Пільги на житлово-комунальні послуги у 2025 році: єдиний підхід до нарахування

З 2025 року в Україні запроваджується єдиний підхід до надання пільг на житлово-комунальні послуги (ЖКП). Головним критерієм стане середньомісячний сукупний дохід сім’ї.

Про це повідомляє Міністерство соціальної політики України.

Основні зміни у нарахуванні пільг

В умовах обмеженого державного бюджету, спричиненого війною, держава фокусує підтримку на тих громадянах, які її найбільше потребують. Відповідно до закону “Про державний бюджет на 2025 рік”, пільги на оплату ЖКП тепер надаватимуться за єдиними критеріями, враховуючи дохід сім’ї та її можливість самостійно оплачувати комунальні послуги.

Кого не торкнуться зміни

Новий принцип не поширюватиметься на:

• учасників бойових дій;
• осіб з інвалідністю внаслідок війни

Для цих категорій умови надання пільг залишаються без змін.

Монетизовані пільги: стимулювання ефективного використання

Для отримувачів пільг у грошовій формі (монетизація) уряд планує впровадити заходи, які стимулюватимуть використання коштів саме на оплату житлово-комунальних послуг.

За даними Мінсоцполітики, з 1 серпня 2024 року до Пенсійного фонду України звернулося понад 17 тисяч українців, які мають борги на суму 52,7 млн грн через використання пільгових коштів на інші потреби.

Щоб виправити цю ситуацію, уряд планує внести до Верховної Ради законопроєкт, який передбачає відповідальність за нецільове використання пільгових коштів.

Як це вплине на пільговиків

Міністерство соціальної політики нагадало, що з 2015 року більшість українців отримували пільги за цим принципом. Однак окремі категорії, які раніше не враховували дохід сім’ї, тепер працюватимуть за новими правилами.

Водночас цей підхід спрямований на справедливий розподіл державної допомоги та підтримку найбільш уразливих категорій населення.

Читайте також:

• Картка платника податків для дітей: чи потрібна вона для верифікації в медичній системі
• Компенсація за працевлаштування ВПО: як подати заявку

Комунальне підприємство “Управляюча компанія “Жилкомсервіс” Вільногірської міської ради оголосило 2 закупівлі на Prozorro, які стосуються будинку за адресою Захисників України, 1Б, де нещодавно стався вибух. 

Про це йдеться на Prozorro. 

Перша закупівля стосується поточного ремонту покрівлі житлового будинку на суму 198 857,91 гривень. 

Договір підписали з фізичною особою-підприємцем Садовничим Анатолієм Анатолійовичем, зареєстрованим в місті Київ. ФОП є переможцем у 200-та закупівлях на суму 13,26 мільйонів гривень. Робота має бути виконана по 31 грудня 2026 року. 

Друга закупівля — поточний ремонт огороджувальних конструкцій даху, відновлення та ремонт вентиляційних каналів на даху будівлі. Загальна сума — 198 616, 28 гривень. 

Переможцем став місцевий ФОП Гляненко Сергій Миколайович. Він вже переміг у 141-й закупівлі на суму 15,11 мільйонів гривень. 

Зокрема, у нього Вільногірська центральна міська лікарня у грудні 2025 року закуповувала плинтус, лінолеум, натяжні стелі, двері, флізелінові стрічки для гіпсокартону, пʼять радіаторів опалення та багато інших позицій. 

Нагадаємо, що раніше на усунення наслідків аварії міська рада виділила додаткові 3 мільйони в резервний фонд. За словами міського голови, ці кошти планували використати на першочергові роботи та підтримку людей, які постраждали через вибух.

Читайте також:

Вибух у будинку у Вільногірську: УАКБ оголосило закупівлі на понад 130 тисяч гривень

Він пережив війну в Афганістані, ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи, отримав бойову нагороду і вже у незалежній Україні знову взявся за службу. Ветеран Олександр Колєснік із Вільногірська – людина, чия біографія охоплює одразу кілька епох і трагедій.

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з ним про життя, війну, справедливість і те, чому ветерани сьогодні змушені справлятися самі.

Дитинство, армія і дорога в Афганістан

Олександр Колєснік народився у селі Комісарівка П’ятихатського району. Після школи навчався у Дніпрі, але довго цивільним життям пожити не встиг – його призвали до армії.

Жодного вибору тоді не було.

“Раніше не питали – хочеш чи не хочеш. Куди попав, туди й попав”, – замислившись згадує він.

Після військового навчання його направили до Афганістану, у провінцію Газні. Там він провів два роки служби.

Підриви, бій і нагорода за відвагу

Найбільше у пам’яті ветерана – бойові епізоди 1986 року. Двічі він підривався на міні, і ці моменти, каже, не стираються з пам’яті. Під час одного з таких випадків підрозділ потрапив у засідку.

“Був підрив, потім одразу бій. Загинув наш старший лейтенант. Ми залишилися удвох, обидва поранені”, – розповідає Колєснік.

Попри поранення і контузію, він зумів зорієнтуватися та викликати підмогу. Евакуація врятувала життя.

За цей бій він отримав орден Червоної Зірки.

Примітка. Орден Червоної Зірки – це одна з найперших і найпоширеніших радянських військових нагород, заснована 6 квітня 1930 року. Він вручався за визначні заслуги в обороні СРСР, зміцненні державної безпеки, а також за відвагу у воєнний та мирний час.

“Мене нагородили за той випадок, коли ми потрапили в засаду”, – каже він.

Як війна змінює людину

За словами ветерана, війна не минає безслідно – вона змінює не лише обставини, а й саму людину.

“Після війни зовсім інакше дивишся на життя. Розумієш, що воно таке насправді”, – пояснює він.

Те, що раніше здавалося буденним, після фронту набуває іншого значення. Армія, каже чоловік, навчила його головному принципу – жити по справедливості і по совісті.

Чорнобиль: страх, про який не говорили

Повернувшись із Афганістану, Олександр працював водієм. У 1988 році його відправили до Чорнобильської зони.

Він не був безпосередньо на реакторі, але займався перевезенням зараженого ґрунту.

“Страх був – через радіацію. Але тоді багато чого не розповідали. Ми не знали всієї правди”, – згадує він.

У той час уже тривало будівництво Славутича – нового міста для переселенців із зони відчуження. Його зводили унікальним способом: до роботи долучилися різні республіки тодішнього СРСР, і кожна будувала свій окремий мікрорайон.

Так з’явилися квартали, створені будівельниками з Литви, Грузії, Латвії, Вірменії, України та інших республік. Кожен із них мав свої архітектурні особливості – від планування вулиць до стилю будинків і навіть озеленення.

“Кожна республіка будувала свій квартал. Дуже гарне місто вийшло”, – згадує ветеран.

Знову у строю: служба в ДФТГ

Після початку повномасштабної війни він не залишився осторонь – вступив до добровольчого формування територіальної громади.

Рішення пояснює просто: “Поступив по совісті. Я знаю, що таке війна”.

Водночас підкреслює: сучасна війна зовсім інша.

“Зараз – це війна дронів. У нас такого не було”, – говорить він.

Голова Ради ветеранів: проблеми без прикрас

Сьогодні Олександр Колєснік очолює Раду ветеранів у Вільногірську.

Однак каже: ветеранська спільнота нині стикається з серйозними труднощами.

Найбільша проблема – відсутність навіть базових ресурсів.

“У нас немає навіть техніки – ні комп’ютера, ні принтера. Все робимо своїми силами”, – розповідає ветеран.

Частково допомогу обіцяють, але системної підтримки, за його словами, бракує.Держава виплачує пенсії та разову щорічну допомогу.

“Хочеться, щоб нас не забували”, – каже Олександр.

Раніше ветеранів підтримували й організації, але через війну ці програми практично зникли.

Звернення до молоді: “Краще спорт, ніж вулиця”

Олександр Колєснік переконаний: багато залежить від молодого покоління. І саме зараз важливо, куди воно спрямовує свою енергію.

Він закликає підлітків не марнувати час безцільно.

“Краще займатися спортом, ніж просто тинятися по дворах”, – каже він.

На його думку, молоді бракує організованого дозвілля – гуртків, секцій, можливостей для розвитку.

Принцип життя – справедливість

Попри пережите, ветеран залишається вірним простому правилу:

“Я люблю, щоб було все по справедливості і по совісті”.

Саме цей принцип, за його словами, допоміг пройти війну, Чорнобиль і всі випробування життя.

Історія Олександра Колєсніка – це не лише про минуле. Це про відповідальність, пам’ять і те, як люди, які вже пережили війну, знову стають до строю. І водночас – про те, що навіть сьогодні вони часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами.