Вільногірськ попрощався із загиблим військовим Євгенієм Філоненко

У вівторок, 11 березня, у Вільногірську біля Палацу культури та спорту відбулося прощання з військовослужбовцем Євгенієм Філоненко, який загинув під час бойового завдання поблизу населеного пункту Піщане Куп’янського району Харківської області.

Журналістка Вільногірськ IN.UA також була присутня на церемонії прощання.

Шлях від мирного життя до фронту

Євгеній Філоненко народився 19 червня 1994 року у Вільногірську. Тут він навчався у загальноосвітній школі №2, а після її закінчення вступив до Вільногірського фахового коледжу Українського державного університету науки і технологій. Отримав фах техніка-електрика та розпочав трудову діяльність.

Свого часу проходив строкову службу в Полтаві. Повернувшись додому, працював у ТОВ “Скляний Альянс” та на Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті.

Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення, Євгеній вирішив добровільно стати на захист країни. Він служив у 43-й окремій механізованій бригаді та виконував бойові завдання в Донецькій і Харківській областях у складі снайперського підрозділу.

Прощання з Євгенієм Філоненко

Церемонія прощання з Євгенієм Філоненком розпочалася о 12:00 на площі перед Палацом культури і спорту “Металург”. Сюди прийшли його рідні, друзі, знайомі, бойові побратими та жителі громади, щоб віддати останню шану загиблому воїну.

Із промовою виступив міський голова Володимир Василенко. Він висловив свої співчуття рідним загиблого захисника.

 “Дякуємо нашому землякові за гідність, мужність, стійкість, за вірність військовій присязі та громадянському обов’язку”, — сказав Володимир Василенко.

Також своє слово про Євгенія Філоненко сказав вільногірець Ігор Миронюк, викладач предмета “Захист України” у Вільногірському фаховому коледжі, де навчався Євгеній.

 “Близького знайомства в нас з Євгеном не було, але всі герої на одне лице — вони герої. Вони не ховалися за спини других. Це вічна йому пам’ять і дяка”, — розповідає Ігор Миронюк.

Присутні згадували Євгенія як людину добру, життєрадісну, відкриту до спілкування. Бойові побратими ділилися спогадами про його відданість службі та підтримку товаришів.

Після прощальної церемонії військовослужбовця поховали на Алеї Слави міського кладовища. Жителі громади провели його в останню путь, висловлюючи співчуття матері, сестрі, бабусі, рідним і друзям.

Читайте також:

• У Вільногірську вшанують пам’ять загиблого захисника України
• Як військовослужбовці можуть втратити винагороду до 100 тисяч гривень

З одного спонтанного рішення почалася історія, яка змінила життя не лише Ірини Іванової з Водяного, а й долі дітей, що потребували родини. 

Деталі — у матеріалі Вільногірськ IN.UA. 

З чого все почалося

Рішення стати патронатною родиною часто народжується не з плану, а з відчуття. Саме так сталося і в цій історії — поштовхом стала війна та велика кількість дітей, які потребували допомоги.

“Почалася війна, і було дуже багато діток. В інтернеті писали, що треба брати дітей. Я пройшла навчання, і якось так — підійшла до чоловіка і кажу: “Треба, давай спробуємо”. І все”, — згадує Ірина Іванова. 

Примітка. Патронатна родина — це форма тимчасового догляду за дитиною, що опинилася у складних життєвих обставинах та потребує захисту на нетривалий проміжок часу. 

Перші дні патронату та перші труднощі 

Ірина стала першою патронатною вихователькою у своїй громаді. Перший досвід виявився емоційно складним, незважаючи навіть на те, що вона — мати п’яти біологічних дітей.

“Перший випадок — це дівчинка з інвалідністю, підтримка рідних та команди була дуже необхідна, так як були труднощі. Я навіть телефонувала старості нашої громади та казала, що більше не хочу бути патронатною вихователькою. А вона говорила — зателефонуєш зранку , а зранку я вже їй не дзвонила”, — каже Ірина. 

З часом труднощі почали відступати, а родина — зміцнюватися .

“Місяць, два,  та вже три роки — і ти розумієш, що це твоє покликання. Ми стали великою командою”, — додає Ірина. 

Як троє братів знайшли постійний дім 

Підсумовуючи, Ірина стала патронатною вихователькою для 13 дітей. Згодом подружжя взяло під опіку трьох братів-підлітків. Один із них мав складну історію та проблеми із законом.

“Він крав, бешкетував, усе ламав. Але ми переживали, що якщо його віддамо, його не зрозуміють. І зрозуміли, що ці діти народжені сердцем, вони наші”, — каже Ірина. 

Попри страхи, родина вирішила не відступати: 

“Звісно, думали: а раптом не впораємось? Але потім: а що, впораємось. І впоралися”, — ділиться жінка. 

Сьогодні хлопці залишаються частиною сімʼї, один з них, навіть після досягнення повноліття. 

“Він вже документально вибув, йому 18 років. Але нікуди від нас не пішов — живе з нами”, — розповідає Ірина Іванова. 

Для майбутніх патронатних вихователів Ірина має пораду: не боятися зробити перший крок. Страх, втома і бажання опустити руки — це нормально. Головне у такі моменти — мати підтримку та людей, які скажуть “Ми з усім впораємося” або запитає “Як ти сьогодні?”. Ними можуть стати рідні та близькі, фахівці соціальної служби або члени міждисциплінарної команди.

Сьогодні у великій родині виховується одразу 11 дітей — як рідні, так і ті, хто потребує тимчасового захисту або постійного дому. І, попри всі труднощі, вони живуть, як єдине ціле. 

“У нас немає ревнощів. Ми всі, як рідні. Якщо є проблема — вирішуємо разом. Це такий фундамент сімʼї”, — підсумовує Ірина 

Читайте також:

Єдина патронатна родина у Вільногірську: як живе сім’я Слісаренків і чому залишаються без належної підтримки

Кабінет Міністрів України затвердив правила проведення конкурсів для митців та виробників контенту в межах президентської ініціативи “1000 годин українського контенту”. Держава готова інвестувати мільярди гривень у створення якісних вітчизняних фільмів, музики та навіть відеороликів для соцмереж.

Редакція Вільногірськ IN.UA розповідає, хто, на що і як зможе отримати фінансування.

“1000 годин українського контенту”: ціль програми

Попри тривалу повномасштабну війну, частина українців, особливо молодь, продовжує споживати російський контент. Дослідження компанії Gradus Research доводять, що цей вибір продиктований переважно звичкою, впливом оточення та банальною нестачею якісної вітчизняної альтернативи. Адже глядач обирає те, що якісно знято, емоційно близько та легкодоступно.

Головна мета нової програми — не просто обмежити ворожий вплив, а створити конкурентний, цікавий та затребуваний український продукт.

“Наше завдання — наповнити інформаційний простір українськими історіями, посилити культуру і стійкість суспільства“, — наголосила віцепрем’єрка з гуманітарної політики та міністерка культури Тетяна Бережна.

На які проєкти можна отримати гроші

Ініціатива, яку реалізуватиме Міністерство культури, охоплює надзвичайно широкий спектр напрямів. Державну підтримку через відкриті конкурси зможуть отримати автори таких форматів:

• ігрові фільми та серіали;
• неігрові документальні проєкти;
• анімаційні фільми та серіали;
• спеціальний контент для дитячої аудиторії;
• сучасна музика;
• перформативне та візуальне мистецтво;
• масштабні аудіовізуальні шоу;
• короткі відеоролики для соціальних мереж.

Як працюватиме відбір та коли подавати заявки

Механізм розподілу коштів обіцяють зробити максимально прозорим. Урядовці зазначають, що програма працюватиме виключно через відкриті конкурси. Кожен проєкт проходитиме оцінку незалежних експертів та етап публічного пітчингу (захисту ідеї перед комісією).

Прийом заявок від креаторів стартує вже найближчими днями — з 3 квітня 2026 року. Кампанія збору ідей триватиме до червня включно.

Мільярдні інвестиції в економіку та безпеку

Програму “1000 годин українського контенту” ще у вересні 2025 року анонсував президент Володимир Зеленський. Як пояснив голова парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв, глава держави закликав уряд не просто запустити ініціативу, а й гарантувати їй реальне фінансування.

Згідно з ухваленим бюджетом на 2026 рік, на реалізацію цього проєкту заклали майже 4 мільярди гривень (із загальних 16,1 мільярда, передбачених для Мінкульту).

Посадовці підкреслюють, що це не просто витрати на розваги, а серйозний економічний крок. Програма має стимулювати розвиток креативних індустрій, створити нові робочі місця, залучити додаткові інвестиції та забезпечити зростання ринку загалом.

“Інвестування в культурний продукт сьогодні — це інвестиція в цінності, ідентичність і безпеку держави“, — підсумували в Міністерстві культури.

Читайте також:

Збитки через “постачальника останньої надії”: у “Жилкомсервісу” забирають ще 2,5 млн грн