У вівторок, 11 березня, у Вільногірську біля Палацу культури та спорту відбулося прощання з військовослужбовцем Євгенієм Філоненко, який загинув під час бойового завдання поблизу населеного пункту Піщане Куп’янського району Харківської області.

Журналістка Вільногірськ IN.UA також була присутня на церемонії прощання.

Шлях від мирного життя до фронту

Євгеній Філоненко народився 19 червня 1994 року у Вільногірську. Тут він навчався у загальноосвітній школі №2, а після її закінчення вступив до Вільногірського фахового коледжу Українського державного університету науки і технологій. Отримав фах техніка-електрика та розпочав трудову діяльність.

Свого часу проходив строкову службу в Полтаві. Повернувшись додому, працював у ТОВ “Скляний Альянс” та на Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті.

Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення, Євгеній вирішив добровільно стати на захист країни. Він служив у 43-й окремій механізованій бригаді та виконував бойові завдання в Донецькій і Харківській областях у складі снайперського підрозділу.

Прощання з Євгенієм Філоненко

Церемонія прощання з Євгенієм Філоненком розпочалася о 12:00 на площі перед Палацом культури і спорту “Металург”. Сюди прийшли його рідні, друзі, знайомі, бойові побратими та жителі громади, щоб віддати останню шану загиблому воїну.

Із промовою виступив міський голова Володимир Василенко. Він висловив свої співчуття рідним загиблого захисника.

 “Дякуємо нашому землякові за гідність, мужність, стійкість, за вірність військовій присязі та громадянському обов’язку”, — сказав Володимир Василенко.

Також своє слово про Євгенія Філоненко сказав вільногірець Ігор Миронюк, викладач предмета “Захист України” у Вільногірському фаховому коледжі, де навчався Євгеній.

 “Близького знайомства в нас з Євгеном не було, але всі герої на одне лице — вони герої. Вони не ховалися за спини других. Це вічна йому пам’ять і дяка”, — розповідає Ігор Миронюк.

Присутні згадували Євгенія як людину добру, життєрадісну, відкриту до спілкування. Бойові побратими ділилися спогадами про його відданість службі та підтримку товаришів.

Після прощальної церемонії військовослужбовця поховали на Алеї Слави міського кладовища. Жителі громади провели його в останню путь, висловлюючи співчуття матері, сестрі, бабусі, рідним і друзям.

Читайте також:

• У Вільногірську вшанують пам’ять загиблого захисника України
• Як військовослужбовці можуть втратити винагороду до 100 тисяч гривень

В її руках народжувалися вази, келихи, салатники й навіть кришталеві лебеді. Надія Цуркан понад сімнадцять років працювала на Вільногірському скляному заводі  та пам’ятає часи, коли вироби з кришталя прикрашали оселі по всьому місту. За її словами робота була не простою, але вона з теплом та гордістю згадує ті часи. 

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалась із пані Надією, детальніше про її історію читайте в матеріалі.

Дитинство у Вільногірську та шлях до заводу

Надії Цуркан 71 рік, вона переїхала до Вільногірська ще у семирічному віці з Кіровоградської області. Тут у 1962 році пішла до новоствореної Вільногірської другої школи, яку успішно завершила. Потім вступила до технікуму у Кам’янському, на той момент Дніпродзержинську, де здобула фах, а після навчання працювала кухарем на поїзді два роки.

Згодом, залишила роботу в дорозі та повернулась до Вільногірська. Певний час вона працювала комірницею на консервному заводі, а після сезону — вирішила спробувати себе на скляному виробництві.

У 1978 році Надія прийшла на Вільногірський скляний завод, вона була однією з перших жінок у кришталевому цеху. 

Робота з кришталем: від ваз до квітів

У скляному цеху пані Надія пропрацювала 17,5 років — до моменту, коли виробництво кришталя закрилося.

Її роботою була нарізка візерунків на кришталевих виробах: вазах, склянках, салатниках, попільничках.

Надія Цуркан згадує, що робота була важкою, адже доводилося постійно мати справу зі скляним пилом, який може бути шкідливим для здоров’я. Втім, вона не відчувала значного впливу на своє самопочуття й каже, що сприймала це просто як частину роботи.

У зміні на нарізці працювало приблизно 12 людей. Поруч — обрубники, шліфувальники, робітники на пресах. Надія тепло згадує колектив: “Ми були дружні, один за одного стояли. У нас не було особливих конфліктів чи пригод — просто гарна робоча атмосфера. Часто разом їздили на суботники, на збирання картоплі та кукурудзи — усе це було з ентузіазмом і по-товариськи”.

Унікальні вироби та майстерність колег

Особливу гордість у Надії викликають вироби, які майстри виготовляли поза планом — для душі.

У скляному цеху робітники, які видували кришталь, власноруч створювали лебедів, троянди, нарциси.

“Це були вироби не на продаж — їх робили для себе, як сувеніри або подарунки”,  — розповідає Надія.

На продаж завод випускав широке різноманіття продукції: квіткові вази різних форм, вази для фруктів, салатники, попільнички, келихи та склянки місткістю від 60 до 300 грамів.

Також завод виготовляв елементи для люстр — кришталеві пелюстки, великі топазові елементи. Сировина для кришталя тоді надходила з різних частин світу: кислоту привозили з Середньої Азії, пісок — із Прибалтики.

Після початку економічних труднощів у країні виробництво стало збитковим — і кришталевий цех закрили.

Після закриття цеху — новий етап

Після зупинки виробництва кришталю Надія ще три роки працювала у виробництві пляшок.

Хоча Надія вже давно не працює на заводі, вона радіє, що виробництво відновилося і розвивається.

“Я рада за людей, що завод піднявся. Є робочі місця — і це головне”.

Вона зізнається, що часу стежити за оновленнями заводу майже немає — живе зараз в іншій країні й приїжджає додому тільки раз на рік. Але з колегами підтримує зв’язок, періодично спілкується.

“Бажання і дисципліна”: порада молодим працівникам

Наостанок Надія Цуркан поділилася тим, що вважає найважливішим для кожного, хто тільки починає працювати на скляному виробництві. За її словами, успіх у цій справі залежить не лише від уміння, а й від ставлення до роботи: “Потрібні бажання і дисципліна. Робота важка, по 12 годин, але якщо хочеш — все вийде. Головне, щоб завод розвивався і підтримував нашу країну”.

Пані Надія каже, що попри всі труднощі та роки, які минули, вона й досі з теплотою згадує час, проведений у кришталевому цеху. Передусім — дружній колектив, майстерність колег, а також ті моменти, коли на її очах зі шматка розпеченої скломаси створювали витончені вироби.

“Приємно все це згадувати і поділитись історією”, — каже вона на завершення.

Читайте також:

У Вільногірську відкрили новий волонтерський центр: місце тепла, світла та незламної підтримки ЗСУ

В Україні розпочалися перші виплати в межах програми “Зимова підтримка”, спрямованої на допомогу найвразливішим категоріям громадян. Отримати одноразову виплату у розмірі 6500 гривень можуть внутрішньо переміщені особи та малозабезпечені сім’ї з дітьми.

Як отримати виплати читайте у матеріалі.

Хто може отримати допомогу серед ВПО

• діти до 18 років, які отримують допомогу на проживання;
• особи з інвалідністю I групи.

Як подати заявку:
Подати заяву на виплату можна до 17 грудня через застосунок Дія або у найближчому відділенні Пенсійного фонду, відкривши спеціальний банківський рахунок. Готівкова виплата не передбачена.

Куди надійдуть кошти:

• на Дія.Картку;
• або на спеціальний банківський рахунок зі встановленим режимом використання.

У разі схвалення заявки гроші виплатять до 31 грудня 2025 року. Отримані кошти необхідно використати протягом шести місяців з дня їх зарахування. Кошти можна використати на базові потреби — теплий одяг, взуття, ліки чи вітаміни.

При цьому допомога не впливатиме на середньомісячний дохід сім’ї під час оформлення інших соцвиплат — зокрема субсидій чи допомоги ВПО.

Читайте також:

Як у Жовтих Водах нарощують житловий фонд: перші оновлені квартири вже чекають на заселення