Вільногірка Ася Манучарян зміцнює здоров’я власним хобі — скандинавською ходою. Щоранку жінка ходить по 45-50 хвилин.
Про заняття спортом та його вплив на здоров’я Ася Манучарян розповіла журналістам Вільногірськ IN.UA.
Скандинавська хода: як вільногірські пенсіонери займаються спортом
64 річна Ася Манучарян понад 6 років веде активний спосіб життя. До того жінка мала проблеми зі здоров’ям. Прочитавши статтю в інтернеті, зацікавилася скандинавською ходою. Переглядала відео з технік виконання.
Ася Манучарян перед заняттям зі скандинавської ходи / фото Асі Манучарян
«Деякі люди скептично ставляться до такого виду спорту. Можна не вірити в те, що ніби то проста хода впливає на організм. Але з впевненістю повідомляю — у людини покращується самопочуття. Відчуваєш радість та легкість. Хочеться посміхатися», — розповідає Ася Манучарян.
Скандинавська хода – це кроки з використанням палиць певної довжини. Кроки доповнюють розмахи рук. Щоб не було зайвого навантаження спортсмени, які вже не один рік ходять зі скандинавськими палицями рекомендують слідувати інструкціям з техніки ходи. Треба підібрати правильно палиці, довжина яких співвідноситься до зросту людини.Також рекомендаціями є вживання води. Обов’язково перед ходою треба розігріти м’язи.
«Перші мої заняття були не довгими, до 40 хвилин. Але в кого є бажання схуднути, ходити можна понад 40 хвилин», – ділиться Ася.
Четверо жінок та 85 річний Віталій, який переніс інсульт, займаються скандинавською ходою цілорічно. Влітку частіше збираються для тренувань. На місцевому стадіоні ходять по колу, з шостої години ранку, каже Ася.
«Хода поставила Віталія на ноги. Він зараз ходить, як молодий хлопчина», – ділиться спортсменка.
У 2022 році з початком повномасштабного вторгнення Ася брала участь в онлайн марафоні. Такий досвід сподобався жінці. Згодом вона спробувала вже офлайн взяти участь в марафоні у Дніпрі. Там зібралися учасники з різних областей. Вже 10 червня 2023 року пенсіонерка пройшла скандинавською ходою до трьох кілометрів.
«Я відчуваю себе дуже добре і вільно, начебто ніякої важкості немає, труднощів теж. Зараз потеплішало, будемо щодня ходити та насолоджуватися життям. Моє бажання, щоб багато людей повірили у своє здоров’я. І дали змогу йому стати міцнішим. Завдяки скандинавській ході молодь та пенсіонери можуть відчути легкість в тілі», – радить жінка.
Надія Чирва – почесна громадянка Вільногірської громади і засновниця історико-краєзнавчого музею / фото, Вільногірськ IN.UA
Чотири громадські організації Вільногірська звернулися до міського голови з проханням дозволити почесній громадянці громади Надії Чирві відвідати музей, який вона не лише заснувала, а й роками наповнювала історією міста. Але замість дозволу отримали офіційну відповідь із посиланнями на законодавство, у якій наголосили. що візит пані Надії може нести загрозу безпеці навчального процесу! Активісти кажуть: йдеться не лише про візит до музею, а про людське ставлення та повагу до пам’яті.
Чому почесній громадянці міста, яка роками збирала експонати, архіви та будувала музейну історію міста, не дозволили переступити поріг справи її життя? Сьогодні пані Надія – у поважному віці, має проблеми зі здоров’ям та майже не пересувається самостійно. Історія про музей, якому вона віддала десятки років, може виявитися не лише історією про правила й обмеження, а й про людське ставлення. Що відповіла влада громади та ліцей №5 – читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA
Просили зробити виняток для жінки, яка створила музей
У Вільногірську чотири громадські організації – “Бджола Вільногірськ», “Бахмутська Фортеця”, “Пухнастий батальйон” та “Єдині та Вільні” – направили колективне звернення до міського голови Володимира Василенка з проханням допомогти організувати відвідування історико-краєзнавчого музею при ліцеї №5 для Надії Чирви.
Саме Надія Чирва – почесна громадянка Вільногірська, засновниця музею та людина, яка десятиліттями збирала історію міста буквально по крихтах.
У зверненні громадські організації нагадали: ще у 1984 році завдяки її зусиллям, а також допомозі батьків та дітей, при ліцеї №5 з’явився історико-краєзнавчий музей. За роки роботи Надія Чирва збирала архіви, свідчення очевидців, фотографії та історичні матеріали.
До початку повномасштабної війни музей відвідали понад 30 тисяч людей – не лише жителі громади, а й гості з різних куточків України та інших країн.
Однак зараз через воєнний стан у навчальному закладі діє пропускний режим. Саме тому громадські організації просили зробити виняток.
Особливо з огляду на те, що Надія Чирва нині має проблеми з пересуванням і не може самостійно ходити.
При цьому всі питання транспортування та супроводу активісти були готові взяти на себе.
Від влади, за словами представників організацій, фактично потрібне було лише погодження візиту.
У відповідь – три сторінки законів та правил
Дозволу на відвідування музею Надія Чирва не отримала.
У відповіді Вільногірського міськвиконкому йдеться, що звернення передали на розгляд Департаменту соціально-гуманітарної політики.
Скриншот з відповіді Вільногірської міської ради
Департамент соціально-гуманітарної політики, в свою чергу, звернувся до адміністрації ліцею №5.
Скриншот з відповіді ДСГП Вільногірська
У самому ліцеї подякували Надії Чирві за її внесок у створення музею та назвали її символом відданості справі.
Скриншот з відповіді Вільногірського ліцею №5
У відповіді зазначається: “Для ліцею та всієї нашої громади постать Надії Йосипівни Чирви є символом відданості своїй справі, бо вона присвятила десятиліття тому, щоб історія нашого краю не зникла у вихрі часу”.
Однак далі адміністрація закладу послалася на норми законів про освіту, правила безпеки, вимоги воєнного стану та нові правила доступу до закладів освіти.
У підсумку зазначили: музей є частиною ліцею, а тому на нього поширюються загальні правила доступу до навчального закладу.
У відповіді також наголосили: “З метою мінімізації ризиків запобігання сторонньому втручанню в освітній процес, забезпечення безпеки життя та здоров’я здобувачів освіти в умовах воєнного стану доступ до Вільногірського ліцею №5 особам, які не є учасниками освітнього процесу, обмежено”.
Після відповіді залишається питання, яке сьогодні ставлять громадські організації: чи справді йдеться про питання безпеки, чи про формальне дотримання правил без урахування виняткових обставин? Адже музей просила відвідати не стороння людина, а його засновниця – жінка, яка десятиліттями збирала для нього експонати й фактично створила його історію.
Скриншот з відповіді Вільногірського ліцею №5
“Жінка, яка створила музей, не може його побачити”
Членкиня правління ГО “Бахмутська фортеця” Альона Щекодіна каже: після отриманої відповіді залишилося більше запитань, ніж пояснень.
За її словами, громадські організації просили організувати разовий візит до музею, а не відкривати постійний доступ до ліцею.
“Я не розумію, яким чином жінка, яка не ходить самостійно, яку фактично потрібно нести на руках до музею, може нашкодити навчальному процесу? Вона ж не збирається відвідувати навчальні класи чи втручатися в процес навчання. Мова йшла про конкретний музей, який вона сама створила” ,– говорить Альона Щекодіна.
Вона додає, що найбільше її обурює сам факт ситуації: “Людина віддала музею все життя, вкладала туди душу, роками збирала його по шматочках. А тепер їй забороняють туди зайти”.
Йдеться лише про дозвіл
Тепер питання звучить уже ширше: чи може людина, яка створила музей і десятиліттями зберігала пам’ять міста, сама залишитися за його дверима?
Історико-краєзнавчий музей при ліцеї №5 залишається єдиним таким музеєм у Вільногірську. Його історія тісно пов’язана з Надією Чирвою – людиною, яка десятиліттями документувала історію міста та працювала над збереженням місцевої пам’яті. Саме завдяки її роботі вдалося зберегти десятки свідчень і фактів про становлення Вільногірська.
Редакція Вільногірськ IN.UA стежитиме за розвитком ситуації. Слідкуйте за публікаціями на сайті та в соціальних мережах редакції.
Уявлення про те, що силові види спорту — винятково чоловіча справа, поступово відходить у минуле. Сьогодні дедалі більше жінок доводять: сила може поєднуватися з ніжністю, а спортивні досягнення не мають вікових обмежень.
Мешканка Вільногірська Тетяна — одна з тих жінок, які власним прикладом руйнують стереотипи. Ще кілька років тому її життя не було пов’язане зі спортом. Але з початком повномасштабної війни вона відкрила для себе пауерліфтинг, і цей вид спорту став для неї справжнім джерелом внутрішньої опори.
У спорт привела донька
Тетяна розповідає, що вперше зацікавилася пауерліфтингом завдяки доньці Варварі.
Тетяна з донькою/ фото з особистого архіву героїні
Саме на початку повномасштабного вторгнення дівчина почала відвідувати секцію пауерліфтингу та швидко досягла успіхів. За два роки тренерка доньки запропонувала спробувати свої сили і самій Тетяні.
“Спочатку я навіть не думала, що зможу виступати на змаганнях. Але завдяки підтримці тренерки та наполегливій праці повірила у себе”, — згадує жінка.
За її словами, діти часто стають найбільшою мотивацією для батьків.
“Діти мотивують бути сильнішою, не здаватися й показувати власним прикладом, що в житті все можливо”.
Нагороди Тетяни та Варвари/ фото з особистого архіву героїні
Тетяну привабила у пауерліфтингу не тільки можливість стати фізично сильнішою.
“Мене привабила саме сила — не лише фізична, а й моральна. Пауерліфтинг вчить долати себе, бути терплячою і не здаватися після невдач”, — каже Тетяна.
Для неї кожне тренування — це не просто робота з вагою, а можливість зміцнити характер, розвинути дисципліну та впевненість у собі.
Найскладніше — повірити в себе
На початку спортивного шляху найбільшим викликом стали не фізичні навантаження, а внутрішні сумніви.
“Найскладніше було повірити у власні сили. Були страхи, хвилювання через вік і через те, що силовий спорт часто вважають “не жіночим””.
Втім, жінка переконана: жіночність не має нічого спільного зі слабкістю.
“Жінка може бути ніжною, доброю й водночас сильною. Спорт не забирає жіночність, а навпаки — додає впевненості, сили характеру та поваги до себе”.
Сьогодні Тетяна вже має вагомі спортивні досягнення. Вона брала участь у чемпіонатах області та України, де здобувала призові місця.
“Я пишаюся тим, що не побоялася почати й продовжую рухатися вперед”.
Тетяна на пʼєдесталі/ фото з особистого архіву героїні
Однак, за словами спортсменки, найголовніша перемога — це не медалі, а внутрішні зміни, які приносить спорт.
Спорт як підтримка у важкий час
Коли рідні перебувають на фронті, зберігати емоційну рівновагу особливо складно. Для Тетяни пауерліфтинг став способом впоратися з тривогою.
“Коли близькі воюють, дуже важко емоційно. І саме спорт став для мене місцем сили. На тренуваннях я хоча б ненадовго переключаюся від тривог”, — зізнається жінка.
За її словами, заняття допомагають не опускати руки й вірити у власні сили навіть у найскладніші періоди.
“Почати варто для себе”
Тетяна переконана: для занять спортом не потрібен “ідеальний момент”.
“Треба почати для себе — для здоров’я, для настрою, для впевненості. І навіть маленькі перемоги з часом можуть повністю змінити життя”.
Вона радить жінкам не зважати на вік, страхи чи думку оточення.
“Якщо є бажання — значить, усе можливо. Іноді саме один крок до себе нової змінює все життя”, — каже Тетяна.
Попереду у Тетяни — нові цілі та нові старти.
Вона хоче покращувати результати, брати участь у змаганнях і надалі доводити, що сила жінки полягає не лише у фізичній підготовці, а й у здатності вірити в себе та рухатися вперед попри будь-які труднощі.
Чотири громадські організації Вільногірська звернулися до міського голови з проханням дозволити почесній громадянці громади Надії Чирві відвідати музей, який вона не лише заснувала, а й […]
Уявлення про те, що силові види спорту — винятково чоловіча справа, поступово відходить у минуле. Сьогодні дедалі більше жінок доводять: сила може поєднуватися з ніжністю, […]
12 травня відзначають Міжнародний день медичної сестри – професії, без якої неможливо уявити жодну лікарню. Саме медсестри першими зустрічають пацієнтів, підтримують їх у найважчі моменти […]
Молодший сержант Сергій Комаренко мав позивний “Ювелір”. Для побратимів він був надійним товаришем, для молодих військових — наставником, а для своїх чотирьох доньок — люблячим […]
Усміхнений хлопець з іскрою в очах, лівий нападник, який не залишав шансів воротарям на місцевих стадіонах, і блогер, чиї відео дарували надію навіть у найтемніші […]
