Вільногірські пенсіонери покращують самопочуття скандинавською ходою

Вільногірка Ася Манучарян зміцнює здоров’я власним хобі — скандинавською ходою. Щоранку жінка ходить по 45-50 хвилин. 

Про заняття спортом та його вплив на здоров’я Ася Манучарян розповіла журналістам Вільногірськ IN.UA.

Скандинавська хода: як вільногірські пенсіонери займаються спортом

64 річна Ася Манучарян понад 6 років веде активний спосіб життя. До того жінка мала проблеми зі здоров’ям. Прочитавши статтю в інтернеті, зацікавилася скандинавською ходою. Переглядала відео з технік виконання.

«Деякі люди скептично ставляться до такого виду спорту. Можна не вірити в те, що ніби то проста  хода впливає на організм. Але з впевненістю повідомляю — у людини покращується самопочуття. Відчуваєш радість та легкість. Хочеться посміхатися», — розповідає Ася Манучарян.

Скандинавська хода  – це кроки з використанням палиць певної довжини. Кроки доповнюють розмахи рук. Щоб не було зайвого навантаження спортсмени, які вже не один рік ходять зі скандинавськими палицями рекомендують слідувати інструкціям з техніки ходи.  Треба підібрати правильно палиці, довжина яких співвідноситься до зросту людини.Також рекомендаціями є вживання води. Обов’язково перед ходою треба розігріти м’язи. 

«Перші мої заняття були не довгими, до 40 хвилин. Але в кого є бажання схуднути, ходити можна понад 40 хвилин», –  ділиться Ася.

Четверо жінок та 85 річний Віталій, який переніс інсульт, займаються скандинавською ходою цілорічно. Влітку частіше збираються для тренувань. На місцевому стадіоні ходять по колу, з шостої години ранку, каже Ася.

«Хода поставила Віталія на ноги. Він зараз ходить, як молодий хлопчина»,  –  ділиться спортсменка.

У 2022 році з початком повномасштабного вторгнення Ася брала участь в онлайн марафоні. Такий досвід сподобався жінці. Згодом вона спробувала вже офлайн взяти участь в марафоні у Дніпрі. Там зібралися учасники  з різних областей. Вже 10 червня 2023 року пенсіонерка пройшла  скандинавською ходою до трьох кілометрів.  

«Я відчуваю себе дуже добре і вільно, начебто ніякої важкості немає, труднощів теж. Зараз потеплішало, будемо щодня ходити та насолоджуватися життям. Моє бажання, щоб багато людей повірили у своє здоров’я. І дали змогу йому стати міцнішим. Завдяки скандинавській ході молодь та пенсіонери можуть відчути легкість в тілі», –  радить жінка.

Читайте також:

• Реабілітолог з Донеччини продовжив займатися улюбленою справою у Вільногірську 
• Підкорювачка вершин: незвичне хобі вільногірки

Вільногірськ живе тут – Facebook, Telegram, Instagram

У невеликих містах нові ідеї нерідко зустрічають із насторогою. Особливо якщо вони виходять за межі звичних гуртків чи спортивних секцій. Та для Софії це не стало приводом відмовитися від своєї мрії. 

Після років життя у великих містах вона повернулася до Вільногірська й відкрила власну студію танців. Тут жінки навчаються танцям на підборах, займаються стретчингом і пілатесом, знаходять однодумців і хоча б на кілька годин залишають за дверима побутові турботи.

Окрім танців, Софія багато років займалася кондитерською справою, а ще не уявляє свого життя без допомоги безпритульним тваринам. У розмові з журналісткою Вільногірськ IN.UA вона розповіла, чому вирішила розвивати власну справу саме у рідному місті, як шукала перших учениць і що для неї означає бути корисною людям.  

Танці були поруч з дитинства

Любов до танців у Софії з’явилася ще в дитячі роки. Вона займалася у творчому колективі, а згодом захопилася спортом, який став невід’ємною частиною її життя. 

Після школи дівчина набрала вагу, однак завдяки регулярним тренуванням змогла схуднути більш ніж на 20 кілограмів. Саме тоді вона зрозуміла, наскільки рух може змінювати людське тіло і, як наслідок, внутрішній стан у кращий бік.   

До відкриття студії Софія встигла опанувати кілька професій. Шість років працювала перукаркою-візажисткою, пізніше – кондитеркою. Але бажання танцювати та навчати інших не зникало.

З напрямом high heels (танці на підборах) вона познайомилася під час життя в Києві. Софія довго хотіла потрапити до конкретної тренерки, а коли така можливість з’явилася, зрозуміла, що саме цей стиль найбільше відгукується їй.

“Я планувала вести high heels у Києві, але обставини склалися так, що я переїхала і вирішила відкрити студію у Вільногірську”, – розповідає Софія. 

Власна студія – не лише про танці

Спочатку на тренування приходили дві-три людини. Про студію дізнавалися через знайомих і сторінку Софії у соціальних мережах. Вона не запускала масштабної реклами й не очікувала миттєвого успіху.

“Я розуміла, що для нашого міста це не зовсім звичний напрямок. Тому не розраховувала, що одразу прийде багато людей. Спочатку це була більше перевірка для самої себе – чи хочу я цим займатися”, – говорить вона.  

Згодом стало зрозуміло, що багатьох жінок цікавлять не лише танці. Під час занять Софія приділяла багато уваги розминці, зміцненню м’язів і розвитку гнучкості. Саме тому в студії поступово з’явилися окремі заняття зі стретчингу та пілатесу.

За словами тренерки, сьогодні ці напрямки навіть популярніші за high heels. Багато жінок приходять насамперед для того, щоб підтримувати здоров’я, покращити самопочуття й знайти час для себе.  

Для Софії студія – це не просто місце, де навчають танцювати. Після життя у Дніпрі, Києві та Львові вона помітила, що у Вільногірську жінкам бракує просторів, де можна відпочити від щоденних обов’язків і приділити увагу собі.

“Мені хотілося, щоб жінки в нашому місті мали місце, куди можна прийти, відволіктися від побуту, дітей і просто відчути себе жінкою. Багато хто після 30 ніби ставить на собі хрест. А мені хочеться, щоб жінки кайфували від себе в будь-якому віці”, – каже Софія. 

Нині у студії вже сформувався постійний колектив. Учасниці не лише вивчають хореографію, а й записують професійні відео, беруть участь у творчих зйомках і підтримують одна одну.  

Любов до випічки та тварин

До відкриття студії Софія кілька років професійно займалася кондитерською справою. Каже, любов до випічки передалася їй від родини – бабусі також багато готували, а одна з них працювала у сфері харчових технологій.

Сьогодні вона майже не продає десерти, адже більшість часу займає розвиток студії. Втім, зізнається, що готувати й досі любить, адже найбільше задоволення приносить можливість дарувати людям позитивні емоції.

“Мені подобається радувати людей. Усе, що приносить користь або задоволення іншим – це про мене”, – каже вона. 

Ще одна важлива частина її життя – допомога безпритульним тваринам. Софія не називає це волонтерством чи окремою діяльністю. Каже, що просто не може пройти повз тих, хто потребує допомоги.

На її думку, агресія тварин найчастіше є наслідком людської жорстокості, а не їхньої природи.

“Тварини – це моя любов. Я допомагаю їм не тому, що хочу, щоб про це говорили. Просто роблю це від щирого серця”, – розповідає Софія. 

“Не бійтеся починати”

Планувати майбутнє на багато років Софія сьогодні не береться. Каже, нинішні реалії навчили її жити сьогоденням і крок за кроком розвивати те, що має зараз.

А жінкам, які давно мріють спробувати себе у танцях чи будь-якій новій справі, радить не озиратися на думку інших.

“Не бійтеся пробувати. Люди поговорять день-два, а потім повернуться до своїх справ. Якщо людина починає займатися собою – це вже круто. Ми ж не народжуємося з усіма вміннями. Усьому можна навчитися”, – переконана засновниця студії. 

Читайте також:

Як Марина Стріляна обʼєднала десятки жінок у Вільногірську задля занять йогою 

Після історії про картини та мрію про власну виставку вільногірська художниця Людмила Шевченко відкрила для себе новий напрям творчості. Тепер замість полотен вона розписує футболки, створюючи на тканині унікальні малюнки – від тигрів до українських мотанок. 

Про те, як випадкова пляма дала початок новому захопленню та чому кожна робота займає кілька днів, мисткиня розповіла журналістці Вільногірськ IN.UA

Випадкова пляма, яка змінила творчий напрямок

Про Людмилу Шевченко читачі Вільногірськ IN.UA вже знають як про художницю, яка створює картини від великих до мініатюрних розмірів. За час після нашої попередньої розмови у її творчому житті з’явилося нове захоплення – художній розпис одягу.

Ідея народилася несподівано близько двох місяців тому. Під час тренувань на дитячій футболці з’явилася пляма, яку не вдалося вивести звичайними способами.

“Я пробувала, пробувала, нічого з того не вийшло. Тоді вирішила її обіграти малюнком”, – згадує Людмила.

Перший експеримент виявився настільки вдалим, що художниця захотіла продовжити працювати з тканиною. Згодом почала розписувати й інші речі, а знайомі стали звертатися із власними замовленнями.

Малюнки народжуються не фарбами

Особливість робіт Людмили полягає в тому, що вона не використовує традиційні фарби для тканини. Візерунки створюються за допомогою спеціальної техніки вибілювання тканини.

Спочатку художниця наносить ескіз на футболку звичайним білим милом. Потім по контурах поступово працює розчином засобу для очищення Domestos, підбираючи різну концентрацію для отримання світлих і темних відтінків. Завершальним етапом стає закріплення малюнка перекисом водню.

За словами майстрині, такий процес потребує терпіння та уважності до деталей.

“Десь треба зробити лінію товстішою, десь тоншою. Усе виконується дуже акуратно”, – пояснює вона.

На створення однієї футболки в середньому йде близько трьох днів.

Від тигрів до мотанок: що просять намалювати замовники

Найчастіше люди звертаються до Людмили вже з готовими ідеями. Вони надсилають фотографії або картинки, які хотіли б бачити на своєму одязі, а художниця переносить їх на тканину.

Серед усіх виконаних робіт найбільше мисткині запам’ятався тигр.

“Мабуть, найбільше сподобався саме перший тигр. Він дуже гарно вийшов”, – говорить вона.

Для себе ж художниця створила футболку із зображенням української мотанки – саме такі національні мотиви зараз надихають її найбільше.

Нещодавно Людмила завершила великий проєкт із розпису дванадцяти футболок для юних каратистів. Ідея виникла після того, як тренер сина побачив одну з її робіт і попросив оформити форму для вихованців.

Чому найкраще виглядають чорні футболки

Художниця вже експериментувала з різними кольорами тканини, однак найбільше їй подобається результат саме на чорному одязі.

За її словами, контраст між темною тканиною та світлим малюнком дозволяє створювати особливо виразні зображення. Водночас вона не виключає подальших творчих пошуків і хоче спробувати оформлювати спортивний одяг та речі в українському стилі.

“Хочеться намалювати щось українське, щось пов’язане з нашими традиціями”, – ділиться Людмила.

Картини не залишила, але часу стало менше

Попри нове захоплення, художниця не відмовилася від написання картин. Щоправда, зараз бере пензель до рук переважно тоді, коли є конкретне замовлення.

Часто її роботи замовляють на подарунки до дня народження або інших родинних свят. Через розпис футболок та повсякденні справи часу на власні творчі проєкти стало менше.

Втім, новий напрямок приносить їй задоволення та бажання розвиватися далі.

“Я спробувала – і мені дуже сподобалося”, – каже майстриня.

“Не складайте руки”

На завершення розмови Людмила Шевченко звернулася до жителів громади з простим, але важливим побажанням.

“Не складайте руки, рухайтеся вперед до своєї мети. І тоді все буде добре”.

Історія художниці демонструє: творчість може знаходити нові форми там, де їх зовсім не очікуєш. Іноді для цього достатньо лише випадкової плями на футболці та бажання спробувати щось нове.

Читайте також:

Сила слова: вільногірська поетеса отримала особливу відзнаку та планує випустити збірку поезії