У Вільногірську чиновниця під час власного прийому відмовляється спілкуватись з журналістами

25 березня журналістка “Вільногірськ IN.UA”, яка має офіційну акредитацію від Вільногірської міської ради, втретє за три тижні намагалася потрапити на особистий прийом до Інни Петруши, заступниці міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та директорки департаменту соціально-гуманітарної політики. Журналістка планувала отримати відповіді на запитання щодо розподілу бюджетних коштів, роботи медичних закладів та можливості доступу до публічних заходів. Попри законне право на отримання інформації, їй щоразу відмовляли, посилаючись на внутрішні правила. Однак українське законодавство гарантує журналістам безперешкодний доступ до інформації.

Суть ситуації

Спочатку журналістку записали на прийом, але згодом їй відмовили, пояснивши, що зустрічі проводяться лише для громадян. Повторна спроба з’ясувати причини відмови також закінчилася безрезультатно – журналістку знову не прийняли, заявивши, що журналісти повинні надсилати письмові запити.

“Пишіть письмовий запит, вам офіційно буде надана відповідь. Тільки так”, — відповіла посадовиця Оксана Марченко, яка розмовляла із журналісткою останнього разу.

Закон України “Про доступ до публічної інформації” (ст. 19, ст. 6) зобов’язує публічні установи забезпечувати доступ до інформації як на письмові, так і на усні запити. У разі відмови журналіст має право оскаржити це у вищих органах або в суді.

Журналістка мала намір отримати коментарі Інни Петруші щодо:

• можливого перенесення Краєзнавчого музею з ліцею №5  в окреме приміщення та його реєстрації на державному рівні;
• використання понад 2,5 млн грн з міського бюджету, виділених на лікарню первинної ланки у 2025 році;
• перелік платних та безоплатних медичних послуги у Центрі первинної медико-санітарної допомоги;
• умови, в яких перебувають учні та студенти в укриттях;
• отримання інформації про заходи в освітніх закладах та можливості їх відвідування журналістами.

Що говорить закон?

Українське законодавство зобов’язує посадових осіб забезпечувати відкритість і доступ журналістів, зокрема акредитованих, до публічної інформації. Відповідно до Положення про акредитацію Вільногірської міської ради, журналісти можуть отримувати коментарі та інформацію про заходи. Проте чиновники самі ж порушують встановлені ними правила.

Редакція вже зверталася до міської ради з проханням організувати комунікацію та надати план заходів, проте запит проігнорували. Крім того, саме Положення про акредитацію створене з порушенням законодавства: у ньому вимагають від журналістів вказувати свою освіту, що суперечить Закону України “Про медіа” (стаття 23, частина 3), який чітко визначає, що журналіст – це особа, яка займається професійною діяльністю у сфері медіа, незалежно від наявності спеціальної освіти, а також посилаються на неіснуючу статтю. Юрист підтвердив ці порушення, і після повторного звернення акредитацію редакції все ж надали. Однак у Положення так і не внесли зміни, тобто діюче Положення має вимоги, які порушують законодавство, але міська рада продовжує ним користуватися.

Відповідно до законодавства, посадовці зобов’язані надавати інформацію журналістам, зокрема в усному форматі.

Крім того, право на отримання інформації гарантують такі закони:

• Закон України “Про інформацію” (ст. 25) гарантує право журналістів, зокрема акредитованих, на отримання інформації та доступ до публічної інформації.
• Конституція України (ст. 34) гарантує свободу слова та право на отримання і поширення інформації. Органи влади не можуть обмежувати доступ журналістів до публічних подій або посадовців.
• Закон України “Про місцеве самоврядування” (ст. 10) зобов’язує посадових осіб забезпечувати відкритість і прозорість своєї діяльності.

Згідно з рішенням Вільногірської міської ради, журналісти та працівники медіа “Вільногірськ IN.UA” мають акредитацію, а отже мають право на отримання інформації від посадовців як в письмовому, так і в усному вигляді.

Що далі?

Відмова у прийомі акредитованого журналіста без законних підстав може розглядатися як перешкоджання професійній діяльності, що підпадає під статтю 171 Кримінального кодексу України.

Журналістка, як акредитований представник медіа, має законне право вимагати прийому та отримання інформації без додаткових перешкод. Наша Редакція Вільногірськ IN.UA збирається звернутися із цим питання до міської ради. Якщо це не буде мати ніякого ефекту, тоді звернемося до поліції за перешкоджання журналістській діяльності.

Читайте також:

• “Жилсервіс” працює в мінус: звіт роботи підприємства за 2024 рік
• Заплатили майже 2,5 мільйона за вихід під заставу у справі вимагання грошей у ексзаступника міського голови Вільногірська (ОНОВЛЕНО)

Починаючи з 2025 року у Дніпрі тривають офлайн-заняття з англійської мови для людей з порушеннями зору. Наразі організатори планують розширити проєкт та шукають партнерів у громадах. 

Більше — на Вільногірськ IN.UA

Освітню ініціативу започаткували у 2025 році. Стартовий курс з 10 занять пройшли 20 учасників. Більшість з них продовжили навчання у форматі розмовного клубу. 

Наразі заняття поновили. Вони проходять у Дніпрі на базі Комунального закладу “Центр соціальної допомоги та підтримки” Дніпропетровської обласної ради” за адресою Набережна Перемоги, 26. Уроки відбуваються раз на тиждень, щопʼятниці. Вони тривають в адаптованому форматі з урахуванням потреб людей з порушеннями зору. 

За словами директора Центру соціальної допомоги та підтримки Дніпропетровської обласної ради Євгенія Таранцова, наразі заняття можливі лише у Дніпрі. 

“Наш ресурс дозволяє робити це на нашій базі”, — каже Таранцов. 

Але організатори хочуть, аби подібні заняття з’явилися безпосередньо у громадах області.

“Звичайно, ми шукаємо можливості, партнерів, які хотіли б долучитися. Ми б навчили, як це робити в громадах. Це був би ідеальний варіант”, — розповідає він. 

Своєю метою Євгеній Таранцов називає надання доступу до знань та нових навичок людям. 

Також директор зазначає, що центр має запит на онлайн-заняття. 

“Я думаю, що це реально і варто спробувати”, — додає директор Центру соціальної допомоги та підтримки. 

Робота над онлайн-форматом занять розпочнеться вже наступного тижня. Редакція Вільногірськ IN.UA слідкуватиме за оновленнями та повідомлятиме про них.

Читайте також:

Ваучер на навчання від Державної служби зайнятості: нові можливості для кар’єри українців

Після початку повномасштабної війни тисячі українців були змушені залишити свої домівки. Серед них футбольний тренер із Луганщини, який після переїзду до Вільногірська продовжив працювати з дітьми, попри відсутність умов, фінансування та повноцінної інфраструктури.

Деталі читайте на Вільногірськ IN.UA

Олександру Чередниченко  65 років, у Кремінній він працював у депо Попасної. Чоловік виїхав з Луганської області навесні 2022 року.

“Ми приїхали сюди 11-го, а зареєструвалися 12-го квітня 2022 року”, – каже Олександр. 

Перший час родина була розділена. 

“Спочатку відправили доньку та онучку у Львівську область. А потім вони приїхали (в Вільногірськ – ред.) влітку 2022 року”, – розповідає герой. 

Футбол у його житті з’явився задовго до війни. Тренерську діяльність він почав ще у далекому 1993 році в місті Кремінна, хоча в певний період був змушений зробити паузу.

“Футбольним тренером я працював з 1993 по 2001 рік”, – стверджує чоловік. 

Він тренував хлопців 1979 – 1988 року народження. Разом з командою вони досягли чималих результатів. 

“У 1993 році ми почали тренуватися, а вже навесні 1994 року вони грали на чемпіонаті області”, – розповідає тренер Олександр. 

Вихованці того часу з теплотою згадують свого тренера. Одного з них ми розшукали. Ним виявився неодноразовий герой наших публікацій, начальник 52-ї державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, Денис Сіленко. 

“Олександр Григорович прийшов в мою школу у 1996 році, мені було 12 років. Він прийшов як молода людина, яка хоче займатися з хлопчиками футболом, – каже колишній вихованець Денис Сіленко. – Тоді ми всі думали, що це його основна робота. Але з роками ми дізналися, що це його неоплачувана, на добровільних засадах робота, яку він виконував у вільний час. Тобто він мав основне місце роботи на залізній дорозі, в пʼяти кілометрах від моєї школи, але футболом з нами він займався як людина, яка любить спорт та дітей. Окрім тренера, він є дипломованим суддею і досі їздить та судить матчі. Інакше кажучи, він з футболом усе своє життя”. 

Олександр памʼятає кожного свого гравця. 

“Я пам’ятаю своїх гравців поіменно. Деяким із них уже за сорок, але ми досі підтримуємо зв’язок”, – каже футбольний тренер. 

Пізніше він вступив на роботу в Рубіжне та мешкав там, тому тренерську карʼєру довелося призупинити до самого 2022 року. 

Тренерська карʼєра у Вільногірську

Тренувати у Вільногірську Олександра запросила одна його місцева знайома, на ім’я Юлія. Усі заняття, як і раніше, тренер проводить безкоштовно, як волонтер. 

“Вона дізналася, що я був тренером колись, і запросила мене тренувати дітей-переселенців. І ми почали тренуватися в пʼятому ліцеї”, – ділиться тренер. 

Пізніше тренування довелося перенести на маленьке поле за пʼятим ліцеєм. Тобто тренування проходили на вулиці. 

“Це вважається “дворовим” футболом”, – каже тренер.

Наразі, взимку, тренувань немає. 

“Я кажу, що ми можемо і взимку тренуватися на вулиці, але батьки говорять, що вони своїх дітей не пустять”, – зізнається Олександр. 

За словами тренера, для того, що тренуватися у спортзалі треба платити гроші, але на це поки немає можливості. 

“У багатьох батьки – військові, інші діти — сироти, тобто вони не можуть платити”, – стверджує герой нашого матеріалу. 

Таким, чином найбільшою проблемою наразі є місце для тренування. 

“Коли був дощ теплий, ми продовжували тренуватися. А коли холодний вже перед зимою – ходили під дах пʼятого ліцею та чекали”, – каже герой. 

Найбільше задоволення в роботі тренера для Олександра — це самі діти.

“Коли працюєш із дітьми, отримуєш від них енергію. Моя енергія — їм, їхня — мені”, – каже Олександр. 

Свою тренерську філософію пояснює так: “Якщо пальці розчепірені — нічого не вийде. А якщо всі зібрані в кулак — тоді команда проб’ється. Футбол — це атака і захист разом. У команді все має бути як кулак”.

Читайте також:

Від шкільних років до тренерських вершин: історія Валерія Должикова з Вільногірська