День міста Вільногірська: історія та цікаві факти

Цьогоріч Вільногірськ відзначає 68 років з моменту свого заснування. Сталося це у 1956 році, коли на території теперішнього Кам’янського району Дніпропетровської області почали видобувати титан. Так навколо гірничо-металургійного комбінату почало зростати сучасне місто. Відомо, що саме 12 серпня 1956 року на території міста заклали перший камінь під восьмиквартирний житловий будинок та комбінат. Тому саме цей день і вважають Днем народження міста.

Редакція Вільногірськ IN.UA зібрала факти про заснування міста на основі книг «Вільногірську 40 років» та «Визнаний світом», які зберігаються у бібліотеці Вільногірського фахового коледжу. 

Вільногірську 68 років: факти

21 серпня 1956 року відкрили перший шурф майбутнього кар’єру. Тоді почалися роботи з видобутку титану. На комбінат приїжджали працювати люди, які залишалися жити поряд. Населений пункт став схожий на робітниче селище, якому 16 червня 1958 року присвоїли назву Вільногірськ. У місті гірників та металургів народилася перша дитина — Сергій Поляренко.

Першою вулицею майбутнього міста була вулиця Степова. А будову на ній називали БМУ-9 тресту «Дніпротяжбут». 

1 січня 1959 року створили трест «Дніпрометалургбуд», першим керівником якого став Іван Синіцин, а згодом — Петро Посунько.

Від вулиць Степової до Вокзальної, від Леніна до Ленінського Комсомолу робітники тресту побудували всі промислові підприємства, житлові будинки, школи, Палац культури, лікарню, кінотеатр, дитячі садки. Відомо, що за 40 років кожен муляр вклав понад мільйон цеглин.

Вода прийшла у місто завдяки працівникам «Шляхспецбуд».

Вже 1 вересня 1961 року Вільногірська середня школа №1 та металургійний технікум прийняли перших учнів на навчання.

Вулиця Вільногірська/ фото Вільногірськ IN.UA

Вечірній Вільногірськ/ фото Вільногірськ IN.UA

Вільногірськ сьогодні/ фото Вільногірськ IN.UA

Створення місцевого самоврядування

У травні 1960 року у Вільногірську провели перші вибори до міської ради. До її складу тоді увійшли 15 народних депутатів. А головою ради обрали Онуфрія Кошика.

У 1964 році створили бюро ЗАГС. Очолила його вчителька Галина Аришака. У липні того року у Вільногірську зареєстрували перший шлюб.

Вже у 1965 році Вільногірськ отримав статус міста районного підпорядкування, це зумовило збільшення депутатів у раді до 50. У місті почали створювати громадські організації, раду ветеранів, вуличні та домові комітети. 

У 1967 році рішенням виконкому виділили ділянку землі під будівництво заводу електровакуумного скла. 

У 1970 почали будувати другий мікрорайон міста. Це перші два будинки №5 та №7 по Бульвару Миру. 

Станом на 1971 рік населення Вільногірська становило близько 20 тисяч людей.

Пам’ятник Т.Г.Шевченку у Вільногірську/ фото Вільногірськ IN.UA

Вільногірськ/ фото Вільногірськ IN.UA

Як розвивалася медицина у Вільногірську

У 1957 році виникла необхідність відкрити у місті перший медичний пункт. Його розмістили в однокімнатній квартирі, де працювали 4 фельдшери та завідувачка. 

За необхідністю пацієнтів направляли до лікарень у село Вільні Хутори чи місто Верхньодніпровськ. 

У 1960 році у Вільногірську почали будувати лікарню на 100 ліжок. Там була поліклініка, жіноча та дитяча консультації. Відділення запрацювали у 1962 році.

Також лікарня мала й стаціонарні відділення:

• хірургічне;
• терапевтичне;
• пологове та гінекологічне;
• дитяче.

Працювали кабінети стоматолога, невропатолога, фізіотерапевтичний та лабораторія.

Вже у 1963 році створили інфекційне відділення на 25 ліжок. А також відкрили молочну кухню на 600 порцій.

За рік почала працювати бактеріологічна лабораторія, а з жовтня 1966 року — санепідвідділ.

Місцеві ЗМІ: початок 90-х

Було у Вільногірську й міське радіо. Його очолила журналістка Надія Воробйова. 11 лютого 1991 року в ефір вийшла перша радіопередача.

З перших днів роботи радіо передачі велися українською мовою. Висвітлювали важливі події та проблеми міста.

Місто Вільногірськ/ фото Вільногірськ IN.UA

Пейзажі міста/ фото Вільногірськ IN.UA

Місцеві котики/ фото Вільногірськ IN.UA

Колоритне подвір’я Вільногірська/ фото Вільногірськ IN.UA

Читайте також:

• Рідне місто Вільногірськ: історія, освіта, підприємства
• У вільногірському ліцеї № 5 діє єдиний у місті історико-краєзнавчий музей: що відомо
• Екскурс в історію: що можна побачити у вільногірському історико-краєзнавчому музеї

Верховна Рада України підтримала за основу законопроєкт №15111-д, який регулює оподаткування доходів користувачів цифрових платформ. За відповідний документ проголосували 234 народні депутати.

Податок на OLX: зміни та нові положення

Кабінет Міністрів спочатку вносив до парламенту базову версію (№15111), проте 7 квітня депутати підтримали альтернативний і суттєво доопрацьований варіант. За словами народного депутата Ярослава Железняка, новий законопроект вже йшов з новими правками:

“Це доопрацьований текст, який ми значно доопрацювали. Зараз він не стосується вживаних товарів, немає спецрахунків та доступу до банківської таємниці“, – написав Железняк у своєму Телеграм-каналі.

На кого поширюються правила

Нові податкові норми стосуватимуться користувачів, які через українські та міжнародні онлайн-сервіси (наприклад, Bolt, Uklon, Airbnb, Uber, OLX) продають товари, надають послуги або здають в оренду нерухомість чи транспорт.

Винятки (інформація не передаватиметься до Податкової):

• дрібні продажі, якщо за рік користувач здійснив менше ніж 30 операцій на загальну суму до 2 000 євро;
• разовий продаж особистих речей з власного вживаного майна у межах ліміту 2 000 євро на рік;
• класичні дошки оголошень, а саме платформи, які слугують лише вітриною для реклами товару і не проводять транзакції через власні системи.

Спеціальний податковий режим: 5% замість 18%

Для громадян, які працюють через платформи на постійній основі, запроваджується спрощена система зі ставкою податку 5% ПДФО (замість стандартних 18%).

Скористатися нею зможуть фізичні особи без найманих працівників, які продають непідакцизні товари та мають річний дохід до 7,2 млн грн (еквівалент 834 мінімальних зарплат).

Ключова зміна теж полягає у ролі самої платформи: вона виступатиме податковим агентом. Це означає, що сервіс самостійно утримуватиме та сплачуватиме податок, а податкова розраховуватиме його на основі даних платформи. Користувачам не доведеться подавати додаткові декларації. Також надання послуг через платформу не створюватиме офіційних трудових відносин між сервісом та виконавцем (наприклад, кур’єром чи таксистом). ФОПам дозволять здійснювати через платформи діяльність за КВЕДами, які не зареєстровані офіційно.

Обов’язки цифрових платформ

Оператори сервісів будуть зобов’язані:

• стати на облік у Державній податковій службі (до 31 грудня 2026 року);
• ідентифікувати користувачів, чиї доходи підлягають звітуванню;
• щорічно подавати звіт до ДПС (до 31 січня).

Законопроєкт також враховує європейські правила обміну податковою інформацією. Цей процес запуститься після приєднання України до Багатосторонньої угоди DPI. Для іноземних платформ діятимуть спрощені правила: звітування раз на рік через спеціальний портал та щомісячна сплата податків у валюті.

Коли запрацюють нові норми

Наразі законопроєкт готується до другого читання у профільному комітеті, де його ще можуть змінити. Очікується, що основні положення набудуть чинності за таким графіком:

• з 1 листопада 2026 року — старт реєстрації цифрових платформ у податковій;
• з 1 січня 2027 року — початок ідентифікації користувачів та збору даних про їхні доходи;
• у 2028 році — фактичний початок оподаткування (за підсумками діяльності у 2027 звітному році).

Читайте також:

Картини, що народжуються з дерева, та життя, сповнене праці, будівництва і творчості – 75-річний житель Вільногірська Василь Клюнда перетворює звичайні фанерні дошки на витончені художні роботи. 

У розмові з журналісткою Вільногірськ IN.UA майстер розповів, як із меблевого виробництва прийшов до мистецтва різьби, чому творчість стала для нього способом відпочинку і що допомагає не втрачати натхнення.

Від Волині до Вільногірська: шлях довжиною в життя

Василь Клюнда народився 8 березня 1951 року у Волинській області, в селі Гречки Ковельського району. Водночас у документах офіційною датою вказано 12 березня – її записали пізніше через те, що народження відбулося вдома. Саме тому пан Василь жартує, що має одразу дві дати народження і відзначає їх обидві.

З усмішкою пан Василь розповідає: “День народження 8 березня завжди святкую вдома, а 12 березня – на роботі, бо зазвичай ця дата припадала на робочі дні”.

Після закінчення школи він здобув професію столяра-мебляра у Ковельському ПТУ та працював на меблевій фабриці близько восьми років. У 1976 році, слідом за молодшою сестрою, яка вступила до Вільногірського коледжу, він наважився переїхати до тодішнього молодого міста Вільногірська, де активно розбудовувалися промисловість і житлова інфраструктура.

“Ми тоді фактично будували половину міста”, – згадує він.

У Вільногірську майстер працював на різних підприємствах – від будівельної сфери до “Укртелекому”, де завершив трудову діяльність у 2011 році.

Як з’явилося захоплення різьбою

До мистецтва різьби Василь Клюнда прийшов ще під час навчання. Його майстер у училищі, Борейшо Григорій Іванович, не лише навчав столярства, а й відкривав учням тонкощі роботи з деревом, включаючи інкрустацію та художню обробку.

Саме тоді з’явилися перші навички, які згодом переросли у справжнє захоплення.

“Я тоді вперше спробував і зрозумів, що це мені до душі”, – пригадує він.

Згодом, працюючи на меблевому виробництві, він мав доступ до матеріалів і технологій, що дозволяло експериментувати та вдосконалювати майстерність.

Гурток для дітей і передача досвіду

У минулі роки майстер також викладав різьбу для дітей. На заняття приходили десятки учнів.

“Було до 28 дітей одночасно. У мене досі залишилися журнали відвідуваності гуртка, де я позначав, скільки маленьких майстрів приходили до мене на навчання. А це було ще у 80-90-х роках”, – згадує він.

Заняття проходили кілька разів на тиждень, і діти власноруч створювали перші роботи – від простих візерунків до складніших композицій.

Як народжується дерев’яна картина

Процес створення різьблених робіт, за словами майстра, потребує точності, терпіння і розуміння структури дерева.

Спочатку підбирається та обробляється фанера: її шліфують, покривають морилкою або фарбниками, а потім лакують. Далі в роботу вступають спеціальні різці та стамески.

“Тут важливо не прорізати зайвого, бо фанера має шари. Треба відчувати матеріал до міліметрів”, – пояснює Василь Клюнда.

Залежно від складності, одна робота може зайняти від кількох годин до дня. Прості сюжети майстер виконував навіть по кілька десятків на місяць, коли працював активно.

“Як зараз пам’ятаю, я міг зробити від 60 до 80 робіт за місяць. Якщо це були прості пейзажі, то міг і по 6 картин на день робити”, – поділився пан Василь.

Від пейзажів до ікон: еволюція творчості

У різні роки тематика робіт змінювалася. Майстер створював пейзажі, портрети, сюжетні композиції, а також масштабні панно.

Окремий напрям – копіювання робіт художників, зокрема гравюр, які він збільшував і переносив у різьбу.

Сьогодні Василь Клюнда більше працює над іконами, які оформлює у дерев’яні рамки та розміщує під склом.

“Зараз часто просять саме ікони. Роблю їх із душею”, – говорить він.

Творчість як відпочинок і спосіб жити

Попри вік, Василь Клюнда не полишає творчості. Хоча працює вже рідше, він продовжує створювати вироби, які для нього – більше ніж просто предмети декору.

“Я забуваю про все, коли працюю. Це мене надихає”, – каже він.

Для майстра різьба стала не лише хобі, а й способом зберігати внутрішню рівновагу та передавати емоції через дерево.

Сенси в кожній роботі

У роботах Василя Клюнди часто закладені сюжети з глибоким змістом – від природи до людських переживань. Це можуть бути сцени материнства, прощання, очікування або символічні образи змін і плину часу.

“Кожна картина має свій зміст і історію”, – зазначає він.

Поради молоді: цікавитися світом і не боятися роботи

Майстер переконаний, що сучасній молоді варто більше відходити від залежності від гаджетів і ширше дивитися на світ.

Він радить бути допитливими, пробувати різні види діяльності, не боятися фізичної праці та шукати справу, яка буде до душі.

“Не можна зациклюватися на одному. Треба цікавитися всім – тоді життя буде повнішим”, – підсумовує Василь Клюнда.

Історія майстра – це приклад того, як професійний шлях, життєвий досвід і творче захоплення можуть переплестися в одне ціле. І як із простого шматка дерева народжується не просто виріб, а історія, що зберігає пам’ять і настрій свого автора.

Читайте також: