5 грудня у світі відзначають Міжнародний день волонтера. Волонтери — це люди, які самовіддано та безкорисливо допомагають іншим. Їхня діяльність охоплює широкий спектр — від підтримки безпритульних тварин до надання допомоги військовим на фронті.

Редакція Вільногірськ IN.UA зібрала історії волонтерів з Вільногірська.

Олександр Словачевський

Олександр Словачевський, вже понад шість років опікується неофіційним притулком для собак у Вільногірську. Він не залишив свою справу, навіть коли став на захист України. До війни Олександр працював на одному з міських підприємств та самостійно доглядав за безпритульними тваринами. У 2018 році він очолив команду волонтерів, які відновили діяльність притулку.

«Там завжди були собаки, яких я підгодовував. Вдома готував їм кашу і віз на роботу. Вони мене вже там чекали», — розповідає Олександр Словачевський.

Будучи на фронті, він підтримує зв’язок з волонтерами, організовує збори через соцмережі та обов’язково відвідує притулок, коли буває вдома.

Олександр Посметухов

Олександр Посметухов, переселенець з Краматорська, вже майже два роки живе у Вільногірську і допомагає безпритульним тваринам. Разом з однодумцями Олександр збирав гроші, купував корм та розвозив його до притулків.

«Якщо у мене запитають, чому мій вибір впав на тварин, однозначної відповіді не буде. Я просто їх люблю», — каже Олександр Посметухов.

Чоловік об’єднався з волонтерами у Вільногірську, разом вони купили покинутий гараж і облаштували там притулок. Благодійники купують ліки, їжу, допомагають зі стерилізацією тварин і навіть підтримують військових, передаючи необхідні речі на фронт. Олександр почуває себе потрібним у Вільногірську і планує залишитися там жити.

Ольга Роговенко

Ольга Роговенко очолює організацію «Пухнастий батальйон» і вже багато років рятує тварин створюючи для них комфортні умови. Притулок «Котячий будинок» став домівкою для десятків котів. Ольга з любовʼю ставиться до кожного пухнастика, який є під її опікою. За словами Ольги, притулок також займається пошуком нових домівок для своїх мешканців. Для цього публікують інформацію у Facebook та звертаються до знайомих.

«На сьогодні в нас корму вистачає на місяць, але я не знаю, що буде далі. Ми часто отримуємо допомогу від благодійних організацій, але на постійній основі корм потрібен завжди», — ділиться Ольга Роговенко.

Вікторія Кукса

Місцева волонтерка Вікторія Кукса вже понад пʼяти років працює у притулку Вільногірська, який існує виключно на благодійній основі.

«Собак було близько сімнадцяти, коли прийшла у притулок, а зараз їх близько сорока. Когось прилаштовуємо, когось знову беремо. У нас залишаються ті собаки, які хронічно хворі, їх вже ніхто нікуди не візьме. Кількість нібито невелика, але дуже велика відповідальність», — розповідає Вікторія Кукса

Для дітей шкільного віку у притулку влаштовують екскурсії. Учні граються з тваринами. Після відвідування тварин діти передають притулку корм та необхідні речі. Їх збирають на шкільних акціях до Дня тварин.

Валерій Білоус

Навесні 2022 року Валерій Білоус приєднався до міської тероборони та контролював блокпост на в’їзді у місто. Паралельно Валерій допомагав військовим, які вирушили на фронт, а згодом приєднався до благодійного фонду «Всесвітня допомога Україні».

«Маючи волонтерське посвідчення, я міг відвозити допомогу хлопцям у дуже “гарячі” напрямки. Ми – велика команда, яка допомагає не тільки вільногірським військовим, а й усім без винятку», — розповідає Білоус. Благодійники передають на фронт їжу, ліки, медичне обладнання, військове спорядження і булер’яни. Валерій почав займатися волонтерством ще у 2014 році, допомагаючи військовим у АТО. «Мені не страшно допомагати, я можу довезти допомогу майже в окоп. Мені страшно ховати друзів та привозити з війни їхні тіла матерям», — ділиться Валерій.

Світлана Мількевич

Світлана Мількевич волонтерка ГО «Обʼєднання учасників АТО Вільногірська». У волонтерському центрі, разом з іншими, вона плете маскувальні сітки шиє спорядження для наших захисників.

«Захисні плащ-палатки, плитоноски, балаклави, панамки. Купуємо дрони, машини, ремонтуємо автівки», — розповідає Світлана Мількевич.

Наразі волонтерський центр працює у будівлі первинної медико-санітарної допомоги, де їм надали приміщення у колишньому дитячому відділенні. До цього волонтери працювали у першій школі.

Сергій Педенко

Зіткнувшись із діагнозом рак, Сергій Педенко не тільки розпочав боротьбу за своє життя, але й вирішив допомагати іншим. Перед початком повномасштабного вторгнення Сергій зібрав волонтерську команду, підтриману жителями міста.

«Отримавши діагноз, я переоцінив своє життя і зрозумів, що життя не вічне, тому почав допомагати людям», — каже Сергій Паденко.

Волонтери вкладали власні кошти та заробляли гроші на благодійність, організовуючи ярмарки. Вони допомогли з реконструкцією санвузлів у центральній лікарні, закупили медикаменти, антисептики, медичний одяг та маски, придбали реанімаційні ліжка та інше необхідне обладнання. Після початку повномасштабного вторгнення команда забезпечувала військових на блокпостах, купувала автівки, генератори, рації, сухпайки, медикаменти та інші необхідні речі.

«Моя волонтерська карта тріщала від донатів. Я ще ніколи не бачив такого об’єднання людей заради допомоги військовим», — розповідає Сергій.

Попри труднощі зі здоров’ям, він продовжує мріяти про дві перемоги: над зовнішнім ворогом країни та над своєю хворобою.

Тетяна Човрі

Тетяна Чорві заступниця директорки з навчально-виховної роботи «Центру профільного навчання та дитячої творчості».

На другий день повномасштабного вторгнення рф в Україну педагоги «Центру профільного навчання та дитячої творчості» обʼєдналися та власними зусиллями почали допомагати військовим й переселенцям.

«Ми ще з 2014 року плетемо сітки, але тоді був не той масштаб, війна від нас тоді була дуже далеко. У лютому мене підтримала керівниця нашого закладу Олена Найда та дуже багато вільногірців», — згадує Тетяна Човрі.

У гуманітарному штабі волонтери шили військову амуніцію, розвантажувальні жилети, підсумки, робили турнікети та бронежилети. Допомогу волонтери доставляли на фронт власними силами. Крім того, благодійники підтримували й переселенців: годували, видавали одяг та необхідні у побуті речі.

Наразі гуманітарний штаб знаходиться у приміщенні лікарні. Його перемістили туди через початок очного навчання. Волонтери продовжують допомагати військовим.

Волонтери жертвують свій час, зусилля і ресурси, щоб зробити світ кращим. Вони надихають своїм прикладом та показують, що кожен з нас може зробити свій внесок у спільне благо. Їхня праця часто не помітна на перший погляд, але її значення важко переоцінити. Волонтери — це справжні герої нашого часу, які не чекають на винагороду, а діють за покликом серця.

Редакція Вільногірськ IN.UA вдячна кожному волонтеру нашого міста та країни, які на своїх плечах несуть добро у цей світ.

Читайте також:

• Історія «Котячого будинку»: як рятують котів від зимових холодів
• «Допомагати не страшно, страшно ховати друзів»: вільногірець Валерій Білоус про волонтерську діяльність
  

Переїзди або перевезення тендітних предметів, чи то антикваріат, чи то побутова техніка, чи то посуд, що б’ється, завжди несуть ризик пошкоджень. За даними страхових компаній, у разі неакуратного транспортування близько 15% усіх крихких вантажів, що перевозяться, отримують дефекти в процесі.

У цій статті ми поділимося порадами про те, як упакувати й закріпити предмети, що б’ються, в кузові вантажного таксі, за допомогою яких пристосувань убезпечити вантаж і що потрібно врахувати при виборі транспортної компанії для мінімізації ризиків.

Підготовка крихких предметів до перевезення на вантажному таксі

Важливий етап транспортування крихких предметів — це їхня належна підготовка перед завантаженням. Навіть досвідчений водій не зможе вберегти погано упаковані речі від пошкоджень під час різких гальмувань або несподіваних нахилів машини.

Щоб уберегти речі під час переїзду, скористайтеся рекомендаціями нижче:

• Для пакування делікатних вантажів краще використовувати пухирчасту плівку, багатошаровий гофрокартон або дерев’яні ящики з амортизуючою прокладкою з поролону або спіненого поліетилену. Кожен предмет потрібно обернути щонайменше двома шарами плівки, а потім розмістити з прокладками в контейнері або коробці.
• Зверніть увагу на кути та частини, що виступають, — саме вони найчастіше ушкоджуються під час ударів, тому їх необхідно надійно зафіксувати. Тонкі та довгі предмети (наприклад, торшер), слід розбирати на кілька частин і упаковувати окремо.
• Проведіть тест для кожного крихкого вантажу — акуратно похитайте коробку і перевірте наскільки добре зафіксований предмет. За необхідності додайте додатковий шар пакувальних матеріалів.

До речі, більше порад щодо пакування та перевезення різних типів вантажу Ви можете знайти на офіційному сайті компанії «Давай переїдемо».

Що враховувати під час транспортування крихких речей?

Дотримуючись практичних рекомендацій, наведених нижче, ви зможете істотно знизити небезпеку пошкоджень і надійно доставити цінні предмети в пункт призначення:

• Навантаження і вивантаження повинні проходити максимально акуратно, без ривків і ударів. Вантажники повинні брати коробки з крихким вмістом з обережністю, не нахиляючи їх.

• У кузові вантажного таксі делікатні вантажі повинні розміщуватися в стійкому положенні та фіксуватися ременями до борту, щоб унеможливити зміщення. На них неприпустимо класти додатковий вантаж або інші важкі предмети. Кілька прикладів з фото розміщення меблів та техніки у вантажному таксі можна знайти тут davay-pereedem.com/ua/vantazhne-taksi-kyiv

• Водієві варто прокласти оптимальний маршрут, об’їжджаючи ділянки з ямами, вибоїнами та крутими поворотами. Це значно знизить ризик ударів і нахилів кузова. Швидкість автомобіля також важлива — чим повільніше і плавніше водій розганяється або гальмує, тим краще для вантажу.

За належного підходу до пакування і транспортування, вантажне таксі — це надійний і безпечний вид доставки для цінних предметів, що б’ються.

У вівторок, 15 липня, у Вільногірську на Площі Героїв з’явилося 81 маленьких прапорців із іменами загиблих військовослужбовців, які віддали життя за незалежність України.

Про це повідомляє журналістка Вільногірськ IN.UA, яка була присутня на заході.

У Вільногірську вшанували пам’ять загиблих військовослужбовців

Ініціаторкою акції стала Тетяна Звягінцева — представниця спілки “Родини полеглих Героїв”. Саме вона запропонувала ідею встановлення прапорців як спосіб вшанування пам’яті. Спочатку планувалося реалізувати задум пізніше, але з огляду на символічність дати, приуроченої до Дня української державності, захід провели саме цього дня.

“Ми, українці, — як одна родина. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять наших Захисників — тих, хто віддав життя за кожного з нас. Це були наші діти, чоловіки, доньки, найближчі та найрідніші люди. Для нас вони — святі. Я хочу звернутися до всіх: давайте разом шанувати наше місто, берегти його й дбати про нього. Бо за нього поклали життя наші Герої”, – наголосила Тетяна Звягінцева.

Серед тих, хто цього дня прийшов на Площу Героїв у Вільногірську, був і Тарас Шевченко — місцевий мешканець, який встановив прапорець пам’яті на честь свого батька.

“Шевченко Максим Олександрович, 1982 року народження. Він загинув у 2022-му на Донецькому напрямку”, — коротко поділився хлопець.

Максим служив в Національній гвардії і загинув на донецькому напрямку, а тепер його ім’я — серед 81 Героя, які віддали життя за Україну й чия пам’ять вшанована на Площі.

На запитання, чому важливо зберігати й передавати цю пам’ять, Тарас відповідає просто, але з переконанням: “Це наша пам’ять. Її треба вшановувати. Це наша історія. Ми маємо знати, хто віддав життя за нас”.

Серед тих, хто цього дня встановлював прапорці пам’яті у Вільногірську, була й Людмила Олександрівна. Вона прийшла вшанувати свого сина — Біду Руслана Юрійовича.

Руслан народився у 1984 році. До повномасштабної війни не воював, але у травні 2024 року був мобілізований із Харківської області. Саме звідти його і призвали до лав ЗСУ. Служив у піхоті. Родина військового евакуювалася у Вільногірськ.

“Загинув у серпні, майже одразу після того, як пішов на фронт. Це був Курський напрямок, — розповідає мати. — Його поранили, він ще п’ять днів жив у київському військовому госпіталі, але врятувати не змогли”.

Руслан ніколи не був у Вільногірську — сюди родина переїхала вже, у березні 2022 року. Сам Руслан загинув 2024 році. Проте саме тут його й поховали: у рідному місті Попасній залишатися було неможливо через окупацію. Руслан працював рейщиком у кузнечному цеху вагоноремонтного заводу, був простим робітником.

“Він був дуже турботливим, завжди допомагав по дому”, — згадує мати.

На запитання, чому вона вважає важливим зберігати пам’ять про загиблих, Людмила відповідає просто і з болем: “Я думаю, що вони там відчувають, що про них пам’ятають. А мені й досі не віриться, що його немає. Хоча поховали вже, і все”.

Також до вшанування пам’яті загиблих військовослужбовців долучився і міський голова Вільногірська Володимир Василенко і Антон Боклаг, секретар міської ради.