«Серце, що не втрачає доброти»: історія Анни Кравцової, яка знаходить красу в кожному дні

Анна Кравцова — продавчиня місцевого магазину, яка не лише обслуговує клієнтів, а й створює красу через свої вірші та фотографії. 

Журналісти Вільногірськ IN.UA вирішили дізнатися більше про цю творчу особистість.

Хобі творчої дівчини Вільногірська

З дитинства Анна захоплюється природою. Неймовірні краєвиди, глибоке небо та тихі річки стали її джерелом натхнення. Особливу увагу вона приділяє заходу Сонця, намагаючись зафіксувати його красу у своїх фото. Анна обробляє свої кадри в різних відеоредакторах, навчалася цього самостійно.

«Багато хто мене вважає творчою людиною, можливо це так і є. На мою думку, з неймовірних кадрів я роблю непоганий відеомонтаж, це теж моє захоплення. Адже все прекрасне має бути зафіксовано не тільки в пам’яті, а ми ще повинні ділитися прекрасним. Тим і надихати людей жити далі в такий важкий час», – поділилася Анна Кравцова.

Анна також обожнює їздити на самокаті. Її двоколісний друг, оснащений світлом та музичною колонкою, став відомим для місцевих жителів. 

«Для мене самокат, як найліпший друг, який завжди поруч зі мною, який мене лікує, з яким я можу поїхати трохи далі від людей, в поле або до ставка,  помовчати, побути наодинці з природою. Саме там я релаксую»,– каже Анна.

Соціальні мережі та творчість

Анна веде активну сторінку в Тік Тоці, де публікує свої відео. Її аудиторія щодня зростає, і дехто дивується її незалежності, а хтось навіть заздрить її вмінню легко сприймати життя. Однак є й ті, хто заряджається її позитивом та енергією.

Крім фотографії, Анна пише вірші. Хоча це трапляється нечасто, вона з натхненням перекладає свої думки на папір. Раніше вона писала виключно особисті вірші. Зараз її творчість змінилася.

Анна Кравцова — приклад людини, яка вміє бачити красу у простих речах і ділитися нею з іншими, залишаючись при цьому доброю і чутливою до світу навколо.

З творчості Анни Кравцової

Мрія дівчини з Вільногірська проста, але велика — дочекатися перемоги та висловити подяку кожному, хто боронив нашу країну, — ділиться Анна.

Читайте також:

• Тренує дітей та пише вірші: історія вільногірського тренера з настільного тенісу
• «Ми з тобою прожили немало»: Вільногірська поетеса пише зворушливі рядки 

Сьогодні День рятівника України — це не просто професійне свято. В умовах повномасштабної війни, коли щодня доводиться ліквідовувати наслідки ворожих обстрілів, витягати людей із-под завалів та гасити масштабні пожежі під загрозою повторних ударів, ваша праця стала справжнім символом надії, милосердя та незламності. Ви — ті, хто іде у вогонь і небезпеку заради збереження найціннішого — людського життя.

Напередодні свята ми поспілкувалися з начальником 52 державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, підполковником служби цивільного захисту Денисом Сіленком, щоб дізнатися, чим живе підрозділ у ці важкі часи.

У 52-й пожежно-рятувальній частині, що опікується нашою громадою, щодня несуть службу 33 співробітники. Хтось із них безпосередньо виїжджає на виклики та ризикує життям у зоні небезпеки, хтось чергує на телефоні, керуючи діями та координуючи виклики, а хтось забезпечує щоденну організацію роботи підрозділу. Але кожен із них є важливою ланкою єдиної команди.

Денис Сіленко переконаний, що поняття «рятівник» сьогодні виходить далеко за межі одного відомства:

«До рятівників відносяться не тільки співробітники ДСНС, а й інші служби, які займаються допомогою населенню. Тому кожен, хто долучений до справи допомоги, до справи рятування, може вважатися рятівником».

Для багатьох надзвичайників війна стала не тільки професійним, а й особистим випробуванням:

«Хочу побажати своїм колегам міцного здоров’я, добробуту, миру в сім’ях, любові, скорішої перемоги нашої держави над агресором.

Скорішого відновлення наших домівок, повернення додому тих, хто був вимушений, як і я, покинути свої рідні місця на Луганщині і Донеччині».

І звичайно, хороший керівник має дбати і про добробут свого колективу:

«Бажаю також підвищення грошового забезпечення, яку нам обіцяли з нового року, і покращення матеріально-технічного забезпечення».

Наша редакція щиро приєднується до кожного з цих слів. Дякуємо за вашу мужність!

Дякуємо співробітникам 52-ї частини та всім рятівникам України за цілодобову готовність прийти на допомогу, за витримку та гарячі серця. 

Нехай кожен виїзд завершується успішним поверненням на базу, а вдома завжди чекають з теплотою та любов’ю.

Низький вам уклін, якнайшвидшого мирного неба та нашої спільної Перемоги!

На кухні лунає українська музика. Григорій щось готує, жартує, наводить порядок – навіть у короткі хвилини відпочинку він не звик сидіти без діла. Для побратимів його кухня була місцем, де можна було хоч ненадовго відчути себе вдома. Він добре готував, допомагав іншим і ніколи не відмовляв у підтримці. А ще любив коней і чекав дня, коли закінчиться війна, щоб повернутися до своїх справ. Цього дня він так і не дочекався.

6 серпня під час виконання бойового завдання загинув 55-річний військовослужбовець Григорій Громов. Разом із побратимами він ніс бойову службу поблизу Вільногірська. Ті, хто служив поруч із ним, згадують його як відповідальну, добру й веселу людину, яка завжди підтримувала інших і ніколи не відмовляла у допомозі.

Більше – на Вільногірськ IN.UA. 

Познайомилися під час формування підрозділу

З побратимом Михайлом Касюком Григорій познайомився наприкінці 2023 року, коли військовослужбовців із різних підрозділів зібрали під час формування 646-го окремого зенітно-кулеметного батальйону.

Разом вони проходили навчання, бойове злагодження, а згодом потрапили до однієї мобільної вогневої групи. На початку 2024 року військові поїхали на Запорізький напрямок, де провели близько двох місяців. Після цього їх перекинули на Дніпропетровщину – до Вільногірська.

“Ми разом вчилися, разом росли”, – згадує Михайло Касюк.

Спочатку Григорій був номером обслуги, а наприкінці 2024 року став кулеметником. За словами побратима, свою роботу він виконував дуже добре та відповідально.

Кухня, жарти та українська музика

Поза бойовою роботою Григорій був людиною порядку. За словами Михайла, у нього завжди було чисто й організовано.

За цивільною спеціальністю та попереднім досвідом служби Григорій був кухарем. Тому саме він часто відповідав за харчування екіпажу.

“Він дуже смачно готував, на ньому весь екіпаж тримався”, – розповідає побратим.

Попри бойові умови, Григорій залишався веселою людиною. Побратим пригадує, що військовий багато жартував і любив слухати музику. Особливо – українську. На кухні чи просто на вулиці поруч із Григорієм часто звучали українські пісні: народні, сучасні, естрадні.

Загинув під час бойового чергування

6 серпня військові з самого ранку перебували під загрозою обстрілів. За словами Михайла Касюка, тоді лунали повітряні тривоги та були атаки ударними безпілотниками.

Екіпаж, у якому служив Григорій, командування направило на підсилення до населеного пункту Вишневе. Там спочатку стався приліт ударного безпілотника, а згодом – балістичної ракети.

Військовий автомобіль опинився під ракетним обстрілом. Машина була неподалік від місця удару, через що військові потрапили під дію уламків.

Григорій загинув. Водій автомобіля отримав контузію та баротравму й наразі проходить лікування.

Як і багато військових, Григорій хотів одного – щоб війна закінчилася і він зміг повернутися додому. Він мріяв знову займатися своїми справами та повернутися до звичного життя. 

Григорію було 55 років. У нього залишилися дружина Світлана, син, донька та онука.

Читайте також:

“Я тепер завжди лелек восени проводжаю, плачу, а навесні зустрічаю – це наші діти”: історія воїна Євгена з Божедарівки за спогадами матері Ірини