Прощання з героєм: Вільногірськ вшанував пам’ять Сергія Кравчука

У Вільногірську біля Палацу культури і спорту «Металург» відбулася церемонія прощання із Сергієм Кравчуком. На скорботний захід зібралися рідні, друзі, побратими та жителі громади, щоб віддати шану його пам’яті.

Про це повідомила Вільногірська міська рада.

Прощання з Героєм

Громада в скорботі проводжала в останню дорогу нашого захисника – старшого солдата Сергія Кравчука.

У 2014 році Сергій добровільно пішов служити в зону АТО. Під час своєї служби він проявив неабияку мужність і відданість, захищаючи незалежність України. Побратими завжди могли покластися на його підтримку та допомогу навіть у найважчих ситуаціях. Після демобілізації Сергій повернувся до роботи на комбінаті.

З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Сергій одразу записався до загону територіальної оборони Вільногірської громади. 16 червня 2022 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Він служив у 58-му окремому стрілецькому батальйоні та 458-му піхотному батальйоні, де виконував обов’язки зв’язківця. Під час служби захищав Україну на Донецькому напрямку, беручи участь у боях у Костянтинівці, Бахмуті, Кураховому, Селидовому та Покровську.

Сергій Кравчук загинув 23 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання. Його життя обірвалося внаслідок атаки ворожого FPV-дрону на околиці Мирнограда, Покровського району, Донецької області.

Народився Сергій у серпні 1980 року в місті Вільногірськ. Він закінчив середню школу №4 та місцеве професійно-технічне училище, де здобув фах електромонтера. Після армійської служби працював на гірничо-металургійному комбінаті, зарекомендувавши себе як відповідальний і надійний працівник.

Сергій був гідним сином України, відданим працівником і вірним другом. Його мужність, доброзичливість і оптимізм назавжди залишаться у пам’яті тих, хто його знав. Цього року Сергій отримав почесне звання ветерана праці комбінату за свій внесок у розвиток виробництва.

По собі Сергій залишив родину: маму Марію Миколаївну, батька Івана Степановича, дружину Лесю, а також друзів, колег і побратимів, які з болем і скорботою прийняли звістку про його загибель.

Редакція «Вільногірськ IN.UA» приносить щирі співчуття рідним Сергія. Вічна слава нашому герою!

Читайте також:

• Скорбота у Вільногірську: Пам’ять про Володимира Костюшина
• Загинув на полі бою під Тернами від FPV-дронів: вільногірці провели в останню путь Олександра Дворникова

У Вільногірську відкрили символічне місце пам’яті загиблим дітям України – простір болю, пам’яті й надії. 

Про сльози, що не стримували навіть дорослі, про дитячі листи для військових, про сакуру як символ життя і дзвіночки, що нагадують про обірвані голоси, – у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

“Щоб це не була суха статистика”: як народилася ідея місця пам’яті

У Вільногірську з’явилося місце пам’яті загиблим дітям України “Діти – янголи країни” – простір, створений із болю, пам’яті та надії. Ініціаторкою створення меморіального куточка стала тренерка Наталя Зінчук разом зі своїми вихованцями та їхніми батьками. 

Місце пам’яті облаштували біля спорткомплексу “Авангард”. Тут висадили плакучу сакуру – як символ скорботи за втраченими дитячими життями, встановили фігури журавлів – як символ зв’язку з тими, кого вже немає поруч, повісили маленькі білі кросівки, дзвіночки з білими стрічками та запалили лампадки. Дзвіночки символізують дитячі голоси, які обірвала війна.

За словами Наталії Зінчук, поштовхом до створення такого простору стала війна, яка щодня забирає найдорожче – дітей.

“Ми прийшли до того, що повинні провести захід під назвою “Діти – янголи країни”. На жаль, ця страшна війна забирає в нас наше майбутнє – наших дітей. Нам хотілося приділити цьому увагу”, – розповіла Наталя Зінчук журналістці.

Ідею підтримали батьки вихованців спортивного відділення. Разом вони зібралися, обговорили ініціативу та спільними силами облаштували меморіальне місце. Наталія Зінчук із вдячністю згадує всіх, хто долучився до створення простору пам’яті: “Я дуже вдячна батькам свого відділення. Дуже вдячна Олександру Зінчуку – саме він приїхав із міста Костянтинівки і прийшов нам на допомогу. Дуже дякую нашій родині з міста Вільногірськ – Антоніні Орел та її чоловіку Дмитру – за облаштування місця вшанування. А Олександр Бондар із Донеччини настільки пройнявся цим заходом, що придбав за власний кошт цих журавлів”, – із великою шаною і вдячністю розповідає тренерка.

“Ми повинні пам’ятати. Щоб це не була суха статистика – просто немає дітей. Ми повинні нести цю пам’ять”, – наголосила тренерка.

Вона також зазначила, що хотіла б зробити цей захід щорічним.

Історія Маріуполя: “Ми боялися, що закінчиться їжа, і діти дивитимуться голодними очима”

Однією з найбільш емоційних частин заходу стали історії матерів, які пережили пекло війни та змогли врятувати своїх дітей.

Свою історію розповіла Любов – переселенка з Маріуполя, яка нині живе у Вільногірську.

Разом із чоловіком, трьома дітьми, сестрою, її дітьми та батьками вони опинилися в заблокованому місті.

“Було дуже страшно. Просто безкінечний шум за вікном, звуки вибухів. Ми чекали якогось дива”, – згадує жінка.

Коли удари стали зовсім близькими, родина спустилася в підвал.

“Ми готували на вогнищі, коли вдавалося вискочити на вулицю. Збирали сніг із машин, щоб була хоч трохи вода. Я боялася не за себе. Мені було страшно, що закінчаться залишки їжі, що діти будуть дивитися на мене голодними очима, а я не знатиму, що робити”.

Любов каже: найбільше лякала думка, що діти можуть загинути під завалами.

“Ми боялися, що будинок завалиться, і діти залишаться там. Ми дуже намагалися не показувати дітям свого страху”.

Коли залишатися стало неможливо, родина ризикнула виїхати.

“Ми посадили в машину дітей, кішку, речі – і поїхали. Ми боялися, що це останній наш день. Але нам вдалося вирватися. Ми врятувалися і врятували наших дітей”.

Любов звернулася до дітей, які були на заході:

“Цінуйте те, що у вас є. Те, що ви можете спати у своїх ліжках, їсти смачну їжу, ходити до школи, на тренування, зустрічатися з друзями. Ті діти з Бахмута, з Маріуполя, які не дожили до сьогоднішнього дня, всього цього були позбавлені”.

Історія Антоніни: вагітна, з сином, двома собаками й “коктейлем Молотова”

Ще одну історію, від якої в багатьох наверталися сльози, розповіла вільногірка Антоніна.

На початку повномасштабного вторгнення вона жила в Києві разом із восьмирічним сином і була на третьому місяці вагітності.

У перший день вторгнення родина вирішила виїхати з Києва, але помилково рушила в напрямку Бучі, Ірпеня та Гостомеля.

“Горизонт був червоний. Вибухи, ракети, було дуже страшно”, – згадує жінка.

Шість днів вони провели в укритті, а коли бої підійшли впритул – вирішили тікати.

Антоніна сіла в машину з сином, двома собаками, рюкзаком із водою, печивом і кормом для тварин.

А ще – із “Бандерівський смузі” (“коктейль Молотова”), та канцелярським ножем.

“Я думала: якщо нас зловлять – так просто не здамся”.

Вона їхала об’їзними дорогами, полями й посадками до першого українського блокпоста.

“Коли військові побачили мене з “Бандерівським смузі”, почали аплодувати й свистіти: “Дивись, наша мала їде!””

Після цього вона дісталася Житомира, а згодом – Польщі, де народила здорового сина. Згодом жінка повернулася до Вільногірська.

Її розповідь слухали зі сльозами на очах.

Згадали родину Зеленських і дітей, які вже не повернуться додому

Під час заходу згадали й трагічну загибель у Дніпрі батька та сина з вільногірської родини Зеленських.

Присутні вшанували пам’ять усіх дітей, чиє життя обірвала війна, хвилиною мовчання.

Особливо гостро звучали слова про те, що ці діти вже ніколи не повернуться додому, не підуть до школи, не вийдуть на спортивне поле і не заб’ють свій останній м’яч.

Листи військовим і дитячі слова підтримки

На заході були присутні й військові з Вільногірська, які ділилися власними історіями війни.

Вихованці Наталії Зінчук підготували для них листи підтримки. Діти зачитували зі сцени слова вдячності, говорили, що пишаються українськими захисниками, бажали їм сили та повернення додому.

Після цього передали військовим смаколики.

Саме завдяки Збройним силам України, наголошувала організаторка, діти у Вільногірську мають змогу жити, навчатися й тренуватися.

Пам’ять, яка має жити

Життя триває – завдяки тим, хто бореться. Завдяки тим, хто рятував дітей під обстрілами. І заради тих дітей, які вже ніколи не виростуть.

“Я кажу дітям: свої перемоги – сьогодні і в майбутньому – ми будемо присвячувати дітям-янголам”, – сказала Наталя Зінчук.

У Вільногірську з’явилося місце, куди приходитимуть не лише 4 червня – у День вшанування пам’яті дітей, загиблих внаслідок збройної агресії Росії проти України.

Сюди приходитимуть, щоб пам’ятати. Щоб цінувати. І щоб жити – за себе і за них.

Читайте також:

Меморіал “Живі, поки пам’ятаємо”: у Вільногірську обрали підрядника для будівництва місця вшанування Героїв

23–24 квітня 2026 року у Дніпрі відбувся Східноукраїнський міжрегіональний Форум Рад ВПО. Захід об’єднав понад 80 учасників із Дніпропетровської, Полтавської, Сумської, Донецької, Запорізької, Кіровоградської та Харківської областей. Нашу громаду на форумі представила Альона Щекодіна, заступниця голови Ради з питань ВПО. 

Деталі події — у матеріалі Вільногірськ IN.UA. 

Презентація успіхів Вільногірська 

Альона Щекодіна виступила спікеркою на першій дискусійній панелі “Як Ради ВПО впливають на рішення влади?”. Вона поділилася напрацюваннями нашої Ради за три роки її діяльності, зокрема розробкою Порядку про фонд житла для тимчасового проживання переселенців та досвідом створення спеціалізованої листівки для ВПО. 

Головні теми та спікери 

Форум відкривали представники Офісу Президента України, Мінсоцполітики та УВКБ ООН. Також в онлайн-форматі долучилася заступниця керівника Офісу Президента України Ірина Верещук, яка відзначила важливу роль Рад ВПО в житті громад. 

“Через війну втратили домівки, але не втратили віру в Україну. І почали нове життя в громадах. Вплив Рад ВПО зростає. На пʼятому році повномасштабної війни ви стали однією з ключових інституцій захисту прав внутрішньо переміщених осіб”, — зазначила Ірина Верещук. 

Окрім Альони, на першій панелі також виступали й інші представники Рад ВПО з різних громад. Зокрема, Віктор Сіняткін, голова ради з питань ВПО при виконавчому комітеті Приютівської селищної ради Кіровоградської обласної Ради ВПО, Надія Довгаленко, голова Ради ВПО Чутківської селищної ради тощо. 

“Деякі громади ділилися досвідом, що у них є окремі цільові програми, створені виключно для переселенців. І там обумовлена і підтримка грошова, і соціальні послуги”, — каже Альона Щекодіна. 

На другій дискусійній панелі виступали Тетяна Красько, голова Ради ВПО при Миргородській міській раді, Марина Маціяка, секретарка Ради ВПО при виконавчому комітеті Жовтоводської міської ради, фасилітаторка ГО “Десяте квітня” та багато інших спікерів. 

“Також ми працювали в робочих групах, де ми напрацьовували свої бачення по різних напрямках. Наприклад, те, як мають реагувати Ради ВПО під час евакуації, а також обговорювали, чому Радам ВПО важливо брати участь у формуванні бюджету громади ”, — зазначає заступниця голови Вільногірської Ради ВПО. 

Альона Щекодіна зазначає, що це був дуже корисний обмін досвідом з колегами з інших громад. 

Читайте також:

Путівник для переселенців: як Рада ВПО девʼять місяців створювала унікальний буклет для громади