Від підпалів і скандалів — до пам’яті, доріг і підтримки ВПО: чим жила Вільногірська громада протягом 2025 року

Рік у Вільногірській громаді був насиченим подіями, які оголювали болючі проблеми, викликали суспільний резонанс і водночас демонстрували здатність громади до самоорганізації та діалогу.

Редакція Вільногірськ IN.UA протягом року фіксувала ключові події — від резонансних інцидентів і комунальних питань до культурних ініціатив та рішень місцевої влади. Згадуємо головне — місяць за місяцем.

Січень: підпал будок для безпритульних тварин

Початок року ознаменувався обурливим інцидентом: у Вільногірську невідомі підпалили будки для безпритульних тварин, які раніше встановили волонтери. Подія викликала широкий резонанс серед містян, активістів і зоозахисників. Люди вимагали реакції поліції та покарання винних, а також порушили ширшу дискусію про ставлення до тварин у громаді.

Лютий: скандал через капусту і питання контролю якості

У лютому місто активно обговорювало можливе отруєння продуктами. Місцева жителька заявила про погіршення самопочуття після вживання капусти, придбаної у Вільногірську. Хоча офіційні висновки були обережними, ситуація підсвітила проблему контролю якості продуктів та відповідальності продавців.

Березень: музей у ліцеї №5 — для кого він працює?

Березень пройшов під знаком культури й історії. Редакція розповіла про історико-краєзнавчий музей у ліцеї №5 та поставила важливе запитання: чи може він стати відкритішим і доступнішим для всіх жителів громади? Матеріали викликали інтерес до локальної історії та дискусію про роль таких просторів у житті міста.

Квітень: крадіжка великодньої експозиції

Напередодні Великодня Вільногірськ зіткнувся з неприємною подією — з міської галереї викрали частину великодньої інсталяції. Інцидент зачепив не лише питання безпеки публічного простору, а й став символом знецінення спільної праці та творчості.

Травень: дороги громади — цифри, роки й мільйони

У травні редакція Вільногірськ IN.UA опублікувала детальний аналіз стану доріг у громаді: які вулиці ремонтували за останні 10 років, скільки коштів витрачено і як війна вплинула на інфраструктурні пріоритети. Матеріал аналітичної журналістики з опорою на цифри та офіційні дані.

Червень: Вільногірські “Мальдіви” — привабливо, але небезпечно

На початку літа знову заговорили про популярне місце відпочинку — колишній кар’єр, відомий як Вільногірські “Мальдіви”. Журналісти звернули увагу не лише на красу локації, а й на ризики для життя та здоров’я людей, закликавши до відповідальнішого ставлення до безпеки.

Липень: старт підготовки меморіалу “Живі, поки пам’ятаємо”

У липні громада дізналася про початок проєктних робіт зі створення меморіалу “Живі, поки пам’ятаємо”. Йдеться про майбутній простір пам’яті, який має вшанувати загиблих і стати важливим символом для міста в умовах війни.

Серпень: вода для сіл і дискусії навколо сесії

Серпень приніс гостре обговорення проблеми водопостачання у селах Доброгірське та Мар’янівка. Публікація протоколів сесії міськради викликала хвилю дискусій у соцмережах і знову привернула увагу до питання базових потреб мешканців громади.

Вересень: депутат без участі — мандат без рішення

У вересні на сесії міської ради вдруге розглядали питання про припинення повноважень депутата, який фактично не брав участі в роботі ради. Рішення так і не ухвалили, що породило запитання про політичну відповідальність та ефективність представницького органу.

Жовтень: зіпсований балкон і проблема безкарності

Жовтень запам’ятався історією місцевої мешканки, яка заявила про систематичне псування її балкону невідомими. Цей, на перший погляд, побутовий конфлікт оголив проблему відсутності дієвих механізмів захисту прав мешканців.

Листопад: 5 мільйонів на дороги у 2026 році

У листопаді депутати міської ради підтримали рішення про виділення 5 мільйонів гривень на ремонт доріг у 2026 році. Новина стала продовженням річної теми інфраструктури.

Грудень: досвід Вільногірська — на міжрегіональному рівні

Рік завершився позитивною подією: представники Вільногірської ради ВПО презентували кейси підтримки переселенців на міжрегіональній зустрічі у Полтаві. Це засвідчило, що громада не лише вирішує власні проблеми, а й ділиться напрацьованим досвідом з іншими.

Підсумок року

Події року у Вільногірській громаді — це поєднання болючих інцидентів, системних проблем і важливих кроків уперед. Матеріали Вільногірськ IN.UA не лише інформували, а й ставали приводом для обговорень, рефлексії та громадського контролю. 

Читайте також:

Тендер на дератизацію та дезінсекцію у Вільногірську не відбувся: нового оголошення поки немає

Людмила Дігтяр із Вільногірська роками вишиває картини — великі, багатоколірні, складні. Вона не продає свої роботи, не виставляє їх в інтернеті й не потребує визнання. Для неї вишивка — це тиша, концентрація і спосіб пережити непрості часи.

Журналістка Вілногірськ IN.UA поспілкувалась з Людмилою, деталі читайте в матеріалі.

Місто, робота і новий етап життя

Людмилі Дігтяр 59 років, у цьому році їй виповниться 60. Вона змалку живе у Вільногірську й каже, що місто їй подобається — тут минула значна частина її життя, тут вона працювала, виховувала дітей і згодом знайшла час для себе та улюбленої справи.

За першим фахом Людмила — лаборантка. Вона працювала у скляній лабораторії місцевого скляного заводу, а в період перебудови зайнялася підприємництвом — мала продуктові магазини. На пенсію жінка вийшла у 45 років за шкідливими умовами праці. Саме тоді в її житті почався новий етап — з’явилось більше часу для дому, дачі та творчості.

Як з’явилося хобі 

Вишивати Людмила почала приблизно у 40 років. Спершу — невеликі речі: рушники, сорочки, дрібні роботи. До великих картин дійшла поступово.

Причина була цілком практична.
“Мені захотілося повісити вдома гобелен. Подивилася на ціни — і подумала, що сама без рук? От із цього все і почалося”, — згадує вона.

Малювати Людмила вміє, але власним малюнкам не надає такої великої цінності, як вишиванню картин: це довга робота, де результат залежить від терпіння, точності й організації.

Перша картина, яка поїхала до Америки

Першою вишитою картиною стали лебеді — робота невелика, виконана за схемою. Сьогодні її вже немає в домі майстрині: картину вона подарувала подрузі, яка ще у 2000-х виїхала до США.

“На продаж я не вишиваю. Це дорого і людям не завжди потрібно. А от на подарунок — так, якщо людині це справді цінно”, — пояснює Людмила.

Усі свої роботи Людмила вишиває за готовими наборами від професійних дизайнерів. Вона не використовує картинки з інтернету: каже, що часто виходить зовсім не те, що на малюнку чи не те, що очікувала. Натомість замовляє повні набори зі схемами, полотном, нитками та усіма необхідними матеріалами, завдяки чому результат точно відповідає задуму, а також підтримує українських дизайнерів.

Наразі Людмила вишиває картини за схемами української дизайнерки Оксани Степанчук.

200 кольорів і два роки роботи

Сьогодні Людмилі цікаві лише великі картини — ті, що вимагають багато часу і сил. У деяких з них — до 200 відтінків ниток.

“Чи шити сорока кольорами, чи двісті — це велика різниця”, — усміхається вона.

Над однією картиною майстриня може працювати рік або два. В роботі зазвичай не більше двох полотен: одне — вдома, інше — на дачі. Починати багато робіт одночасно вона не любить — це складно організаційно, та й рами для великих картин недешеві.

Українські сюжети і особлива картина для онучки

Тематика робіт не прив’язана до одного жанру: Людмила вишиває те, що їй сподобалося. Це можуть бути пейзажі, образи, класичні сюжети.

Одна з нинішніх робіт — картина з образом Івана Сірка. Побачивши оригінал, вона настільки вразила Людмилу, що та замовила індивідуальну схему у дизайнерки Оксани Степанчук.

Та є картина, яку вона не подарує ніколи. На ній — сплячий янголятко, дивовижно схоже на її онучку в дитинстві.

“Вона висить у спальні. Дивлюся — і згадую, якою маленькою вона була”, — каже жінка.

Без соцмереж і без виставок

Свої картини Людмила ніде не показує, вона не веде соцмереж.

“Мені це не потрібно. Я вишиваю для себе, для дітей, для дому. Знайомі приходять — бачать, знають, чим я займаюся”.

Замовлень вона також не бере принципово. Вишивка для неї — не робота і не бізнес, а особиста справа.

Вишивка як спосіб пережити складні часи

У теперішній реальності вишивка стала для Людмили способом тримати внутрішню рівновагу.

“Чоловік сміється: як тільки я сідаю шити — мозок перезавантажується. Треба рахувати, слідкувати, бути зосередженою. Це дуже відволікає”.

А коли стає зовсім важко — рятує дача і робота з землею.
“Порився — і попустило”, — каже вона, жартуючи про “бактерії щастя” в ґрунті.

“Хай люди пробують і не побоюються”

Жодних гучних творчих мрій Людмила не має. Вона не ставить перед собою амбітних цілей — просто хоче завершити нинішні роботи і взятися за наступну масштабну картину.

А тим, хто сумнівається, чи варто починати займатися творчістю, радить просто спробувати: “Нема чого боятися. Комусь подобається вишивати, комусь — рибалка. Ми всі різні. Головне — робити те, що приносить задоволення”.

І, здається, саме в цій простій філософії — весь сенс її картин, у яких сотні кольорів, тисячі хрестиків і багато любові до процесу.

Читайте також:

Мрія про власну виставку: історія художниці з Вільногірська

Міністерство фінансів України оприлюднило підходи до можливих змін в оподаткуванні фізичних осіб-підприємців на спрощеній системі, зокрема щодо ПДВ. Хоча впровадження новацій заплановане не раніше 2027 року ініціатива вже спричинила суспільний резонанс. Підприємці зареєстрували петицію до Президента, а бухгалтери на місцях попереджають: зміни можуть не зменшити тінь, а навпаки — посилити її.

Деталі читайте в матеріалі Вільногірськ IN.UA.

“Це не спростить систему, а змусить бізнес ховатися”— думка бухгалтерки з Вільногірська

Бухгалтерка з Вільногірської громади Катерина, яка веде фізичних осіб-підприємців першої, другої, третьої груп та загальної системи, скептично оцінює потенційні наслідки ініціативи.

За її словами, обов’язкова реєстрація платниками ПДВ для ФОП із більшими оборотами не означає, що підприємці масово почнуть працювати “в білу”.

“Ті, хто сам себе веде, не будуть повноцінно тягнути ПДВ. Це складне адміністрування, постійні звіти, ризики блокування податкових накладних”, — каже бухгалтерка.

Катерина прогнозує, що частина підприємців у разі перевищення обороту в 1 мільйон гривень обиратиме не легалізацію, а інші шляхи:

“Хтось просто закриється, а хтось почне ділитися — відкривати кілька менших ФОПів, щоб кожен був “до мільйона””.

Окрема проблема, за її словами, — безготівкові розрахунки.

“Підприємці вже зараз кажуть: по терміналу потрібно менше проводити оплату. Люди з картками будуть змушені знімати готівку. Це вдарить і по покупцях, і по прозорості”, — зазначає вона.

Катерина наголошує: ПДВ — це не лише додаткові податки, а й значно складніше адміністрування, до якого багато малих підприємців і бухгалтерів просто не готові.

“Податкові накладні блокують постійно. Щоб розблокувати, треба договори, товарно-транспортні накладні, підтвердження походження товару. Як це все вести малому бізнесу — велике питання”, — говорить бухгалтерка.

“20% податку одразу піднімуть ціни” — думка підприємниці

Журналістка також поспілкувалася з підприємицею з Вільногірська Оксаною. Вона вважає, що запровадження ПДВ для ФОП із великими оборотами неминуче вдарить по споживачах.

“Я скажу прямо: введення ПДВ у 20% одразу й миттєво підніме ціни для людей. При обороті мільйон гривень ще платити 20% — це може просто вбити малий бізнес”, — зазначає підприємиця.

За словами Оксани, утримувати ціни на нинішньому рівні підприємці не зможуть.

“Якщо не підвищувати ціни й не вводити нові тарифи — це буде крах. Дорожчає логістика, продукти, усе зростає в ціні, а додатковий податок лише посилить цей тиск”, — каже вона.

Підприємиця також підтвердила, що планує підтримати електронну петицію ФОПів: “Звичайно, я її підпишу. Я вважаю, що нас мають почути”, — додає Оксана.

Що саме пропонує Міністерство фінансів

У Міністерстві фінансів наголошують: ідеться не про автоматичне скасування пільг чи примусову реєстрацію всіх ФОП платниками ПДВ. Відомство декларує відкритість до діалогу з бізнесом, профільними асоціаціями та експертним середовищем для напрацювання комплексного рішення.

Запропоновані підходи мають:

• забезпечити рівні правила для підприємців із подібними оборотами;
• зменшити використання спрощеної системи для агресивної оптимізації, дроблення бізнесу, “сірого імпорту” та контрабанди;
• захистити сумлінний малий бізнес.
  

Впровадження можливих змін планується не раніше 2027 року, що, за словами Міністерства фінансів, дає час для публічного обговорення, доопрацювання механізмів та підготовки підприємців.

Бюджет війни і зобов’язання перед Міжнародним валютним фондом

Міністерство фінансів пояснює ініціативу фінансовими реаліями воєнного часу. В умовах повномасштабної агресії РФ усі власні надходження Україна спрямовує на сектор безпеки й оборони, потреби якого постійно зростають.

Для прикладу, у проєкті держбюджету 2026 на оборону та безпеку передбачено понад 2,8 трильйон гривень.

Саме тому детінізацію визначено одним із пріоритетів нової програми співпраці з Міжнародним валютним фондом на 2026–2029 роки. У межах переговорів Україна взяла зобов’язання підготувати зміни до Податкового кодексу щодо можливого розширення кола платників ПДВ серед ФОП із річним оборотом понад 1 мільйон гривень.

Петиція до Президента: бізнес просить зупинитися

На тлі ініціативи Міністерства фінансів фізичні особи-підприємці зареєстрували електронну петицію на сайті Президента України з вимогою відкликати ініціативу щодо обов’язкової реєстрації платниками ПДВ для платників єдиного податку з оборотом понад 1 мільйон гривень з 1 січня 2027 року та ініціювати перегляд домовленостей з МВФ щодо збереження спрощеної системи оподаткування.

Автор петиції наголошує на ризиках суспільної напруги, інформаційної безпеки та втрати довіри до державної політики в умовах війни.

Станом на сьогодні петицію підписали 9 923 особи з 25 000 необхідних, до завершення збору підписів залишається 84 дні.

Читайте також:

Що закуповувала Вільногірська центральна міська лікарня у грудні 2025 року: від хлібу до радіатору