Понад сорока років Тетяна Василенко пише поезію. Першим, хто зачаровувався віршами був її чоловік. У родині Тетяни всі любили читати. Мали велику бібліотеку. Також Тетяна має хобі в’язання та шиття. Власноруч створювала костюми для солістів хору підприємства де працювала.

Спогадами з журналістами Вільногірськ IN.UA поділилася учасниця міського співочого колективу Тетяна Василенко

Вільногірка пише зворушливі вірші

Тетяна Василенко учасниця єдиного народного ансамблю  на Дніпровщині серед колективів Палаців культури  «Господиня гарная».

Окрім таланту співати, 77 річна жінка вже понад сорока років пише вірші. Написаними творами ділиться з  друзями. Раніше читала вірші своєму чоловіку. У родині Василенків всі люблять читати. Навіть чоловік Тетяни запропонував колись дружині з кожної зарплатні купувати по дві книжки. Так у родині  створилася велика бібліотека. Діти та онуки Тетяни обожнюють читати, тому такі досвідчені, каже поетеса Тетяна.

«Я пам’ятаю, написала вірш, винесла Івану Кириловичу, кажу, на, прочитай. Він прочитав. Сльоза покотилася. Каже, ні, бабуля, до весни і все», – згадує Тетяна Василенко.

20 травня чоловіка Тетяни не стало. Він відчував, що піде.

Після смерті чоловіка жінка не припиняла писати вірші. Все, що бачила навкруги описувала емоційно в рядках. Коли Тетяна за пропозицією керівниці ансамблю потрапила в колектив «Господиня гарная», вона читала вірші для військовослужбовців,  бо з  2014 року ансамбль періодично відвідував військові госпіталі. 

Зошит в якому жінка пише всі свої переживання

Точну кількість написаних творів жінка не може сказати. Але впевнена, що понад 700 творів. Віднедавна жінка веде зошит. У ньому записує вірші, спогади. Пише про нові події, які дарують жінці радість. Так вона у 2018 році написала про колектив, який виконує переважно ліричний репертуар.

Тетяна Василенко майже все своє життя працювала за фахом – мінералогом. Навіть виконуючи обов’язки на виробництві займалася творчістю. Жінка має декілька хобі до душі – в’язати та шити. Ще жінка була ведучою  святкових заходів. Тетяна  пошила для солістів хору підприємства ГМК сценічні костюми. 

«У хорі, може чоловік 25-30 було. Колектив складався з чоловіків та жінок. Мені принесли машинку на фабрику. Організували приміщення для роботи. Я там міряла, кроїла. Що не встигала, забирала додому і допрацьовувала. Шила я безплатно. Але мені потім виділили безплатну путівку в санаторій»,  – ділиться Тетяна.

Жінка має мрію. Вона прочитується майже в кожних її рядках. 

«Вірте в правду, вірте у свободу і знайте – Україна у нас одна. Говоріть українською, солов’їною»,  – радить поетеса Тетяна Василенко.

Читайте також:

• Українська душа на сцені Палацу культури: чим особливий ансамбль «Господиня гарная»
• «Гуртуємося, українці, бо ми того варті»: у Вільногірську провели  фольклорно-патріотичний захід

Таміла Антонова, мешканка Вільногірська, вже кілька років активно займається сортуванням сміття. Вона розповіла, що стало поштовхом для такого звичаю і чому вважає це важливим для майбутніх поколінь.

Більше на Вільногірськ.IN.UA

Ідея сортувати сміття: мотивація та початок

Таміла почала сортувати сміття близько 8-10 років тому. Спочатку вона збирала макулатуру та пластикові пляшки, а з часом зʼявилася ідея відносити компост на дачу.

“Мене надихнула цитата Святослава Вакарчука: «Дивіться на Україну як не на землю своїх батьків, а як на землю своїх дітей». Ця думка глибоко зачепила мене і стала тією мотивацією, яка допомогла зрозуміти, що я маю залишити своїм дітям чисту землю. Це мене підштовхнуло почати”, — згадує Таміла.

Складнощі на початку

Таміла зазначає, що спочатку було важко організувати процес сортування. Вона ділиться, що важливо було переконати домашніх підтримати таку ініціативу.

“Починалося все складно, бо навіть пояснити родині, чому балкон зайнятий не корисними речами, а сміттям — було непросто. Спочатку чоловік не дуже зрозумів, але з часом вдалося його переконати”, — розповідає Таміла.

Сортування сміття як звичка

Таміла говорить, що сортування сміття стало для неї такою ж звичкою, як і будь-яка інша побутова справа. Вона не витрачає багато часу на цей процес, адже робить це автоматично.

«Наприклад, коли варю борщ: очищую картоплю, моркву, цибулю, буряк, і замість того, щоб викинути ці відходи в загальне сміттєве відро, я складаю їх окремо. Потім відношу компост на дачу», — пояснює жінка.

Сортування у Вільногірську: реалії та можливості

У Вільногірську є пункт прийому вторсировини, який розташований біля автостоянки на вулиці Центральній. Там приймають макулатуру, скляні пляшки, металеві банки, а пластикові пляшки можна викидати в спеціальні сіткові контейнери, які є в кожному дворі. Однак, на думку Таміли, важливим елементом для більш ефективного сортування залишаються тетрапаки — наразі їх не приймають.

“Можливості для сортування сміття є, але на жаль, не всі готові цим скористатися. Мотивація, на мою думку, має бути не тільки у вигляді зручних умов, а й в усвідомленні, яку планету ми залишимо своїм дітям”, — впевнена Таміла.

Рекомендації для тих, хто хоче почати сортувати сміття

Таміла планує й надалі залучати інших людей до сортування, адже це не так складно, як здається на перший погляд. Для початку вона радить кожному почати з сортування хоча б одного виду сміття.

“Мене досі дивує, коли виносять у сміттєву машину картон або пластикові пляшки, це виглядає дуже нелогічно. Це проста справа, яка має стати звичкою”, — ділиться жінка.

Сьогодні було людно біля ПКіС «Металург». Вільногірці зібралися на Церемонію прощання з Володимиром Костюшиним. Багато жителів прийшли, щоб провести його в останню путь, висловлюючи вдячність за його мужність і звитягу.

Більше на Вільногірськ IN. UA 

Звістка про загибель військового надійшла до Вільногірська цими вихідними. Володимир Костюшкин — житель села Кринички. 

Під час Церемонії прощання виступив секретар міської ради Вільногірська Антон Боклаг, який вшанував пам’ять загиблого героя та висловив співчуття рідним і близьким Володимира. Після виступу священник провів молитви за упокій душі, і на обличчях присутніх відобразилися горе та скорбота за великим втраченим героєм.

Старший солдат Володимир Костюшин мобілізувався до війська на початку вересня 2024 року. А загинув 1 листопада 2024 року під час бойового завдання у районі населеного пункту Шипилівка Сєвєродонецького району Луганської області, залишившись вірним Україні до останнього подиху.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ВІЙСЬКОВОГО 

Володимир народився 16 вересня 1970 року в селі Кринички. Після закінчення Вільногірської середньої школи №1 та місцевого технікуму, він пройшов армійську підготовку і розпочав свою трудову діяльність у ТОВ «Вільногірське скло». Більшу частину життя він присвятив праці у сфері ЖКГ, де його знали як висококласного слюсаря та гарного спеціаліста.

Вдома Володимира згадують як люблячого батька і чоловіка. Він любив сільське життя, природу і риболовлю. Його пам’ятатимуть як оптимістичну і добру людину. У Володимира залишилися дружина Наталя, та син Владислав. 

Редакція Вільногірськ IN.UA  приносить свої співчуття рідним та друзям загиблого. Вічна пам’ять нашому герою та захиснику.

Читайте також:

• У Вільногірську під час гри помер футболіст Олександр Писаревський
• За трагічних обставин помер відомий вокаліст Вільногірська