Тренує дітей та пише вірші: історія вільногірського тренера з настільного тенісу

Понад тисячу патріотичних віршів написав тренер з Вільногірська Ігор Іцхакін. Чоловік тренує спортсменів з настільного тенісу, а у вільний час займається творчістю.

Більше Ігор Іцхакін розповів журналістам Вільногірськ IN.UA

Творчий майстер спорту — тренер з Вільногірська пише вірші

62 річний кандидат в майстри спорту Ігор Іцхакін — тренер з настільного тенісу. Понад 40 років працює у спорткомплексі «Авангард». 

Чоловік має декілька хобі, одне з них — написання патріотичних віршів. Наразі їх вже понад тисячу.

«Мене на написання поезії завжди надихають події, переживання», — розповідає тренер Ігор Іцхакін.

Знається Іцхакін й у лісництві. Збирає та готує гриби. Чоловік каже, у вільногірських лісах збирав й по 20 кілограмів грибів. А от на власній дачі Ігор Іцхакін має понад 60 плодових дерев, за якими доглядає та збирає врожай.

Спортивна кар’єра вільногірського тренера

Ігор Іцхакін народився у Кривому Розі, навчався у місцевому гірничому інституті, після його закінчення поїхав у Вільногірськ. 

«Саме Вільногірськ я обрав, бо це найближче місце до Кривого Рогу. Так була можливість їздити до батьків на вихідних», — розповідає тренер.

Після переїзду до Вільногірська Іцхакін працював на гірничому комбінаті. Вже згодом Ігорю запропонували бути тренером у спорткомплексі.

Влітку 1985 року Ігор Іцхакін вперше разом зі своїми учнями поїхав до літнього табору, де протягом трьох місяців активно тренувалися з настільного тенісу. Там вони змагалися за першість України та вибороли перемогу. 

За свою спортивну кар’єру Іцхакіну вдалося випустити понад тисячу випускників з настільного тенісу. З них понад 50 спортсменів вищих розрядів та 3 майстри спорту. 

«Головне, щоб у вихованців була спортивна злість. Щоб не боялися поразок. Навіть коли відчуваєш, що програєш, треба заспокоїтись і зіграти на висоті», — ділиться тренер з настільного тенісу.

Наразі Ігор Іцхакін тренує спортсменів щодня. До нього ходять діти та дорослі, каже, найменшому спортсмену лише 6, а найстаршому — 65. 

Читайте також:

• Третя ракетка України: історія тенісистки з Вільногірська
• Підкорювачка вершин: незвичне хобі вільногірки
• Вільногірка виготовляє оригінальні десерти та збирає незвичні букети

Вільногірськ живе тут – Facebook, Telegram, Instagram

Чотири громадські організації Вільногірська звернулися до міського голови з проханням дозволити почесній громадянці громади Надії Чирві відвідати музей, який вона не лише заснувала, а й роками наповнювала історією міста. Але замість дозволу отримали офіційну відповідь із посиланнями на законодавство, у якій наголосили. що візит пані Надії може нести загрозу безпеці навчального процесу! Активісти кажуть: йдеться не лише про візит до музею, а про людське ставлення та повагу до пам’яті.

Чому почесній громадянці міста, яка роками збирала експонати, архіви та будувала музейну історію міста, не дозволили переступити поріг справи її життя? Сьогодні пані Надія – у поважному віці, має проблеми зі здоров’ям та майже не пересувається самостійно. Історія про музей, якому вона віддала десятки років, може виявитися не лише історією про правила й обмеження, а й про людське ставлення. Що відповіла влада громади та ліцей №5 – читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Просили зробити виняток для жінки, яка створила музей

У Вільногірську чотири громадські організації – “Бджола Вільногірськ», “Бахмутська Фортеця”, “Пухнастий батальйон” та “Єдині та Вільні” – направили колективне звернення до міського голови Володимира Василенка з проханням допомогти організувати відвідування історико-краєзнавчого музею при ліцеї №5 для Надії Чирви.

Саме Надія Чирва – почесна громадянка Вільногірська, засновниця музею та людина, яка десятиліттями збирала історію міста буквально по крихтах.

У зверненні громадські організації нагадали: ще у 1984 році завдяки її зусиллям, а також допомозі батьків та дітей, при ліцеї №5 з’явився історико-краєзнавчий музей. За роки роботи Надія Чирва збирала архіви, свідчення очевидців, фотографії та історичні матеріали.

До початку повномасштабної війни музей відвідали понад 30 тисяч людей – не лише жителі громади, а й гості з різних куточків України та інших країн.

Однак зараз через воєнний стан у навчальному закладі діє пропускний режим. Саме тому громадські організації просили зробити виняток.

Особливо з огляду на те, що Надія Чирва нині має проблеми з пересуванням і не може самостійно ходити.

При цьому всі питання транспортування та супроводу активісти були готові взяти на себе. 

Від влади, за словами представників організацій, фактично потрібне було лише погодження візиту.

У відповідь – три сторінки законів та правил

Дозволу на відвідування музею Надія Чирва не отримала.

У відповіді Вільногірського міськвиконкому йдеться, що звернення передали на розгляд Департаменту соціально-гуманітарної політики.

Департамент соціально-гуманітарної політики, в свою чергу, звернувся до адміністрації ліцею №5.

У самому ліцеї подякували Надії Чирві за її внесок у створення музею та назвали її символом відданості справі.

У відповіді зазначається: “Для ліцею та всієї нашої громади постать Надії Йосипівни Чирви є символом відданості своїй справі, бо вона присвятила десятиліття тому, щоб історія нашого краю не зникла у вихрі часу”.

Однак далі адміністрація закладу послалася на норми законів про освіту, правила безпеки, вимоги воєнного стану та нові правила доступу до закладів освіти.

У підсумку зазначили: музей є частиною ліцею, а тому на нього поширюються загальні правила доступу до навчального закладу.

У відповіді також наголосили: “З метою мінімізації ризиків запобігання сторонньому втручанню в освітній процес, забезпечення безпеки життя та здоров’я здобувачів освіти в умовах воєнного стану доступ до Вільногірського ліцею №5 особам, які не є учасниками освітнього процесу, обмежено”.

Після відповіді залишається питання, яке сьогодні ставлять громадські організації: чи справді йдеться про питання безпеки, чи про формальне дотримання правил без урахування виняткових обставин? Адже музей просила відвідати не стороння людина, а його засновниця – жінка, яка десятиліттями збирала для нього експонати й фактично створила його історію. 

“Жінка, яка створила музей, не може його побачити”

Членкиня правління ГО “Бахмутська фортеця” Альона Щекодіна каже: після отриманої відповіді залишилося більше запитань, ніж пояснень.

За її словами, громадські організації просили організувати разовий візит до музею, а не відкривати постійний доступ до ліцею.

“Я не розумію, яким чином жінка, яка не ходить самостійно, яку фактично потрібно нести на руках до музею, може нашкодити навчальному процесу? Вона ж не збирається відвідувати навчальні класи чи втручатися в процес навчання. Мова йшла про конкретний музей, який вона сама створила” ,– говорить Альона Щекодіна.

Вона додає, що найбільше її обурює сам факт ситуації: “Людина віддала музею все життя, вкладала туди душу, роками збирала його по шматочках. А тепер їй забороняють туди зайти”.

Йдеться лише про дозвіл

Тепер питання звучить уже ширше: чи може людина, яка створила музей і десятиліттями зберігала пам’ять міста, сама залишитися за його дверима?

Історико-краєзнавчий музей при ліцеї №5 залишається єдиним таким музеєм у Вільногірську. Його історія тісно пов’язана з Надією Чирвою – людиною, яка десятиліттями документувала історію міста та працювала над збереженням місцевої пам’яті. Саме завдяки її роботі вдалося зберегти десятки свідчень і фактів про становлення Вільногірська.

Редакція Вільногірськ IN.UA стежитиме за розвитком ситуації. Слідкуйте за публікаціями на сайті та в соціальних мережах редакції.

Читайте також:

Чи стане Вільногірський історико-краєзнавчий музей відкритим для людей?

Уявлення про те, що силові види спорту — винятково чоловіча справа, поступово відходить у минуле. Сьогодні дедалі більше жінок доводять: сила може поєднуватися з ніжністю, а спортивні досягнення не мають вікових обмежень.

Деталі — на Вільногірськ IN.UA.

Мешканка Вільногірська Тетяна — одна з тих жінок, які власним прикладом руйнують стереотипи. Ще кілька років тому її життя не було пов’язане зі спортом. Але з початком повномасштабної війни вона відкрила для себе пауерліфтинг, і цей вид спорту став для неї справжнім джерелом внутрішньої опори.  

У спорт привела донька

Тетяна розповідає, що вперше зацікавилася пауерліфтингом завдяки доньці Варварі.

Саме на початку повномасштабного вторгнення дівчина почала відвідувати секцію пауерліфтингу та швидко досягла успіхів. За два роки тренерка доньки запропонувала спробувати свої сили і самій Тетяні.

“Спочатку я навіть не думала, що зможу виступати на змаганнях. Але завдяки підтримці тренерки та наполегливій праці повірила у себе”, — згадує жінка.  

За її словами, діти часто стають найбільшою мотивацією для батьків.

“Діти мотивують бути сильнішою, не здаватися й показувати власним прикладом, що в житті все можливо”.

Тетяну привабила у пауерліфтингу не тільки можливість стати фізично сильнішою.

“Мене привабила саме сила — не лише фізична, а й моральна. Пауерліфтинг вчить долати себе, бути терплячою і не здаватися після невдач”, — каже Тетяна. 

Для неї кожне тренування — це не просто робота з вагою, а можливість зміцнити характер, розвинути дисципліну та впевненість у собі.

Найскладніше — повірити в себе

На початку спортивного шляху найбільшим викликом стали не фізичні навантаження, а внутрішні сумніви.

“Найскладніше було повірити у власні сили. Були страхи, хвилювання через вік і через те, що силовий спорт часто вважають “не жіночим””.

Втім, жінка переконана: жіночність не має нічого спільного зі слабкістю.

“Жінка може бути ніжною, доброю й водночас сильною. Спорт не забирає жіночність, а навпаки — додає впевненості, сили характеру та поваги до себе”.

Сьогодні Тетяна вже має вагомі спортивні досягнення. Вона брала участь у чемпіонатах області та України, де здобувала призові місця.

“Я пишаюся тим, що не побоялася почати й продовжую рухатися вперед”.

Однак, за словами спортсменки, найголовніша перемога — це не медалі, а внутрішні зміни, які приносить спорт.

Спорт як підтримка у важкий час

Коли рідні перебувають на фронті, зберігати емоційну рівновагу особливо складно. Для Тетяни пауерліфтинг став способом впоратися з тривогою.

“Коли близькі воюють, дуже важко емоційно. І саме спорт став для мене місцем сили. На тренуваннях я хоча б ненадовго переключаюся від тривог”, — зізнається жінка. 

За її словами, заняття допомагають не опускати руки й вірити у власні сили навіть у найскладніші періоди.

“Почати варто для себе”

Тетяна переконана: для занять спортом не потрібен “ідеальний момент”.

“Треба почати для себе — для здоров’я, для настрою, для впевненості. І навіть маленькі перемоги з часом можуть повністю змінити життя”.

Вона радить жінкам не зважати на вік, страхи чи думку оточення.

“Якщо є бажання — значить, усе можливо. Іноді саме один крок до себе нової змінює все життя”, — каже Тетяна. 

Попереду у Тетяни — нові цілі та нові старти.

Вона хоче покращувати результати, брати участь у змаганнях і надалі доводити, що сила жінки полягає не лише у фізичній підготовці, а й у здатності вірити в себе та рухатися вперед попри будь-які труднощі.

Читайте також:

Дисципліна як спадок: спортивний шлях Альбіни Ніхаєнко