“16 днів проти насильства”: як діяти та чи можна протистояти

Щорічно з 25 листопада до 10 грудня у світі проходить інформаційна кампанія “16 днів проти насильства”. До Міжнародного дня усунення насильства проти жінок редакція Вільногірськ IN.UA звернулася до експертів, щоб дізнатися, які кроки варто зробити, якщо ви стали жертвою насильства. Ми поспілкувалися з правозахисницею Юлією Сегедою та психологом Олександром Зінченком, щоб розібратися в деталях.

Більше на Вільногірськ IN.UA.

Причини насилля

Психолог Олександр Зінченко розповів, що найчастішими проблемами жінок, які звертаються по допомогу після насильства, є низька самооцінка та невизначеність. Жінки під впливом насильства часто не усвідомлюють свого стану, тому рідко звертаються по допомогу.

«Вони знаходяться під впливом та моральним тиском. Кривдник може знижувати самооцінку постраждалої, через що вона впадає у залежність від нього. Тоді вона вже не уявляє свого життя без насильника», — розповідає Олександр Зінченко.

Багато постраждалих, які пройшли курс терапії, все одно повертаються до своїх кривдників через підсвідомий страх змін. Навіть змінивши своє життя, вони можуть прагнути до звичного способу буття, що може означати повернення до насильства. 

Що кажуть правозахисники?

Ми поспілкувалися із Юлією Сегедою, правозахисницею та керівницею ГО «Ліга українських правозахисників». Вона зазначила, що психологічна допомога – одна з перших. Особливо це важливо у випадках сексуального насильства. Постраждалі мають право отримати необхідні ліки безплатно, зокрема засоби для запобігання вагітності та інфікування ВІЛ. Наступним етапом є юридична допомога. Юридична обізнаність дає людині відчуття безпеки, оскільки інформованість знижує страх перед складними питаннями.

«В мене понад 15 років досвіду роботи з постраждалими від домашнього насильства. Тож я можу сказати, що коли працюють у злагодженій співпраці фахівці юридичного, соціального та психологічного сервісу, то тоді людина дійсно має можливість розірвати коло насильства», — зауважила Юлія Сегеда.

Досвід правозахисниці Юлії Сегеди

Юлія згадує випадок, коли у Дніпрі суд виправдав Марину Полях, яку звинуватили у вбивстві співмешканця Дмитра Плотнікова. Жінка заявила, що він бив її протягом двох років, а поліція на її численні звернення лише один раз склала протокол. Співмешканець раніше був засуджений за вбивство, але вийшов на свободу достроково. Під час чергової агресії Плотніков погрожував убити Марину, її доньку та бабусю, після чого жінка, захищаючись, схопила ніж, на який і напоровся нападник. Розслідування тривало три роки, суд визнав Марину невинною.

Часто постраждалі не мають ресурсу, щоб піти від кривдника. Наприклад, це може бути відсутність самостійного заробітку чи житла. Юридична допомога може розв’язати питання статусу, розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини. Комплексний підхід також передбачає переселення постраждалих у безпечне місце, наприклад, притулок, що дозволяє припинити спільне проживання з кривдником. Також постраждалі мають право на моральну та матеріальну компенсацію.

«Суспільство все ще схильне до стереотипного сприйняття насильства, перекладаючи провину на постраждалих. Під дописами та новинами про жінок, які постраждали від насильства, часто можна побачити коментарі типу “А що вона там робила?” або “А чому була так одягнена?”. Це категорично неприпустимо. Рішення про застосування насильства приймає лише кривдник, і від постраждалої особи це не залежить», — наголосила Юлія Сегеда.

Правозахисниця розповіла, що існує чотири форми насильства: домашнє, психологічне, економічне та сексуальне. Якщо проти вас було скоєно хоча б одну з цих форм насильства, план дій буде завжди однаковим.

Практичні кроки: що робити, якщо сталося насильство

Перший крок, за словами адвокатки, — це звернення до поліції. Важливо чітко вказати, що ви стали жертвою домашнього насильства, щоб правоохоронці могли оперативно відреагувати. Поліція може накласти тимчасовий заборонний припис на кривдника, що забороняє йому контактувати з вами або наближатися до вас.

Юлія Сегеда наголошує, що навіть у випадку відсутності свідків або доказів насильства важливо звертатися до поліції.

«Я раджу, коли людина телефонує на 102, одразу говорити про те, що вона звертається щодо домашнього насильства. Тоді органи поліції можуть одразу зрозуміти, на який виклик вони їдуть», — зауважила Юлія Сегеда.

Збір доказів і правові наслідки

Збір доказів є важливим завданням поліції, але головним доказом є свідчення постраждалої особи. Правозахисники наголошують, що навіть у відсутності фізичних доказів, є реальна можливість притягнути кривдника до відповідальності, якщо постраждала звернеться до поліції своєчасно.

«Є адміністративний порядок, коли поліція складає протокол та збирає матеріали, і тоді кривдник притягується до адміністративної відповідальності. У випадку тяжких ушкоджень постраждалої настає кримінальна відповідальність, і довести провину кривдника абсолютно реально. Важливо, щоб постраждала особа довіряла нам і повідомляла про це», — додала Юлія Сегеда.

Читайте також:

• Боротьба з насиллям: на Дніпропетровщині працюють мобільні бригади
• Девіантна поведінка у дітей та підлітків: причина та способи вирішення

Що це за петиція, хто став її ініціатором та чому мешканці вимагають перевірки діяльності комунального підприємства – детальніше читайте в матеріалі Вільногірськ IN.UA.

На платформі електронних петицій Вільногірської громади з’явилося звернення до міського голови, депутатів міської ради та органів місцевого самоврядування щодо проведення незалежного фінансового аудиту діяльності комунального підприємства “УК “Жилкомсервіс””.

Ініціатори петиції стверджують, що до громадської організації “Спільна справа Вільногірської територіальної громади” звернулися містяни, які помітили, на їхню думку, значні та необґрунтовані витрати бюджетних коштів.

У чому суть претензій

У тексті петиції йдеться про те, що вартість окремих робіт, послуг і закупівель комунального підприємства нібито є “завищеною в рази” та не відповідає фактичному стану міської інфраструктури й якості виконаних робіт.

Автори звернення вважають, що існує системна невідповідність між значними витратами з бюджету та реальним результатом, який бачать мешканці.

У петиції прямо вказано на підозри щодо необгрунтованих розтрат бюджетних коштів через, як зазначають автори, безпідставне завищення цін. 

Що вимагають мешканці

У зверненні сформульовано три основні вимоги:

1. Провести незалежний фінансовий аудит діяльності КП “УК “Жилкомсервіс”” Вільногірської міської ради.
2. Оприлюднити результати перевірки у місцевих засобах масової інформації.
3. У разі виявлення порушень у діях посадових осіб підприємства – звернутися до правоохоронних органів.

Ініціатори наголошують, що аудит має бути прозорим і публічним, аби громада могла побачити, як саме використовуються бюджетні кошти.

Як підтримати петицію

Наразі триває збір підписів. Якщо петиція набере необхідну кількість голосів, її мають офіційно розглянути представники місцевої влади.

Підтримати звернення можна на платформі електронних петицій Вільногірської громади. Для цього необхідно зареєструватися або авторизуватися на порталі місцевих петицій. 

Станом на момент написання матеріалу петиція вже зібрала 18 підписів із 100 необхідних для розгляду. 

Ситуація навколо діяльності комунального підприємства може стати одним із найрезонансніших питань у місті найближчим часом, адже йдеться про використання бюджетних коштів – грошей усієї громади.

Читайте також:

Мільйонні дотації та відмова від будинків: чому в міській раді вимагають звільнити керівника “Жилкомсервісу”

Він пережив війну в Афганістані, ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи, отримав бойову нагороду і вже у незалежній Україні знову взявся за службу. Ветеран Олександр Колєснік із Вільногірська – людина, чия біографія охоплює одразу кілька епох і трагедій.

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з ним про життя, війну, справедливість і те, чому ветерани сьогодні змушені справлятися самі.

Дитинство, армія і дорога в Афганістан

Олександр Колєснік народився у селі Комісарівка П’ятихатського району. Після школи навчався у Дніпрі, але довго цивільним життям пожити не встиг – його призвали до армії.

Жодного вибору тоді не було.

“Раніше не питали – хочеш чи не хочеш. Куди попав, туди й попав”, – замислившись згадує він.

Після військового навчання його направили до Афганістану, у провінцію Газні. Там він провів два роки служби.

Підриви, бій і нагорода за відвагу

Найбільше у пам’яті ветерана – бойові епізоди 1986 року. Двічі він підривався на міні, і ці моменти, каже, не стираються з пам’яті. Під час одного з таких випадків підрозділ потрапив у засідку.

“Був підрив, потім одразу бій. Загинув наш старший лейтенант. Ми залишилися удвох, обидва поранені”, – розповідає Колєснік.

Попри поранення і контузію, він зумів зорієнтуватися та викликати підмогу. Евакуація врятувала життя.

За цей бій він отримав орден Червоної Зірки.

Примітка. Орден Червоної Зірки – це одна з найперших і найпоширеніших радянських військових нагород, заснована 6 квітня 1930 року. Він вручався за визначні заслуги в обороні СРСР, зміцненні державної безпеки, а також за відвагу у воєнний та мирний час.

“Мене нагородили за той випадок, коли ми потрапили в засаду”, – каже він.

Як війна змінює людину

За словами ветерана, війна не минає безслідно – вона змінює не лише обставини, а й саму людину.

“Після війни зовсім інакше дивишся на життя. Розумієш, що воно таке насправді”, – пояснює він.

Те, що раніше здавалося буденним, після фронту набуває іншого значення. Армія, каже чоловік, навчила його головному принципу – жити по справедливості і по совісті.

Чорнобиль: страх, про який не говорили

Повернувшись із Афганістану, Олександр працював водієм. У 1988 році його відправили до Чорнобильської зони.

Він не був безпосередньо на реакторі, але займався перевезенням зараженого ґрунту.

“Страх був – через радіацію. Але тоді багато чого не розповідали. Ми не знали всієї правди”, – згадує він.

У той час уже тривало будівництво Славутича – нового міста для переселенців із зони відчуження. Його зводили унікальним способом: до роботи долучилися різні республіки тодішнього СРСР, і кожна будувала свій окремий мікрорайон.

Так з’явилися квартали, створені будівельниками з Литви, Грузії, Латвії, Вірменії, України та інших республік. Кожен із них мав свої архітектурні особливості – від планування вулиць до стилю будинків і навіть озеленення.

“Кожна республіка будувала свій квартал. Дуже гарне місто вийшло”, – згадує ветеран.

Знову у строю: служба в ДФТГ

Після початку повномасштабної війни він не залишився осторонь – вступив до добровольчого формування територіальної громади.

Рішення пояснює просто: “Поступив по совісті. Я знаю, що таке війна”.

Водночас підкреслює: сучасна війна зовсім інша.

“Зараз – це війна дронів. У нас такого не було”, – говорить він.

Голова Ради ветеранів: проблеми без прикрас

Сьогодні Олександр Колєснік очолює Раду ветеранів у Вільногірську.

Однак каже: ветеранська спільнота нині стикається з серйозними труднощами.

Найбільша проблема – відсутність навіть базових ресурсів.

“У нас немає навіть техніки – ні комп’ютера, ні принтера. Все робимо своїми силами”, – розповідає ветеран.

Частково допомогу обіцяють, але системної підтримки, за його словами, бракує.Держава виплачує пенсії та разову щорічну допомогу.

“Хочеться, щоб нас не забували”, – каже Олександр.

Раніше ветеранів підтримували й організації, але через війну ці програми практично зникли.

Звернення до молоді: “Краще спорт, ніж вулиця”

Олександр Колєснік переконаний: багато залежить від молодого покоління. І саме зараз важливо, куди воно спрямовує свою енергію.

Він закликає підлітків не марнувати час безцільно.

“Краще займатися спортом, ніж просто тинятися по дворах”, – каже він.

На його думку, молоді бракує організованого дозвілля – гуртків, секцій, можливостей для розвитку.

Принцип життя – справедливість

Попри пережите, ветеран залишається вірним простому правилу:

“Я люблю, щоб було все по справедливості і по совісті”.

Саме цей принцип, за його словами, допоміг пройти війну, Чорнобиль і всі випробування життя.

Історія Олександра Колєсніка – це не лише про минуле. Це про відповідальність, пам’ять і те, як люди, які вже пережили війну, знову стають до строю. І водночас – про те, що навіть сьогодні вони часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами.

Читайте також:

Військовий, який перетворив фронт на музику: історія Олександра з Камʼянського