Любов Коровіко: мистецтво, що приносить гармонію

Любов Коровіко, мешканка села неподалік Вільногірська, вже вісім років створює картини, що відображають природу, квіти й тварин. Творчість стала для неї захоплюючою справою, якою вона залюбки займається у вільну годину. А цієї суботи, 22 березня, кожен зможе побачити її роботи на виставковому просторі “Берег_Ти”, біля фонтану у Вільногірську.

Про початок свого творчого шляху, улюблену техніку й підтримку сім’ї вона розповіла журналістці Вільногірськ IN.UA

Перші кроки: подарунок, що відкрив талант

Любов Коровіко почала малювати вісім років тому взимку, коли захотіла створити особливий подарунок на Новий рік для сусідки. Вона намалювала яскравого півня гуашшю, не очікуючи, що ця робота стане початком її творчого шляху.

“Я намалювала півня і подарувала його сусідці. Люди приходили й думали, що це картинка з журналу. Вони навіть шукали стики, бо не могли повірити, що це намальовано вручну,” — згадує Любов.

Згодом художниця продовжила малювати, використовуючи зимові вечори, коли господарська робота в селі ставала менш інтенсивною.

Любов переважно навчалася малюванню самостійно, переглядаючи майстер-класи в інтернеті та аналізуючи техніки інших художників. Згодом вона перейшла від гуаші до олійних фарб, які стали її улюбленою технікою.

“Олією малювати зручно: якщо щось не виходить, можна стерти і виправити. Акрил же одразу застигає, і вже нічого не зміниш,” — пояснює вона.

Натхнення та процес створення картин

Теми для своїх робіт Любов знаходить у природі та улюблених композиціях, які знаходить в інтернеті. Вона використовує платформи, такі як Pinterest, щоб знайти зображення квітів, пейзажів та тварин, які вподобає.

“Я не можу їздити на природу чи малювати з натури, тому шукаю сюжети в інтернеті. Це зручно та надихає,” — каже художниця.

Основними темами її картин стали квіти, природа та котики, які вона малює з великою любов’ю до деталей. Для Любові малювання — це не лише творчість, але й спосіб знайти душевний спокій.

“Словами не передати ці відчуття. Це просто кайф! Дуже приємно водити пензлем по полотну,” — зізнається вона.

Навіть якщо картина не виходить так, як планувалося, вона завжди може її виправити, адже творчий процес для неї — це постійний пошук гармонії.

Роль сім’ї: підтримка чоловіка та дітей

Любов не могла б повністю зануритися у творчість без підтримки чоловіка Анатолія. Він виготовляє підрамники, натягує холсти та створює рамки для завершених картин. Сам чоловік займається столярною справою, виготовляючи меблі та дерев’яні вироби у своїй майстерні.

“Коли дружина малює, я її навіть не чіпаю. У неї тоді свій процес, і краще не заважати,” — каже Анатолій.

Їхні діти також підтримують матір, активно забираючи її роботи до своїх домівок.

“У дітей вдома вже маленькі галереї моїх картин. Їм це подобається, і мені дуже приємно,” — розповідає Любов.

Виставка у Вільногірську

Цієї суботи, 22 березня, мешканці Вільногірська матимуть змогу побачити картини Любові Коровіко у публічному виставковому просторі “Берег_Ти”, розташованому біля фонтану. Виставка стане чудовою нагодою насолодитися її роботами, які відображають красу природи та тепло художнього погляду.

Читайте також:

• Мистецтво крізь час: персональна виставка художниці Олени Філоненко з Вільногірська
• Крила янгола та нічне ПВО: Перший крок мешканки Вільногірська Олени Філоненко у мистецтві

Історія Альбіни — це не просто розповідь про спорт, це шлях трансформації від тендітних танців до залізної дисципліни пауерліфтингу. Сьогодні вона не лише перспективна спортсменка, а й сувора та справедлива суддя, яка продовжує справу своєї матері, відомої тренерки з Вільногірська.

Деталі читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA. 

Від танців до штанги

Шлях у великий спорт для Альбіни розпочався неочікувано. Протягом семи років, з трьох до десяти, вона займалася танцями. Проте фізичні зміни внесли свої корективи: дівчинка почала швидко рости, і їй стало важко знайти пару для виступів. Згодом інтерес до танців зник, і вона залишила цей вид мистецтва. 

За порадою мами-тренерки, Альбіна вирішила спробувати себе в тренажерній залі, щоб не “сидіти просто так”.

“Спочатку це так, була більш дисципліна, себе десь заставляла, але потім якось поїхала на перші змагання, на другі, і так з часом саме почало подобатись, дуже полюбила цю справу”, — зазначає дівчина. 

Дисципліна має одну особливість — вона часто призводить до результату. А результат — до відчуття сенсу.

Перші змагання стали тим самим переломним досвідом.

“Коли я поїхала на перші змагання, отримала першу медаль, зрозуміла, що можна ставити цілі й досягати їх”, — зазначає спортсменка. 

А вже у 2023 році вона чітко усвідомила:

Шлях до суддівства

Сьогодні Альбіна — не лише спортсменка, а й суддя.

Її шлях у суддівство не був запланованим до деталей, але точно не був випадковим.

“Я цікавилася правилами, читала, мені це було цікаво… За тиждень до змагань вирішили спробувати скласти іспит”, — згадує дівчина. 

І вона склала найкраще серед усіх.

“Я склала найкраще і стала суддею другої категорії”. 

Далі — більше: чемпіонати України, досвід, новий рівень.

“Зараз я суддя першої категорії…Нещодавно повернулася з Чемпіонату України в Чернівцях,  і це мій сьомий Чемпіонат України, який я обслуговувала”, — каже Альбіна. 

Її принципи як судді чіткі:

“Я ніколи не буду зараховувати, якщо бачу помилку… ставлення до всіх однакове”, — каже вона. 

Це вже не просто про спорт. Це про характер.

Династія без тиску

У цій історії неможливо оминути її маму. Тренерку та людину, яка не просто привела у спорт, а сформувала ставлення до нього.

“Мама дуже вплинула. Завдяки її розповідям я ще більше прониклася цим видом спорту”, — зазначає спортсменка. 

Вона передала не лише знання, а й контекст, історію, глибину.

“Вона розповідала про розвиток спорту, про рекордсменів, про свій шлях… це дуже надихнуло”, — додає Альбіна. 

І водночас це відбувалося без тиску:

“Я не займаюся, тому що так треба. Я це люблю і хочу продовжувати її справу”

Це важливий момент. Бо династія — це не про обов’язок. Це про вибір, який стає природним.

Стереотипи, які більше не працюють

Як і будь-яка дівчина у силовому спорті, Альбіна стикалася з упередженнями.

“Кажуть, що це не жіночно, що це не для дівчат… але це неважливо”, — впевнена спортсменка. 

Її відповідь стереотипам проста:

“Треба робити своє, якщо це подобається”.  

І саме ця простота — найсильніша позиція.

Здобутки у спорті

Сьогодні спортивне резюме Альбіни виглядає вражає. Вона — двократна чемпіонка України серед вихованців ДЮСШ та багаторазова чемпіонка Дніпропетровської області. Окрім цього, вона:

• срібна призерка Чемпіонату України серед вихованців ДЮСШ;
• має перший дорослий розряд, який вона вперше зафіксувала у 2023 році в Коломиї; 
• посіла друге місце в абсолютній першості на Чемпіонаті України серед дівчат; 
• має кубки абсолютної першості турнірів у Києві (2024) та Дніпропетровській області (2021, 2025). 
  

Три слова про себе

Коли її просять описати себе, вона не шукає складних формулювань:

“Наполеглива. Серйозна. І, сподіваюсь, сильна”.  

Сила тут — не лише у вазі штанги. Вона у виборі залишитися. У здатності не здаватися. У чесності перед собою.

Читайте також:

Сила, яка виросла з упертості: особиста історія тренерки з пауерліфтингу у Вільногірську

Вербна неділя — одне з найсвітліших весняних свят, що наповнене глибокою символікою та давніми традиціями. Воно відкриває передвеликодній період і поєднує духовне очищення, народні звичаї та відчуття оновлення природи. 

Більше — на Вільногірськ IN.UA 

Коли святкувати Вербну неділю у 2026 році

Згідно з біблійною традицією, Ісус урочисто в’їхав до Єрусалима приблизно за тиждень до своєї смерті. Саме тому це свято відзначають за сім днів до Великодня, і воно не прив’язане до фіксованої дати. 

У 2026 році православні християни святкуватимуть Великдень 12 квітня, тож Вербна неділя відзначатиметься 5 квітня. Ця дата є спільною як для тих, хто дотримується нового, так і старого стилю.

Водночас у католицькій традиції Великдень припадає на тиждень раніше — 5 квітня, а отже, католицька Вербна неділя святкуватиметься 29 березня.

Традиції святкування Вербної неділі 

Ключовим символом цього свята, відповідно до біблійного переказу, є пальмові гілки — знак шани й перемоги, якими жителі Єрусалима встеляли шлях Ісусу. В Україні ж пальми не ростуть, тож з часом замість них використовують вербу — рослину, яка однією з перших оживає та розквітає навесні.

На це свято здавна існує традиція освячувати в церкві ці гілочки верби, найчастіше — козячої, з м’якими пухнастими “котиками”. Після богослужіння їх приносять додому та ставлять у воду. Вважається, що освячена верба має особливу силу, приносить добробут, удачу й захист.

За традицією, такими гілочками люди легко торкаються один одного, промовляючи: “Не я б’ю — верба б’є! За тиждень Великдень!”. Цим вони бажають рідним і близьким здоров’я, сили та Божого благословення.

Також у цей день передбачене невелике послаблення харчових  заборон Великого посту: попри те, що мʼясні, молочні продукти, а також яйця вживати не можна, вірянам дозволяється урізноманітнити раціон рибними стравами.

Читайте також:

Як пофарбувати яйця на Великдень кавою: інструкція