У Вільногірську ремонтують стелу на честь заснування міста: у скільки обійдеться оновлення пам’ятки

У Вільногірську до 12 серпня планують провести ремонт стели на честь заснування міста. Вона розташована за адресою вулиця Центральна, 43а, біля спортивного комплексу “Авангард”, поруч з колонами. Роботи вже тривають.

Дані про закупівлю опублікували на сайті Prozorro.

Хто замовив ремонт стели у Вільногірську і що саме будуть робити

Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради замовило ремонт одного з міських пам’ятників. 

Йдеться про оновлення стели, встановленої на честь заснування Вільногірська. Це частина послуг із догляду за пам’ятниками та обелісками, які мають зберігати історичну пам’ять громади.

Ремонт включає відновлення конструкції стели, очищення її поверхонь, реставрацію пошкоджених елементів, а також захист від подальшого руйнування.  Виконавцем робіт є комунальне підприємство “Жилкомсервіс”.

Усі роботи мають бути завершені до 12 серпня 2025 року. Ремонт стели фінансується коштом місцевого бюджету, на це планують витратити 1 598,40 гривень.

Роботи з ремонту стели вже тривають.

Читайте також:

• У Вільногірську оновлять систему сповіщення — сигнал почує кожен район
• У Вільногірську планують оновити прапори на могилах військових: кошти спрямують з бюджету громади

У Вільногірську провели теплу неформальну зустріч для місцевих мешканців та внутрішньо переміщених осіб, організовану благодійною організацією Карітас Кам’янське. Спілкування, арт-терапія та прості розмови за чаєм стали для учасників можливістю хоча б на кілька годин відволіктися від тривог і поділитися тим, що болить.

На зустрічі була присутня журналістка Вільногірськ IN.UA.

Простір “Карітас Кам’янське”, де можна бути собою

У Вільногірську, 31 березня, у залі засідань Вільногірської міської ради, зібралися люди різного віку та з різним життєвим досвідом. Частина – місцеві мешканці, частина – ті, хто був змушений залишити свої домівки через війну.

Зустріч розпочалася зі знайомства та встановлення правил – щирість, повага, відсутність критики та конфіденційність. Саме ці принципи, за словами психологині Марини Клименко, створюють безпечний простір.

“Ми тут, аби трохи відновитися, подосліджувати себе і знайти внутрішні опори”, – звернулася вона до учасників.

Терапія творчістю: як працює арт-підхід

Основою зустрічі стала арт-терапія – метод, який допомагає людині проживати емоції через творчість.

Учасники працювали з метафоричними асоціативними картками: обирали зображення, які відгукуються їм у моменті, і через них розповідали про себе. Далі – малювали “дерево розквіту”, розмірковуючи про власні ресурси: що наповнює, а що виснажує.

“Арт-терапія дозволяє зцілюватися через творчість і безпечні образи”, – пояснила психологиня.

Такий формат допоміг навіть тим, кому складно відкрито говорити про свої переживання.

Інтеграція і підтримка: чому це важливо

Організатори наголошують: подібні зустрічі – не лише про відпочинок, а й про об’єднання людей.

Фахівчиня по роботі з волонтерами Олена Чухно зазначає, що захід мав інтеграційну мету: “Ми робимо такі зустрічі для внутрішньо переміщених осіб і місцевих, щоб вони могли знайомитися і взаємодіяти”.

За її словами, у неформальній атмосфері люди відкриваються більше:

“Саме тут ми бачимо справжні потреби і проблеми людей”.

Серед них – не лише матеріальні труднощі, а й глибока психологічна втома, тривожність і потреба в підтримці.

“Тут можна виговоритися”

Для учасників ця зустріч стала можливістю сказати те, що часто залишається всередині.

Пані Ольга розповідає: “Це психологічно відволікає. Можна проговорити свої почуття – і стає легше”.

Пані Наталія, яка прийшла разом із донькою, каже: “Емоційно зараз дуже важко. Тут можна хоч трохи розрядитися”.

Водночас вона звертає увагу, що не всі мешканці знають про такі ініціативи: “Багато людей просто не поінформовані, що такі зустрічі є”.

Пані Любов додає, що для неї це ще й можливість не почуватися самотньою: “Сидиш вдома сама – і все. А тут можна зустрітися, поговорити, висказати свою душу”.

Більше, ніж просто зустріч

Завершилася подія теплим чаюванням зі смаколиками – але головним результатом для учасників стало не це.

Це був простір, де можна говорити без страху осуду, можна бути почутим та відчути, що ти не один.

Організатори планують і надалі проводити подібні зустрічі у Вільногірську. За їхніми словами, вони відбуваються щонайменше раз на місяць у межах співпраці з громадою.

Тепло, яке має продовження

У час постійної напруги та невизначеності такі ініціативи стають важливою частиною життя громади.

Бо іноді, щоб відновитися, достатньо простого – сісти поруч, взяти олівець і дозволити собі нарешті сказати: “Мені важливо. Мені болить. І я хочу, щоб мене почули”, – як зазначила присутня на зустрічі журналістка Діана Попович.

Читайте також:

У Вільногірську запрацювала безкоштовна послуга “Догляд вдома”: як отримати допомогу

З одного спонтанного рішення почалася історія, яка змінила життя не лише Ірини Іванової з Водяного, а й долі дітей, що потребували родини. 

Деталі — у матеріалі Вільногірськ IN.UA. 

З чого все почалося

Рішення стати патронатною родиною часто народжується не з плану, а з відчуття. Саме так сталося і в цій історії — поштовхом стала війна та велика кількість дітей, які потребували допомоги.

“Почалася війна, і було дуже багато діток. В інтернеті писали, що треба брати дітей. Я пройшла навчання, і якось так — підійшла до чоловіка і кажу: “Треба, давай спробуємо”. І все”, — згадує Ірина Іванова. 

Примітка. Патронатна родина — це форма тимчасового догляду за дитиною, що опинилася у складних життєвих обставинах та потребує захисту на нетривалий проміжок часу. 

Перші дні патронату та перші труднощі 

Ірина стала першою патронатною вихователькою у своїй громаді. Перший досвід виявився емоційно складним, незважаючи навіть на те, що вона — мати п’яти біологічних дітей.

“Перший випадок — це дівчинка з інвалідністю, підтримка рідних та команди була дуже необхідна, так як були труднощі. Я навіть телефонувала старості нашої громади та казала, що більше не хочу бути патронатною вихователькою. А вона говорила — зателефонуєш зранку , а зранку я вже їй не дзвонила”, — каже Ірина. 

З часом труднощі почали відступати, а родина — зміцнюватися .

“Місяць, два,  та вже три роки — і ти розумієш, що це твоє покликання. Ми стали великою командою”, — додає Ірина. 

Як троє братів знайшли постійний дім 

Підсумовуючи, Ірина стала патронатною вихователькою для 13 дітей. Згодом подружжя взяло під опіку трьох братів-підлітків. Один із них мав складну історію та проблеми із законом.

“Він крав, бешкетував, усе ламав. Але ми переживали, що якщо його віддамо, його не зрозуміють. І зрозуміли, що ці діти народжені сердцем, вони наші”, — каже Ірина. 

Попри страхи, родина вирішила не відступати: 

“Звісно, думали: а раптом не впораємось? Але потім: а що, впораємось. І впоралися”, — ділиться жінка. 

Сьогодні хлопці залишаються частиною сімʼї, один з них, навіть після досягнення повноліття. 

“Він вже документально вибув, йому 18 років. Але нікуди від нас не пішов — живе з нами”, — розповідає Ірина Іванова. 

Для майбутніх патронатних вихователів Ірина має пораду: не боятися зробити перший крок. Страх, втома і бажання опустити руки — це нормально. Головне у такі моменти — мати підтримку та людей, які скажуть “Ми з усім впораємося” або запитає “Як ти сьогодні?”. Ними можуть стати рідні та близькі, фахівці соціальної служби або члени міждисциплінарної команди.

Сьогодні у великій родині виховується одразу 11 дітей — як рідні, так і ті, хто потребує тимчасового захисту або постійного дому. І, попри всі труднощі, вони живуть, як єдине ціле. 

“У нас немає ревнощів. Ми всі, як рідні. Якщо є проблема — вирішуємо разом. Це такий фундамент сімʼї”, — підсумовує Ірина 

Читайте також:

Єдина патронатна родина у Вільногірську: як живе сім’я Слісаренків і чому залишаються без належної підтримки