Любов Коровіко: мистецтво, що приносить гармонію

Любов Коровіко, мешканка села неподалік Вільногірська, вже вісім років створює картини, що відображають природу, квіти й тварин. Творчість стала для неї захоплюючою справою, якою вона залюбки займається у вільну годину. А цієї суботи, 22 березня, кожен зможе побачити її роботи на виставковому просторі “Берег_Ти”, біля фонтану у Вільногірську.

Про початок свого творчого шляху, улюблену техніку й підтримку сім’ї вона розповіла журналістці Вільногірськ IN.UA

Перші кроки: подарунок, що відкрив талант

Любов Коровіко почала малювати вісім років тому взимку, коли захотіла створити особливий подарунок на Новий рік для сусідки. Вона намалювала яскравого півня гуашшю, не очікуючи, що ця робота стане початком її творчого шляху.

“Я намалювала півня і подарувала його сусідці. Люди приходили й думали, що це картинка з журналу. Вони навіть шукали стики, бо не могли повірити, що це намальовано вручну,” — згадує Любов.

Згодом художниця продовжила малювати, використовуючи зимові вечори, коли господарська робота в селі ставала менш інтенсивною.

Любов переважно навчалася малюванню самостійно, переглядаючи майстер-класи в інтернеті та аналізуючи техніки інших художників. Згодом вона перейшла від гуаші до олійних фарб, які стали її улюбленою технікою.

“Олією малювати зручно: якщо щось не виходить, можна стерти і виправити. Акрил же одразу застигає, і вже нічого не зміниш,” — пояснює вона.

Натхнення та процес створення картин

Теми для своїх робіт Любов знаходить у природі та улюблених композиціях, які знаходить в інтернеті. Вона використовує платформи, такі як Pinterest, щоб знайти зображення квітів, пейзажів та тварин, які вподобає.

“Я не можу їздити на природу чи малювати з натури, тому шукаю сюжети в інтернеті. Це зручно та надихає,” — каже художниця.

Основними темами її картин стали квіти, природа та котики, які вона малює з великою любов’ю до деталей. Для Любові малювання — це не лише творчість, але й спосіб знайти душевний спокій.

“Словами не передати ці відчуття. Це просто кайф! Дуже приємно водити пензлем по полотну,” — зізнається вона.

Навіть якщо картина не виходить так, як планувалося, вона завжди може її виправити, адже творчий процес для неї — це постійний пошук гармонії.

Роль сім’ї: підтримка чоловіка та дітей

Любов не могла б повністю зануритися у творчість без підтримки чоловіка Анатолія. Він виготовляє підрамники, натягує холсти та створює рамки для завершених картин. Сам чоловік займається столярною справою, виготовляючи меблі та дерев’яні вироби у своїй майстерні.

“Коли дружина малює, я її навіть не чіпаю. У неї тоді свій процес, і краще не заважати,” — каже Анатолій.

Їхні діти також підтримують матір, активно забираючи її роботи до своїх домівок.

“У дітей вдома вже маленькі галереї моїх картин. Їм це подобається, і мені дуже приємно,” — розповідає Любов.

Виставка у Вільногірську

Цієї суботи, 22 березня, мешканці Вільногірська матимуть змогу побачити картини Любові Коровіко у публічному виставковому просторі “Берег_Ти”, розташованому біля фонтану. Виставка стане чудовою нагодою насолодитися її роботами, які відображають красу природи та тепло художнього погляду.

Читайте також:

• Мистецтво крізь час: персональна виставка художниці Олени Філоненко з Вільногірська
• Крила янгола та нічне ПВО: Перший крок мешканки Вільногірська Олени Філоненко у мистецтві

У Вільногірську відкрили символічне місце пам’яті загиблим дітям України – простір болю, пам’яті й надії. 

Про сльози, що не стримували навіть дорослі, про дитячі листи для військових, про сакуру як символ життя і дзвіночки, що нагадують про обірвані голоси, – у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

“Щоб це не була суха статистика”: як народилася ідея місця пам’яті

У Вільногірську з’явилося місце пам’яті загиблим дітям України “Діти – янголи країни” – простір, створений із болю, пам’яті та надії. Ініціаторкою створення меморіального куточка стала тренерка Наталя Зінчук разом зі своїми вихованцями та їхніми батьками. 

Місце пам’яті облаштували біля спорткомплексу “Авангард”. Тут висадили плакучу сакуру – як символ скорботи за втраченими дитячими життями, встановили фігури журавлів – як символ зв’язку з тими, кого вже немає поруч, повісили маленькі білі кросівки, дзвіночки з білими стрічками та запалили лампадки. Дзвіночки символізують дитячі голоси, які обірвала війна.

За словами Наталії Зінчук, поштовхом до створення такого простору стала війна, яка щодня забирає найдорожче – дітей.

“Ми прийшли до того, що повинні провести захід під назвою “Діти – янголи країни”. На жаль, ця страшна війна забирає в нас наше майбутнє – наших дітей. Нам хотілося приділити цьому увагу”, – розповіла Наталя Зінчук журналістці.

Ідею підтримали батьки вихованців спортивного відділення. Разом вони зібралися, обговорили ініціативу та спільними силами облаштували меморіальне місце. Наталія Зінчук із вдячністю згадує всіх, хто долучився до створення простору пам’яті: “Я дуже вдячна батькам свого відділення. Дуже вдячна Олександру Зінчуку – саме він приїхав із міста Костянтинівки і прийшов нам на допомогу. Дуже дякую нашій родині з міста Вільногірськ – Антоніні Орел та її чоловіку Дмитру – за облаштування місця вшанування. А Олександр Бондар із Донеччини настільки пройнявся цим заходом, що придбав за власний кошт цих журавлів”, – із великою шаною і вдячністю розповідає тренерка.

“Ми повинні пам’ятати. Щоб це не була суха статистика – просто немає дітей. Ми повинні нести цю пам’ять”, – наголосила тренерка.

Вона також зазначила, що хотіла б зробити цей захід щорічним.

Історія Маріуполя: “Ми боялися, що закінчиться їжа, і діти дивитимуться голодними очима”

Однією з найбільш емоційних частин заходу стали історії матерів, які пережили пекло війни та змогли врятувати своїх дітей.

Свою історію розповіла Любов – переселенка з Маріуполя, яка нині живе у Вільногірську.

Разом із чоловіком, трьома дітьми, сестрою, її дітьми та батьками вони опинилися в заблокованому місті.

“Було дуже страшно. Просто безкінечний шум за вікном, звуки вибухів. Ми чекали якогось дива”, – згадує жінка.

Коли удари стали зовсім близькими, родина спустилася в підвал.

“Ми готували на вогнищі, коли вдавалося вискочити на вулицю. Збирали сніг із машин, щоб була хоч трохи вода. Я боялася не за себе. Мені було страшно, що закінчаться залишки їжі, що діти будуть дивитися на мене голодними очима, а я не знатиму, що робити”.

Любов каже: найбільше лякала думка, що діти можуть загинути під завалами.

“Ми боялися, що будинок завалиться, і діти залишаться там. Ми дуже намагалися не показувати дітям свого страху”.

Коли залишатися стало неможливо, родина ризикнула виїхати.

“Ми посадили в машину дітей, кішку, речі – і поїхали. Ми боялися, що це останній наш день. Але нам вдалося вирватися. Ми врятувалися і врятували наших дітей”.

Любов звернулася до дітей, які були на заході:

“Цінуйте те, що у вас є. Те, що ви можете спати у своїх ліжках, їсти смачну їжу, ходити до школи, на тренування, зустрічатися з друзями. Ті діти з Бахмута, з Маріуполя, які не дожили до сьогоднішнього дня, всього цього були позбавлені”.

Історія Антоніни: вагітна, з сином, двома собаками й “коктейлем Молотова”

Ще одну історію, від якої в багатьох наверталися сльози, розповіла вільногірка Антоніна.

На початку повномасштабного вторгнення вона жила в Києві разом із восьмирічним сином і була на третьому місяці вагітності.

У перший день вторгнення родина вирішила виїхати з Києва, але помилково рушила в напрямку Бучі, Ірпеня та Гостомеля.

“Горизонт був червоний. Вибухи, ракети, було дуже страшно”, – згадує жінка.

Шість днів вони провели в укритті, а коли бої підійшли впритул – вирішили тікати.

Антоніна сіла в машину з сином, двома собаками, рюкзаком із водою, печивом і кормом для тварин.

А ще – із “Бандерівський смузі” (“коктейль Молотова”), та канцелярським ножем.

“Я думала: якщо нас зловлять – так просто не здамся”.

Вона їхала об’їзними дорогами, полями й посадками до першого українського блокпоста.

“Коли військові побачили мене з “Бандерівським смузі”, почали аплодувати й свистіти: “Дивись, наша мала їде!””

Після цього вона дісталася Житомира, а згодом – Польщі, де народила здорового сина. Згодом жінка повернулася до Вільногірська.

Її розповідь слухали зі сльозами на очах.

Згадали родину Зеленських і дітей, які вже не повернуться додому

Під час заходу згадали й трагічну загибель у Дніпрі батька та сина з вільногірської родини Зеленських.

Присутні вшанували пам’ять усіх дітей, чиє життя обірвала війна, хвилиною мовчання.

Особливо гостро звучали слова про те, що ці діти вже ніколи не повернуться додому, не підуть до школи, не вийдуть на спортивне поле і не заб’ють свій останній м’яч.

Листи військовим і дитячі слова підтримки

На заході були присутні й військові з Вільногірська, які ділилися власними історіями війни.

Вихованці Наталії Зінчук підготували для них листи підтримки. Діти зачитували зі сцени слова вдячності, говорили, що пишаються українськими захисниками, бажали їм сили та повернення додому.

Після цього передали військовим смаколики.

Саме завдяки Збройним силам України, наголошувала організаторка, діти у Вільногірську мають змогу жити, навчатися й тренуватися.

Пам’ять, яка має жити

Життя триває – завдяки тим, хто бореться. Завдяки тим, хто рятував дітей під обстрілами. І заради тих дітей, які вже ніколи не виростуть.

“Я кажу дітям: свої перемоги – сьогодні і в майбутньому – ми будемо присвячувати дітям-янголам”, – сказала Наталя Зінчук.

У Вільногірську з’явилося місце, куди приходитимуть не лише 4 червня – у День вшанування пам’яті дітей, загиблих внаслідок збройної агресії Росії проти України.

Сюди приходитимуть, щоб пам’ятати. Щоб цінувати. І щоб жити – за себе і за них.

Читайте також:

Меморіал “Живі, поки пам’ятаємо”: у Вільногірську обрали підрядника для будівництва місця вшанування Героїв

23–24 квітня 2026 року у Дніпрі відбувся Східноукраїнський міжрегіональний Форум Рад ВПО. Захід об’єднав понад 80 учасників із Дніпропетровської, Полтавської, Сумської, Донецької, Запорізької, Кіровоградської та Харківської областей. Нашу громаду на форумі представила Альона Щекодіна, заступниця голови Ради з питань ВПО. 

Деталі події — у матеріалі Вільногірськ IN.UA. 

Презентація успіхів Вільногірська 

Альона Щекодіна виступила спікеркою на першій дискусійній панелі “Як Ради ВПО впливають на рішення влади?”. Вона поділилася напрацюваннями нашої Ради за три роки її діяльності, зокрема розробкою Порядку про фонд житла для тимчасового проживання переселенців та досвідом створення спеціалізованої листівки для ВПО. 

Головні теми та спікери 

Форум відкривали представники Офісу Президента України, Мінсоцполітики та УВКБ ООН. Також в онлайн-форматі долучилася заступниця керівника Офісу Президента України Ірина Верещук, яка відзначила важливу роль Рад ВПО в житті громад. 

“Через війну втратили домівки, але не втратили віру в Україну. І почали нове життя в громадах. Вплив Рад ВПО зростає. На пʼятому році повномасштабної війни ви стали однією з ключових інституцій захисту прав внутрішньо переміщених осіб”, — зазначила Ірина Верещук. 

Окрім Альони, на першій панелі також виступали й інші представники Рад ВПО з різних громад. Зокрема, Віктор Сіняткін, голова ради з питань ВПО при виконавчому комітеті Приютівської селищної ради Кіровоградської обласної Ради ВПО, Надія Довгаленко, голова Ради ВПО Чутківської селищної ради тощо. 

“Деякі громади ділилися досвідом, що у них є окремі цільові програми, створені виключно для переселенців. І там обумовлена і підтримка грошова, і соціальні послуги”, — каже Альона Щекодіна. 

На другій дискусійній панелі виступали Тетяна Красько, голова Ради ВПО при Миргородській міській раді, Марина Маціяка, секретарка Ради ВПО при виконавчому комітеті Жовтоводської міської ради, фасилітаторка ГО “Десяте квітня” та багато інших спікерів. 

“Також ми працювали в робочих групах, де ми напрацьовували свої бачення по різних напрямках. Наприклад, те, як мають реагувати Ради ВПО під час евакуації, а також обговорювали, чому Радам ВПО важливо брати участь у формуванні бюджету громади ”, — зазначає заступниця голови Вільногірської Ради ВПО. 

Альона Щекодіна зазначає, що це був дуже корисний обмін досвідом з колегами з інших громад. 

Читайте також:

Путівник для переселенців: як Рада ВПО девʼять місяців створювала унікальний буклет для громади