Заступник мера Вільногірська Ростислав Варницький: про благоустрій міста та інфраструктуру

Сьогодні Вільногірська міська рада голосуватиме за продовження перебування Ростислава Варницького на посаді заступника мера з питань житлово-комунального господарства до кінця 2025 року. Ми поспілкувалися з посадовцем про його першочергові завдання у сфері благоустрою, виклики комунальної сфери та плани на майбутнє.

Читайте на Вільногірськ IN.UA 

Плани на майбутнє

Які першочергові завдання ви плануєте реалізувати в разі затвердження вашої кандидатури? 

Планів багато, але все залежить від фінансування. З першочергових питань — ремонт доріг, зокрема поточне асфальтування, а також обрізка аварійних дерев. Це дуже важливо для безпеки мешканців. Уже працюємо з департаментом екології. Спільно подали проєкт на будівництво станції для перероблювання твердих побутових відходів. Це дозволить виробляти альтернативне паливо й електроенергію. Також вирішуємо питання поводження з відходами відповідно до нового законодавства.

Як ви оцінюєте поточний стан сфери ЖКГ у місті? Чи є в планах закупівля нової техніки?

Загальний стан ЖКГ потребує значних вкладень. Зокрема, бракує нової комунальної техніки. Зараз ми змушені залучати підрядників або використовувати техніку, якій уже 50–60 років. Наразі в бюджеті на 2025 рік коштів на придбання техніки не закладено. Але ми продовжимо шукати можливості для залучення фінансування.

Чи зміниться благоустрій міста? Які плани надалі? 

Зміниться підхід, є ідеї кардинальних змін. Але все поки що на стадії обговорення. В загалом планується створення зеленої зони. 

Яка ситуація зі сміттям поблизу парку та кафе “Олімп”? І хто займається благоустроєм парку? 

Купу сміття біля «Олімпу» та поблизу парку вже частково вивозять. Цим займається “УК “Жилкомсервіс”, користуючись незалученими сміттєвозами. Парк на цей час знаходиться на стадії будівництва. І його завершення поки неможливе через брак фінансування. Тому доводиться проводити благодійні прибирання, а цим займаються всі, хто не байдужий. 

Коли ж запрацює контейнерний збір? 

Згідно із законодавством, потрібно розробити план поводження з відходами. Це планується зробити у березні наступного року. Якщо фінансування дозволить виділити кошти на розробку цього плану, то ми це зробимо і вже будемо рухатися до контейнерного збору сміття. 

Як щодо програм реформ чи нових проєктів на наступний рік?

У нас є кілька програм: із благоустрою, капітального будівництва, містобудування та землевпорядкування. Але для їх реалізації потрібні кошти. Через складну економічну ситуацію бюджету не вистачає.

Критична інфраструктура

Що саме планується зробити для покращення водопостачання, стану доріг та освітлення в місті?

Водопостачання: У різних районах планується будівництво свердловин для резервного водопостачання. Також працюємо над проєктом нового водогону, який має забезпечити якісну воду та знизити тариф.

Освітлення: Продовжуємо заміну ламп на енергоощадні світлодіодні. Уже близько 85% міста перейшло на сучасне освітлення.

Дороги: Центральні дороги потребують капітального ремонту. Є проєкти для деяких ділянок, але все залежить від фінансування.

Чи плануються підвищення тарифів на комунальні послуги?

На воду тарифи вже підвищили в жовтні, бо закупівельні ціни зросли. Щодо інших тарифів, поки змін не планується, хоча ми розуміємо, що нинішні тарифи не покривають собівартості послуг.

Критика і досягнення

Як ви реагуєте на критику?

Критику сприймаю нормально, якщо вона конструктивна. Звісно, не всі питання можна вирішити одразу, адже є бюджетні обмеження та регуляторні вимоги. Але ми завжди відкриті до діалогу.

Що ви вважаєте своїм найбільшим професійним досягненням?

У 2011 році я був головним спеціалістом у відділі капітального будівництва. З 2012 був вже начальником капітального будівництва. Напевно, це будівництво модульних котелень із 2011 по 2013 роки. Тоді я був головним спеціалістом у відділі капітального будівництва, а потім його начальником. Ми повністю перейшли на автономне опалення, і це стало одним із найбільших кроків у модернізації теплопостачання.

Читайте також:

• Сміття в центрі Вільногірська: хто винен і як вирішити проблему 
• Вільногірськ у руках ФОПів: міська рада не справляється з благоустроєм

Віктор Котенко родом із Великої Новосілки на Донеччині. Там він починав службу в ДСНС, там залишив дім, роботу та звичне життя. Через війну його підрозділ довелося переводити, а самому Віктору — шукати нове місце для роботи й життя. Так він опинився у Вільногірську. Рятувальник говорить про свою роботу без пафосу. Жартує, згадує курйозні випадки, розповідає про професійні забобони та друзів, яких знайшов у новому місті. Але за цією легкістю — досвід людини та нелегка праця.

Як Віктор Котенко був змушений залишити свій дім, але продовжив службу в ДСНС та почав будувати нове життя у Вільногірську — читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Від Великої Новосілки — до служби в ДСНС

Віктору Котенку 26 років. Він народився та жив у Великій Новосілці Донецької області. Після дев’ятого класу вступив на навчання за професіями тракториста та автослюсаря.

Із пожежно-рятувальною справою Віктор уперше познайомився ще в дитинстві. Коли йому було близько чотирьох років, батько посадив його у пожежну машину, увімкнув сирену та проблискові маячки. Для маленького хлопчика це стало яскравим враженням, хоча згодом спогад відійшов на другий план.

Після завершення навчання Віктор знову згадав про той епізод і зрозумів, що хоче пов’язати своє життя з рятувальною службою. Тож вступив до Вінницького професійного навчального закладу за напрямом, пов’язаним із пожежно-рятувальною справою. Навчання завершив у 2021 році й одразу розпочав службу в ДСНС.

Паралельно з роботою Віктор продовжував навчатися. У 2026 році він закінчив магістратуру.

Нині Віктор має спеціальне звання головного майстер-сержанта служби цивільного захисту та працює пожежним-рятувальником 52-ї державної пожежно-рятувальної частини у Вільногірську.

За даними подання на відомчу відзнаку, станом на 6 серпня 2026 року календарна вислуга Віктора становила 7 років 11 місяців 21 день. У 2024 році він також був нагороджений відзнакою Президента України “За оборону України”.

Свою професію Віктор сьогодні пояснює просто: люди завжди потребуватимуть допомоги, а надзвичайні ситуації нікуди не зникнуть.

Війна змінила не лише місце роботи

До повномасштабної війни Віктор жив і працював у рідному місті. Після загострення бойових дій Велика Новосілка опинилася під обстрілами, а звичне життя зруйнувалося. Спочатку Віктор продовжував виконувати службові завдання неподалік від рідних місць. За його словами, підрозділ працював фактично у зоні бойових дій. Згодом частину розформували, і рятувальникам запропонували обирати, куди переводитися.

Спершу Віктор опинився у Краматорську. Там провів близько півтора місяця. А коли у Вільногірську з’явилася вакансія, перевівся сюди.

До цього місто йому вже було знайоме. Після евакуації Віктор певний час жив із родиною у селі Вишневе, що неподалік міста, а згодом вони переїхали до Вільногірська. Робочий графік дозволяв йому приїжджати сюди ще до остаточного переведення.

На вибір також вплинуло саме місто. Віктор розглядав Вільногірськ і П’ятихатки, але обрав Вільногірськ. Йому сподобалося, що місто невелике та компактне: тут усе поруч і не потрібно витрачати багато часу на дорогу.

“Я до сих пір не адаптувався”

Попри те, що Віктор живе у Вільногірську вже близько року, назвати себе повністю адаптованим він не готовий. Причина не лише в новому місті.

“Я втратив будинок, я втратив повністю все, що в мене було”, — розповідає він.

Для людини, яка переїжджає через війну, зміна адреси: це далеко не вся історія. Потрібно звикати до нового оточення, знайомитися з людьми, шукати своє місце та водночас приймати думку, що повернутися до колишнього життя може бути неможливо.

Саме це Віктор називає одним із найважчих переживань. Але поступово у Вільногірську з’явилися люди, які стали для нього друзями.

Один із них допоміг Віктору розібратися з автомобілями: навчив тому, чого він раніше не знав, хоча загальне уявлення про техніку мав ще з навчання на автослюсаря. Так нове місто почало ставати трохи більш своїм.

За фільмами — одне, насправді — зовсім інше

Роботу рятувальника часто уявляють через кадри з фільмів: сирена, пожежна машина, кілька хвилин дороги — і боротьба з вогнем.

Віктор каже, що реальність набагато складніша. Зміна починається не з ранкової кави. Рятувальники одягають спеціальний одяг і спорядження, перевіряють готовність до служби, приймають автомобілі та обладнання.

У караулі кожен має свою роль: начальник караулу, командир відділення, пожежні та водій. А далі — служба за розпорядком дня, навчання та постійні тренування.

Рятувальники відпрацьовують нормативи, перевіряють обладнання, працюють із драбинами, апаратами захисту органів дихання та зору, повторюють дії, які можуть знадобитися під час реального виклику.

Тобто навіть тоді, коли пожежі немає, підготовка не припиняється.

“Кожну зміну ми вчимось і практикуємося”, — пояснює Віктор.

У Вільногірську рятувальники часто їдуть не лише на пожежі

За словами Віктора, у Вільногірській громаді великі пожежі трапляються нечасто. Натомість чимало викликів пов’язані з допомогою людям.

Наприклад, рятувальників можуть викликати, коли людина не відчиняє двері, не відповідає на телефонні дзвінки або коли медикам швидкої допомоги потрібна допомога з транспортуванням пацієнта.

Особливо це стосується людей старшого віку, яких потрібно знести з верхніх поверхів. Такі виклики можуть здаватися простими лише на перший погляд. Для рятувальника це також фізичне навантаження, відповідальність і необхідність швидко оцінити ситуацію.

У 2026 році Віктор уже брав участь у гасінні 24 пожеж. Шість разів під час виконання завдань він працював в апараті захисту органів дихання та зору. 

Пожежі після ворожих ударів

Окремою частиною служби для Віктора стали виїзди після російських атак. У поданні до нагородження зазначено, що Віктор залучався до ліквідації наслідків обстрілів у Дніпропетровській області.

30.09.2026, 12:00. Редакція отримала уточнення від спікера щодо окремих деталей матеріалу. З міркувань безпеки відповідну інформацію не публікуємо, тому два абзаци матеріалу було вилучено.

Керівництво Віктора відзначає його професійність, рішучість і відповідальність під час роботи. На складних виїздах він діє впевнено, чітко виконує завдання та злагоджено працює у складі караулу. 

Сам Віктор про такі ситуації говорить значно простіше. Для нього це робота, яку потрібно виконати.

Найважче — не вогонь

За роки служби Віктор бачив різні ситуації. Але є те, до чого, за його словами, неможливо звикнути повністю.

“Найважче — це бачити смерть”, — говорить він.

Після важких виїздів рятувальники намагаються повернутися до звичайного життя. Спілкуються між собою, відволікаються. Віктор пояснює, що іноді сміх після важкого виклику може бути своєрідною захисною реакцією.

У колективі є можливість поговорити не лише про роботу — і це, за його словами, допомагає залишатися собою.

Примети, про які знають рятувальники

Як і в багатьох професіях, пов’язаних із ризиком, у рятувальників є свої прикмети та забобони. Віктор розповідає про них із посмішкою, але зізнається: багато хто все ж намагається їх дотримуватися.

Наприклад, перед чергуванням не радять начищати бойові чоботи. Вважається, що після цього обов’язково доведеться виїжджати на пожежу й знову їх забруднити.

Ще одна прикмета стосується пожежної машини: під час чергування не варто без потреби мити її або протирати проблискові маячки — нібито після цього неодмінно буде виїзд.

Також серед рятувальників існує повір’я, що нова форма або нове спорядження безпосередньо перед зміною — до виклику. А колегам замість звичного “гарного чергування” можуть побажати “сухих рукавів” — тобто спокійної зміни без пожеж.

Для сторонніх це може звучати як звичайні забобони. Для самих рятувальників — маленькі професійні традиції, які з роками стають частиною служби.

Поза роботою він залишається таким самим

Попри складність професії, Віктор не вважає себе похмурою людиною. Навпаки — називає себе веселим і таким, із ким не нудно.

“Такий же самий, як на роботі, так і в житті”, — говорить він про себе.

Його родина, звісно, переживає через службу. Особливо після серйозних виїздів. Але мама знає: якщо почати розпитувати про деталі, це може лише додати хвилювання.

Тому їхня розмова після небезпечного виклику зазвичай коротка: чи все нормально — так, усе нормально.

І цього достатньо.

“Моя найбільша мотивація — сім’я”

На запитання, що сьогодні змушує його продовжувати службу, Віктор відповідає майже без паузи: “Сім’я”.

Каже, що якби залишався сам і не мав заради кого триматися, усе могло б бути інакше. Саме родина, за його словами, допомагає рухатися далі навіть тоді, коли навколо змінюється все.

А ще — робота, у якій він бачить сенс.

Його порада тим, хто починає життя заново

Віктор добре знає, як це — опинитися в іншому місті, фактично починаючи з нуля. Тому людині, яка приїхала до Вільногірська після вимушеного переїзду й не знає, з чого почати, він радить насамперед не залишатися наодинці.

Знайти підтримку, друзів, роботу або іншу справу, яка допоможе тримати себе в руслі. І не дозволяти собі залишатися без заняття надовго.

Його перша порада звучить дуже просто — не замикатись у собі. А далі — шукати людей, із якими можна говорити, та справу, яка допоможе зосередитися на сьогоденні.

Бо минуле вже не повернути, але життя продовжується.

Попереду — нові зміни

Цього року кандидатуру Віктора Котенка рекомендували до нагородження відомчою заохочувальною відзнакою Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

У характеристиці керівництво називає його досвідченим, сумлінним, відповідальним і організованим працівником. 

Але за всіма цими формулюваннями — не лише посада, звання чи кількість виїздів.

Є 26 — річний хлопець, який колись уперше сів у пожежну машину разом із батьком, потім обрав професію рятувальника, а через війну втратив свій дім і опинився в іншому місті.

Тепер його робота — допомагати іншим.

А Вільногірськ поступово стає місцем, де він будує наступну сторінку свого життя.

І, можливо, саме це найкраще пояснює його просту фразу про майбутнє: “Потрібно не поспішати жити. Все має відбуватися своєю чергою”.

Читайте також:

“Ти бачиш небезпеку й завжди готовий прийти на допомогу”, — Денис Сіленко, рятувальник з Вільногірська

Сьогодні День рятівника України — це не просто професійне свято. В умовах повномасштабної війни, коли щодня доводиться ліквідовувати наслідки ворожих обстрілів, витягати людей із-под завалів та гасити масштабні пожежі під загрозою повторних ударів, ваша праця стала справжнім символом надії, милосердя та незламності. Ви — ті, хто іде у вогонь і небезпеку заради збереження найціннішого — людського життя.

Напередодні свята ми поспілкувалися з начальником 52 державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, підполковником служби цивільного захисту Денисом Сіленком, щоб дізнатися, чим живе підрозділ у ці важкі часи.

У 52-й пожежно-рятувальній частині, що опікується нашою громадою, щодня несуть службу 33 співробітники. Хтось із них безпосередньо виїжджає на виклики та ризикує життям у зоні небезпеки, хтось чергує на телефоні, керуючи діями та координуючи виклики, а хтось забезпечує щоденну організацію роботи підрозділу. Але кожен із них є важливою ланкою єдиної команди.

Денис Сіленко переконаний, що поняття «рятівник» сьогодні виходить далеко за межі одного відомства:

«До рятівників відносяться не тільки співробітники ДСНС, а й інші служби, які займаються допомогою населенню. Тому кожен, хто долучений до справи допомоги, до справи рятування, може вважатися рятівником».

Для багатьох надзвичайників війна стала не тільки професійним, а й особистим випробуванням:

«Хочу побажати своїм колегам міцного здоров’я, добробуту, миру в сім’ях, любові, скорішої перемоги нашої держави над агресором.

Скорішого відновлення наших домівок, повернення додому тих, хто був вимушений, як і я, покинути свої рідні місця на Луганщині і Донеччині».

І звичайно, хороший керівник має дбати і про добробут свого колективу:

«Бажаю також підвищення грошового забезпечення, яку нам обіцяли з нового року, і покращення матеріально-технічного забезпечення».

Наша редакція щиро приєднується до кожного з цих слів. Дякуємо за вашу мужність!

Дякуємо співробітникам 52-ї частини та всім рятівникам України за цілодобову готовність прийти на допомогу, за витримку та гарячі серця. 

Нехай кожен виїзд завершується успішним поверненням на базу, а вдома завжди чекають з теплотою та любов’ю.

Низький вам уклін, якнайшвидшого мирного неба та нашої спільної Перемоги!