Донація крові у Вільногірську/ фото Вільногірськ IN.UA
Сьогодні, 21 березня, у Вільногірській центральній міській лікарні жителі та гості міста здавали свою кров для подальшого переливання хворим.Кров брали медики структурного підрозділу з Кам’янського «Дніпропетровської обласної станції переливання крові».
Цьогоріч спеціалісти Кам’янського підрозділу обласної станції переливання крові у Вільногірськ завітали вперше. Процедуру донації планують повторити за два місяці.
«Були у Вільногірську й у 2023 році. Через два місяці ми знову плануємо приїхати до міста. Кров потрібно здавати, хворі в лікарнях її потребують. Також велика нестача крові є наразі для військових. Вона йде на різні напрямки. Саме у Вільногірську охочих здавати кров дійсно багато. Раніше більше було чоловіків донорів, зараз – переважно жінки», — розповідає старша лаборантка Тетяна Яковенко.
Черга донорів у Вільногірську/ фото Вільногірськ IN.UA
З однієї людини забирають 450 мілілітрів крові, це стандартна доза донації. Рекомендують спеціалісти станції переливання крові здавати її раз на два місяці. Наразі велика нестача І, III та IV негативної груп крові, кажуть спеціалісти.
Кров обов’язково перевіряють на ВІЛ, сифіліс та гепатити.
Одна донація триває близько 5 хвилин. Це за умови, що донор підготовлений.
Перед здачею крові вільногірці проходили реєстрацію, де їм надавали номер донора. Потім вони проходили обстеження терапевта. Лікарка перевіряла тиск, ставила питання про самопочуття та хронічні захворювання. Донору визначали групу крові та гемоглобін. Після ретельної перевірки донорів допускали до здачі крові.
«В цьому році я вперше здаю кров. Готувався, дотримуватися дієти. Здаю кров на ЗСУ», — розповідає житель Вільногірська Євген Романов.
Перед донацією людям пропонували випити чай з печивом, такий перекус позитивно впливає на самопочуття під час та після здачі крові.
«Я здаю кров майже кожні два місяці, щоб лікарі могли рятувати наших військових. Здаю у Кам’янському, а сьогодні зручно, бо станція переливання приїхала до нас», — ділиться вільногірка Наталія Горбович.
На світанку він прокидається від болю в нозі. Поранення нагадує про себе щодня. Поруч – родина, заради якої він так прагнув повернутися додому. Але варто лише заплющити очі, і перед ним знову постає Маріуполь – підвали, де ховалися люди, зруйновані будинки та обличчя тих, кого вже немає.
До Маріуполя Владислав переїхав на початку 2014 року після окупації Донецька. Там починав життя заново: працював у сфері торгівлі, а згодом долучився до гуманітарного розмінування.
Місто, яке розквітало
До повномасштабного вторгнення Маріуполь був для чоловіка прикладом того, як місто може змінюватися на краще. Після 2014 року сюди почали переїжджати люди з Донецька, надходили інвестиції, оновлювалися лікарні, сквери та громадські простори.
Владислав із родиною біля Драмтеатру у Маріуполі/ фото з особистого архіву героя
Найбільше Владиславу запам’яталися площа Свободи з відомими ліхтарями-голубами, район драмтеатру з музично-світловим фонтаном, оновлений парк “Веселка” на Лівому березі та міський пірс, який став популярним місцем для прогулянок і фотосесій.
“Маріуполь був великим містом, але після 2014 року він почав розквітати. Його змінювали, благоустроювали, вкладали в нього душу”, – згадує Владислав.
Було неможливо залишатися осторонь
24 лютого 2022 року не принесло миттєвої паніки. Жителі прифронтового міста звикли до новин про обстріли. Проте вже за кілька днів зникли світло, вода, продукти, а небо над містом заповнила російська авіація.
Коли люди почали масово перебиратися в підвали, він зрозумів, що не зможе просто сидіти й чекати.
“Я не така людина. Не можу сидіти на одному місці й чекати, поки все вирішиться само собою”, – каже чоловік.
Владислав долучився до Товариства Червоного Хреста України. Разом із волонтерами вони їздили містом, допомагали людям, підтримували лікарів та приймали поранених.
Він бачив те, чого не побажав би нікому – зруйновані квартали, тіла загиблих на вулицях, удари по цивільних об’єктах. Навіть база організації та транспорт неодноразово потрапляли під обстріли.
Коли йому вдалося вирватися з оточеного міста та вивезти родину в безпечне місце, до Вільногірська, рішення вже було прийняте.
“У мене було лише одне бажання – помститися за все те, що я побачив у Маріуполі”.
Він знайшов найближчий військкомат і добровільно пішов до війська.
Службу проходив у складі 17-ї Полтавської бригади Національної гвардії України. Весь його бойовий шлях минув разом із цим підрозділом.
Владислав разом із Максом “Артистом”, який загинув у нерівному бою/ фото з особистого архіву героя
Спочатку були позиції на Харківщині, потім Донеччина, Луганщина, знову Донеччина та Запорізький напрямок.
День, що змінив усе
Того дня Владислав не мав виходити на позицію. Однак один із військових через стан здоров’я не зміг виконувати завдання, тому Владислава попросили замінити побратима. Він погодився.
На той момент чоловік виконував обов’язки заряджаючого FPV-дронів. Під час роботи по позиції вдарив ворожий FPV-дрон. Уламки перебили ногу.
“Таке буває у військових: інколи відчуваєш, що може статися щось погане. Але тоді просто треба було замінити людину, і я пішов”, – каже Владислав.
На війні є правило, яке знає кожен боєць – першу допомогу собі потрібно надати самостійно. Саме це він зробив після поранення. Потім до допомоги долучилися побратими. Через важке ушкодження ноги самостійно пересуватися він уже не міг.
Поранення сталося близько п’ятої ранку. Евакуація вдень означала ризик для інших військових, тому командир запропонував чекати темряви, на що Владислав погодився.
“Трьохсотим був лише я один. Якби мене почали тягнути вдень, поранених могло стати більше”, – каже військовий.
Люди, які зустрічають між життям і смертю
Про бойових медиків чоловік говорить із великою повагою. На його переконання, саме від них часто залежить, чи побачить поранений наступний день. Медики не беруть безпосередньої участі в боях, але щодня ризикують життям, щоб дістатися до точки евакуації.
Особливо добре він запам’ятав роботу стабілізаційного пункту. Коли його привезли туди, свідомість уже ніби затягувало туманом. Але одну картину він пам’ятає досі: кілька медиків одночасно взялися за свою роботу. Усі працювали злагоджено.
“Кожен чітко знав свою роботу. Ніхто нікому не заважав. Усе відбувалося дуже швидко”, – каже Владислав.
Після стабілізаційного пункту були госпіталі Запоріжжя та Дніпра, евакуаційний потяг до Києва, а потім – сім місяців лікування в Головному медичному центрі МВС.
Найважчими фізично стали перші місяці. Через характер поранення він міг лежати лише на спині.
“Найбільше хотілося просто перевернутися хоча б на бік”, – зізнається військовий.
Владислав під час реабілітації/ фото з особистого архіву героя
Не менш складним було й психологічне відновлення. Військовий каже:
“Дивишся, що молоді хлопці і 30-ти немає, але вони вже ампутанти. Це важко, насправді, морально”.
Повернення до життя
Під час реабілітації Владиславу пропонували поїхати до санаторію, але він відмовився. Попри всі переваги такого відновлення, найбільше хотів повернутися до родини.
“Для мене сім’я завжди була на першому місці. Дуже хотілося додому”,– каже чоловік.
Владислав із родиною/ фото з особистого архіву героя
Сьогодні він продовжує проходити реабілітацію та оформлює необхідні документи. Зізнається, що бюрократичні процедури забирають багато сил і часу.
Чоловік підтримує зв’язок із побратимами, хоча багатьох із тих, із ким воював пліч-о-пліч, уже немає. Одні загинули, інші, як і він, проходять лікування після поранень.
Коли сьогодні згадує фронт, іноді здається, ніби це було в іншому житті. Та пам’ять про війну нікуди не зникає.
Після ретельної підготовки плавальний басейн спортивного комплексу “Авангард” готовий приймати відвідувачів. Вже з 12 червня 2026 року мешканці та гості громади можуть розпочати плавальний сезон.
Про це йдеться на сторінці СК “Авангард” у Facebook.
Графік роботи тренерів
Тренер Олена Тюкова:
Понеділок – п’ятниця: 09:00, 10:00, 11:00, 12:00.
Субота: 13:00, 14:00, 15:00, 16:00.
Тренер Сергій Лущик:
Понеділок, середа, пʼятниця: 06:00, 07:00.
Понеділок – п’ятниця: 16:00, 17:00, 18:00, 19:00.
Субота: 07:00, 08:00, 09:00, 10:00.
Вартість послуг
Для дорослих:
на місяць – 576 гривень;
пів місяця – 288 гривень;
разове відвідування – 96 гривень.
Для дітей (до 14 років):
на місяць – 458 гривень;
пів місяця – 229 гривень;
разове відвідування – 76 гривень.
Для певних категорій осіб діють пільги.
За детальною інформацією звертайтеся безпосередньо до адміністрації СК “Авангард”.
На світанку він прокидається від болю в нозі. Поранення нагадує про себе щодня. Поруч – родина, заради якої він так прагнув повернутися додому. Але варто […]
Після ретельної підготовки плавальний басейн спортивного комплексу “Авангард” готовий приймати відвідувачів. Вже з 12 червня 2026 року мешканці та гості громади можуть розпочати плавальний сезон. […]
Після звернень мешканців та збору підписів за зупинку пасажирських поїздів у Вільногірську Укрзалізниця надала офіційну відповідь. Детальніше – у матеріалі Вільногірськ IN.UA Від громадської ініціативи […]
У Вільногірську збільшили фінансування екологічної програми. Кошти спрямують на придбання нового насосного обладнання для каналізаційної насосної станції №4. Детальніше про те, навіщо місту знадобилося нове […]
На старій вішалці в передпокої вже декілька років немає однієї деталі. Вона зламалася саме в той момент, коли Ганна Цой востаннє обіймала сина перед його […]
