На “попутках” до знань: чи з’явиться шкільний автобус у Вільногірській громаді?

Школярі з п’яти сіл Вільногірської ОТГ: Дмитрівки, Мар’янівки, Доброгірського, Мотронівки та Дідового змушені діставатися до школи самостійно. Попри те, що міська рада компенсує кошти на проїзд, батьки обурені.»

У ситуації розбиралися журналісти Вільногірськ IN.UA.

Передісторія проблеми

До початку процесу децентралізації, у 2020 році, підвозом дітей до закладів освіти займався голова Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Олександр Костюков. Він укладав договір з перевізником і орендував два автобуси.

Вони курсували кожного дня, по чотири години, за встановленим графіком. Учні мали змогу вчасно дістатися до Андріївської та Вільногірських шкіл. 

Один автобус їхав за маршрутом: Мотронівка, Дмитрівка, Доброгірське, Вільногірськ, тоді як другий – Дмитрівка, Дідове, Андріївка.»

“Ми призначали людину, що супроводжувала дітей і, котра, була на маршруті разом з водієм. В останні 3–4 роки ми ще винаймали автобус, який возив дітей до Водянського дитячого садка”, – розповів колишній голова Дмитрівської сільської ради Олександр Костюков.  

У 2020 році ці п’ять сіл увійшли до складу Дмитрівського старостинського округу Вільногірської міської територіальної громади. Тоді питанням підвозу дітей до шкіл, за словами Олександра Костюкова, займався департамент освіти. 

“Там уже з’явилися свої нормативи проведення тендеру, а ми оформляли договір про надання послуг через Prozorro. Коли департамент проводив тендер, то вони повідомили перевізника, що оплата буде проведена вже після надання послуг на кожну дитину окремо і за кількості дітей щоденно. Тобто, винаймався вже не маршрут. А водієві, який раніше цим займався, це, звісно, ж було не вигідно і він відмовився”, – додав колишній голова Дмитрівської сільської ради Олександр Костюков. 

Що відбувається зараз

Наразі 43 школярі з навколишніх сіл дістаються до школи самостійно. Найчастіше вони користуються місцевими автобусами. За їхньої відсутності намагаються “зловити попутку”

Міська рада повністю компенсує проїзд у повному розмірі. Нижче на фото тарифи, які були актуальні на навчальний 2023-2024 роки. 

«З початку нового навчального року сума змінилася. За словами пані Алли, мами одного зі школярів Дмитрівського старостинського округу Вільногірської міської територіальної громади, компенсація за проїзд збільшилася аж на 6 гривень.»

“Справа не у грошах, а у безпеці дітей. Зараз транспорт їде з усієї країни й небезпека чатує на кожному кроці. Повинен бути шкільний автобус, це безпечно, в першу чергу. У маршрутці люди їдуть на роботу, в лікарню, на базар, на вокзал… І діти… Один в одного на голові. Та і їхати в єдиній “набитій” маршрутці о 6:40 ранку – абсурд”, – каже мама одного зі школярів Дмитрівського старостинського округу Вільногірської міської територіальної громади пані Алла. 

Чи є вирішення проблеми

Неодноразово пані Алла зверталася з запитами до міської ради, аби посадовці пояснили, у чому причина відсутності автобусів. Адже раніше такої проблеми не було.

“Питання придбання шкільного автобуса для закладів загальної середньої освіти постійно тримається на контролі. Відділом освіти департаменту гуманітарно-соціальної політики (ДСГП) протягом 2023-2024 років неодноразово подавалися заявки на придбання шкільного автобуса до департаменту освіти і науки Дніпропетровської ОДА. Робота щодо придбання шкільного автобуса триває” – відповіла на запит заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради – директор ДСГП Інна Петруша. 

Питання щодо підвозу дітей з сіл до Вільногірська виносили й на засідання чергової 51-ї сесії міської ради від 24 серпня 2024 року. До сесійної зали прийшли батьки, які хочуть, щоб їхні діти відвідували школу і просять чиновників подбати про шкільний автобус. У департаменті освіти виділяють дві основні причини відсутності транспорту.

“32 дитини з сіл. Зараз триває дистанційне навчання. Є обов’язки ще й батьків, а не тільки органів місцевого самоврядування. Щодо автобусів, то зараз надається перевага тим громадам, у яких були вилучені шкільні автобуси на потреби ЗСУ. Навіть, ті громади не отримали. Закон порушувати ми не будемо. З Божою поміччю возити дітей і нести за них відповідальність, коли немає укриттів під час тривоги, ми не будемо”, – відповіла батькам начальник відділу освіти ДСГП Вільногірської міської ради Ірина Бойко. 

До нового навчального року Дніпропетровська ОВА передала громадам Дніпропетровщини  шкільні автобуси, придбані за рахунок державних та місцевих коштів. Вони вирушили до Божедарівської, Софіївської, Богданівської, Юрʼївської, Миколаївської, Новоолександрівської та Троїцької громад. До того ж є ОТГ, які отримали кілька одиниць транспорту

Редакція Вільногірськ IN.UA надіслала звернення до міськради з проханням роз’яснити ситуацію з підвозом дітей, оскільки на наш попередній детальний запит відповіді не було. Враховуючи нагальну потребу родин із сільських громад, ми продовжимо досліджувати цю тему. Оскільки сусідні громади Дніпропетровщини отримують шкільні автобуси, попри ризики, організовують підвіз та знаходять кошти. Ми вивчимо досвід сусідніх громад.

Читайте далі на Вільногірськ IN.UA.

Читайте також:

• МОН запустило гарячу лінію «Школа офлайн»: кому та навіщо звертатися
• Срібні та золоті медалі кануть у небуття: Верховна рада пропонує позбутися радянського досвіду

У Вільногірську провели теплу неформальну зустріч для місцевих мешканців та внутрішньо переміщених осіб, організовану благодійною організацією Карітас Кам’янське. Спілкування, арт-терапія та прості розмови за чаєм стали для учасників можливістю хоча б на кілька годин відволіктися від тривог і поділитися тим, що болить.

На зустрічі була присутня журналістка Вільногірськ IN.UA.

Простір “Карітас Кам’янське”, де можна бути собою

У Вільногірську, 31 березня, у залі засідань Вільногірської міської ради, зібралися люди різного віку та з різним життєвим досвідом. Частина – місцеві мешканці, частина – ті, хто був змушений залишити свої домівки через війну.

Зустріч розпочалася зі знайомства та встановлення правил – щирість, повага, відсутність критики та конфіденційність. Саме ці принципи, за словами психологині Марини Клименко, створюють безпечний простір.

“Ми тут, аби трохи відновитися, подосліджувати себе і знайти внутрішні опори”, – звернулася вона до учасників.

Терапія творчістю: як працює арт-підхід

Основою зустрічі стала арт-терапія – метод, який допомагає людині проживати емоції через творчість.

Учасники працювали з метафоричними асоціативними картками: обирали зображення, які відгукуються їм у моменті, і через них розповідали про себе. Далі – малювали “дерево розквіту”, розмірковуючи про власні ресурси: що наповнює, а що виснажує.

“Арт-терапія дозволяє зцілюватися через творчість і безпечні образи”, – пояснила психологиня.

Такий формат допоміг навіть тим, кому складно відкрито говорити про свої переживання.

Інтеграція і підтримка: чому це важливо

Організатори наголошують: подібні зустрічі – не лише про відпочинок, а й про об’єднання людей.

Фахівчиня по роботі з волонтерами Олена Чухно зазначає, що захід мав інтеграційну мету: “Ми робимо такі зустрічі для внутрішньо переміщених осіб і місцевих, щоб вони могли знайомитися і взаємодіяти”.

За її словами, у неформальній атмосфері люди відкриваються більше:

“Саме тут ми бачимо справжні потреби і проблеми людей”.

Серед них – не лише матеріальні труднощі, а й глибока психологічна втома, тривожність і потреба в підтримці.

“Тут можна виговоритися”

Для учасників ця зустріч стала можливістю сказати те, що часто залишається всередині.

Пані Ольга розповідає: “Це психологічно відволікає. Можна проговорити свої почуття – і стає легше”.

Пані Наталія, яка прийшла разом із донькою, каже: “Емоційно зараз дуже важко. Тут можна хоч трохи розрядитися”.

Водночас вона звертає увагу, що не всі мешканці знають про такі ініціативи: “Багато людей просто не поінформовані, що такі зустрічі є”.

Пані Любов додає, що для неї це ще й можливість не почуватися самотньою: “Сидиш вдома сама – і все. А тут можна зустрітися, поговорити, висказати свою душу”.

Більше, ніж просто зустріч

Завершилася подія теплим чаюванням зі смаколиками – але головним результатом для учасників стало не це.

Це був простір, де можна говорити без страху осуду, можна бути почутим та відчути, що ти не один.

Організатори планують і надалі проводити подібні зустрічі у Вільногірську. За їхніми словами, вони відбуваються щонайменше раз на місяць у межах співпраці з громадою.

Тепло, яке має продовження

У час постійної напруги та невизначеності такі ініціативи стають важливою частиною життя громади.

Бо іноді, щоб відновитися, достатньо простого – сісти поруч, взяти олівець і дозволити собі нарешті сказати: “Мені важливо. Мені болить. І я хочу, щоб мене почули”, – як зазначила присутня на зустрічі журналістка Діана Попович.

Читайте також:

У Вільногірську запрацювала безкоштовна послуга “Догляд вдома”: як отримати допомогу

З одного спонтанного рішення почалася історія, яка змінила життя не лише Ірини Іванової з Водяного, а й долі дітей, що потребували родини. 

Деталі — у матеріалі Вільногірськ IN.UA. 

З чого все почалося

Рішення стати патронатною родиною часто народжується не з плану, а з відчуття. Саме так сталося і в цій історії — поштовхом стала війна та велика кількість дітей, які потребували допомоги.

“Почалася війна, і було дуже багато діток. В інтернеті писали, що треба брати дітей. Я пройшла навчання, і якось так — підійшла до чоловіка і кажу: “Треба, давай спробуємо”. І все”, — згадує Ірина Іванова. 

Примітка. Патронатна родина — це форма тимчасового догляду за дитиною, що опинилася у складних життєвих обставинах та потребує захисту на нетривалий проміжок часу. 

Перші дні патронату та перші труднощі 

Ірина стала першою патронатною вихователькою у своїй громаді. Перший досвід виявився емоційно складним, незважаючи навіть на те, що вона — мати п’яти біологічних дітей.

“Перший випадок — це дівчинка з інвалідністю, підтримка рідних та команди була дуже необхідна, так як були труднощі. Я навіть телефонувала старості нашої громади та казала, що більше не хочу бути патронатною вихователькою. А вона говорила — зателефонуєш зранку , а зранку я вже їй не дзвонила”, — каже Ірина. 

З часом труднощі почали відступати, а родина — зміцнюватися .

“Місяць, два,  та вже три роки — і ти розумієш, що це твоє покликання. Ми стали великою командою”, — додає Ірина. 

Як троє братів знайшли постійний дім 

Підсумовуючи, Ірина стала патронатною вихователькою для 13 дітей. Згодом подружжя взяло під опіку трьох братів-підлітків. Один із них мав складну історію та проблеми із законом.

“Він крав, бешкетував, усе ламав. Але ми переживали, що якщо його віддамо, його не зрозуміють. І зрозуміли, що ці діти народжені сердцем, вони наші”, — каже Ірина. 

Попри страхи, родина вирішила не відступати: 

“Звісно, думали: а раптом не впораємось? Але потім: а що, впораємось. І впоралися”, — ділиться жінка. 

Сьогодні хлопці залишаються частиною сімʼї, один з них, навіть після досягнення повноліття. 

“Він вже документально вибув, йому 18 років. Але нікуди від нас не пішов — живе з нами”, — розповідає Ірина Іванова. 

Для майбутніх патронатних вихователів Ірина має пораду: не боятися зробити перший крок. Страх, втома і бажання опустити руки — це нормально. Головне у такі моменти — мати підтримку та людей, які скажуть “Ми з усім впораємося” або запитає “Як ти сьогодні?”. Ними можуть стати рідні та близькі, фахівці соціальної служби або члени міждисциплінарної команди.

Сьогодні у великій родині виховується одразу 11 дітей — як рідні, так і ті, хто потребує тимчасового захисту або постійного дому. І, попри всі труднощі, вони живуть, як єдине ціле. 

“У нас немає ревнощів. Ми всі, як рідні. Якщо є проблема — вирішуємо разом. Це такий фундамент сімʼї”, — підсумовує Ірина 

Читайте також:

Єдина патронатна родина у Вільногірську: як живе сім’я Слісаренків і чому залишаються без належної підтримки