25 березня журналістка “Вільногірськ IN.UA”, яка має офіційну акредитацію від Вільногірської міської ради, втретє за три тижні намагалася потрапити на особистий прийом до Інни Петруши, заступниці міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та директорки департаменту соціально-гуманітарної політики. Журналістка планувала отримати відповіді на запитання щодо розподілу бюджетних коштів, роботи медичних закладів та можливості доступу до публічних заходів. Попри законне право на отримання інформації, їй щоразу відмовляли, посилаючись на внутрішні правила. Однак українське законодавство гарантує журналістам безперешкодний доступ до інформації.

Суть ситуації

Спочатку журналістку записали на прийом, але згодом їй відмовили, пояснивши, що зустрічі проводяться лише для громадян. Повторна спроба з’ясувати причини відмови також закінчилася безрезультатно – журналістку знову не прийняли, заявивши, що журналісти повинні надсилати письмові запити.

“Пишіть письмовий запит, вам офіційно буде надана відповідь. Тільки так”, — відповіла посадовиця Оксана Марченко, яка розмовляла із журналісткою останнього разу.

Закон України “Про доступ до публічної інформації” (ст. 19, ст. 6) зобов’язує публічні установи забезпечувати доступ до інформації як на письмові, так і на усні запити. У разі відмови журналіст має право оскаржити це у вищих органах або в суді.

Журналістка мала намір отримати коментарі Інни Петруші щодо:

• можливого перенесення Краєзнавчого музею з ліцею №5  в окреме приміщення та його реєстрації на державному рівні;
• використання понад 2,5 млн грн з міського бюджету, виділених на лікарню первинної ланки у 2025 році;
• перелік платних та безоплатних медичних послуги у Центрі первинної медико-санітарної допомоги;
• умови, в яких перебувають учні та студенти в укриттях;
• отримання інформації про заходи в освітніх закладах та можливості їх відвідування журналістами.

Що говорить закон?

Українське законодавство зобов’язує посадових осіб забезпечувати відкритість і доступ журналістів, зокрема акредитованих, до публічної інформації. Відповідно до Положення про акредитацію Вільногірської міської ради, журналісти можуть отримувати коментарі та інформацію про заходи. Проте чиновники самі ж порушують встановлені ними правила.

Редакція вже зверталася до міської ради з проханням організувати комунікацію та надати план заходів, проте запит проігнорували. Крім того, саме Положення про акредитацію створене з порушенням законодавства: у ньому вимагають від журналістів вказувати свою освіту, що суперечить Закону України “Про медіа” (стаття 23, частина 3), який чітко визначає, що журналіст – це особа, яка займається професійною діяльністю у сфері медіа, незалежно від наявності спеціальної освіти, а також посилаються на неіснуючу статтю. Юрист підтвердив ці порушення, і після повторного звернення акредитацію редакції все ж надали. Однак у Положення так і не внесли зміни, тобто діюче Положення має вимоги, які порушують законодавство, але міська рада продовжує ним користуватися.

Відповідно до законодавства, посадовці зобов’язані надавати інформацію журналістам, зокрема в усному форматі.

Крім того, право на отримання інформації гарантують такі закони:

• Закон України “Про інформацію” (ст. 25) гарантує право журналістів, зокрема акредитованих, на отримання інформації та доступ до публічної інформації.
• Конституція України (ст. 34) гарантує свободу слова та право на отримання і поширення інформації. Органи влади не можуть обмежувати доступ журналістів до публічних подій або посадовців.
• Закон України “Про місцеве самоврядування” (ст. 10) зобов’язує посадових осіб забезпечувати відкритість і прозорість своєї діяльності.

Згідно з рішенням Вільногірської міської ради, журналісти та працівники медіа “Вільногірськ IN.UA” мають акредитацію, а отже мають право на отримання інформації від посадовців як в письмовому, так і в усному вигляді.

Що далі?

Відмова у прийомі акредитованого журналіста без законних підстав може розглядатися як перешкоджання професійній діяльності, що підпадає під статтю 171 Кримінального кодексу України.

Журналістка, як акредитований представник медіа, має законне право вимагати прийому та отримання інформації без додаткових перешкод. Наша Редакція Вільногірськ IN.UA збирається звернутися із цим питання до міської ради. Якщо це не буде мати ніякого ефекту, тоді звернемося до поліції за перешкоджання журналістській діяльності.

Читайте також:

• “Жилсервіс” працює в мінус: звіт роботи підприємства за 2024 рік
• Заплатили майже 2,5 мільйона за вихід під заставу у справі вимагання грошей у ексзаступника міського голови Вільногірська (ОНОВЛЕНО)

Верхньодніпровськ — місто, що зберігає у своїх затишних вулицях десятки захованих історій. На перший погляд спокійне й камерне, воно приховує у старих фасадах відлуння дворянських балів, приватних театрів, ремісничих майстерень та культурних осередків минулого.

Усе це оживає під час пішої екскурсії, яку проводить директорка Верхньодніпровського історичного музею Наталія Іванівна Коновал.

Початок історії: від дитячого будинку до старого проспекту

Біля музею гуртуються відвідувачі, і саме з цього місця почалася подорож Верхньодніпровськом.

“Хочу вам сказати, — починає пані Наталія, — що там, де зараз знаходиться музей раніше був дитячий будинок імені Кірова”. Саме з цього місця стартує прогулянка. Колись тут стояв гарний приватний будинок, а поруч — ресторан “Славутич”, де нині торговий центр.

Ціла територія дитбудинку була важливою частиною післявоєнної історії міста. Екскурсовод згадує історію чоловіка, який нещодавно віднайшов на кладовищі могилу директора того дитячого будинку — Мічника, і прагне відновити пам’ять про нього. Такі особисті історії повертають емоційний вимір місцям, які ми часто сприймаємо просто як будівлі.

Далі шлях веде до проспекту, який у місті й досі звично називають “Каштановим”. “До 1979 року тут були лише одноповерхові будиночки, — пригадує екскурсовод. — А коли місто відзначало 200-річчя, проспект перебудували. Верхньодніпровськ тоді називали “маленьким Києвом” — настільки затишно стало”. Сьогодні це одна з найатмосферніших частин міста — з рівними рядами каштанів і доглянутими фасадами.

Історичні будівлі, що зберегли свій характер

На маршруті трапляються об’єкти, які цікаві не лише архітектурою, а й тим, що пережили кілька епох. Колишня телефонно-телеграфна станція діяла тут у 1911–1920-х роках. Поруч стоїть старе царське казначейство — одна з перших кам’яних будівель Верхньодніпровська. Воно унікальне тим, що зберегло власне призначення: тут і сьогодні працює фінансова установа.

Справжньою окрасою міста є “Дім із годинником”, зведений у другій половині XIX століття. Його називали “Генеральською дачею”, адже тут відпочивав Катеринославський генерал-губернатор. “На першому поверсі була велика зала, де збиралися дворяни, проводилися бали, музичні вечори”, — розповідає Наталія Коновал. Сьогодні будівля все ще зберігає атмосферу світського життя свого часу.

Поруч — інша важлива споруда, яка колись слугувала столярною майстернею, а згодом — торговельною організацією “Міжторг”. Після проголошення незалежності в Україні розпочався процес повернення майна, відібраного у приватних власників у попередні десятиліття. Тоді й були знайдені документи на цю будівлю, і її повернули спадкоємцям. Згодом її придбали нові власники, і сьогодні вона відома як “Верхауз” — Верхньодніпровська хата.

Театральні та культурні осередки минулого

У центрі маршруту — будівля колишнього кінотеатру “Гастелло”. Попри те, що багато хто вважає його спорудженим у 1930-х, архітектура свідчить про старші витоки. “Колись тут був театр, — пояснює екскурсовод. — Верхньодніпровці — дуже творчі люди, тож вистави й концерти були регулярними”. Згодом театр поступився місцем кіносеансам, і будівля стала одним із культурних центрів міста.

Ще одна виразна споруда — цегляний будинок з червоною та білою цеглою, кованими балконами та сходами на другий поверх. За різних часів тут працювали музей, бібліотека й музична школа. Хоча сьогодні будівля пустує, вона залишається архітектурною родзинкою Верхньодніпровська.

Місто, що дихає річкою

На завершення екскурсії Наталія Іванівна звертає увагу на планування міста: вулиці Верхньодніпровська пролягають паралельно до Дніпра, а інші — перпендикулярно. “Це зроблено спеціально, щоб із річки надходило прохолодне повітря. Так само побудоване й Запоріжжя”, — пояснює вона.

Прогулянка з Наталією Коновал показує Верхньодніпровськ таким, яким його часто не помічають. Місто відкривається через маленькі історії: тут був дитячий будинок, там — телефонна станція, далі ‒ будівля, де колись танцювали на балах.

Читайте також:

“Якір у степу”: морська історія Вільногірська

Уряд оголосив про старт програми “Зимова підтримка”, яка передбачає одноразову виплату 1000 гривень для вразливих категорій населення з метою посилення соціальної допомоги в передзимовий період.

Про це повідомляє Міністерство соціальної політики України.

Хто отримає виплати

Виплата 1000 гривень не замінює чинних соціальних програм, а доповнює їх. Отримати допомогу зможуть сім’ї з дітьми різних категорій, одинокі пенсіонери, внутрішньо переміщені особи та інші громадяни, які проживають в Україні.

Ці кошти можна буде витратити на найбільш необхідні перед зимою товари та послуги:

• ліки;
• поштові та комунальні послуги;
• книги;
• благодійні внески.

Подати заяву на отримання допомоги для дітей можна буде з 15 листопада у застосунку “Дія” або у відділеннях Укрпошти. Після нарахування кошти можна витрачати до 30 червня 2026 року.

Читайте також:

Компенсація за втрачене житло: як ВПО зможуть подати заяву