У самому серці Верхньодніпровська розташований краєзнавчий музей, який зберігає не лише предмети побуту минулих століть, а й душу народу, і його пам’ять. Екскурсія, яку проводить директорка музею Наталія Іванівна Коновал, — це не просто огляд експонатів, а глибоке занурення у світ української культури й духовності.
Більше про захопливу екскурсію читайте в матеріалі Вільногірськ IN.UA
Живий музей — жива історія
Музей Верхньодніпровська — це місце, де історія не припадає пилом у вітринах, а промовляє до кожного відвідувача. Пані Наталія, директорка закладу, веде гостей не сухими фактами, а через емоції, легенди та особисті історії. Вона розповідає про давні українські звичаї, символіку вишивки, старовинні рушники й одяг, які не просто прикрашали життя, а оберігали його.
“Жінка коли вишивала, вона співала, молилася. А вишивка — то був оберіг, особливо на рукавах в жіночих сорочках, бо сила в руках — то сила життя. А вишивка в чоловічих сорочках — на грудях. Чоловіки здавна були воїнами і для них особливо важливим був захист від ворожої шаблі і кулі”, — пояснює Наталія під час екскурсії.
Пані Наталія Коновал підкреслює, що кожен рушник, кожна вишивка, кожен експонат – це наша історія, жива пам’ять про предків і нагадування про те, ким ми є.
У залі етнографії можна побачити старовинні сорочки з грубого полотна, які носили щодня, і тонкі вишиті полотна, що передавалися з покоління в покоління. Кожен стібок на них — це код, послання, закладене предками.
Редакція Вільногірськ IN.UA вже розповідала про унікальні експонати музею, серед яких — унікальні ліси та походження чорнозему, а також про історію козацької доби. Детальніше про це можна прочитати в наших попередніх матеріалах.
Від давніх легенд до новітньої історії
Одним із залів, який особливо вражає, є зал, присвячений Другій світовій війні. Тут Наталія Коновал розповідає не лише про військові події, а й про людські долі, що стоять за кожною датою.
“У братських могилах нашого району лежить 15,5 тисяч чоловік ( це майже все населення сучасного міста). Дослідники вважають, що з п’яти воїнів, хто форсував Дніпро, тільки один виходив на правий берег. Отже, загиблих було у декілька разів більше. Багато з них знайшли свій вічний спочинок у водах Дніпра”, — каже директорка.
У музеї зібрані документи, фотографії, уламки зброї, знайдені пошуковими групами, а також особисті речі солдатів. Це дозволяє відчути, якою дорогою ціною дісталася перемога.
Не менш вражаючою є експозиція, присвячена перепохованню загиблих у Пушкарівці — одному з найбільших братських поховань в Україні, де спочивають понад 10 тисяч воїнів. Саме такі факти перетворюють музей на місце національної пам’яті, де минуле допомагає зрозуміти теперішнє.
Символи духовності і праці
Окреме місце в музеї займає легенда про чотири золоті предмети — плуг, ярмо, чашу і меч, які, за переказами, боги скинули на середнє Подніпров’я.
“Плуг — символ землеробства, ярмо — скотарства, чаша — духовності, а меч — захисту, — пояснює пані Наталія. — Ми завжди захищалися, а не нападали. Так і нині — тримаємо меч у руках, щоб боронити свій дім”.
Ці слова звучать особливо актуально в час, коли Україна знову змушена боротися за незалежність. Музей у Верхньодніпровську нагадує, що боротьба за свободу — це не лише зброя, а й пам’ять, культура і коріння.
Люди, що творили історію краю
Великий інтерес викликає зал, присвячений видатним землякам, серед яких — Володимир Щербицький, державний діяч та уродженець Верхньодніпровщини. Наталія Іванівна розповідає про його життя і скромність: “Ні квартири, ні дачі, ні машини — нічого не залишив після себе. Але залишив пам’ять”.
Примітка. За часів діяльності Володимира Щербицького активно розвивалася промисловість і соціальна сфера — будувалися будинки, школи, дитячі садки.
Вже у межах декомунізації було демонтовано меморіальну дошку та перейменовано вулицю В. Щербицького в тодішньому Дніпропетровську.
У 2016 року Верхньодніпровська міська рада ухвалила рішення не вносити до Державного реєстру нерухомих пам’яток України бюст двічі Героя Соціалістичної Праці В. В. Щербицького, встановлений на його малій батьківщині ще за життя. Цікаво, що за все життя він не дав жодного інтерв’ю.
Експозиція музею включає особисті речі Щербицького, документи, книги з дарчими написами від українських письменників, зокрема Ліни Костенко, а також фотографії з родинного архіву. Це — єдиний в Україні зал його пам’яті.
Верхньодніпровський музей — це не просто сховище експонатів, а осередок національної ідентичності. Його сила — у людях, які з любов’ю зберігають минуле, щоб кожен міг доторкнутися до нього сьогодні.
Читайте також:
Підписуйтесь
