У Вільногірську облаштовують Площу Героїв та встановлять меморіал на честь загиблих захисників

У центрі Вільногірська облаштовують Площу Героїв, тут з’явиться місце, де вшануватимуть полеглих військових. Окрім цього у місті також планують ще встановити меморіал на честь загиблих військовослужбовців.

Про це повідомили на сайті Вільногірської міської ради у середу, 16 квітня.

Площа Героїв

Зазначається, що 14 квітня відбулася зустріч представників міської ради з ініціативною групою родин загиблих Героїв. Серед них — Тетяна Звягінцева, мати полеглого військового, яка стала однією з головних ініціаторок.

За її словами, до ініціативи долучилися мешканці міста, дружини військових, родина полоненого з “Азовсталі”, а також представники місцевого бізнесу. Як повідомила Тетяна Звягінцева на сторінці у Fecebook, наразі на облаштування Площі Героїв вдалося зібрати понад 120 тисяч гривень.

Міська рада підтримала ініціативу, хоча поки не повідомила, у якій формі саме надасть допомогу. Роботи на площі вже тривають.

Меморіал про вшанування пам’яті загиблих військовослужбовців

Крім того, у Вільногірську планують встановити пам’ятний знак на честь військових, які загинули під час бойових дій через збройну агресію росії проти України.

Водночас, відповідно до міської цільової Програми “Будівництво (реконструкція, капітальний ремонт) об’єктів комунальної власності та житлово-комунального господарства Вільногірської міської територіальної громади на 2022–2026 роки” на 2025 рік передбачено 300 000 гривень з міського бюджету на виготовлення проєктно-кошторисної документації для облаштування пам’ятного знаку загиблим військовим, які загинули під час бойових дій у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Про це редакції Вільногірськ IN.UA повідомили у відповідь на інформаційний запит в Управлінні архітектури та капітального будівництва.

Конкурс на вибір виконавця для розробки проектної документації проведуть після того, як визначать місце встановлення пам’ятного знака.Тож у Вільногірську можуть з’явитися два меморіали вшанування пам’яті загиблих героїв: один — з ініціативи мешканців, інший — у межах реалізації проєкту міської ради.

З початком весни в Україні суттєво зміниться розмір соціального забезпечення для родин військовослужбовців, які загинули або зникли безвісти під час захисту держави. З 1 березня 2026 року уряд підвищує адресну допомогу для найбільш вразливих категорій родичів захисників.

Про це повідомила Юлія Свириденко, прем’єр-міністерка України.

В Україні зростуть мінімальні пенсійні виплати родинам загиблих військових

З 1 березня 2026 року в Україні зросте адресна допомога для родин військових, які віддали життя або зникли безвісти, захищаючи Україну від російської агресії.

Найсуттєвіше зростання стосується мінімальної пенсійної виплати на кожного непрацездатного члена сім’ї. До цієї категорії входять батьки, дружини (чоловіки), а також діти полеглих воїнів (якщо виплата призначається на одну дитину). Також це стосується дітей загиблих захисників, яким замість пенсії призначено державну допомогу.

З 1 березня 2026 року розмір виплати для цих осіб становитиме не менше ніж 12 810 гривень на одну людину. Для порівняння, до цього часу мінімальна гарантована сума становила 7 800 гривень.

Окремо переглянуто розміри виплат для родин, де пенсія або державна соціальна допомога призначається на двох і більше членів сім’ї загиблого (померлого) захисника чи захисниці. Це положення стосується інших членів родини, окрім непрацездатних батьків та подружжя, про яких йшлося вище.

Для таких категорій громадян мінімальна виплата зросте з 6 100 гривень до 10 020 гривень на кожного члена сім’ї.

“Із 1 березня наступного 2027 року ці розміри щороку індексуватимуть“, — резюмує очільниця уряду.

Читайте також:

На які пільги можуть розраховувати військові та їхні сім’ї у 2026 році: повний список

У цій квартирі немає зайвого галасу. Тут говорять тихо, уважно слухають і не бояться сліз. Саме тут сьогодні живе почесна громадянка Вільногірська Надія Чирва разом зі своєю доглядальницею Людмилою Нечепуренко — жінкою, яка прийшла допомогти, а залишилася назавжди.

В гості до жінок завітали представниці редакції Вільногірськ IN.UA.

“Я з тими людьми знайшла спільну мову”

Почесна громадянка Вільногірська, багаторічна працівниця культури, засновниця міського музею та людина, яка десятиліттями збирала й берегла історію громади — Надія Чирва сьогодні майже не виходить із дому. Через стан здоров’я вона втратила можливість самостійно пересуватися, тож потребує постійної допомоги й догляду. Саме тому до неї в гості завітали представниці редакції Вільногірськ IN.UA — керівниця проєкту Альона Щекодіна та SMM-менеджерка Анастасія Бондар. Вони прийшли не лише, щоб почути спогади про місто, а й побачити, як живе людина, чий внесок у громаду складно переоцінити. Поруч із Надією Чирвою — Людмила Нечепуренко, жінка, яка з часом стала для неї значно більшою, ніж просто помічницею.

Людмила Нечепуренко — кухарка за фахом, у минулому багато років працювала на скляному заводі.

Вона допомагає не лише Надії Чирві. Є й інші люди, які потребують догляду: комусь треба приготувати їжу, комусь — просто побути поруч.

 Її шлях до Надії Чирви почався з простого прохання — приходити раз на тиждень і готувати їжу.

Людмила не називає себе героїнею. Вона говорить просто — так, ніби пояснює очевидне:

“Є такі люди, які мало з ким знаходять спільну мову. То я з ними знайшла спільну мову”, — каже вона.

Життя привело її сюди не за планом, а за обставинами: “Так склалися життєві обставини, що я потрапила сюди”.

І додає: психологічно їй не важко. Бо між ними — обмін.

“Ми обмінюємось енергією. Це правда. Вона мені як рідна мати, а я їй — як дочка”, — говорить Людмила.

Вдячність, яка наповнює

Соціальна працівниця Альона Галушко регулярно допомагає пані Надії та іншим людям, які потребують сторонньої підтримки. Вона часто ходить по інстанціях, вирішує побутові й документальні питання, тому дні бувають виснажливими.

Буває, що після тривалих справ і черг вона приходить втомленою, але завжди намагається залишатися у внутрішньому балансі.

На запитання, за що вона вдячна Надії та іншим людям, яким допомагає, відповідає несподівано:

“Я вдячна їм за те, що вони вдячні мені. Мене це наповнює”.

Для неї важливо чути щирі слова — що допомога потрібна, що все зроблено так, як людині добре.

Руки працюють, голова працює, ноги — ні

Надія Чирва говорить повільно, з паузами, але дуже чітко. Вона все пам’ятає. Вона мислить. Вона пише.

Пише — сама. Без перекладачів, без спеціальних програм.

“Яким перекладачем? Просто головою. У мене все в голові. Слух, пам’ять — усе є”, — усміхається вона.

Руки в неї працюють добре. А от ноги — ні.

Після падіння випав диск, і не все вдалося відновити.

“Ноги не роблять. Я не можу десь піти. Мені важко. Але голова робить гарно”, — каже Надія. І в цій фразі — вся вона.

Побут без прикрас

День у них починається з догляду: гігієна, приготування їжі, покупки. Надія Чирва має улюблені страви — капусняк, пюре, голубці. Їсть добре, і це для Людмили — важливий показник.

Найскладніше — ночі. Надія часто спить удень і не спить уночі. Людмила зізнається: іноді вдається поспати лише чотири години. Але скарг майже не звучить — більше турботи й гумору.

У холодні дні вони рятуються духовкою, грілками та кількома ковдрами. 

Пані Надія каже прямо: “Я без неї жити не можу”.

Поруч із Людмилою вона почувається спокійніше, захищено. Саме спокій Надія називає головною зміною в житті.

Втім, є і труднощі. Найболючіше питання — засоби догляду. Памперси доводиться купувати власним коштом, підібрати розмір складно, а державна підтримка — мінімальна.

Коли слова не читаються — читають удвох

Надія багато пише від руки. Вірші, спогади, думки. Її почерк — живий, швидкий, інколи важкий для прочитання.

Тоді поруч сідає Людмила. Вони читають разом. Перечитують. Згадують.

“А як же, ми всі читаємо. І вона, і я”, — усміхається Людмила.

Є моменти, коли слова надто особисті. Коли рядки болять. Тоді вони плачуть удвох.

Особливо емоційно було, коли Надія читала вірш, присвячений Людмилі.

У ньому вона назвала її своєю донькою. Цей момент журналістка згадує окремо:

“Під такі особисті, щемкі моменти вони обидві плакали. Я не могла залишитися байдужою”.

Книжка, яка “зайшла”

Попри біль і втому, Надія жартує. Про книжки, які “зайшли”, про пам’ять, яка тримається.

Вона любить читати. І коли говорять про улюблений вірш, зупиняється.

“Я зараз буду плакати…”, — каже вона і просить хвилинку підготуватися.

Світло, яке не вимикають відключення

Коли в домі немає світла, вони запалюють ліхтарик і читають Біблію. Коли холодно — зігріваються разом.

У цій квартирі важко. Але тут дуже тепло. 

“Було відчуття такого спокою, наче ми обмінялись енергією. Вони дуже світлі, дуже добрі жінки. Складається враження, що вони знайшли одна одну”, — каже представниця редакції.

Гордість і вдячність

Це не історія про жалість. Це історія про вибір.

Про двох жінок, які не залишилися на самоті — кожна по-своєму.

“Мене вони дуже сильно вразили. Я пишаюсь тим, що змогла познайомитись із ними особисто. І я дуже пишаюсь такою чудовою жінкою, як пані Надія Чирва”, — ділиться журналістка.

І саме це відчуття — гордості й тихої поваги — залишається з нами після цієї історії.

Попри вік і стан здоров’я, Надія Чирва залишається світлою і відкритою людиною. Вона пише вірші, читає, цікавиться людьми. Людмила ж зізнається: турбота про Надію допомогла їй самій пережити непрості моменти в житті.

“Ми як дві самотності, які знайшли одне одного”, — кажуть вони.

І в цій простій фразі — вся суть їхнього спільного життя.

Читайте також:

“Це були кришталеві роки”: спогади Надії про роботу на скляному заводі у Вільногірську