Жителі Вільногірська стали донорами крові

Сьогодні, 21 березня, у Вільногірській центральній міській лікарні жителі та гості міста здавали свою кров для подальшого переливання хворим. Кров брали медики структурного підрозділу з Кам’янського «Дніпропетровської обласної станції переливання крові».

Подробиці дізнавалися журналісти Вільногірськ IN.UA

Донація крові у Вільногірську

Цьогоріч спеціалісти Кам’янського підрозділу обласної станції переливання крові у Вільногірськ завітали вперше. Процедуру донації планують повторити за два місяці.

«Були у Вільногірську й у 2023 році. Через два місяці ми знову плануємо приїхати до міста. Кров потрібно здавати, хворі в лікарнях її потребують. Також велика нестача крові є наразі для військових. Вона йде на різні напрямки. Саме у Вільногірську охочих здавати кров дійсно багато. Раніше більше було чоловіків донорів, зараз – переважно жінки», — розповідає старша лаборантка Тетяна Яковенко.

З однієї людини забирають 450 мілілітрів крові, це стандартна доза донації. Рекомендують спеціалісти станції переливання крові здавати її раз на два місяці. Наразі велика нестача І, III та IV негативної груп крові, кажуть спеціалісти. 

Кров обов’язково перевіряють на ВІЛ, сифіліс та гепатити.

Одна донація триває близько 5 хвилин. Це за умови, що донор підготовлений. 

Перед здачею крові вільногірці проходили реєстрацію, де їм надавали номер донора. Потім вони проходили обстеження терапевта. Лікарка перевіряла тиск, ставила питання про самопочуття та хронічні захворювання. Донору визначали групу крові та гемоглобін. Після ретельної перевірки донорів допускали до здачі крові.

«В цьому році я вперше здаю кров. Готувався, дотримуватися дієти. Здаю кров на ЗСУ», — розповідає житель Вільногірська Євген Романов.

Перед донацією людям пропонували випити чай з печивом, такий перекус позитивно впливає на самопочуття під час та після здачі крові.

«Я здаю кров майже кожні два місяці, щоб лікарі могли рятувати наших військових. Здаю у Кам’янському, а сьогодні зручно, бо станція переливання приїхала до нас», — ділиться вільногірка Наталія Горбович.

Читайте також:

• Як підготуватися до донації крові: у Вільногірській ЦМЛ проведуть донорський день
• Пологи у кареті швидкої: як народжують вільногірські жінки

Вільногірськ живе тут – Facebook, Telegram, Instagram

“Укрзалізниця” оприлюднила актуальний розклад руху пасажирських поїздів, які зупиняються на станції Вільногірськ та забезпечують залізничне сполучення міста з різними регіонами України.

Розклад потягів – на Вільногірськ IN.UA. 

Потяги, які їдуть через Вільногірськ 

Згідно з інформацією УЗ, через Вільногірськ їдуть такі потяги: 

• №61 Івано-Франківськ – Дніпро; 
• №61 Дніпро – Івано-Франківськ; 
• №85 Дніпро – Львів; 
• №79 “Січеслав” Дніпро – Львів; 
• №41 Дніпро – Трускавець; 
• №119 Дніпро – Хелм; 
• №261 Дніпро – Чернівці; 
• №38 Київ – Запоріжжя; 
• №86 Львів – Дніпро; 
• №42 Трускавець – Дніпро; 
• №262 Чернівці – Дніпро. 

Напрямок Івано-Франківськ – Дніпро

Поїзд №61 у жовтні курсуватиме по парних числах, а з 1 листопада – по непарних числах. У Вільногірську він зупинятиметься о 10:31 та відправлятиметься о 10:33. На кінцеву станцію потяг прибуватиме об 11:50. 

Напрямок Дніпро – Івано-Франківськ

Поїзд №61 курсуватиме по непарних числах у жовтні, а у листопаді – по парних. На станцію Вільногірськ він прибуватиме о 16:17 та відправлятиметься о 16:19. Прибуття на кінцеву станцію – о 07:21. 

Напрямок Дніпро – Львів

Поїзд №85 з жовтня курсуватиме щоденно. У Вільногірську він зупинятиметься о 16:35 та відправлятиметься о 16:37. Прибуття на кінцеву станцію очікується о 09:33. 

Поїзд №79 “Січеслав” з жовтня також курсуватиме щоденно. Час зупинки у Вільногірську – 23:59–00:01, а прибуття на кінцеву станцію – 13:35. 

Напрямок Дніпро – Трускавець

Поїзд №41 курсуватиме щоденно, починаючи з 1 жовтня. На станцію Вільногірськ він прибуватиме о 16:35 та відправлятиметься о 16:37. Час прибуття на кінцеву станцію – 12:10. 

Напрямок Дніпро – Хелм

Поїзд №119 також курсуватиме щоденно. У Вільногірську він зупинятиметься о 23:59 та відправлятиметься о 00:01. Прибуття – 17:52. 

Напрямок Дніпро – Чернівці

Поїзд №261 у жовтні курсуватиме по непарних числах, а з листопада – по парних. У Вільногірську він зупинятиметься о 16:17–16:19. У Чернівцях потяг зупинятиметься о 09:38. 

Напрямок Київ – Запоріжжя

Поїзд №38 курсуватиме щоденно. Час зупинки у Вільногірську – 05:31–05:33., а на кінцевій станції – 8:50. 

Напрямок Львів – Дніпро

Поїзд №86 курсуватиме щоденно. На станцію Вільногірськ він прибуватиме о 07:59 та відправлятиметься о 08:01. О 09:20 прибуватиме до Дніпра. 

Однак 12 і 14 жовтня потяг курсуватиме зі змінами. 

Напрямок Трускавець – Дніпро

Поїзд №42 курсуватиме щоденно. У Вільногірську він зупинятиметься о 07:59–08:01. Час прибуття на кінцеву станцію – 9:20. 

12 і 14 жовтня потяг також курсуватиме зі змінами. 

Напрямок Чернівці – Дніпро

Поїзд №262 курсуватиме по парних числах у жовтні, а з листопада – по непарних. Час зупинки у Вільногірську – 10:31–10:33. Час прибуття на кінцеву станцію – 11:50. 

Перед поїздкою пасажирам рекомендують перевіряти актуальну інформацію про рух поїздів на офіційних ресурсах “Укрзалізниці”.

Джерело: сайт “Укрзалізниці”. 

Читайте також:

Які потяги їдуть з Дніпра закордон: перелік від УЗ

Цимбали звучать посеред подвір’я, діти сміються біля каруселей, а коло столів гості чекають на гарячі вареники. На вході жінка в українському вбранні усміхається, вітається й простягає канапки з хлібом і салом. Для охочих наливає трохи білого вина. 

Так Равликова ферма в Теплівці зустрічає гостей другого Фестивалю вареників. За кілька днів до початку організатори продали понад 300 квитків, хоча самі зізнаються, що такого ажіотажу не очікували.

Детальніше читайте на Вільногірськ IN.UA. 

Фестиваль вареників у Теплівці: хатинка, у якій минуле зустрічається із сучасністю 

У центрі ферми стоїть невелика хатинка, яку господарі поступово наповнюють українськими речами. Тут є рушники, глечики та старовинні предмети побуту, що нагадують про українське село минулих поколінь.

Але найбільше нашу увагу привертає інша деталь – на вікні стоїть старий програвач, а буквально над ним висить сучасний Wi-Fi-роутер. Ця композиція добре передає саму ідею ферми: тут минуле не відокремлюють від сучасності, воно просто живе поруч із нею.

Саме в цій хатинці протягом фестивалю проходять майстер-класи. Біля майстрині, яка показує, як створювати мотанку, збирається багато жінок. За кілька хвилин навколо неї утворюється коло уважних очей і рук, які повторюють кожен рух.

А з подвір’я тим часом долинає музика.

Коли подвір’я заговорило цимбалами

Музика стає лейтмотивом фестивалю. На подвір’ї звучать українські пісні, а разом із ними – цимбали Анастасії Шморгун.

Вона грає на цьому інструменті все життя. Розповідає, що свого часу саме батьки привели її до музичної школи, де для неї обрали цимбали.

“Я сама тоді ще не знала, що це буде за інструмент. Батьки привели мене до музичної школи, і так почалася ця історія”, – згадує Анастасія.

Згодом дитяче захоплення перетворилося на професію: Анастасія закінчила музичну школу, училище та консерваторію, нині викладає у Верхівцевській музичній школі й навчає учнів онлайн.

“Цимбали – це не лише народна музика. На них можна грати класику, сучасні композиції, рок, джаз. Інструмент дуже багатогранний”, – пояснює вона.

За її словами, цимбали часто сприймають лише як частину фольклору, хоча їхні можливості значно ширші.

“Мені хочеться показати, що цимбали можуть звучати по-різному. Вони можуть бути ніжними, можуть бути дуже ритмічними та передавати зовсім інший настрій”, – говорить музикантка.

Паралельно на території ферми можна було спробувати себе в гончарстві, а просто неба за смаженням кабана стежив козак. 

“Готуємо козацьку страву – кабана на вертелі… Козаки за часом не слідкували. Зранку заготовили вугілля, піймали кабана, наділи на вертел – і весь день отримували задоволення”, – каже він. 

А потім ми бачимо равликів…

У якийсь момент наша журналістка відходить від основного святкового майданчика й згадує, що все ж таки перебуває на равликовій фермі.

Тут облаштована окрема ділянка, де прибрали траву, щоб відвідувачам було простіше побачити равликів, роздивитися, як вони живуть і чим харчуються. Люди підходять ближче, нахиляються та розглядають маленьких мешканців ферми. 

Сама ферма існує вже третій рік, а як локація для гостей та екскурсій працює близько року. У серпні тут відзначили річницю відкриття, а тепер простір уже встиг стати місцем проведення фестивалів і зустрічей.

Торік власниця ферми Ярослава Палієнко розповідала, що мріяла про равликову ферму кілька років, а територію поступово облаштовувала разом із родиною та колегами.

За її словами, спочатку хотілося просто створити затишне місце. Згодом виникла ідея зробити його простором, пов’язаним з Україною, її культурою та традиціями.

Сьогодні, гуляючи фермою, добре видно, як цей задум поступово оживає.

За варениками – у чергу 

Втім, скільки б тут не було музики, майстер-класів, равликів і фотозон, головним героєм фестивалю залишається вареник.

Біля місця, де їх видають, постійно утворюється черга. Щоразу, коли вона трохи скорочується, з іншого боку з’являються нові охочі скуштувати домашню страву.

Організатори навіть вибачаються за очікування та зізнаються, що перед фестивалем зробили все можливе, щоб вареників вистачило на всіх: 

“Ліпили всім селом, друзями, родиною… Днів, напевно, шість, а можливо сім разів збирались, щоб наліпити таку кількість”, – розповідає Ярослава.

Для тіста використали перевірений рецепт колеги Лариси – вареники начиняли картоплею, капустою та сиром. Окремо на гостей чекав й варіант із равликовою начинкою, які цього разу запропонував приготувати хлопець Ярослави. 

Ярослава каже, що можна було б піти значно простішим шляхом – купити готові вареники та просто зварити їх. Але тоді зникло б найважливіше.

“Такі моменти, як ліплення вареників, дуже об’єднує людей”, – каже вона.

Не равликами єдиними: люди, які творять атмосферу фестивалю

Серед тих, хто допомагав готувати фестиваль – Тетяна з Божедарівки. Вона живе там уже 50 років, хоча сама родом із Херсонської області. На Равликову ферму приїхала вдруге, на велосипеді.

“Минулого року я тут побувала, і мене так потягнуло сюди душею, що захотілося приїхати ще”, – розповідає Тетяна.

Цього разу Тетяна навіть допомагала в організації фестивалю.

“Я сьогодні наліпила десять вареників, прикрасила трохи подвір’я…”, – говорить вона.

Неподалік можна побачити ще одного героя фестивалю – коня на ім’я Орлик. Йому 12 років, але його господар Євген придбав його лише місяць тому, тому їхня історія знайомства ще зовсім нова.

“Спочатку було непросто. Він мене скидав, не слухався, кусався. Але потім ми поступово знайшли спільну мову”, – розповідає чоловік.

Орлик любить моркву та овес, а ще, як виявилося, не відмовляється від солодкого. Пізніше господар розповідає ще одну несподівану деталь:

“Йому навіть язик можна погладити. Він спокійно до цього ставиться”, – каже чоловік.

Другий Фестиваль вареників у Теплівці завершився так само, як і почався –  музикою, розмовами та людьми за столами.

Поступово гості роз’їжджаються, музика стихає, а ферма повертається до свого звичного ритму. До наступного фестивалю.

Читайте також:

Фестиваль вареників на Равликовій фермі: смак дитинства, музика та любов до України