Вільногірськ попрощався із загиблим військовим Євгенієм Філоненко

У вівторок, 11 березня, у Вільногірську біля Палацу культури та спорту відбулося прощання з військовослужбовцем Євгенієм Філоненко, який загинув під час бойового завдання поблизу населеного пункту Піщане Куп’янського району Харківської області.

Журналістка Вільногірськ IN.UA також була присутня на церемонії прощання.

Шлях від мирного життя до фронту

Євгеній Філоненко народився 19 червня 1994 року у Вільногірську. Тут він навчався у загальноосвітній школі №2, а після її закінчення вступив до Вільногірського фахового коледжу Українського державного університету науки і технологій. Отримав фах техніка-електрика та розпочав трудову діяльність.

Свого часу проходив строкову службу в Полтаві. Повернувшись додому, працював у ТОВ “Скляний Альянс” та на Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті.

Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення, Євгеній вирішив добровільно стати на захист країни. Він служив у 43-й окремій механізованій бригаді та виконував бойові завдання в Донецькій і Харківській областях у складі снайперського підрозділу.

Прощання з Євгенієм Філоненко

Церемонія прощання з Євгенієм Філоненком розпочалася о 12:00 на площі перед Палацом культури і спорту “Металург”. Сюди прийшли його рідні, друзі, знайомі, бойові побратими та жителі громади, щоб віддати останню шану загиблому воїну.

Із промовою виступив міський голова Володимир Василенко. Він висловив свої співчуття рідним загиблого захисника.

 “Дякуємо нашому землякові за гідність, мужність, стійкість, за вірність військовій присязі та громадянському обов’язку”, — сказав Володимир Василенко.

Також своє слово про Євгенія Філоненко сказав вільногірець Ігор Миронюк, викладач предмета “Захист України” у Вільногірському фаховому коледжі, де навчався Євгеній.

 “Близького знайомства в нас з Євгеном не було, але всі герої на одне лице — вони герої. Вони не ховалися за спини других. Це вічна йому пам’ять і дяка”, — розповідає Ігор Миронюк.

Присутні згадували Євгенія як людину добру, життєрадісну, відкриту до спілкування. Бойові побратими ділилися спогадами про його відданість службі та підтримку товаришів.

Після прощальної церемонії військовослужбовця поховали на Алеї Слави міського кладовища. Жителі громади провели його в останню путь, висловлюючи співчуття матері, сестрі, бабусі, рідним і друзям.

Читайте також:

• У Вільногірську вшанують пам’ять загиблого захисника України
• Як військовослужбовці можуть втратити винагороду до 100 тисяч гривень

Оксана втратила сина, але продовжує його справу. Сьогодні жінка створює мило ручної роботи, вкладаючи в кожен виріб памʼять, любов та бажання здійснити те, про що він мріяв. 

Більше — у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Ідея створювати мило належала синові Оксани, Володимиру Селегею: 

“Перше мило робив саме він. Я тільки допомагала”, — розповідає майстриня. 

Це було зовсім нещодавно, минулого року. Тоді це було просто творче заняття, спроба зробити щось своє. Перше мило звичайної прямокутної форми, різнокольорове, з чоловічим ароматом стало початком історії, яка сьогодні має зовсім інший зміст. 

Життя родини назавжди розділилося на “до” та “після” у січні 2026 року. Захищаючи свободу і незалежність України, Володимир Селегей загинув під час виконання бойового завдання поблизу Синельниківського району.

Втрата сина-воїна стала величезним болем, але памʼять про нього не дала Оксані опустити руки. 

“Мені одна жінка написала, що якщо у вашої дитини є якась мрія, то ви повинні зробити все можливе і неможливе для того, щоб ця мрія здійснилася. Коли я це прочитала, я зрозуміла, що це треба робити, бо йому дуже хотілося, щоб про наші вироби знали та щоб вони дарували радість людям”, — згадує Оксана. 

Тепер кожен виріб — це більше, ніж мило. Це спосіб зберегти пам’ять. Спосіб продовжити те, що він почав.

Процес створення мила займає різний час — усе залежить від складності. Невеликі форми можна зробити за годину-дві. Але коли йдеться про квіткові композиції чи букети, робота стає значно тривалішою: спочатку створюються окремі елементи, потім вони поєднуються в єдину композицію.

“Буває, що переробляєш кілька разів, поки не скажеш собі: мені подобається. А буває, що ідея приходить і все виходить з першого разу”, — ділиться майстриня. 

Зараз Оксана найбільше любить працювати з квітковими формами. Тюльпани, білі троянди виходять ніжні, майже справжні на вигляд. Обирає легкі, свіжі аромати, часто цитрусові або квіткові.

Оксана також веде сторінку в TikTok та виставляє мило на продаж, але наголошує: це не про заробіток. 

“Я все роблю для того, щоб було так, як він хотів”. 

Син Оксани мріяв, що з часом у них з мамою буде більше виробів та вони відкриють невеличку крамничку. 

Сьогодні ця мрія живе у кожному шматочку мила, створеному її руками. 

“Я думаю, він бачить і радіє, що я все це не залишила”. 

Читайте також:

Марина, що створює сумки з душею: “Мрію про свій бренд”

У Вільногірську презентували інформаційну листівку, яка обіцяє стати незамінним помічником як для нових мешканців громади, так і для місцевих жителів. Проте за лаштунками офіційних презентацій залишилася багатомісячна кропітка праця Ради з питань ВПО, про яку “забули” згадати в офіційних звітах.

Деталі читайте на Вільногірськ IN.UA.

Розробка такого путівника — не просто формальність, а відповідь на реальний запит громади, що значно розширилася. Так за інформацією Департаменту соціально-гуманітарної політики, у Вільногірській громаді зареєстровано 1765 внутрішньо переміщених осіб. Водночас прибулих ВПО після початку повномасштабного вторгнення — 1622 особи. 

Від ідеї до реалізації: девʼять місяців пошуку

В коментарі для Вільногірськ IN.UA заступниця голови Ради з питань ВПО Альона Щекодіна зазначає, що ідея створення зручного довідника виникла ще у 2025 році під час однієї з робочих нарад. Проблема була очевидною: корисна інформація для переселенців розпорошена по десятках цільових програм на офіційному сайті міської ради, де знайти її людині без спеціальних навичок майже неможливо.

Для реалізації буклету була створена робоча група, до якої увійшли самі переселенці та активісти: 

• Олена Пазенко — представниця Вільногірської Ради ВПО, фасилітаторка; 
• Вікторія Русецька — секретарка Ради ВПО, яка запропонувала розширити буклет інформацією про дозвілля: стадіон, басейн, бібліотека та дитячі гуртки; 
• Катерина Бондаренко — попри перебування у декретній відпустці активно аналізувала складні документи та програми; 
• Альона Щекодіна, голова робочої групи;
• Лариса Черкас, членкиня Ради ВПО – систематизувала та обробила декілька цільових програм.

З боку міської влади Вільногірська над путівником працювала Ніна Лимар, начальниця управління соціального захисту населення. Вона хоч і не увійшла до основного складу робочої групи, проте долучилася на фінальному етапі для перевірки помилок та внесення пропозицій. 

Як створення путівника допомогло оновити міські програми

Робота над листівкою виявилася корисною не лише для майбутніх читачів, а й для самої міської влади. Аналізуючи цільові програми, зокрема комплексну програму “З думкою про людей”, робоча група виявила чимало неточностей та застарілих даних.

“Ми помітили, що після нашої роботи в програми внесли зміни: наприклад, збільшили виплати пільговикам та прибрали неактуальну інформацію про реєстрацію людей з інвалідністю через громадську організацію “Едельвейс”, яка навіть не знала про таку функцію”, — каже заступниця голова Ради ВПО. 

Користь буклету для всіх 

За словами Альони Щекодіної, на засіданні Ради ВПО, де був присутній секретар міської ради Олег Штамбург, було зазначено, що буклет буде корисним кожному. Тепер у кишеньковому форматі доступні контакти для отримання талонів на проїзд, адреси громадських організацій та QR-коди для швидкого переходу до потрібних сервісів.  

Цей досвід вільногірці вже встигли презентувати на регіональному форумі в Полтаві, де роботу Вільногірської Ради ВПО високо оцінили колеги з інших громад.

Гіркий присмак успіху

Незважаючи на те, що на самому буклеті великими літерами вказано розробників, офіційні ресурси громади у Facebook та Telegram поширили новину про створення листівки, жодним словом не згадавши Раду ВПО.  

“Дуже прикро, коли так знецінюється праця вимушених переселенців, які дев’ять місяців працювали над цим проєктом”, — зазначає Альона Щекодіна.  

Наклад у понад 1000 примірників, надрукований за підтримки благодійного фонду “Право на захист”, вже розповсюджується у закладах міста. Кожен, хто візьме до рук цю листівку, має знати: вона з’явилася завдяки небайдужим людям, які самі пройшли шлях адаптації і тепер допомагають іншим.

Читайте також:

Після обміну досвідом у Полтаві на сайті Вільногірської міської ради з’явився розділ про соціальні послуги