“16 днів проти насильства”: як діяти та чи можна протистояти

Щорічно з 25 листопада до 10 грудня у світі проходить інформаційна кампанія “16 днів проти насильства”. До Міжнародного дня усунення насильства проти жінок редакція Вільногірськ IN.UA звернулася до експертів, щоб дізнатися, які кроки варто зробити, якщо ви стали жертвою насильства. Ми поспілкувалися з правозахисницею Юлією Сегедою та психологом Олександром Зінченком, щоб розібратися в деталях.

Більше на Вільногірськ IN.UA.

Причини насилля

Психолог Олександр Зінченко розповів, що найчастішими проблемами жінок, які звертаються по допомогу після насильства, є низька самооцінка та невизначеність. Жінки під впливом насильства часто не усвідомлюють свого стану, тому рідко звертаються по допомогу.

«Вони знаходяться під впливом та моральним тиском. Кривдник може знижувати самооцінку постраждалої, через що вона впадає у залежність від нього. Тоді вона вже не уявляє свого життя без насильника», — розповідає Олександр Зінченко.

Багато постраждалих, які пройшли курс терапії, все одно повертаються до своїх кривдників через підсвідомий страх змін. Навіть змінивши своє життя, вони можуть прагнути до звичного способу буття, що може означати повернення до насильства. 

Що кажуть правозахисники?

Ми поспілкувалися із Юлією Сегедою, правозахисницею та керівницею ГО «Ліга українських правозахисників». Вона зазначила, що психологічна допомога – одна з перших. Особливо це важливо у випадках сексуального насильства. Постраждалі мають право отримати необхідні ліки безплатно, зокрема засоби для запобігання вагітності та інфікування ВІЛ. Наступним етапом є юридична допомога. Юридична обізнаність дає людині відчуття безпеки, оскільки інформованість знижує страх перед складними питаннями.

«В мене понад 15 років досвіду роботи з постраждалими від домашнього насильства. Тож я можу сказати, що коли працюють у злагодженій співпраці фахівці юридичного, соціального та психологічного сервісу, то тоді людина дійсно має можливість розірвати коло насильства», — зауважила Юлія Сегеда.

Досвід правозахисниці Юлії Сегеди

Юлія згадує випадок, коли у Дніпрі суд виправдав Марину Полях, яку звинуватили у вбивстві співмешканця Дмитра Плотнікова. Жінка заявила, що він бив її протягом двох років, а поліція на її численні звернення лише один раз склала протокол. Співмешканець раніше був засуджений за вбивство, але вийшов на свободу достроково. Під час чергової агресії Плотніков погрожував убити Марину, її доньку та бабусю, після чого жінка, захищаючись, схопила ніж, на який і напоровся нападник. Розслідування тривало три роки, суд визнав Марину невинною.

Часто постраждалі не мають ресурсу, щоб піти від кривдника. Наприклад, це може бути відсутність самостійного заробітку чи житла. Юридична допомога може розв’язати питання статусу, розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини. Комплексний підхід також передбачає переселення постраждалих у безпечне місце, наприклад, притулок, що дозволяє припинити спільне проживання з кривдником. Також постраждалі мають право на моральну та матеріальну компенсацію.

«Суспільство все ще схильне до стереотипного сприйняття насильства, перекладаючи провину на постраждалих. Під дописами та новинами про жінок, які постраждали від насильства, часто можна побачити коментарі типу “А що вона там робила?” або “А чому була так одягнена?”. Це категорично неприпустимо. Рішення про застосування насильства приймає лише кривдник, і від постраждалої особи це не залежить», — наголосила Юлія Сегеда.

Правозахисниця розповіла, що існує чотири форми насильства: домашнє, психологічне, економічне та сексуальне. Якщо проти вас було скоєно хоча б одну з цих форм насильства, план дій буде завжди однаковим.

Практичні кроки: що робити, якщо сталося насильство

Перший крок, за словами адвокатки, — це звернення до поліції. Важливо чітко вказати, що ви стали жертвою домашнього насильства, щоб правоохоронці могли оперативно відреагувати. Поліція може накласти тимчасовий заборонний припис на кривдника, що забороняє йому контактувати з вами або наближатися до вас.

Юлія Сегеда наголошує, що навіть у випадку відсутності свідків або доказів насильства важливо звертатися до поліції.

«Я раджу, коли людина телефонує на 102, одразу говорити про те, що вона звертається щодо домашнього насильства. Тоді органи поліції можуть одразу зрозуміти, на який виклик вони їдуть», — зауважила Юлія Сегеда.

Збір доказів і правові наслідки

Збір доказів є важливим завданням поліції, але головним доказом є свідчення постраждалої особи. Правозахисники наголошують, що навіть у відсутності фізичних доказів, є реальна можливість притягнути кривдника до відповідальності, якщо постраждала звернеться до поліції своєчасно.

«Є адміністративний порядок, коли поліція складає протокол та збирає матеріали, і тоді кривдник притягується до адміністративної відповідальності. У випадку тяжких ушкоджень постраждалої настає кримінальна відповідальність, і довести провину кривдника абсолютно реально. Важливо, щоб постраждала особа довіряла нам і повідомляла про це», — додала Юлія Сегеда.

Читайте також:

• Боротьба з насиллям: на Дніпропетровщині працюють мобільні бригади
• Девіантна поведінка у дітей та підлітків: причина та способи вирішення

Роботодавці та фізичні особи-підприємці в Україні зобов’язані регулярно сплачувати Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ЄСВ). Від цих надходжень безпосередньо залежить фінансування пенсій, лікарняних та допомоги по безробіттю.

Редакція Вільногірськ IN.UA підготувала детальне роз’яснення щодо того, яким є розмір ЄСВ у 2026 році, хто саме має його платити та у які терміни.

Що таке ЄСВ і хто є платником

ЄСВ — це консолідований страховий платіж. Його головна мета полягає у забезпеченні громадян державними соціальними гарантіями у разі хвороби, втрати працездатності, відсутності роботи або при виході на пенсію.

Згідно із законодавством, платниками цього обов’язкового внеску є:

• роботодавці (сплачують за своїх найманих працівників);
• фізичні особи-підприємці (ФОП), які обрали загальну або спрощену систему оподаткування;
• особи, які провадять незалежну професійну діяльність (медики, юристи, артисти, науковці, викладачі тощо);
• фермери (якщо вони не належать до інших категорій осіб, що підлягають страхуванню);
• громадяни, які беруть добровільну участь у системі державного соцстрахування;
• виконавчі служби.

Розмір податку: мінімальна та максимальна сума

Для підприємств та компаній базою нарахування ЄСВ є фактична сума заробітної плати, яку вони виплачують кожному окремому працівнику. Підприємці розраховують внесок, відштовхуючись від свого доходу. Основна ставка податку у 2026 році залишається незмінною і становить 22%.

Мінімальна та максимальна сума внеску жорстко прив’язана до розміру мінімальної заробітної плати в країні. У 2026 році діють такі фінансові межі:

• Мінімальний щомісячний платіж: 1 902,34 гривні.
• Максимальна база нарахування: 172 940 гривень.

Підприємці на спрощеній системі (платники єдиного податку) самостійно визначають базу нарахування, проте сума платежу не може бути меншою за встановлений мінімум (1 902,34 гривні) і не може перевищувати розрахунок від максимальної бази.

Водночас ФОПи на загальній системі, самозайняті особи та члени фермерських господарств сплачують 22% від фактично отриманого чистого прибутку. При цьому діє те саме правило: якщо дохід був, сума ЄСВ за цей місяць не може бути меншою за 1 902,34 гривні.

Коли необхідно подавати звітність та платити

Єдиний соціальний внесок є регулярним щомісячним платежем, для якого законом встановлені чіткі дедлайни.

Подавати відповідну звітність платники зобов’язані до 20 числа місяця, що настає за звітним. Проте останнім днем для фактичного перерахування коштів є 19 число. Для прикладу: єдиний внесок за розрахунковий період лютого 2026 року необхідно сплатити не пізніше 19 березня, а подати звітність — до 20 березня включно.

Читайте також:

Страхування для виїзду за кордон у 2026 році: коли воно обов’язкове та як його оформити

8 березня — не просто день весни та квітів, а свято боротьби жінок за рівні права та гідні умови праці. Історія Міжнародного жіночого дня бере початок із початку 20 століття, коли жінки в Америці та Європі виходили на мітинги та демонстрації, відстоюючи право голосу, скорочення робочого дня та справедливу зарплатню.

Про це повідомляє Музей жіночої та гендерної історії. 

Історія свята

19 та 20 століття стали періодом, у який жінки почали активно виступати за свої права, зокрема за рівні умови праці з чоловіками. У світі, від Америки до Європи, відбувалися марші за права. В них брали участь працівниці індустріальних підприємств та суфражистки, які намагалися вибороти виборче право. Окреме місце в історії посів мітинг 1908 року, що проходив у Нью-Йорку. У ньому право голосу, рівні умови праці, збільшення заробітної праці, а також скорочення робочого дня з 16 до 10 годин виборювали соціал-демократки. Як наслідок, вже за рік у США з’явився національний Міжнародний жіночий день. 

У 1910 році на Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені німецькі соціалістичні активістки Луїза Зіц та Клара Цеткін запропонували оголосити Міжнародний жіночий день. Клара Цеткін запропонувала, щоб такий день був у кожній країні, однак офіційної дати не назвала. Вже за рік, 19 березня 1911 року, понад мільйон жінок у Німеччині, Австрії, швейцарії та Данії вийшли на мітинги вийшли на демонстрації. 

1914 року на європейському просторі було остаточно призначено відзначення Міжнародного жіночого дня на 8 березня. Святкування цього дня в радянській Україні вперше відбулося 8 березня 1920 року. 

Сьогодні в Україні обговорюють зміну формату свята: 8 березня можуть замінити на 25 лютого – День української жінки,- щоб святкування акцентувалося на досягненнях і правах українок та підкреслювало національну ідентичність. Відповідний законопроєкт внесли до Верховної Ради у 2023 році. Нагадаємо, що у Лихівці у цьому році вже відзначили День української жінки, свято, приурочена до Дня народження Лесі Українки. 

Читайте також:

Як святкують 8 березня в різних країнах