День пам’яті померлих від СНІДу: що треба знати про хворобу й де пройти тестування у Вільногірську

У третю неділю травня, цьогоріч це 19 число, світ згадуватиме людей, які померли від СНІДу. Цю хворобу викликає вірус імунодефіциту людини. На початок 2024 року, за даними Центру громадського здоров’я, в Україні зареєстрували 2756 нових випадків ВІЛ-інфекції. Найвищі показники захворюваності на ВІЛ-інфекцію у Дніпропетровській, Одеській, Київській, Кіровоградській та Чернігівській областях. У МОЗ зазначають, третина із загальної кількості всіх захворілих не знають, що є носіями ВІЛ-інфекції. Контролювати здоров’я допоможе тестування.

Про тестування на ВІЛ Вільногірськ IN.UA розповіла медична директорка медичного Центру первинної медико-санітарної допомоги Вікторія Головянко.

Тестування на ВІЛ та СНІД у Вільногірську

Щоб контролювати стан здоров’я, необхідно робити текстування на виявлення ВІЛ-інфекції, розповідає медична директорка Центру первинної медико-санітарної допомоги Вікторія Головянко.

Для цього вільногірцям необхідно звернутися до сімейного лікаря. Той дасть направлення на тестування. Швидкі тести безплатні.

«Якщо в когось позитивний результат, тоді сімейний лікар повинен скерувати пацієнта на консультацію до інфекціоніста. Там вже буде більш ретельне обстеження», — каже Головянко.

Існує доконтактна та постконтактна профілактика ВІЛ-інфекції.

«Наприклад, якщо медична сестра вкололась голкою або поранилася, та знає, що потрапила кров ВІЛ-інфікованої людини, то потрібно одразу звернутися до інфекціоніста, призначається постконтактна профілактика на період 28 днів — людина приймає антиретровірусну терапію. Постконтактна профілактика розпочинається в перші години, але не пізніше 72 годин після «аварії», — розповідає лікарка.

ВІЛ-інфікованим людям приймати антиретровірусну терапію необхідно протягом всього життя. Її не можна переривати, постійне приймання препаратів збереже від ускладнень хвороби та подовжить життя.

«Якщо дитина народжується від ВІЛ-інфікованої матері, то не 100%, що вона буде інфікованою. Тому дитині не можна грудне вигодовування. Там іде контроль аналізів за схемою та антиретровірусна терапія. Якщо новонароджена дитина, то тричі робиться тест, а потім береться більш поглиблений аналіз. Якщо дитина не інфікована, то за нею спостерігають і веде вона нормальний спосіб життя. Якщо виявляється позитивний тест, то йде індивідуальне призначення терапії», — каже Головянко.

ВІЛ та СНІД: що треба знати

За даними Центру громадського здоров’я МОЗ, в Україні зареєстровано понад 170 тисяч ВІЛ-інфікованих. Проте про свій ВІЛ-статус знає лише третина інфікованих. Загальна кількість людей, які живуть з ВІЛ в Україні, сягає 377 600.

Як передається ВІЛ: 

• через кров — при потраплянні крові чи інших біологічних рідин, що містять кров від ВІЛ-інфікованої до здорової людини. Частіше це відбувається при ін’єкційному введенні наркотичних речовин брудними шприцами та голками, що вже використовувались іншими особами;
• статевим шляхом — під час незахищених статевих стосунків;
• від матері до дитини під час вагітності, пологів та годуванні грудьми.

ВІЛ не передається:

• при спільному користуванні побутовими речами, посудом, роботі в одному приміщенні;
• у лазні та сауні;
• під час поцілунків;
• обіймах та рукостисканні;
• при чханні та кашлі;
• через поручні, дверні ручки, столи, стільці;
• при укусах комарів чи інших комах.

Після інфікування вірус починає швидко розмножуватись, вражає різні клітини, органи та системи організму. Через 6-8 тижнів у третини інфікованих розвивається гостра ВІЛ-інфекція, яка протікає з такими симптомами:

• лихоманка;
• слабкість;
• підвищення температури;
• біль у суглобах.

В інших — цей період проходить непомітно.

ВІЛ викликає СНІД

Після закінчення гострої стадії ВІЛ-інфекції розвивається безсимптомний період, який триває 8-10-12 років. У цей час здебільшого людина відчуває себе здоровою, веде звичайний спосіб життя. Проте періодично можуть збільшуватися лімфовузли, часто з’являтися простудні захворювання. Такі люди є носіями ВІЛ.

Вірус вражає клітини імунної системи, так звані СД4 лімфоцити, які захищають організм від вторгнення бактерій та вірусів. У здоровому організмі їх кількість становить 1000 в мілілітрі крові. Кожного року кількість СД4 в крові ВІЛ-інфікованого зменшується в середньому на 50 клітин, і коли їх кількість падає до 300-200 і нижче, порушується система імунного захисту і розвиваються захворювання.

Людина погано себе почуває, відзначає схуднення, слабкість, стомлюваність. Ця стадія хвороби називається СНІД. Його проявами можуть бути герметична інфекція, грибкові ураження шкіри та слизових оболонок, активується або первинно розвивається туберкульоз.

Читайте також:

• У Вільногірській ЦМЛ планують встановити кондиціонери: як це допоможе погасити борг по зарплатах
• Цивільні вільногірці можуть пройти базову військову підготовку у чотирьох містах Дніпропетровщини

ТОВ “Скляний Альянс” у Вільногірську відкрило дві вакансії для фахівців з обслуговування комп’ютерних систем та електроустаткування. Одну з посад можна обійняти без досвіду роботи.

Актуальні пропозиції підприємства станом на початок жовтня 2026 року, – у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Які вакансії відкриті на “Скляному Альянсі”

Інженер з комп’ютерних систем.

Підприємство шукає інженера з комп’ютерних систем, який відповідатиме за технічний стан комп’ютерної техніки.

Професійні обов’язки: обслуговування комп’ютерного обладнання, проведення діагностики та профілактики, виявлення й усунення причин можливих несправностей.

Вимоги до кандидата:

• освіта – магістр;
• досвід роботи обов’язковий.

Умови роботи: повна зайнятість, п’ятиденний робочий тиждень, постійне працевлаштування та допустимі умови праці. Серед соціальних переваг зазначена можливість професійного розвитку.

Заробітна плата – 13 100 гривень.

Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування.

Ще одна пропозиція підприємства – робота електромонтером. На відміну від вакансії інженера, для цієї посади роботодавець готовий розглянути кандидатів без досвіду роботи.

Професійні обов’язки: обслуговування та ремонт електроустаткування підприємства.

Вимоги до кандидата:

• освіта – кваліфікований робітник;
• досвід роботи не обов’язковий.

Умови роботи: повна зайнятість, п’ятиденний робочий тиждень, постійне працевлаштування та оптимальні умови праці. Роботодавець забезпечує працівника спеціальним одягом, взуттям і засобами індивідуального захисту.

Заробітна плата – 16 625 гривень.

Як відгукнутися на вакансії

Обидві вакансії зареєстровані на сайті Державної служби зайнятості. Щоб отримати додаткову інформацію або дізнатися про умови працевлаштування, необхідно звернутися до Центру зайнятості.

Телефон для довідок: +38 (068) 491 68 73.

Вакансії передбачають повну зайнятість і постійне працевлаштування. Найвищу зарплату серед двох пропозицій – 16 625 гривень – пропонують електромонтеру, для якого досвід роботи не є обов’язковою вимогою.

Читайте також:

“Це були кришталеві роки”: спогади Надії про роботу на скляному заводі у Вільногірську

Анна Білоус поєднує б’юті-справу, материнство та нове захоплення — створення зефірних квітів. За її історією — роки роботи в Польщі, повернення додому та любов, яка стала підтримкою у непростий час.

Детальніше про професійний шлях Анни, роботу в Польщі, історію кохання, яка допомогла їй повернутися до Вільногірська, та захоплення зефірною флористикою читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Від аграрної освіти до б’юті-сфери

Анна Білоус родом із села Комунар, яке нині має назву Райдужне та розташоване неподалік Вільногірська. Там вона виросла й закінчила школу. Після цього вступила до Вишнівського коледжу, де здобула освіту за аграрним напрямком, а згодом продовжила навчання в Харківському аграрному університеті, який закінчила зі ступенем бакалавра.

Попри успіхи в навчанні, Анна зрозуміла, що аграрна професія — не те, чим вона хоче займатися надалі. Тож вирішила спробувати себе в іншій сфері й пройшла навчання на майстриню манікюру.

Так розпочався її шлях у б’юті-індустрії, який триває вже близько десяти років.

З часом до манікюру додалися ламінування вій, оформлення брів, а згодом — перманентний макіяж і татуювання. Анна не лише опановувала нові процедури, а й сама почала навчати інших: викладала ламінування, зокрема й у Польщі, проводячи навчання польською мовою.

“Мені завжди хочеться навчитися ще чогось, іще чогось”, — розповідає Анна.

Це прагнення пробувати нове супроводжувало її протягом усієї професійної історії. Навіть коли певний напрям уже був добре освоєний, вона шукала можливості розвиватися далі.

Війна, переїзд до Польщі та новий професійний досвід

На початку повномасштабного вторгнення Анна разом із маленькою донькою та сестрою, яка також виховувала дітей, виїхала до Польщі. Родина вирушила самостійно, без попередньо оформлених виплат, тож потрібно було якомога швидше знайти роботу й забезпечити себе.

Спочатку Анна спробувала працювати на заводі, однак швидко зрозуміла, що фізичне навантаження їй не підходить. Через проблеми зі спиною та перенесену операцію вона не могла продовжувати таку роботу.

Тоді жінка вирішила повернутися до того, що вже вміла найкраще, — б’юті-послуг.

Анна опублікувала в місцевих польських групах фотографії своїх робіт і написала, що шукає роботу майстринею. Реакція перевершила її очікування: вже того вечора їй написали представники кількох салонів і запросили на співбесіди.

Зрештою вона обрала салон у місті Томашув-Мазовецький, неподалік Лодзі. Вирішальними стали не лише умови роботи, а й людське ставлення керівниці, яка допомогла їй адаптуватися в новій країні.

Між ними склалися добрі стосунки, які збереглися навіть після повернення Анни в Україну. Протягом наступних років вона ще певний час працювала між двома країнами: поверталася до Польщі перед святами, коли попит на б’юті-послуги зростав.

Чому українських майстринь цінують за кордоном

За словами Анни, робота в Польщі дала їй змогу побачити відмінності в підходах до б’юті-послуг. Вона вважає, що українські майстрині вирізняються прагненням постійно вдосконалюватися, опановувати нові техніки й оновлювати професійні знання.

Працюючи в польському салоні, Анна не лише виконувала процедури для клієнтів, а й ділилася досвідом із колегами. Зокрема, розповідала про обладнання та матеріали, які допомагають організувати робоче місце й покращити умови праці.

За час її роботи салон змінився: побільшало клієнтів, зріс прайс, оновилися робочі підходи. А одна з українських майстринь, яка працювала там, згодом відкрила власний салон у Томашуві-Мазовецькому. Анна знає й інших українок, які розвивають власну справу в цьому місті.

Водночас польський досвід навчив її працювати швидше. Якщо раніше головним орієнтиром була якість, то за кордоном довелося навчитися поєднувати її з високим темпом роботи.

“Там мене навчили працювати швидко. Коли я приїхала сюди, то могла приймати навіть десять клієнтів на день”, — пригадує майстриня.

Однак згодом вона зрозуміла, що такий ритм виснажує. Робота в б’юті-сфері не обмежується годинами прийому: потрібно вести соціальні мережі, публікувати фотографії результатів, відповідати клієнтам, планувати записи й замовляти матеріали.

Тому Анна почала шукати формат, який дозволив би зберегти дохід, але водночас мати більше часу для себе та родини.

Чому Анна вирішила повернутися до Вільногірська

Рішення повернутися в Україну не було простим. Анна вже мала напрацьовану клієнтську базу в Польщі, професійні контакти та можливість працювати в салоні, де на неї чекали.

Два роки тому вона навіть вирішила остаточно переїхати до Польщі. На той момент жінка розлучилася з чоловіком і вважала, що в Україні її вже мало що тримає. За кордоном вона бачила більше фінансових і професійних можливостей.

Анна підписала договір оренди квартири на рік, переїхала з донькою та почала облаштовувати життя заново. Проте вже за два місяці зрозуміла, що не готова залишатися там надовго.

Найважчим виявилося життя далеко від рідних. Коли донька або сама Анна хворіли, не було кому допомогти з дитиною, а отже, ставало складно й працювати. До цього додалися побутові труднощі та відчуття самотності.

У Вільногірську ж залишалися сестра, тітки, бабуся та інші близькі люди, на підтримку яких Анна звикла розраховувати.

Саме тоді вона почала переосмислювати свої плани. Фінансові можливості за кордоном залишалися важливими, але близькість до рідних виявилася не менш цінною.

Давній друг, який став чоловіком

Важливу роль у рішенні Анни повернутися відіграла людина, з якою її пов’язувало знайомство ще з часів навчання в коледжі.

Колись вони разом навчалися, а згодом продовжували підтримувати зв’язок. З часом давня дружба переросла в стосунки.

Коли Анні було складно за кордоном, чоловік підтримував її. Він не тиснув на неї, а допоміг побачити, що повернення додому не означає відмову від професійного розвитку чи власних планів.

“Він сказав: якщо ти хочеш, то вертайся, все буде добре, я підтримаю. Давай спробуємо”, — пригадує Анна.

Жінка наважилася повернутися. Згодом вони одружилися.

Для Анни ця історія стала не лише про кохання, а й про відчуття опори в період, коли доводилося ухвалювати непрості рішення та знову починати життя з нуля.

Повернення до Вільногірська та робота на себе

Після повернення Анна продовжила працювати самостійно. Вона й раніше працювала на себе, тому цей формат був для неї звичним. Водночас потрібно було знову нагадати про себе клієнтам і відновити записи.

У цьому допомогли соціальні мережі. Анна повідомила про повернення в Instagram і Facebook, почала активніше публікувати свої роботи — і багато колишніх клієнтів знову записалися до неї. З’явилися й нові.

Сьогодні вона приймає клієнтів на перманентний макіяж, ламінування та оформлення брів, а також пропонує татуювання. Залежно від складності процедури робочий день може бути присвячений кільком невеликим послугам або одному великому татуюванню.

Серед напрямків, які Анна опанувала за останні роки, особливе місце посідає перманентний макіяж. Ним вона займається близько чотирьох років.

Майстриня зізнається, що найбільше в роботі з бровами її захоплює те, як процедура змінює обличчя та настрій людини.

Для неї важливо не просто виконати послугу, а побачити задоволення клієнтки результатом.

Ще один принцип Анни — щирість у спілкуванні. Вона переконана, що люди повертаються не лише через якість роботи, а й через атмосферу та ставлення майстрині.

“Я така, як є, і нічого з себе не видумую”, — пояснює вона.

За словами Анни, значна частина нових клієнтів приходить за рекомендаціями. Хтось радить її знайомим, хтось передає контакти колегам, а хтось повертається після тривалої перерви.

Такі відгуки для неї — додаткова мотивація розвиватися, навчатися й удосконалювати свої навички.

Самостійна робота також дає змогу гнучко планувати день. В один день на процедури може піти лише кілька годин, а в інший Анна працює впродовж усього дня. Решту часу вона присвячує родині, особистим справам і новому захопленню.

Зефірні квіти: хобі, яке перетворилося на ще одну справу

Окрім б’юті-послуг, у житті Анни з’явився ще один напрямок — зефірна флористика. Вона створює їстівні букети із зефіру, які зовні нагадують справжні квіткові композиції.

Цим захопленням Анна займається близько чотирьох місяців. Ідея виникла не як пошук додаткового заробітку, а як давнє бажання навчитися створювати красу власноруч.

Жінка тривалий час спостерігала за майстринями, які виготовляють зефірні букети, зберігала їхні роботи й думала про навчання. Зрештою придбала курс і почала практикуватися для себе.

Спочатку вона не планувала продавати вироби. Їй хотілося опанувати техніку, навчитися працювати з формами та створювати квіти, які подобалися їй візуально.

Під час перших спроб з’ясувалося, що для роботи потрібне й відповідне обладнання. Анна придбала міксер, продовжила навчатися та поступово вдосконалювала результат.

Коли почала показувати свої роботи в соціальних мережах, отримала перші повідомлення від охочих замовити букети. Спочатку відмовляла, бо вважала, що ще не досягла бажаного рівня майстерності.

Однак потенційні клієнтки переконували її спробувати: їм уже подобалися квіти, і вони хотіли скуштувати їх, навіть якщо ті ще не були ідеальними.

Так захоплення поступово перетворилося на ще одну справу.

Кожна пелюстка — вручну

Створення зефірних квітів потребує часу й терпіння. Кожну пелюстку майстриня формує вручну, а потім складає окремі елементи в композицію.

За словами Анни, на один заміс може піти близько двох годин роботи — залежно від того, які саме квіти вона виготовляє. Наприклад, із нього можна зробити приблизно 15 квіток, хоча кількість залежить від виду та розміру виробів.

Після цього потрібно ще вимити обладнання, прибрати робоче місце й підготуватися до наступного замовлення.

Часто Анна займається зефірною флористикою вночі, коли діти вже сплять. Якщо ж чоловік може побути з дітьми, вона планує роботу інакше: наприклад, готує зефір уранці, а вдень вирушає на б’юті-процедури.

Так у її розкладі поєднуються кілька справ, кожна з яких потребує уваги, часу та практики.

“Не боятися і пробувати”: що Анна радить тим, хто мріє про власну справу

Попри багаторічний досвід, Анна не вважає, що розвиток у професії має завершуватися після опанування однієї спеціальності. Навпаки, вона переконана: нові навички відкривають можливості, про які людина раніше могла навіть не замислюватися.

Тому тим, хто хоче спробувати себе в б’юті-сфері або започаткувати власну справу, але сумнівається у своїх силах, вона радить не чекати ідеального моменту.

“Не боятися і пробувати”, — говорить Анна.

Вона визнає, що на початку можуть бути помилки, невдалі спроби або критика. Проте саме практика допомагає зрозуміти, що потрібно вдосконалити, а навчання — рухатися далі.

Сама вона за десять років у б’юті-індустрії неодноразово змінювала напрямки, переїжджала, відновлювала клієнтську базу й починала спочатку. А тепер поряд із професійною роботою розвиває нове захоплення.

Читайте також:

Вільногірка виготовляє оригінальні десерти та збирає незвичні букети