма або нове спорядження безпосередньо перед зміною — до виклику. А колегам замість звичного “гарного чергування” можуть побажати “сухих рукавів” — тобто спокійної зміни без пожеж.

Для сторонніх це може звучати як звичайні забобони. Для самих рятувальників — маленькі професійні традиції, які з роками стають частиною служби.

Поза роботою він залишається таким самим

Попри складність професії, Віктор не вважає себе похмурою людиною. Навпаки — називає себе веселим і таким, із ким не нудно.

“Такий же самий, як на роботі, так і в житті”, — говорить він про себе.

Його родина, звісно, переживає через службу. Особливо після серйозних виїздів. Але мама знає: якщо почати розпитувати про деталі, це може лише додати хвилювання.

Тому їхня розмова після небезпечного виклику зазвичай коротка: чи все нормально — так, усе нормально.

І цього достатньо.

“Моя найбільша мотивація — сім’я”

На запитання, що сьогодні змушує його продовжувати службу, Віктор відповідає майже без паузи: “Сім’я”.

Каже, що якби залишався сам і не мав заради кого триматися, усе могло б бути інакше. Саме родина, за його словами, допомагає рухатися далі навіть тоді, коли навколо змінюється все.

А ще — робота, у якій він бачить сенс.

Його порада тим, хто починає життя заново

Віктор добре знає, як це — опинитися в іншому місті, фактично починаючи з нуля. Тому людині, яка приїхала до Вільногірська після вимушеного переїзду й не знає, з чого почати, він радить насамперед не залишатися наодинці.

Знайти підтримку, друзів, роботу або іншу справу, яка допоможе тримати себе в руслі. І не дозволяти собі залишатися без заняття надовго.

Його перша порада звучить дуже просто — не замикатись у собі. А далі — шукати людей, із якими можна говорити, та справу, яка допоможе зосередитися на сьогоденні.

Бо минуле вже не повернути, але життя продовжується.

Попереду — нові зміни

Цього року кандидатуру Віктора Котенка рекомендували до нагородження відомчою заохочувальною відзнакою Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

У характеристиці керівництво називає його досвідченим, сумлінним, відповідальним і організованим працівником. 

Але за всіма цими формулюваннями — не лише посада, звання чи кількість виїздів.

Є 26 — річний хлопець, який колись уперше сів у пожежну машину разом із батьком, потім обрав професію рятувальника, а через війну втратив свій дім і опинився в іншому місті.

Тепер його робота — допомагати іншим.

А Вільногірськ поступово стає місцем, де він будує наступну сторінку свого життя.

І, можливо, саме це найкраще пояснює його просту фразу про майбутнє: “Потрібно не поспішати жити. Все має відбуватися своєю чергою”.

Читайте також:

“Ти бачиш небезпеку й завжди готовий прийти на допомогу”, — Денис Сіленко, рятувальник з Вільногірська